Актуальні проблеми сучасного дослідження і збереження археологічної спадщини
В.О.Петрашенко
Необхідність вивчення і збереження культурної спадщини стала незаперечним фактом для всіх цивілізованих держав світу. Усвідомлення важливої ролі пізнання і збереження культурного надбання народу є важливим фактором його національного розвитку.
За останні десятиріччя археологія як наука, що вивчає історію людства за матеріальними залишками, переживає глибокі зміни. Зародившись у XVI ст. як аматорське захоплення, вона тоді більше нагадувала грабіжницьке колекціонування старовини, тепер це всебічно розвинута наука, що має в своєму арсеналі досягнення сучасних науково-технічних знань.
Довгий час на археологію дивились як на прикладну науку, яка покликана лише підтвердити історичні знання, відомі за писемними джерелами та проілюструвати їх на прикладі цінностей, добутих із землі. Сьогодні, завдяки появі нових методів дослідження, особливо з розвитком так званої "нової археології", по новому стали формулюватись цілі цієї науки. Нині простої реконструкції дослідженого під час розкопок стародавнього поселення вже недостатньо, необхідно виявити і пояснити причини змін, що відбулися, фактори і закономірності історичного процесу. Для цього необхідна більш чітка теоретична база, яка значною мірою змінить старі уявлення про весь хід історичного процесу.
Саме до перегляду старих поглядів і нового філософського підходу наблизилась "нова археологія", що виникла у 1960-х роках в результаті незадоволеності науковими положеннями традиційної археології. Її засновником став Льюі Р.Бінфорд, професор університету Нью-Мексіко в Альбукерку. Він зумів показати, що для розуміння минулого недостатньо вишукувати в землі залишки минулих цивілізацій і пояснювати їх на підставі особистої інтуїції дослідника. Назріла необхідність в розробці більш досконалої теорії і методики інтерпретації археологічних знахідок. Необхідно відзначити, що у нас археологія ще до виникнення “нової археології" на Заході розвивалася значною мірою як історична наука з позицій, виголошених у свій час Л.-Р.Бінфордом. Дослідження радянських археологів мали своєю метою зрозуміти механізм історичних змін на основі вчення про суспільно-економічні формації, вони переконливо доводили, що археологія спроможна не лише дослідити матеріальну культуру, а і відтворити економіку, суспільну організацію і релігійні вірування населення розкопаних пам'яток.
Однією з провідних ідей "нової археології" є постійне вдосконалення методів археологічного дослідження. Перед археологами сьогодні стоїть не менш відповідальне і гуманне завдання – на базі методів природничих і точних наук відтворити картину життя стародавнього населення, розвиток його економіки і технології.
Специфіка археології як науки полягає у широкому застосуванні в дослідженнях досягнень всіх без винятку наук. Адже розкопати – значить знищити пам'ятку, і досліджений об'єкт вже ніколи не може відтворитись знову. І саме в цьому полягає особливо відповідальна місія археолога, який зобов'язаний так дослідити пам'ятку, щоб не втратити бодай крихти інформації, а це можливо лише при використанні всіх доступних наукових методів. Зупинимось на найбільш суттєвих з них.
Археологічна розвідка і визначення місця розкопок. Цю роботу слід починати із вивчення архівних матеріалів і літератури, що стосується обраного для дослідження району. Особливу увагу під час організації маршрутної розвідки необхідно приділити топографічним картам, без яких кваліфікована розвідка просто неможлива. Останнім часом отримання таких карт стало доступним для археолога завдяки розсекреченню і публікації їх у пресі. Щойно вийшли загальногеографічні карти ряду областей в масштабі в 1 см – 2 км, якими можна скористатися при обстеженні окремих районів області. Зауважимо, що відсутність карт, або їх недостатня точність зводить нанівець археологічну розвідку, оскільки неможливо картографувати описаний у науковому звіті, або в літературі археологічний об'єкт, В чому ми, на жаль, переконались під час підготовки археологічної частини "Зводу пам'яток історії і культури". Часом виявлялось, що набагато легше відкрити десять нових поселень, ніж відшукати вже описане і згадуване в літературі.
Для пошуку археологічних пам'яток і особливо визначення найбільш перспективного місця розкопок багато дає аерофотозйомка. І хоча використання аерофотографії в археології було відоме ще на початку століття, вона не набула у нас достатнього поширення з причини дороговизни цього методу. Аерофотозйомка дозволяє ще до проведення розкопок визначити контури старих доріг, виявити забудову стародавнього поселення, простежити систему наземних комунікацій. Виявляється, приховані сліди антропогенної діяльності можуть тисячоліттями впливати на ріст рослин. Такі "аномалії" флори добре видно з літака. Своєрідними реперами поховань об'єктів виступають геоботанічні і грунтові індикатори, фотографія дає можливість побачити зміни фарби і механічного складу грунту. Використання методів дистанційного зондування за допомогою спеціальних приладів, встановлених на космічних кораблях і літаках, приведе до кардинального перегляду у плануванні і проведенні археологічних розвідок і розкопок. Цьому напрямку належить майбутнє.
Для виявлення археологічних об'єктів у нас і за кордоном широко використовується метод магнітометричних спостережень. Блискучі результати отримані вітчизняними спеціалістами у картографуванні великих трипільських поселень за допомогою геофізичних методів розвідки [В.П.Дудкін, М.І.Жарких, І.М.Кошелев. Первинна обробка результатів магнітометричних спостережень на археологічних пам'ятках // Археометрія та охорона історико-культурної спадщини.- К., 1997.- Вип. 1.-С. 10-18].
Останнім часом набувають поширення різні металеві детектори, які вказують на наявність у культурному шарі виробів з металу. Хоч треба зазначити, що останні більше підходять для пошуку і вилучення з культурного шару скарбів, ніж для наукового дослідження, оскільки останнє передбачає не простий збір речей, а їх наукову фіксацію за стратиграфічними і планіграфічними даними. Безвідповідальне застосуванння цих приладів призводить до розграбування археологічних пам'яток.
Найбільш відповідальним і важливим етапом археологічного дослідження є розкопки. В короткому огляді неможливо дати характеристику всім складовим цього процесу. До того ж методика археологічних розкопок суттєво відрізняється в залежності від історичної епохи, до якої належить археологічний об'єкт. Ці роботи проводяться спеціалістами-фахівцями, що мають досвід роботи з конкретними археологічними пам'ятками. Найбільш важливим етапом розкопок є вивчення стратиграфії пам'ятки, що передбачає дослідження археологічних комплексів за окремими нашаруваннями і горизонтами. Це вимагає не лише специфічних знань щодо проведення самих земляних робіт, а й вміння документально фіксувати отримані результати, та особливого таланту "читання" землі під час розчистки зруйнованих об'єктів. Це має особливо велике значення для вітчизняної археології, польова методика якої дещо відрізняється від зарубіжної. Для останньої характерним є дослідження пам'ятки на заданій площі за чітко обумовленими стратиграфічними зрізами, з постійною фіксацією знахідок і лінз об'єктів на планах в двомірному і трьохмірному просторі. В процесі такого дослідження виявлені об'єкти розкопуються до дна пошарово разом з оточуючим їх культурним шаром. Лінзу об'єкта потім в лабораторних умовах можна повністю відновити на кресленику, співставляючи окремі плани за горизонтами.
У нас прийнято проводити розчистку об'єкту з моменту виявлення його котловану на древній поверхні до дна. Ця методика має ту безперечну перевагу, що вона дозволяє залишати не зруйнованими котловани, спущені в культурний шар, хоч треба відмітити, що вміння простежити їх в темному культурному шарі вимагає неабиякого досвіду. Якщо археолог припустився помилки при "читанні" об'єкту, її досить важко виявити в лабораторних умовах.
Дослідження культурного шару – надзвичайно відповідальний момент археологічного вивчення пам'яток, з огляду фактично повного знищення об'єкту під час розкопок. Саме тому при веденні наукового щоденника для дослідника не повинно існувати незначних дрібниць.
Сучасний археолог під час розкопок крім речових знахідок має збирати велику кількість зразків : землі, вугілля, пилку, обвуглені залишки рослинної їжі і окремих зернівок, кістки тварин. Ці матеріали використовуються спеціалістами суміжних дисциплін, без яких інформація про життя стародавнього населення буде неповною. Для проведения повноцінного археологічного дослідження у штаті експедиції повинен бути палеоботанік, палеозоолог, при необхідності – геолог і географ-ландшафтознавець.
Вже в польових умовах археолог проводить часткову реставрацію знахідок, їх очищення і закріплення. Проте справжня реставрація матеріалу можлива лише в спеціальних лабораторіях наукових і реставраційних закладів. Для повноцінного використання археологічного матеріалу проводиться їх аналіз за допомогою аналітичної техніки. Значного розвитку досягли методики дослідження металу з археологічних розкопок, серед них такі, як встановлення об'єму металу шляхом визначення співвідношення об'єму металів і окислів, метод просвічування виробу рентгенівським опромінюванням, електронно-оптичного перетворення. Останнім часом набув поширення метод контролю якості виробу за допомогою ультразвука.
Технологію виробництва металевих виробів з археологічних розкопок вивчають шляхом проведення металографічних аналізів та визначення хімічного складу сплавів методом хімічного або спектрального аналізів. При дослідженні стародавньої металообробки, зокрема розпізнавання сучасних підробок, а також виявлення сировинної бази використовується ядерний аналіз. Такі роботи мають місце в лабораторії ядерних реакцій в Намюрі (Бельгія). Без використання досягнень природничих наук археологія не змогла б всебічно відтворити життя і діяльність стародавнього населення. Для реконструкції сільського господарства велике значення мають дослідження палеоботаніків і палеозоологів. Сьогодні жодна наукова розробка не може обійтись без даних цих наук.
Окремою галуззю археології стала антропологія, що вивчає морфологію древньої людини, її походження, еволюцію за матеріалами могильників. Вивчення антропологічного складу стародавнього населення України допомагає відтворити складні етнокультурні процеси, що відбувались на її території впродовж тисячоліть. При встановленні зовнішності древньої людини використовуються методи судової експертизи. Захоплюючі перспективи для дослідження еволюції людини можуть дати експерименти щодо виявлення генетичного коду на матеріалі єгипетських мумій, які проводяться шведськими вченими.
Особливого значення методам точних наук надає археологія при визначенні хронології досліджених об'єктів. Одним з найбільш поширених є радіовуглецевий метод, що грунтується на вимірюванні пропорцій ізотопа С14, який міститься в досліджуваному зразку. Ця робота проводилась координаційною радою Інституту археології АН України на базі радіовуглецевоі лабораторії Інституту геохімії і фізики мінералів АН України. Вона дала позитивні результати, особливо для віддалених у часі епох [Д.Я.Телегин, Э.В.Соботович, Н.Н.Ковалюх. Радиоуглеродное датирование археологических материалов // Использование методов естественных наук в археологии.- К., 1978.- С. 55-61]. Хоч в результаті численних досліджень було встановлено, що деякі дати по С14 були помилковими через значні коливання космічного випромінювання у минулому, їх можна відкорегувати співставляючи з датами, отриманими за допомогою інших методів.
Для датування археологічних пам'яток, віддалених у часі до 2000 років, більш точні дані дає археомагнітний метод. В його основі лежить спостереження над поведінкою геомагнітного поля на залишках намагніченості випаленої глини з печей і вогнищ. Хоч практичне використання цього методу ускладнюється нестійкістю напрямку поля в залежності від регіону, його перспективність цілком доведена українськими спеціалістами [О.М.Русаков, Г.Ф.Загний. Датировка археологических памятников // Использование методов етественных наук в археологии.- К., 1978.- С. 61-68]. На Заході поширений метод термолюмінесценції, який грунтується на явищі акумулювання в кристалічних утвореннях в кераміці променів радіоактивних елементів з грунту, а також космічного випромінювання. Цей метод стає у нагоді при визначенні епох, що існували більше 50 тис. років назад в ситуації, коли не має писемних джерел і достатніх типологічних даних для хронології пам'ятки.
Важливе місце серед інших методик абсолютного датування в археології належить дендрохронології. Цей метод грунтується на властивості дерева кожного року утворювати одне кільце, яке добре видно на поперечному зрізі деревини. За їх кількістю можна судити про вік дерева. Співставлення графіків росту річних кілець дерев дає можливість отримати відносну їх дату, якщо ж серед досліджуваної колекції є зразок з точною датою рубки дерева, то і абсолютну. На підставі більше як 7 тисяч зразків з новгородських і інших розкопок уперше в Європі була створена дендрохронологічна шкала з 631 р. до сучасності з абсолютними річними датами [Б.А.Колчин. Хронология новгородских древностей // Новгородcкий сборник. 50 лет раскопок Новгорода.-М., 1982.- С. 156]. В результаті розкопок житлових кварталів київського Подолу в 1970-1980-х рр. вдалось отримати колекцію археологічного дерева, що дозволила створити дендрохронологічну шкалу давнього Києва. Вона поширюється від 1123 р.- дати останньої зрубки, до 740 р.- початку життя найдавнішого з досліджених дерев [М.А.Сагайдак. Давньокиївський Поділ. К. : Наук. думка., 1991.- С.70-83].
Все більшої ваги в сучасній археології набуває комп'ютерна і математична обробка. Створення банків археологічних пам'яток відкриває широкі можливості і спроможне здійснити справжню революцію в археології. Вони можуть повністю замінити довідкову літературу про щорічні археологічні відкриття, які, до того ж, через брак коштів видаються нерегулярно і з великим запізненням. На відеодиски можна записувати десятки тисяч зображень, що особливо важливо для пошуку аналогій і датування. Проте створення таких банків вимагає єдиної термінології, однакової "мови" і ємкості комп'ютерів, лише тоді можна буде обмінюватись набутою інформацією. Комп'ютеру належить майбутнє і в справі обліку археологічних пам'яток, який необхіден для їх повноцінного збереження. Інформація про стан збереження пам'ятки, її археологічне дослідження може постійно поповнюватись завдяки відкритості системи опису. Розробка нескладних програм дозволить швидко отримати потрібну інформацію, наприклад за ключовим словом. До творення такого універсального банку інформації приступив Інститут пам'яткоохоронних досліджень при Міністерстві культури України.
Одним з провідних методів археологічної обробки матеріалу є його класифікація і систематизація. Фахівцям добре відомо, яка це клопітка і трудомістка операція, особливо на стадії пошуку ознак, покладених в основу класифікації, коли треба перебирати тисячі одиниць матеріалу. З цією процедурою блискуче справляється комп'ютер, залишивши час досліднику для пошуку причинно-наслідкових зв'язків досліджуваного явища. Треба відмітити, що із застосуванням кількісних методів в археології використання комп'ютера стало життєвою необхідністю.
Чималих успіхів досягла археологія завдяки математичній статистиці, зокрема при обробці найбільш масової категорії археологічного матеріалу – кераміки та поховальних комплексів. Вже в кінці 1950-1960-х років з появою лічильної техніки вдосконалюється методика обробки масового матеріалу. Бурхливе зростання джерелознавчої бази в 1960-1970 роках викликало необхідність широкого застосування формалізованих методів, передусім опису і збереження масового археологічного матеріалу, створення пошукових систем за допомогою ЕОМ.
Отже у вивченні та обробці археологічного матеріалу помітився комплексний підхід, який є характерною рисою сучасної науки. На порядку денному в археології гостро стоїть проблема міждисциплінарних досліджень. Оскільки в межах одного наукового закладу неможливо забезпечити використання нових методів, які часто потребують значних коштів, археологи звертаються за допомогою до геологів, ботаніків, ґрунтознавців, представників інших наукових дисциплін. Можна з певністю стверджувати, що немає такої галузі знань, досягнення якої не використовуються археологами для реконструкції минулого.
Усвідомлення того факту, що археологія є часткою нашої історії, літописом всього людства і частиною нашої культурної спадщини, передбачає і відповідальність за збереження пам'яток археології для нащадків. Це є актуальним науковим і громадським обов'язком і для нашої молодої держави. Бурхливі темпи економічного розвитку України у радянський час – зростання міст, інтенсифікація сільського господарства, особливо впровадження системи штучних морів, меліоративні роботи на півдні України створили реальну загрозу повного знищення багатьох археологічних цінностей. Усвідомлення цього факту привело до створення рятівної археології, яка існує в багатьох країнах світу і в деяких регіонах відома під назвою контролю за збереженням культурних ресурсів. В Україні за радянських часів також існувала своя система рятувальних археологічних робіт. Основну їх частину впродовж 1970-1980 років здійснював Інститут археології АН України, створивши постійно-діючі новобудовні експедиції. Сформувалися окремі напрямки цієї роботи. Провідне місце серед них належало курганній археології, що займалася дослідженням скіфських курганів та курганів доби бронзи на півдні республіки.
Значні кошти на проведення охоронних археологічних робіт вкладало і Українське товариство охорони пам'яток історії і культури, завдяки активній позиції якого врятовано багато пам'яток археології.
З середини 1980-х років в цю роботу залучилися і інші археологічні організації, зокрема археологічні кооперативи, більш інтенсивно почали займатись археологічними дослідженнями університети, вузи та історико-краєзнавчі музеї. При обласних управліннях культури створюються археологічні інспекції та відділи археології, які поряд з основною пам'яткоохоронною діяльністю теж активно займаються археологічними розкопками.
Таке розростання організацій, що безпосередньо займаються археологічними дослідженнями, не може не викликати занепокоєння з боку професіоналів-археологів і пам'яткоохоронців, оскільки для проведення ретельних грамотних розкопок потрібні як висококваліфіковані фахівці, так і солідна наукова база для опрацювання отриманих результатів. Натомість в умовах економічної кризи навіть академічні заклади перебувають не в кращому стані, що ж говорити про новоутворені установи. Не секрет, що місцями археологічні розкопки перетворюються обласними відділами на засіб заробити гроші і вижити у важких умовах за рахунок археології. Отримані археологічні матеріали не опрацьовуються належним чином, не стають надбанням наукової громадськості. Адже формування фондів археологічних матеріалів, їх консервація і реставрація, а також наукова публікація не передбачаються договорами про проведення рятівних археологічних розкопок. Ця хибна практика укладання договорів досі діє в Україні, хоч від неї вже давно відмовились цивілізовані країни світу.
Не може не викликати подиву також поширена практика організації і проведення археологічних розкопок обласними інспекціями та відділами археології при обласних управліннях культури, головною функцією яких є інспектування і пам'яткоохоронна робота. Немає ніякої необхідності (крім, звичайно, фінансової зацікавленості) брати на себе наукові функції. При цьому начальниками цих підрозділів береться відкритий лист на узгодження з відділами археології відводу земель по всій області, що, як вони вважають, дозволяє проводити охоронні або новобудовні роботи в будь-якому місці області. Проконтролювати ці роботи в умовах, що склалися в Україні, практично неможливо. Такий хаос приведе до непоправних втрат і відкине археологічну науку на рівень скарбошукачів, який вона пройшла у ХVIII-ХІХ ст.
Наш громадський і науковий обов'язок не допустити цього, зберегти і використати той науковий потенціал, який ще зберігся в археологічних установах України.
Надійшла до редакції 22.10.1997 р.
Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1998 р., вип. 2, с. 91 – 95.