До історії військового некрополезнавства початку XX сторіччя

К.І.Домарацька

У передмові до книжки Івана Дивного “Страницы военного некрополя старой Одессы”, яка продовжує серію видань “Некрополі України”, відомий некрополезнавець, історик-архівіст Людмила Проценко зазначає, що українське некрополезнавство “пока лишь делает первые шаги и традиции его не так продолжительны” [Дивный И.В. Страницы военного некрополя старой Одессы. Биографический справочник.- К., 1996.- С.3]. Привертають увагу ще два моменти, на яких наголошує автор “Слова к читателям” : твердження, що поворот української історичної науки до “біографічного” некрополезнавства визначився лише в останнє десятиріччя і що військове некрополезнавство – зовсім не вивчений у нас напрям досліджень. Однак, архівні джерела, які до цього часу залишалися поза увагою дослідників, дозволяють внести певні корективи в історію вітчизняного некрополезнавства, й саме до його біографічного військового напряму.

Дослідження київського військового некрополя започаткував у 1909 р. Київський відділ Імператорського Російського воєнно-історичного товариства (далі ІРВІТ), одним із важливих напрямів діяльності якого були пошуки, опис і охорона пам'яток воєнної старовини. До об'єктів пам'яткоохоронних досліджень місцевих відділів ІРВІТ належали старі фортеці, замки, городища, пам'ятники військовим діячам та на честь військових подій, надгробні пам'ятники, матеріали з військового життя і побуту. “К сожалению, – зауважував секретар Відділу Б.С.Стеллецький, – эти памятники до сих пор еще не все зарегистрированы и не представляется возможным установить постоянного и правильного за ними наблюдения” [Центральний державний історичний архів України в Києві (далі – ЦА). Ф.1196, оп.1, спр.66, арк.1].

13 квітня 1909 року рада Київського відділу ІРВІТ прийняла рішення про складання київського некрополя (“Составление описания исторических могил для Киева”), подібно до “Московского некрополя” – довідкового історичного покажчика осіб, які жили у XIV-XX ст. і були поховані в Москві. Три томи “Московского некрополя”, видані великим князем Миколою Михайловичем у Санкт-Петербурзі в 1907-1908 рр., містили цінні біографічні, хронологічні та генеалогічні матеріали, важливі для історичних досліджень. У 1912-1913 рр. великий князь видав чотири томи довідника “Петербургский некрополь”.

У Києві було багато поховань визначних військових діячів : фельдмаршала графа П.О.Румянцева-Задунайського, фельдмаршала Ф.В.Остен-Сакена [Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович (1752-1837) – барон, учасник російсько-турецьких війн 1768-1774; 1787-1791 рр., Швейцарського походу, кампанії 1806-1807 рр., Вітчизняної війни 1812 р. 19 березня 1814 р. призначений військовим губернатором Парижу. У подяку за гуманне правління отримав золоту шпагу з написом “Місто Париж генералу Сакену”. З 1826 р. генерал-фельдмаршал; з 30 жовтня 1831 р. головнокомандуючий першою армією з резиденцією в Києві], генерала від артилерії князя Л.М.Яшвіля [Яшвіль Лев Михайлович (6.08.1772-19.06.1836) – учасник суворовських походів і кампаній проти Наполеона. В 1812 р. командував артилерією корпусу Вітгенштейна. Портрет Л.М.Яшвіля, написаний з натури англійським портретистом Д.Доу, зберігається у Воєнній галереї Зимового палацу], генералів від інфантерії П.С.Кайсарова [Кайсаров Паісій Сергійович (1783-1844) – брав участь у кампанії 1805 р.; за відвагу у Бородинській битві отримав чин генерал-майора, був черговим генералом при М.І.Кутузові, в чині генерала від інфантерії командував 1-м піхотним корпусом (Київ)], А.І.Красовського [Красовський Афанасій Іванович (17.01.1781-18.05.1843) – генерал-ад’ютант, генерал від інфантерії, учасник бойових дій на Дунаї 1807-1811 рр. У 1812 р. командував 14-м єгерським полком в армії Тормасова. Отримав генеральський чин за відвагу у Лейпцигській битві 1813 р.], героя російсько-турецької війни 1877-1878 рр. генерала М.С.Леонова. Систематичного опису поховань не існувало і багато з них залишалися невідомими. Київський відділ ІРВІТ вважав за необхідне обстежити всі кладовища і, виявивши могили військових діячів, вирішувати питання належного догляду за ними, тобто – охорони цих пам'яток.

Роботу по складанню київського військового некрополя було покладено на архівну комісію відділу, очолювану професором Київського університету В.С.Іконниковим. Враховуючи історичне минуле Києва, архівна комісія намітила скласти некрополь з тих часів, коли Київ був престольним містом великих князів, які возвеличували Київську Русь і були поховані в побудованих ними київських храмах. “Совет отдела нашего, – писав член архівної комісії відділу, воєнний історик Дмитро Петрович Меньшов в Петербург відомому музеєзнавцю і архівісту Д.П.Струкову, – дает поручение составить киевский некрополис с биографиями всех киевлян, начиная с Кия, Щека и Хорива и кончая нашими современниками вроде Дрентельна” [Архів Воєнно-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв'язку (СПб). Ф.31, оп.1, од.зб.70, арк.36 зв. Дрентельн Олександр Романович (1820-1888) у 1872-1877 рр.- командуючий військами Київського військового округу].

Започатковуючи таку програму, рада Київського відділу ІРВІТ вирішила обрати комісію з членів відділу, які бажали б працювати в цьому напрямі. На думку В.С.Іконникова, роботу по складанню некрополя бажано було б зосередити в руках однієї компетентної особи, а саме, відомого знавця історії Києва Миколи Івановича Петрова. Товариш голови архівної комісії Д.П.Меньшов 27 вересня 1909 року звернувся до М.І.Петрова “с просьбою не отказать в руководстве лицам, которые заявят желание собрать материалы для издания киевского некрополя, с тем, чтобы по выяснении этих лиц, Вы соблаговолите принять участие руководством и советом, как приступить к этой работе и осуществить ее” [Інститут рукопису Національної бібліотеки України (далі – ІР). Ф.225, од.зб.181, арк.1-1 зв.]. Даючи згоду взяти “посильное участие в работах комиссии по сему предмету” [там же. Арк.2], М.І.Петров просив призначити головою комісії по складанню київського військового некрополя Д.П.Меньшова. Останнім доручалося виробити програму складання некрополя. “Я не вполне уясняю себе это дело, – писав Меньшов Іконникову, – если в некрополис включить всех умиравших в Киеве, начиная с Аскольда и Щека, св.Ольги, Ярослава и кончая Дрентельном и князем Шаховским – то ведь это выйдет что-то необъятное, а если в военно-исторических пределах ограничиться могилами известных военной истории Кайсаровым, Яшвилем, Дрентельном и пр.- то выйдет жидко” [ІР. Ф.III, од. зб.50144, арк.1 зв.]. Програму складання некрополя запропонував М.І.Петров у статті “Киевский военный некрополь. Введение”, опублікованій в журналі “Военно-исторический вестник” (1910 р., № 5-6). Стаття із залученням багатого фактичного матеріалу подавала історію поховань починаючи зі стародавнього Києва.

У найдавніший період Києва, зазначав М.Петров, ми не знаходимо доказів існування колективних кладовищ і колективних поховань. У християнську епоху історії Києва рядових киян хоронили в садибах, на городах, у садах. Поховання представників вищого військового стану, до яких належали родини князів, високих чинів військової дружини, зосереджувалися в храмах і неподалік від них. Перші християнські великі князі будували кам'яні храми, в яких вони і були поховані. Удільна система знайшла відображення на князівських похованнях у Києві : з'являється ціла серія “отних” храмів окремих князівських ліній, які ставали родинними усипальницями. М.І.Петров описує князівські поховання в храмах, збудованих спільними родоначальниками всіх князівських гілок (автор ці храми називає “общерусскими”), в “отних” храмах та монастирях, заснованих не князями, а монахами (наприклад, Києво-Печерська лавра). Литовсько-руські удільні князі і воєводи нових православних храмів не будували, а “вечный покой” знаходили у стародавніх київських святинях. Особливе значення для служилих литовсько-руських родів мала Києво-Печерська лавра. Серед нових храмів з похованнями М.І.Петров згадує київські церкви, побудовані військовими – представниками козацьких родів – київськими полковниками Григорієм Карповичем Коровкою і Костянтином Мокієвським, стародубським полковником Михайлом Миклашевським. На церковних цвинтарях серед поховань нерідко зустрічаються і військові. Наприкінці XVII ст. виникло в Києві німецьке кладовище неподалік від Георгіївської церкви, для поховань німців, які служили в гарнізоні Києва.

Виявлення та описання військових поховань, на думку М.Петрова, мало зосередитися на чотирьох категоріях поховань : поодиноких поховань у стародавніх і нових храмах; колективних поховань на монастирських кладовищах і монастирських усипальницях Видубицького, Пустинно-Микільського (на Аскольдовій могилі), Флорівського і колишнього Кирилівського (ліквідований 1787 р.) монастирів; поховання на міських кладовищах Щекавицькому, Байковому і Ново-Лук'янівському та військовому кладовищі на Печерську біля Саперної слобідки (виникло за часів імператора Миколи I). Програма М.І.Петрова заклала основу для наступних робіт київських некрополезнавців.

Для складання некрополя архівна комісія пропонувала запросити групу осіб, зацікавлених у цій роботі і які могли надати конкретну допомогу. Вирішено було звернутися до київського коменданта генерал-майора П.В.Медера з проханням скласти попередній список поховань, які знаходилися в Лаврі і взагалі на Печерську.

Генерал-майор у відставці М.О.Лопатін, збираючи відомості про поховання на подільських і старому Байковому кладовищах, звертався до архіву Київської духовної консисторії для наведення довідок із метричних книг. У серпні 1910 р. М.Лопатін повідомляв Відділу, що “допуск в архив консистории для осмотра книг и производства выписок из них может быть сделан только с разрешения митрополита киевского, для чего и надо обратиться к нему с соответствующим письменным ходатайством” [ЦА. Ф.1196, оп.1, спр.39, арк.65]. Метричні книги збереглися тільки з часів Петра I і тому за більш ранній період навести довідки про покійних було складно. Крім того, пожежа в архіві консисторії у XVIII ст. знищила багато метричних книг.

На прохання великого князя Миколи Михайловича, який готував нове видання “Русский провинциальный некрополь”, у 1910 р. всім благочинним Київської єпархії було надіслано розпорядження про наведення в підвідомчих приходах та у місцевих старожилів довідок про поховання видатних співвітчизників. У червні – вересні 1910 р. від благочинних багатьох округів єпархії надходили до Консисторії повідомлення про осіб, похованих у різні часи в межах єпархії. Отримавши у секретаря Консисторії дозвіл на перегляд згаданих матеріалів, М.О.Лопатін зробив “Выборку из донесений настоятелей монастырей и благочинных различных округов Киевской епархии в Киевскую духовную консисторию” і надіслав її до архівної комісії відділу [там же. Спр.14, арк.80-92 зв.].

“Выборка” містить обширну інформацію щодо військових поховань у м. Києві, в церквах і на кладовищах одинадцяти повітів, які входили до округів Київської єпархії [Бердичевський, Васильківський, Звенигородський, Каневський, Київський, Липовецький, Сквирський, Таращанський, Уманський, Черкаський, Чигиринський], а також в монастирях : Чигиринському Свято-Троїцькому та Ржищівському Спасо-Преображенському, Мошногорському Вознесенському, Межигірському Спасо-Преображенському.

Рапорти настоятелів монастирів (М.О.Лопатін зазначив їх номери, у деяких випадках і дати складання), церков та благочинних єпархіальних округів були різні за обсягом та повнотою викладеного матеріалу. Зміст рапортів та додатків до них, які надійшли до Київської консисторії, дає уявлення про те, наскільки сумлінно монастирське та приходське духовенство виконало доручення “августейшего издателя”. Як випливає з “Выборки”, дехто з настоятелів та благочинних, відкинувши принцип “формальної відписки”, подавали повні і точні відомості про поховання, де вказувалися повне ім'я та по-батькові, рік народження і смерті (або рік смерті і вік померлих), станова належність, титул, чин, наявність сімейних поховань, епітафій тощо.

Великий за обсягом список поховань (до чотирьохсот) супроводжує рапорт настоятеля Вознесенської церкви на Байковому кладовищі. Більшість із них – поховання військових (від підпоручиків до повних генералів), зокрема, поховання генерала від артилерії Олександра Петровича Нейолова (помер 1900 р. віком 84 роки), генералів від інфантерії Ісидора Дмитровича Свєрчкова (1837-1907) та Євгена Осиповича Мацієвського (1845-1910) [Генерал Є.О.Мацієвський заповідав Київському відділу ІРВІТ свої нагороди та особові папери, які його сім'я передала відділу після смерті генерала. Серед них – документи періоду російсько-турецької війни 1877-1878 рр. (у цій війні брав участь Є.Мацієвський в чині полковника у складі 9-го армійського корпусу), листування за різні роки, особливо по Туркестанському краю, під час його служби на посаді командуючого військами Туркестанського військового округу, два зошити наказів по 1-му Туркестанському армійському корпусу, командиром якого був генерал.- Див. : ЦА. Ф.1196, оп.1, спр.39, арк.170-170 зв.].

На могилі адмірала Андрія Каспаровича Лейтцингера (1832-1892) був напис, який з епохи середньовіччя побутував на кладовищах :

“Прохожий, ты идешь, но ляжешь как и я.

Присядь и отдохни на камне у меня,

Сорви былиночку и вспомни о судьбе…

Я дома, ты в гостях, подумай о себе”.

Зміст епітафій на кладовищі Києво-Видубицького монастиря передає в рапорті його настоятель. Серед них – епітафії віршовані та в прозі на могилах учасників Вітчизняної війни 1812 р.- полковника Стефана Македонського, генерала від кавалерії Л.М.Яшвіля, полковника П.П.Веселитського [згадані епітафії вперше опубліковані Л.А.Проценко. Див. : Історія Київського некрополя. – К., 1995. – С.101-102].

Малюнок 1. Чавунна плита на могилі Л.М.Яшвіля. Видубицький монастир. Фото А.Педченка, 1987	Малюнок 2. Могила П.С.Кайсарова. Києво-Печерська лавра, Дальні печери. Фото А.Педченка, 1987
Малюнок 3. Могила А.І.Красовського. Києво-Печерська лавра, Дальні печери. Фото А.Педченка, 1987	Малюнок 4. Чавунна плита на могилі Ф.В.Остен-Сакена. Києво-Печерська лавра, Дальні печери. Фото А.Педченка, 1987

На монастирському кладовищі на Видубичах у сімейному склепі був похований попечитель цього монастиря генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант, колишній петербурзький обер-поліцеймейстер Федір Федорович Трепов (1812-1889). У рапорті настоятеля Видубицького монастиря є важливі біографічні та генеалогічні дані до історії українських старшинських родів Миклашевських, Гудимів-Левковичів, Капцевичів, Соломок.

Відомо, що не всі настоятелі й благочинні надіслали до Консисторії відомості про поховання. За даними консисторської канцелярії (на 1 грудня 1910 р.) бракувало даних про кладовища Щекавицьке та Лук'янівське, Києво-Печерської лаври, Аскольдової могили.

На жаль, в архівному фонді Київської консисторії (ЦДІАК України, ф. 127) рапорти, які вдалося переглянути члену Київського відділу ІРВІТ, не збереглися. Вся справа, з якої М.Лопатін зробив “Выборку”, в листопаді 1910 р., була відправлена до Петербурга на ім'я великого князя Миколи Михайловича. В консисторії ніяких копій не залишилося. З канцелярії великого князя консисторські справи надсилалися до упорядника видання “Русский провинциальный некрополь”, відомого архівіста та археографа В.В.Шереметівського, який працював на той час в Московському архіві Міністерства юстиції [Проценко Л.А. Вказана праця. – С.32].

Можливо, з часом, дослідники віднайдуть згадану справу Київської консисторії в архівосховищах Москви та опублікують безцінні матеріали до історії Київського некрополя, зокрема, військових поховань, які до цього часу не збереглися.

Згідно з програмою складання київського некрополя, Д.П.Меньшов готував довідкові матеріали про поховання в Києві учасників Вітчизняної війни 1812 року [ІР. Ф.42, од.зб.350, арк.2-2 зв.]. Від В.С.Іконникова надійшли коротка біографія та копії документів його батька – майора Степана Михайловича Іконникова, учасника війн з Наполеоном у 1805-1807 рр., Вітчизняної війни 1812 року, ім’я якого було викарбоване на стіні храму Христа Спасителя в Москві. Похований був Степан Михайлович у 1868 році на Щекавицькому кладовищі в Києві.

Збирання відомостей і пошук військових поховань у Києві надавали можливість Київському відділу ІРВІТ розгорнути роботу по їх відновленню і збереженню. У звіті будівельної комісії відділу за 1909 р. сказано, що за розпорядженням голови комісії генерал-лейтенанта К.Ф.Холостова та київського коменданта П.Медера були відновлені чавунна плита та штахети на могилі генерал-фельдмаршала Ф.В.Остен-Сакена, “окраска восстановленной решетки и плиты исполнена полковником Томиловским” [ЦА. Ф.1196, оп.1, спр.66, арк.1]. Про поховання фельдмаршала Ф.В.Остен-Сакена Д.П.Меньшов опублікував статтю в петербурзькій газеті “Русский инвалид” [Меньшов Д. О месте погребения генерал-фельдмаршала князя Ф.В. фон-дер-Остен-Сакена // Русский инвалид.- 1912.- №161.- С. 4].

За дорученням ради відділу К.Ф.Холостов у 1912 році оглянув кладовище Видубицького Свято-Михайлівського монастиря, зокрема, могили учасників Вітчизняної війни 1812 року генерала від артилерії князя Л.М.Яшвіля і підполковника П.П.Веселитського, який загинув у Бородинській битві. Будівельна комісія відзначила, що “на приведение в порядок особо нуждающейся в ремонте могилы Веселитского понадобится до 25 рублей” [Военно-исторический вестник. 1912. Кн.3. С.22-23]. На ремонт могил відділ асигнував зазначену суму грошей [ЦА. Ф.1196, оп.1, спр.67, арк.4].

Для методичного і планомірного вивчення воєнно-історичних пам'яток, у тому числі і військових поховань, Київський відділ ІРВІТ планував розробити програму пошукових робіт, об'єднати роботу всіх підвідділів, асигнувати гроші на відрядження осіб, які б на місцях виявляли пам'ятки. Чернігівський підвідділ Київського відділу ІРВІТ передбачав скласти поіменний список уродженців Чернігівської губернії, “отличившихся когда-либо на военном поприще”, вказати місця їх проживання і поховання, повідомити про них біографічні дані, спогади, легенди, розшукати їх портрети та особисті речі.

Програма пошукових робіт Проскурівського підвідділу передбачала залучити до збирання довідок про пам'ятки волосні правління, проскурівського повітового ісправника, священнослужителів. Від повітових військових начальників, полкових командирів надходили листи, рапорти з проханням сприяти охороні та реставрації могил військових. Проскурівський підвідділ звертався до штабу Уральського козацького війська з пропозицією відремонтувати пам'ятник на могилі уральського полководця Якова Акутіна, похованого у 1811 році в с. Сарацеї Балтського повіту. Із військового господарського правління було виділено 250 карбованців. Київський відділ ІРВІТ в містечку Тим Курської губернії взяв під охорону могилу героя Вітчизняної війни 1812 року ротмистра Харківського уланського полку Ф.Є.Лисенка [там же. Спр.66, арк. 23].

На жаль, широкомасштабні заходи Київського відділу ІРВІТ щодо вивчення і збереження військових поховань у Києві, а також і в межах Київського військового округу були перервані Першою світовою війною.

Започатковане Київським відділом Воєнно-історичного товариства військове некрополезнавство знайшло гідне продовження у виданні Івана Дивного і, сподіваємося, стане важливим підгрунтям подальших наукових студій на ниві некрополезнавства.

Надійшла до редакції 25.03.1998 р.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1998 р., вип. 2, с. 57 – 62.