Мезоліт середньої Наддніпрянщини

А.П.Савчук

Автор, приступаючи до збирання мезолітичних матеріалів за вказівкам таких провідних фахівців з цього предмету як М.Я.Рудинський, В.М.Даниленко, С.М.Бібіков та ін. [Спілкування з названими вченими (на початку списку треба поставити ще академіка П.П.Єфіменка) обмежувалось усними консультаціями, плануванням подальших робіт та ділової допомоги з боку Академії Наук. На жаль, використання в більш широкому науковому обігу цих цікавих матеріалів затримувалось, і лише С.М.Бібіков рекомендував надрукувати публікацію про них в "Советской археологии" [Савчук А.П., 1975, № 4, с. 92-98]. Тепер вона, зрозуміло, дуже застаріла. Те, що нарешті подано в цій роботі, є загальною характеристикою, придатною для історичних висновків] та використовуючи відповідну літературу, уявляв собі свій перший крок у вигляді вивчення так званого другого чи верхнього культурного шару Києвокирилівської палеолітичної стоянки, але по мірі появи суто мезолітичних знахідок облишив таку спробу, до того ж з переконанням, що весь культурний комплекс пізнього палеоліту, або так званий період мисливців на мамонта, до того ж дуже добре вивчений, не буде корисним для такого нового в науці завдання.

Першим кроком в цьому напрямку буде визначення територій з яких походять ці нові старожитності : Середня Наддніпрянщина – не в повному географічному розумінні – від устя Прип’яті до устя Росі, а то й Дніпровських порогів, а лише та її частина, яка дала достатньо, скажімо, навіть мінімум знахідок з цього питання. Це буде, в основному, північна частина Середньої Наддніпрянщни або, простіше, Київщина, на яку поширювалась у свій час (1945-1955 рр.) експедиція "Великий Київ" від Інституту археології АН УРСР, діяльність якої охоплювала територію від Прип’яті до Росі. Досліджувалась лише долина Дніпра і його невеликі притоки, такі як Трубіж, Ірпінь, Стугна та ін., бо більші притоки, як правило, мали свої специфічні особливості, оскільки виступали етнокультурними областями в кам’яному віці (рис. 1). Хронологічні і термінологічні позначення виробились поступово : спочатку був епіпалеоліт і неоліт і лише з часом дослідники задумались про проміжок поміж ними [Мезолит СССР, 1989]. Відмічу також, що це буде не огляд досліджень, які закріпились в науці, а лише пам’яток і окремих знахідок, виявлених майже виключно автором цих рядків, оскільки інформація інших авторов є спорадичною і має початковий характер [Післарій І.О., 1972, Вип.4, с. 27-28]. Те що я встиг надрукувати теж має характер попередньої інформації і обмежується запропонованою картою.

Головною перепоною для поєднання названих історичних епох служить велика відміна поміж ними в геологічних умовах, що найкраще видно по Києвокирилівській стоянці, яка була наче на березі морської протоки. Всі ж мезолітичні стоянки обов’язково пов’язані з сучасною заплавою Дніпра. Відмінність також полягає у невідповідності самих археологічних пам’яток.

Найбільш близька до палеоліту, по суті теж пізньопалеолітична в уявленнях західноєвропейських дослідників свідерська культура виявляється на берегах Дніпра і його невеликих приток лише в символічному вигляді. На місцезнаходженнях вдавалося визначати наконечники до стріл як свідерські лише в поодиноких й дуже рідкісних випадках. Це може свідчити, що мисливці на північних оленів через несприятливі природні умови уникали заходити на ці території, або заходили невеликими громадами. Можна також зробити припущення що й самі мігруючі тварини знаходили мало поживи на рухливих пісках і лесах Наддніпрянщини. Так, на Трубежі (геологічно порівняно недавно на його місці була протока Десни) знайдено лише два таких наконечника (урочища "Рябці" і "Великий Баличин") хоча і в супроводі численних і, як правило, різночасових кременів. Неодмінною особливістю таких, як згадано, поодиноких наконечников є те, що вони якщо і вистунають в комплексі з іншими виробами (за породою кременю з ознакою майстерні), то це іншого часу артефакти на інших, краще вивчених територіях. Відверто кажучи, число таких наконечників у нас дорівнює кількості пластинок з притупленим краєм чи спинкою або й навіть кількості наближено геометричних мікролітів. Так що у нас прояви свідеру мають дуже пізній час (це видно і по примітивній, занепалій формі – "постсвідер") і до того ж в змішанні з ще більш пізніми культурами [вживані мною вище терміни орієнтуються більше на формальні аналогії, оскільки немає достатніх підстав орієнтуватись на хронологічні ознаки. Скажімо, "пластинка з притупленим краем чи спинкою" відома ще в пізньому палеоліті і може траплятися навіть у неоліті, входячи в комплекс з керамікою. Певних геологічних умов для датування теж немає, бо "дюна" – це дуже широке поняття, таке утворення в межах річкової заплави може мати і пізньопалеолітичне походження, і утворюватись в сучасних умовах. Так само і "свідер" може бути пережитком тієї класичної свідерської культури, що на півночі в лісовій зоні, де епонімна пам’ятка на Віслі, а може мати й інше походження, потрапляючи сюди з інших територій]. Основні з таких пізніх змішаних комплексів : урочища "Великий Баличин", "Шоломи" під Борисполем, "Перетічок" біля с. Чапаївка на р. Віта, знахідки М.Мушкет на р. Тетерів під Іванковим (рис. 2).

З вище викладеного стає ясно, що нам бракує так званих гомогенних комплексів мезолітичних виробів, бо й самі поодинокі знахідки виглядають маловиразними. Характерною може бути велика колекція розщеплених кременів з котловану Канівської ГЕС, в якій виявились і два листовидних свідерських наконечника. Їм можуть підходити і численні грубі рубаючі знаряддя, які інші автори приєднують до мустьє [вище зазначені терміни вживані більше за формальними аналогіями, оскільки немає достатніх підстав будувати їх за хронологічними ознаками. У згаданій вище роботі І. Післарія його мустьє я міг би прийняти умовно, але як бути з такими макролітами, виявленими мною (у комплексі з трапеціями) на горі Московці поруч з Канівською ГЕС ? З власного досвіду мені відомо, що чопперовидні знаряддя можуть зустрічатись і в комплексах з керамікою]. В котловані Канівської ГЕС можуть бути дуже різночасові знахідки, бо туди потрапила і кераміка – так катастрофічно розмивав Пра-Дніпро Канівські гори. Тут і численна плейстоценова фауна, може ще з тих часів, коли первісна людина не ступала тут ногою [І.Г.Підоплічко, 1974, с. 29-34].

По суті, в Середній Наддніпрянщині мені трапився лише один гомогенний хоч і дуже пізній комплекс в урочищі "Загай" біля колишнього с. Козинці (тепер затоплене водосховищем). Це дуже близько до котловану Канівської ГЕС з однаковою геологією утворення, але свідеру вже зовсім не було (рис. 3, 4). Весь на диво численний і різночасовий кремінь тут валунний – на протязі близько десяти років збирання перед затоплениям трапилась лише одна лінза нероздутого вітром ідентичного кременю. Найбільш численні, впорядковані у виразну серію були в цій лінзі (залишок житла ?) з десяток високих трапецій – особливий тип наконечників до стріл пізнього мезоліту в навколишній лісовій зоні. Але тут я мушу зауважити, що буде передчасним приєднувати (за Л.Залізняком) цей пункт до зони Маглемозе [Леонід Зализняк, 1994, с. 97], яка досить віддалена і має свої особливості порівняно з нашою територією. Не можна стверджувати, що воно відноситься до свідеро-тарденуазу (за 0.Формозовим), [А.А.Формозов, 1959, с. 77, 78].

Досить вичерпне пояснения до серії високих трапецій дав незвичайний "скарб", виявлений недалеко від лінзи. В неглибокій ямці було щільно складено вісім виготовлених з аналогічного до трапецій кременю виробів, на перший погляд схожих на заготовки для примітивних сокир. Але не те що ідеї енеолітичної клиновидної сокири, а й навіть якихось "транше" чи "піка" в них не можна було побачити. Трактувати їх можна лише за допомогою найпростішого експерименту. Вони були продовженням тих "скребел" і "рубил", які довелося бачити в колекції з котловану Канівської ГЕС, і лише вони підтверджували у нас наявність виробів мезолітичного часу, нехай навіть найпізніших. Цілком правомірно говорити про своєрідність пам’яток з охарактеризованої мною території порівняно із вищеназванними культурами Західної Європи (рис. 5). Паралельно з ділянкою Середнього Дніпра я досліджував також долини приток Прип’яті – річок Горинь та Случ. Там, себто в Поліссі, присутній багатий свідер – не менш багатий й інформативний аніж у польських археологов на Віслі. Тут наявні обидва – листовидний та траншевидний різновиди наконечників, тоді як для Волино-Подільського плато характерні відсутність або поступове щезнення геометричних та наближено-геометричних мікролітів в лісовій частині і майже повна відсутність їх в лісостеповій зоні. Нечислені сліди перебування людини початку голоценового періоду на Середній Наддніпрянщині виглядають першими слідами безпосередніх носіїв багатьох археологічних культур, які з’явились тут невдовзі.

Підсумовуючи вищевикладене, зауважу, що варто відхилити припущення про недостатнє вивчення мезоліту на території Середньої Наддніпрянщини в порівнянні з іншими регіонами. Скоріше слід вести мову про нечисельність населення внаслідок бідності й негостинності природи, яка не надавала достатніх засобів для забезпечення існування. Не виключено також, що в глибині Правобережжя буде виявлено спадковість культурі Анетівки.

Література

Залізняк Леонід. Нариси стародавньої історії України. – Київ : Абрис, 1994. – с. 97, 98.

Мезолит СССР. – М. : Наука, 1989. – с. 106 – 124.

Пидопличко И.Г. Об остатках мамонта из района строительства Каневской ГЕС // Природная обстановка и фауна прошлого. – № 8. – Киев : Наукова думка, 1974. – с. 29 – 34.

Післарій І.О. Палеолітичні знахідки на Київщині // АДУ, 1972. – Вип.4. – с. 27 – 28.

Савчук А.П. Новые мезолитические памятники в Среднем Поднепровье // СА, 1975, № 4, с. 92 – 98.

Савчук А.П. Вивчення свідерської культури в Рівненській області // Велика Волинь : минуле і сучасне. – Тези II регіональної науково-теоретичної конференції (18-20 грудня 1992 р. ). – Рівне, 1992. – с. 465.

Формозов А.А. Этнокультурные области на территории Европейской части СССР в каменном веке. – М. : Издательство АН СССР, 1959. – с. 77, 78.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1997 р., вип. 1, с. 106 – 110.