Радянський характер
У складній ситуації радянські люди виявляють високу свідомість, витримку й мужність.
(Із матеріалів засідання Політбюро ЦК КПРС 8 травня 1986 р.).
«Прошу направити мене на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Подібні заяви сьогодні десятками надходять в партійні і радянські органи – комуністи, комсомольці, безпартійні, ветерани і молодь, представники різних професій без вагань готові віддати свої знання й досвід, сили й енергію напруженій і невтомній боротьбі, яка ведеться в районі аварії. Біда ця боляче зачепила радянських людей, як це завжди буває в складних ситуаціях, в години випробувань з новою силою розкрилися найкращі їх громадянські якості, виховані всією нашою історією, сформовані самим способом нашого життя.
Уже в перші дні і години після аварії справжній героїзм виявили працівники АЕС, пожежники, міліція – всі, хто найпершими кинулися на боротьбу з вогнем. Складаючи цей суворий екзамен, вони добре розуміли небезпеку і все ж жертвували здоров’ям і життям, думаючи про життя і здоров’я інших. Серед них було й чимало киян. У найперші й найважчі години включилися в боротьбу з грізною силою, що вийшла з-під контролю, співробітники управління пожежної охорони УВС міськвиконкому. На допомогу потерпілим виїхали київські машини швидкої допомоги з двадцятьма добровольцями – лікарями різних спеціальностей. Оперативно й зібрано діяли загони київської міліції під час евакуації жителів Прип’яті. Понад тисячу автобусів з евакуйованими вели водії автотранспортних підприємств нашого міста. Нема можливості назвати імена всіх, хто відзначився у тих подіях. У буднях здебільшого звичайні люди, вони у нелегкі хвилини виявили справжні зразки самовідданості, організованості й високої дисципліни. З цілковитою підставою можна сказати, підкреслював у виступі по радянському телебаченню Генеральний секретар ЦК КПРС М.С.Горбачов, що при всій тяжкості того, що сталося, шкода виявилася обмеженою вирішальною мірою завдяки мужності й майстерності наших людей, їх вірності своєму обов’язку, злагодженості дій усіх, хто бере участь у ліквідації наслідків аварії.
Нема, мабуть, сьогодні в Києві трудового колективу, який би не прагнув внести свій вклад у цю справу. Багато киян визвалися і працюють безпосередньо в районі електростанції – будівельники київських трестів, прохідники метробуду, хіміки, лікарі, водії автотранспортних підприємств міста. Інші виконують термінові замовлення для Чорнобиля. Майже без перепочинку, часто без вихідних, у дві зміни підряд працювали й працюють над виготовленням необхідного обладнання робітники й інженери заводів імені Лепсе, верстатів-автоматів імені Горького, «Червоний екскаватор», мотоциклетного та багатьох інших. Активний творчий пошук в цьому напрямі ведуть науковці міста.
А як не згадати чуйність й увагу жителів районів, які сердечно прийняли тимчасово евакуйованих з території аварії трудівників і їх сім’ї, забезпечили їх житлом, роботою, подбали про дітей. Вони заслуговують найвищої вдячності.
У ці дні з усією силою й суспільною значимістю виявилася авангардна роль комуністів. Вони справді були й лишаються там, де найважче, де вимагається виняткова сила духу, невтомність і мужність. Особистим прикладом, умінням і прагненням завжди бути серед людей, ініціативою і витримкою вони зцементовують в єдине ціле, в дійову боєздатну силу колективи, які працюють на ліквідації наслідків аварії, їх високий моральний дух захоплює людей. Не випадково у ці дні в партійні комітети, створені в зоні аварії тимчасові партійні організації надходять заяви від комсомольців і безпартійних з проханням прийняти їх кандидатами в члени КПРС.
Події в районі аварії, вклад комуністів у боротьбу з її наслідками – в цьому місяці були в центрі уваги зборів у первинних партійних організаціях міста, які б питання не виносилися на їх порядок денний. «У ці дні, – говорила, виступаючи на партійних зборах у прядильному цеху виробничого об’єднання «Хімволокно» робітниця О.Л.Новикова, – йде випробування кожного комуніста, кожної людини на політичну зрілість, надійність. Країна направляє величезні кошти й засоби на боротьбу з лихом, і наше завдання – мобілізувати всі зусилля, щоб працювати ще краще, ще продуктивніше».
До біди можна поставитися по-різному. Можна вступити в боротьбу з нею, а можна, як це зробили західні політики й буржуазні засоби масової інформації, використати її як привід для розгортання наклепницької істерії. «Злісна ненависть і легкість, з якою на нашій біді наживається політичний капітал, не може не обурювати всіх нас, – говорила на згаданих уже партійних зборах у виробничому об’єднанні «Хімволокно» кандидат в члени КПРС, секретар цехової комсомольської організації Наталія Могель. – Організаторів цієї безсоромної кампанії мало цікавили долі людей, їм потрібен був привід, щоб спробувати зганьбити Радянський Союз, посіяти паніку, недовіру серед радянських людей. Це не вдалося…»
Зайві потуги! Не похитнути наклепникам згуртованості радянських людей, чуття єдиної родини, яке сьогодні розкрилося в усій своїй силі й величі. Нині на ліквідації наслідків аварії трудяться представники десятків національностей, різних республік і міст Радянського Союзу, чимало з них приїхали за сотні й тисячі кілометрів. І це в нашому житті не є чимось винятковим. Бо ж не може бути для радянських людей чужої біди і чужого болю. Не в принципах нашої моралі відсиджуватися в стороні. І біль, і біду ми цілимо на всіх і долаємо їх усім миром, єдиним гуртом, так само, як будуємо і творимо життя. Забуваючи про своє, особисте заради загального, всенародного. В цьому наше єство, наша сила, В цьому радянський характер.
Прапор комунізму, 1986 р., 24.05, № 124 (2520).