Відомості 1774 року про перехід частини жителів

Жахалова Н. В.

Відомості 1774 року про перехід частини жителів Попельнастівської слободи до Комісарівської паланки Запоріжжя та наїзди запорозьких команд.

Именной список

Елисаветградского пикинерного полку, коликое число и кто именно с прежних и вновь определенных господином полковником Уваловым пикинер, когда и в какие запорожские места бежали, явствует посему, 1774 году июля 24 дня:

роты "6" Попельнастовской военнослужащих фамилий и содержатели

Именной список

Елисаветградского пикинерного полку, коликое число и кто именно с прежних и вновь определенных господином полковником Уваловым пикинер, когда и в какие запорожские места бежали, явствует посему, 1774 году июля 24 дня:

роты "6" Попельнастовской военнослужащих фамилий и содержатели

Подполковник Яков Гаврилов. Елисаветградского пикинерного полку полковой писарь Андрей Андреев.

ЦДІАК України, ф. 229, оп.1, спр. 343, арк. 23 зв, 25 зв. Витяг.

Именной список

Елисаветградского пикинерного полку, коликое число и кто именно спрежних и вновь определенных господином полковником Уваловым пикинер, их фамилей и приписных, тож и владельческих поселян в какие запорожские места бежали и их командами при наездах забраты, значит под сим 1774 году июля 24 дня:

роты "6" Попельнастовской военнослужащих фамилий и приписние

Подполковник Яков Гаврилов. Елисаветградского пикинерного полку полковой писарь Андрей Андреев.

ЦДІАК України, ф. 229, оп.1, спр. 343, арк. 17 зв.

Примітка: обидва з вищенаведених витягів з іменних списків нами залучені з архіву Коша Запорозької Січі. Списки мають деякі відмінності у їх назвах. В той же час, не дивлячись на однакову дату та послідовність розміщення у матеріалах справи, у першому списку, скоріше за все, відображені більш ранні факти, оскільки за змістом він повністю співпадає з аналогічним списком від 15 квітня 1774 року, опублікованим Д.Яворницьким у Джерелах для історії запорозьких козаків (Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских козаков. т. ІІ. – Владимир, 1903, с. 1902, 1909-1910). За більш повними даними цього видання, перший список містить відомості про пікінерів та членів їх сімей (фаміліатів), які перейшли на Запоріжжя у другій половині 1773 – на початку 1774 років. До другого списку, очевидно, включені відомості про наступні переходи навесні та на початку літа 1774 року. За відсутності командира полку, полковника Увалова, який у цей час перебував з полком у складі 2-ї армії, обидва списки та супроводжуючі їх промеморії скріплені підписом підполковника Гаврилова (колишнього кременчуцького сотника), на якого покладалися обов’язки з управління ротними слободами.

Матеріали вищеприведеної справи не містять відомостей про бажання Коша повернути втікачів, що було частково реалізоване уже після ліквідації Запорозької Січі у наступному 1775 році, оскільки деякі із згаданих у списках прізвищ пізніше знову зустрічаються серед жителів Попельнастівської слободи. Але більшість, скоріше за все, залишилися на новому місці проживання, де лише на лівобережжі Інгульця (у межах Комісарівської паланки) запорожцями були осаджені досить значні для тих часів слободи Петрова і, власне, – Комісарівка. Не відомо, чи переважав у масових переходах фактор примусу, чи вони здійснювалися за добровільним вибором. Показово також, що, не дивлячись на загострення порубіжних стосунків між Новоросійською губернією і Запоріжжям, в цей час у слободі Попельнастій, як і у багатьох навколишніх поселеннях, досить мирно уживалися як пікінери, так і запорозькі козаки. Зокрема, в архіві Коша збереглися відпуски (чернетки) паспортів, видані 08.04.1774 козаку куреня Шкуринського Максиму Колосу та 16.06.1774 козаку куреня Іркліївського Петру Моргуну, які проживали в слободі Попельнастій (ЦДІАК україни, ф. 229, спр. 357, арк. 55, 80).

У вищезгаданих Джерелах для історії запорозьких козаків Д.Яворницьким опубліковані також деякі відомості про наїзди запорозьких команд у 1774 році на слободу Попельнасту і на форпост у Княжих байраках, що територіально перебував у межах Попельнастівської округи, залучені з донесень командирів форпостних команд та матеріалів допиту одного з найбільш активних провідників політики Коша Запорозької Січі у прикордонних районах Єлисаветградської провінції, запорозького писаря Дем’яна Вірменки /він же Панас Фрідрик/. Більш-менш цілісні витяги із зазначених відомостей, з деякими редакційними уточненнями, зумовленими потребами їхньої передачі у рамках цього видання, для кращого сприйняття ходу подій приведено з урахуванням принципу їх хронологічної послідовності:

1774 году, февраля 24. Запорожский писарь Демьян Вирменко и эсаул Яков Притыка с командою 60 человеками и подводами наехав в округу роты 6-й Попельнастой в урочище балки Княжой забрали сена пикинерных приписных Ивана Приходенка 16, Григорья Рябченка 34, Остапа Крячька 23, Ивана Приходенка 60, Григория Белана 18, вдовы Вассы Пушкарки 10 копен.

1774 года /апрель/. Молдавского гусарского полку капитан кордонной командир Хоткевич дал знать, что запорожцы конные и вооруженные мимо кардонов в Елисаветградскую провинцию въезжают команда за командою и в боераках леса рубят и пустошат, тож обывателям пахать и сеять, а лошадей и протчей скот для пазбы пущать запрещают, и притом полковник Попович, стоящей в Княжих Боераках, кордонной пост согнал и, приехав в упоминаемую 14-ю роту Жолтенскую, собрав мужиков, приказал, кто женился и неженился, а был на Запорожье, те б выходили все в слободу Зеленую, где учрежден от Коша асадчей, а других жителей выгнал итти жить, куда кто хочет.

1774 года, мая 1-го. В роту шестую Попельнастовскую запорожского полковника Моисея Чорного писарь Верменка и асаул Сукур скомандою 50 человеками наехавши с азарничеством и угрожанием выговаривая, что естли будут той роты обыватели пахать и сеять, то будут тех обывателей до смерти убивать, а волов с плугами в свои селения занимать, почему тамошние обыватели пришли в большой страх и лишаются посему хлеба и в последней економии розоряються.

1774 года, мая 1-го ночью запорожская команда находящегося в кардонном посте от Верблюжской роты в четырех верстах капрала с пятью человеками с места согнала и четырех человек нещадно плетьми били да состоящих постом в урочище Княжих боераков наехав запорожская ж команда находящаяся в слободе Камисарки согнала ж, сказывая, естли более тамо стоять постом будут, то запорожской полковник приехавши до полусмерти плетьми прибьет и командир де места несыщет, чтоб чумаков не ловил и в карантин неотдавал, но кардонной командир Жолтого гусарского полку порутчик Сабов, невзирая на те похвалки, на объявленных согнатых постах учредил по 10 человек заступающих и фамилиантов при одном унтер-офицере, а против 2-го числа маия в Княжих боераках вторично пост оною ж запорожскою командою с великим угрожением согнат, и те запорожцы внутрь границы пошли в слободу Купьеваху, стращая при том, естли впредь застанут пост, то нещадно плетьми бить будут.

1774 года /май/. Состоящей в слободе Жолтенькой Жолтаго гусарскаго полку поручик Сабов /доносит/, что запорожская команда состоящих в ево кардонном посту при Княжих Боераков гусар намерена была сечь плетьми и кардонной пост с оного места согнала, чрез что вту ночь з запорожской стороны в ту провинцию чумаков семь с возами прошло, кои ныне и карантин держат при Крюковской заставе, что произходит потому, что запорожцы посты згоняют и от бунтующихся людей и к ним тайным образом в свободы на жительство идущих, яко то из слободы Жолтой приписне и фамилиаты болеее 20 человек тайно в Кош запорожской ездили и в запорожские козаки записались, отколь подговоря запорожского полковника Поповича и писаря Фридрикова с 50 человек командою в слободу Жолтую маия 5 числа приехали, где оная команда чрез целые сутки стояла, покудова те бунтовщики з слободы неубрались, и хотя он к сообщению тех бунтовщиков з другими обивателями недопускал и намерен было взять и отправить в карантин, но оные бунтовщики команду ево Сабова и ротного той роты командира чуть дручьями не прибили и, разломав всьо свое строение с тою запорожскою командою в слободу Зеленую ушли, где и селятца, да и запорожская команда начала там строить паланку, от чого и последние слободы Жолтенкой обыватели збунтувавшись в прописанную слободу Зеленую ушли.

1774 году, мая 11дня. Запорожский писарь Демьян Вирменка и эсаул Сукур наехав с командою в округу роты 6-й Попельнастой в урочище балки Вершины Злодейской в хутор фамилиата Матвея Коляды заграбили баранов черных 4.

Того числа в проезде в округе роты 6-й Попельнастовской в хуторе Матвея Коляды ягнят 4 для команды на мясо взяли.

Того же месяца, 13 дня. Запорожский писарь Демьян Вирменка с командою 50-ю человеками запорожцев и приписным роты 12-й Омельницкой, бежавшим в слободу Комисарку, Осипом Капканцем, наезжая в роту 6-ю Попельнастую, напавши на улице приписного Семена Коцюбу били плетьми нещадно, а сверх того и голову в дву местах ему разбили…

Того же месяца 21-го. Запорожский писарь Демьян Вирменка с командою 50-ю человеками наехав в округу оной же роты в балке Княжой и на сенокосах фамилиата Петра Моргуна… бил плетьми нещадно, при чем и руку ему вывернул, что через все лето и работать не мог.

1774 года, мая в 24 день. От негож поручика Сабова, что запорожская команда состоящей при урочище Княжих Боераков на главной Сечевой дороге пост наехав з запорожским полковником Моисеем Чорным 40 человек совсем согнали, угроживая бить нещадно плетьми, естли далее по дорогам кардонами стоять будут; а сами внутрь провинции насильно проехали и неведомо куда девались, но он Сабов несмотря на оное поста согнание, еще прибавив к прежде бывшим на том посте людей втом же месте по прежнему поставил.

От него ж поручика Сабова, что по согнании запорожскою командою состоящего в Княжих Боераках поста в ту самую ночь 8 да по утру 7 человек чумаков из Запорожских мест внутрь провинции прошли, и хотя за оными команда послана была, точию догнать не могли.

1774 года, мая 30 дня от него ж Сабова репортом объявлено, что состоящий в Княжних Боераках пост запорожскою командою с великим угрозом согнат, который и гнали до самой слободы Желтой и имея похвалки, чтоб чрез 5 дней он Сабов с командою выбрался.

1774 году, августа 6-го дня. Запорожский писарь Демьян Вирменка наезжая с командою 30-ю человеками в роту 6-ю Попельнастую и на доме ротмистра Байдака служителю его Григорию Коромыслу причинил плетьми бой.

Августа 13-го от поручика Сабова рапортами представлено, что присланной от запорожской команды атаман с 4-мя козаками в роту Попельнастую к находящемуся там в кордоне прапорщику Васильеву, чтоб он с командою добровольно отступил, угрожая при том, что де будет взят и посажен в тюрму.

Октября против 17-го числа запорожский писарь Вирменка наезжая с командою более 200 козаков к роте Омельницкой и отбив гусарские кордонные лошади, поехали в урочище Капканцевы хуторы [5] и пикинерных отцов и приписных, имея ночлег, для той команды лошадей нахальством брали из токов в обиду тем людям.

1774 года, ноября от 26-го. От генерал майора Черткова по рапорту артиллерии полковника Дувинга, что запорожский писарь Вирменко 26 ноября подъехав с командою к слободе Попельнастой и напав между Попельнастою и Омельницкою пикинерными ротами на разъездного капрала Давыда Мурзу, сбив с лошади, бил плетьми жестоко, похваляясь при том разогнать весь, состоящей в той слободе пост.

Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских козаков. т. ІІ. – Владимир, 1903, с. 1886, 1890, 1893, 1899-1900, 1925, 2017, 2021-2023, 2027, 2030, 2031,

5. Крім пікінерних Капканцевих хуторів, розташованих між округами Попельнастівської і Омельницької рот при усті Княжої балки, де проживали приписні Трохим Самарець, Дмитро Дунь /Капканцев зять/, Микита Ждан та пікінерний єгерь Антон Капканець, при урочищі Княжої балки згадуються також хутори запорозьких козаків: куреня Пашківського Максима Мовшиги, куреня Шкуринського Івана Єрша, зимівник козака куреня Батуринського Гаврила Бондаря родича Василя Довготелесова та деякі інші (там же, с. 2039, 2040, 2049). На місці Капканцевих хуторів згодом згадується однойменне сільце казенних поселян, що було приписане до села Лихівки. За царським указом від 6 грудня 1828 року Капканівка з ділянкою землі в 720 дес. було передане у склад військових поселень з зарахуванням жителів до числа військових поселян села Попельнастого.

Щодо пікінерних і козацьких хуторів, то їх було чимало при Попельнастівській земельній окрузі вже на початковому етапі заселення слободи. Зокрема, за польськомовною копією карти Єлисаветградської провінції 1769 року довкола Попельнастої було зафіксовано 8 таких хуторів.

Подається за виданням: Метрична книга двох приходів:слобід Буянської і Попельнастої 1770-1782 років. – К.: Академперіодика, 2011 р., с. 70 – 72.