Фрагменти карт 1769 і 1774 р.

Жахалова Н. В.

Попельнастівська земельна округа за межовими картами Єлисаветградської провінції 1769 і 1774 років.

Фрагмент карти 1769 р.	Фрагмент карти 1774 р.

Примітка: фрагменти карт, які приведені на попередній сторінці, зберігаються в архівах міст Кракова у Польщі (BCr, № 110/13) і Санкт-Петербурга у Росії (РО БАНР, № 565). Не дивлячись на помітні вади наявних фотокопій, складнощі у прочитанні рукописних назв, насамперед іншомовних, вони все ж дають досить наглядне уявлення як про зміни в конфігурації Попельнастівської земельної округи, її просторових меж, місця розташування ротної слободи, так і в цілому про стан заселення краю перед початком російсько-турецької війни 1768-1774 років і, фактично, відразу після її завершення.

Зокрема, на польськомовній копії карти 1769 року (фрагмент зліва), крім ротної слободи при усті балки Злодійки чітко простежуються місця розташування тогочасних хуторів, зафіксованих, очевидно, ще під час їх опису, що здійснювався наприкінці 1767 – на початку 1768 років. Два з них (хутори Потоцького і Столяренків) знаходилися у верхів’ях балки Попельнастої, де за картою 1774 року при Хрещатому буєраці значиться вже рангова (відведена за чином) земля підполковника Гаврилова. Ще 4 хутори показані при злитті балок Попельнастої і Шевської, куди згодом перемістилася і центральна садиба села. Серед їх господарів більш-менш чітко прочитуються прізвища Чорнобривця, Машанка (можливо Мащенка) і Гирєв. Ще один хутір Sumodnow досить важко асоціювати з аналогами тогочасних українських прізвищ, поширених у регіоні, і це питання може бути з’ясоване лише за російськомовним варіантом використаної карти [6]. Дещо відокремлено від основного масиву хуторів (вниз по течії Омельника) знаходився хутір Гарагулі. Крім того, в правобережних розгалуженнях Княжої балки (за картою 1774 року йдеться про балку Лозовату) показано хутір Петрашин (Petraszyn).

Зазнала змін також конфігурація Попельнастівської округи та її загальний розмір, який з довоєнних 21000 дес. зменшився до 16300 дес. В основному це стосується південної частини округи у верхів’ях річки Комісарівки, що відійшла до однойменної Комісарівської округи, у межах території якої було виділено землю під новоутворену роту слободи Жовтої.

На карті 1774 року (фрагмент справа) показані шляхи, які йшли від слободи Попельнастої до сусідньої Омельницької роти та на Січовий шлях і далі до слободи Жовтої, форпост біля перехрестя останніх при Княжих байраках і лінія з заходу на схід від сусідньої Краснокам’янської округи до одного з вигинів Княжої балки, де вона фактично зливається з контурами її русла та з течією Омельника. [7] Зазначеною лінією, що фактично переполовинює округу, відмежовуючи її південну частину, зазначено територію, яка на той час перебувала під контролем запорожців (у межах так званої Комісарівської паланки, утвореної Кошем Запорозької Січі на прикордонних землях Єлисаветградської провінції).

Крім того, до карти 1774 року додано детальне пояснення земельних відводів та інших номерних позначень, витяг з яких стосовно Попельнастівської округи додається:

Додаткові відомості, що супроводжували інформацію карти про земельні відводи, свідчать, що перші земельні роздачі в Попельнастівській окрузі під заселення приватних слобід тут започатковані у 1773 році (з наданням за указом Новоросійської губернської канцелярії від 30 грудня того ж року при балці Княжій аудитору Апуріну 1440 дес. під заселення слободи на 48 дворів). 10 вересня 1774 року поруч отримав землю також губернський архітектор Петро Неєлов (РГАДА, ф. 16, оп. 1, д. 796, ч. 3, л.160 зв.). Але, у зв’язку з наїздами запорожців, земля фактично залишалася незаселеною і вже через незначний час (після її повернення у казенне відомство) була повторно надана вже іншим власникам: відставному поручику Федору Майбороді (1776 рік) і штаб-лікарю Павлу Шарою (1780 рік). [8]

Збереглися також відомості про тогочасну чисельність жителів Попельнастівської слободи, яких за донесенням Єлисаветградського духовного правління, надісланим до Переяславсько-Бориспільської духовної консисторії 15 листопада 1774 року, налічувалося при 40 приходських дворах (в них 66 хат) 199 осіб чоловічої і 209 осіб жіночої статей (разом – 408 осіб). При цьому, при Іоанно-Богословській церкві села перебував лише один цілопарохіальний священик – Діонісій Дем’яновський (ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 1008, арк. 158). Щодо раніше згадуваного священика Симеона Ревуцького, на час збору відомостей він очевидно все ще залишався при Єлисаветградському пікінерному полку у складі діючої І-ї армії, куди його було направлено ще у 1773 році за розпорядженням Переяславського архієпіскопа Іова від 27 липня того ж року (там же, спр. 735, арк. 43).

Деяке зменшення кількості жителів очевидно зумовлено переходом частини поселян у сусідні запоріжські слободи. В той же час за кількістю наявних дворів (і навіть хат) слобода мала досить значні земельні ресурси для заселення розрахункової кількості дворів (282). Не використаною залишалася і решта нерозподіленої в окрузі землі, призначеної головним чином під заселення приватних слобід.

6. В дореволюційних описах бібліотечних і архівних фондів згадується про наявність примірників карти Єлисаветградської провінції 1769 року у зібраннях Імператорського Російського географічного товариства у Санкт-Петербурзі та серед справ секретного повиття Московского відділення Загального архіву Головного штабу (опис 47), що залишає надію на можливість їх розшуку серед документів відповідних архівів.

7. Ще одна насичена темна лінія внизу фрагмента карти 1774 року є чисто технічним відбитком одного із згинів карти і не має жодного відношення до її умовних позначень.

8. В 1782 році порушувалося також питання про передачу спадкоємцями померлого підполковника Гаврилова його рангової землі при Хрещатих байраках у розпорядження попельнастівських жителів (ДАДО, ф. 1684, оп. 2, спр. 567, п. 1168). Але, схоже, що його вирішено лише частково і останнім (згодом це Остроградські-Гаврилови) без зміни часу надання рангової землі (за наявними документами – це 30 травня 1773 року) розпорядженням тогочасного Новоросійського губернатора, генерал-майора Миколи Даниловича Язикова, дружина якого володіла сусіднім селом Хорошевим при балці Шевській, аналогічну ділянку землі було відведено у верхів’ях Злодійської балки, тобто у межах тієї ж Попельнастівської округи (див. відомості за описом 1798 року).

Подається за виданням: Метрична книга двох приходів:слобід Буянської і Попельнастої 1770-1782 років. – К.: Академперіодика, 2011 р., с. 73 – 75.