1506 – 1507 рр.
Станіслав Гурський
1506 р. |
||
| 1 | Commentarius rerum gestarum a Sigismundo primo, Rege Polonie Magno duce Lithuanie | Нотатки стосовно діянь Сигізмунда Першого, короля польського та великого князя литовського |
| 2 | Per Slanislaum Gorski, Cracovientem et Plocentem Canonicum, scriptum. | Станіславом Гурським, краківським і плоцьким каноніком написані. |
| 3 | Annus Domini Millesimus quingentesimus sextus et Millesimus quingentesimus septimus, quo rex ipse Sigismundus coronatus est, cujus regni, principatus ac fortune hec initia et progressus fuere. | Роки Господні тисяча п’ятсот шостий і тисяча п’ятсот сьомий, в який сам король Сигізмунд був коронований, чиї королювання, князювання та доля тут починаються та продовжуватимуться. |
| 4 | Casimirus tertius Jagelone Vladislao natus, rex Polonie ac Mg. dux Lithuanie, habuit ultra femineam prolem filios sex, quorum Casimirus, castissimus juvenis, in virginitate mortuus est. Fridericus tituli S. Lucie in septem soliis cardinalis, archiepiscopatum Gnesnensem una cum episcopatu Cracoviensi tenuit. Vladislaus vero, vivente adhuc rege patre Casimiro, duo regna Hungarie et Bohemie possedit. Post mortem vero Casimiri regis patris Joannes Albertus Poloniam, Alexander Lithuaniam sortiti sunt. Solus Sigismundus, natu omnium minor, penso duntaxat annuo a fratribus dato sese sustentabat. | Казимир третій, народжений від Владислава Ягеллона, короля Польського та Великого князя Литовського, окрім жіночого потомства, мав шістьох синів, з яких Казимир, найцнотливіший юнак, помер незайманим. Фредерик, який мав титул кардинала престолу Санта-Лючія-ін-Септа, отримав Гнезненське архібіскупство та Краківське біскупство. Владислав же ще за життя батька свого Казимира став володіти двома королівствами, угорським і чеським. Після смерті ж Казимира з батьківського королівства Янові Ольбрахту випала Польща, а Олександру – Литва. Один Сигізмунд, наймолодший з усіх, утримувався лише за рахунок щорічної виплати, яку давали його брати. |
| 5 | Eum Vladislaus frater, Hungarie et Bohemie rex, in Hungariam ad se accersens honestissime in curia sua habuit. | Його брат Владислав, король Угорщини і Чехії, коли той прибув до Угорщини відвідати його, прийняв його з найвищою пошаною при своєму дворі. |
| 6 | Binos postea ducatus Glogoviensem et Opaviensem una cum capitaneatu superioris ac inferioris Silesie ei contulit, quam furibus et predonibus, quorum magna vis illic erat, supplicio affectis purgavit et vias ac itinera latrociniis eorum infesta luta ubique reddidit, atque ita eam prefecturam gessit, ut a bonis amaretur, a malis, quorum flagellum erat, vehementer timeretur. | В подальшому він [Владислав] надав йому [Сигізмунду] разом два князівства, Глогувське та Опавське, поєднані зі староствами Верхньої та Нижньої Сілезії, які той очистив від злодіїв і розбійників, що їх там була сила силенна, і скрізь усунув з доріг і стежок згубне багно їхніх грабежів, і оскільки він так здійснював своє правління, добрими він був люблений, а злі, для яких він був бичем, його дуже боялися. |
| 7 | Solitus is erat singulis ferme annis fratres suos reges invisere. Itaque cum anno Christi MDVI. Alexandrum regem in Lithuania agentem revisere pararet, certior fit literis celeriter ex Lithuania tam ab ipso Alexandro, quam a consiliariis missis, regem ad mortem egrotare, seque ad paternos atque avitos principatus vocari. Itaque iter suum mox ad Lithuaniam acceleravit. | Він мав звичай відвідувати своїх братів королів майже щороку. Отож, року Христового 1506, коли він готувався відвідати короля Олександра, який знаходився у Литві, певно, що з Литви були терміново надіслані листи, як від самого Олександра, так і від його радників, про те, що король смертельно хворий, і що його кличуть до його батьківського та дідичного князівства. Отже, незабаром він поспішив у свою подорож до Литви. |
| 8 | Priusquam tamen ad Alexandrum regem pervenisset, duodecimo a Vilna milliario, mortuum esse XIX. Augusti didicit. Eo autem festinato ac opportuno adventu suo factiones ac molimina nonnullorum Lithuanorum, de Michaele Glinski Mgduce in Lithuania creando, presentia sua prevenit ac dispulit. | Коли ж Сигізмунд з поспіхом доїжджав до короля Олександра, то у 12 милях від Вільна дізнався, що той помер 19 серпня. Але своїм спішним і слушним прибуттям він перешкодив змові та зусиллям деяких литовців зробити великим князем Михайла Глинського. |
| 9 | Cum autem de sepultura regis differentia orta esset, cum Joannes Laski, cancellarius regni Polonie, contenderet, ut ad prescriptum testamentum Alexandri regis Cracovie sepeliretur, proceres contra Lithuani, licet non adversarentur ultime regis sui voluntati, tamen publicam necessitatem private anteponendam esse ducebant. | Виникла суперечка щодо поховання короля між Яном Лаським, канцлером королівства Польського, який наполягав, що той має бути похований у Кракові згідно з письмовою волею короля Олександра, та литовськими вельможами, які заперечували, і хоч не противилися останній волі свого короля, однак вважали, що суспільна необхідність має бути поставлена понад приватну. |
| 10 | Etenim si proceres ipsi Lithuani una cum principe Sigismundo funus regis Cracoviam ducerent, suspicio vehemens erat, ne dux Michael Glinski sub eorum absentia Vilnam, primariam civitatem ac sedem Mgducatus, et ceteras arces in Lithuania occuparet. | Справді, якби литовські вельможі із принцем Сигізмундом на чолі самі поїхали до Кракова на похорон короля, існувала сильна підозра, що князь Михайло Глинський під час їхньої відсутності захопить Вільно, головне місто і столицю Великого князівства, та інші фортеці в Литві. |
| 11 | Sepulto itaque rege in ecclesia cathedrali Vilnensi juxta sepulchrum divi Casimiri, fratris ejus universi ordines Mgducatus Lithuanie Sigismundum, uti hereditarium ac naturalem dominum suum M. ducem ac principem Lithuanie salutarunt, unanimique voluntate ad solium ducale extulerunt, diadema ei imposuerunt. XXVI. Octobris anno a nato Christo MDVI. | Тому короля поховали в кафедральному костелі Вільнюса, поруч із гробницею святого Казимира, його брата, і загальні збори станів Великого князівства Литовського привітали Сигізмунда як государя Литви та за одностайною волею возвели на князівський престол та увінчали діадемою 26 жовтня 1506 р. |
| 12 | Similiter et Poloni in comitiis Piotrkovie congregati die VIII Decembris ejusdem anni, concordi voto absentem cum regem Polonie elegerunt. | Так само поляки зібралися на сейм у Петрокові 8 грудня того ж року і одностайно обрали відсутнього [Сигізмунда] польським королем. |
| 13 | Ad hanc electionem missi quidem fuerunt ex Lithuania legati, eps. Luceoriensis; Stanislaus Kiszka, campiductor Lithuanie et Zabrzezinski junior. Sed peracta jam electione Piotrkoviam venerant. | Й тими, кого відправили на ці вибори в якості послів Литви, були біскуп Луцький, Станіслав Кишка, гетьман литовський, та Заберезинський-молодший. Але вони прибули, коли вибори в Петрокові вже завершилися. |
1507 р. |
||
| 14 | Poloni vero ex ipso electionis conventu legatos suos miserant in Lithuaniam ad Sigismundum principem, invitatum eum ad regnum suscipiendum, Vincentium de Przeramp, epm Vladislaviensem; Joannem de Lubrancz epm Posnaniensem; Matthiam Drzewiczki epm Premisliensem, vicecancellarium regni Polonie; Andream de Ssamotuli, palatinum Posnaniensem; Joannem de Tarnow, palatinum Belsensem; Joannem de Lasko, cancellarium regni Polonie. | Поляки ж від власного виборчого сейму відправили у Литву до принца Сигізмунда, щоб запросити його прийняти королівство, Вінцента з Пшеремба, біскупа влоцлавецького, Яна з Любранця, біскупа познанського, Мацея Древіцького, біскупа перемиського, віце-канцлера королівства Польського, Анджея з Шамотул, воєводу познанського, Яна з Тарнова, воєводу белзького, Яна з Ласька, канцлера королівства Польського. |
| 15 | Quem in Mielnik, oppido Lithuani, regem salutarunt et ad suscipiendum regnum invitarunt, et Cracoviam deductum magna omnium ordinum gratulatione in ecclesia Cracoviensi divinissimo eucharistie sacramento communicatum die vigesima quarta Januarii anno Christi nati MDVII. coronarunt. | Й ті привітали короля в Мельнику, литовському містечку, і запросили прийняти королівство, і відвели до Кракова під величезні віншування всіх станів, і після того, як він прийняв у краківській церкві найсвятіше причастя, 24 січня 1507 року від Різдва Христова коронували. |
| 16 | Coronationis munus Andreas Rosza, archieps. Gnesnensis peregit assistentibus ei Joanne de Konari, epo Cracoviensi et Matthia Drzewiczki, epo Premisliensi. Eo quod inter Vladislaviensem et Posnaniensem epm, uter scilicet corum archiepm assisteret, differentia et contentio intercesserat, rex per decretum rixantes removit epos Drzewicio vero assistentiam demandavit. Non ex vigore legis alicujus, sed in placito regis id actum fuit. | Коронацію здійснив Анджей Рожа, архібіскуп гнезненський, якому допомагали Ян з Конара, біскуп краківський, та Мацей Древицький, біскуп перемиський. Адже, коли між біскупами влоцлавецьким та познанським через те, хто з двох має допомагати архібіскупу, виникли розбіжності та суперечки, король указом усунув сперечальників і запросив в якості помічника Древіцького. І вчинив він так не згідно з буквою якогось закону, але за згодою королівства. |
| 17 | Alia contentio orta fuit inter Wilczek, archiepm Leopoliensem et Joannem Konarski, episc. Cracoviensem, uter corum dextrum regis latus teneret in deducendo ad ecclesiam rege. Rex decrevit, ut eps Cracoviensis, tanquam in ecclesia sua pastor et loci ordinarius dextrum regis latus teneret, archiepus vero Leopoliensis, tanquam in diocesi et ecclesia aliena latus sinistrum haberet. Idque in illo duntaxat actu coronationis. | Інша суперечка виникла між львівським архібіскупом Вільчеком та біскупом краківським Яном Конарським, хто із двох має тримати правицю короля, ведучи короля до церкви. Король постановив, щоб краківський єпископ, як душпастир і місцевий ординарій у своїй церкві, тримав короля за праву руку, а львівський архібіскуп мав тримати ліву руку, ніби в чужій єпархії та церкві. І то тільки під час цієї коронації. |
| 18 | Af[f]luere in ea coronatione Andreas Rosza archieps. Gnesnensis, regni primas, consecrator; Bernardinus, archieps. Leopoliensis; Joannes Konarski, eps. Cracoviensis; Vincentius Przerambski, Vladislaviensis; Joannes Lubranczki eps. Posnaniensis; Erasmus Ciolek, Plocensis; Lucas de Thorunio, eps. Varmiensis, Joannes Amicinus eps. suffraganeus Cracoviensis cum Abbatibus infulatis. | Влилися до його коронації Анджей Рожа, архібіскуп гнезненський, примас королівства, як освячувач, Бернардин, архібіскуп львівський, Ян Конарський, біскуп краківський, Вінцент Пшерембський, біскуп влоцлавецький, Ян Любранський, біскуп познанський, Еразм Ціолек, [біскуп] плоцький, Лукаш з Торуні, біскуп вармійський, Ян Аміцінус, краківський біскуп-суфраган, з абатами, відзначеними інфулами. |
| 19 | Aderat Vladislai Hungarie et Bohemie regis orator Theleczki, consiliarii insuper ac proceres multaque nobilitas Polona; duces etiam ac magnates Lithuani coronationi huic interfuerunt. Inter quos una Michael dux Glinski etiam affuit. | Від Владислава, короля Угорщини та Чехії був присутній речник Телецький, а крім того, радники та високодостойники та багато польської шляхти, присутні були на цій коронації також литовські князі та магнати. Серед них знаходився й князь Михайло Глинський. |
| 20 | Postridie vero rex Sigismundus regalibus indutus, in diademate regio cum prelatis, proceribus et consiliariis spiritualibus et secularibus ex arce in urbem Cracoviensem descendit: et in trono sedens, fidem ac jusjurandum una cum clavibus civitatis a magistratu atque a populo Cracoviensi accepit et rursus juratis eisdem reddidit. | Наступного дня король Сигізмунд, одягнений у королівські шати, спустився з цитаделі до міста Кракова в супроводі прелатів, шляхти, духовних і світських радників у королівській короні, та, сівши на престолі, прийняв клятву і присягу разом з ключами міста від магістрата і краків’ян і знову повернув їх тим же присяжним. |
| 21 | Priusquam autem ex Lithuania ad coronationem suam ad Poloniam egressus esset, mox post assumptum Lithuanie diadema, cum legatis cesaris Precopensis seu Tauricani fedus iniit hac conditione, ut is omni anno hostes regis bello persequeretur, rex vicissim ei stipendium annuum quindecim millia florenorum solveret. | Але ще перед тим, як він залишив Литву для своєї коронації в Польщі, незабаром після того, як він прийняв корону Литви, він уклав союз із послами перекопського чи то таврійського цісаря за тієї умови, що той повинен щороку переслідувати ворогів короля у війні, король же, у свою чергу, виплачував йому річну платню в розмірі п’ятнадцяти тисяч флоринів. |
| 22 | Absoluta, ut supra memoratum est, coronationis solemnitate, rex cum universo senatu Polono (comitia tum generalia agebantur) regnum Polonum ejusque dominia sub Joanne Alberto et Alexandro regibus neglecta, in ordinem et regimen bonum restituere orsus est, et de bello paceque paranda et erario publico locupletando init consilia. | Після коронаційних урочистостей, як уже згадувалося вище, король разом із усім польським сенатом (був скликаний також загальний сейм) заходився повертати порядок та добре правління у своїх володіннях у Королівстві Польському, знехтуваних під королями Яном Ольбрахтом і Олександром, щоб підготуватися до війни і миру, і почав міркувати, як збагатити державну скарбницю. |
| 23 | Quas ad res tributum publicum a regiis, a spiritualium et secularium subditis ex uno quoquo laneo agri duodecim grossorum institutum. | В якості податку на державні справи королівства було впроваджено стягнення з духовних та світських підданців однієї дванадцятої загального урожаю з кожного сільськогосподарського лану. |
| 24 | Civitates etiam omnes contributionem civilem unam integram cum dimidia, que Szosz vulgo dicitur, ordo insuper ecclesiasticus contributionem eorum more a singulis sacerdotiis contulerunt. | Усі стани також внесли разовий збір із громад у півтора цілих (відсотка), який зазвичай називають «шос», і церковний стан, крім того, зробив свій внесок, як зазвичай, від окремих священиків. |
| 25 | Ex hac contributa pecunia instituta fuit officina monetaria, que erarium vacuum adimpleret, unde ad usus necessarios belli precipue, si quod aliunde erupisset, pecunie copia parata foret. | На ці пожертвувані гроші був збудований монетний двір, який мав наповнити порожню скарбницю, щоб, особливо для цілей, необхідних на війні, якщо вона звідкись вибухне, була готова велика кількість коштів. |
| 26 | Ex hoc conventu Cracoviensi legationes misse fuerunt ad Valachos primum, Stephanus Theleczki orator, qui nomine Vladislai Hungarie et Bohemie regis coronationi Sigismundi interfuit, qui duorum regum nomine, Hungarie et Polonie federis ac pacis conditiones Valachis ferret. | З цього сейму в Кракові першим було відправлено посольство до волохів, Стефан Телецький, речник, який від імені Владислава, короля Угорщини та Чехії, був присутній на коронації Сигізмунда, і від імені обох королів, Угорщини та Польщі, поніс умови союзу та миру волохам. |
| 27 | Ad Hungariam vero paciscendi itidem federis causa inter Hungarie et Polonie regna missi fuere Joannes de Lubrancz eps. Posnaniensis; Stanislaus de Chodecz marschalcus regni Polonie; Joannes de Lasko, cancellarius regni ejusdem et Christophorus de Schidlowecz, castellanus Sandomiriensis. Quorum opera regna hec utraque confederata ac consociata fuere. | Ян з Любранця, біскуп познанський, Станіслав із Ходеча, маршалок Королівства Польського; Ян з Ласька, канцлер того ж королівства, і Христофор з Шидловця, каштелян сандомирський, були послані до Угорщини для переговорів про такий саме союз між Угорським і Польським королівствами. Завдяки їхнім діям обидва ці королівства були поєднані та пов’язані. |
| 28 | Cetera in Polonia ac in Prussia eo anno MDVII pacata ac tranquilla fuere. | При цьому, в Польщі і у Пруссії той 1507 рік був мирний і тихий. |
| 29 | In Lithuania vero Basilius Moscorum dux bellum orsus est. Qui licet nullam justi belli causam adversus Sigismundum regem Polonie et Mag. ducem Lithuanie habuerit, tamen quia magis eum ad pacem quam ad bellum propensum esse et Lithuanos itidem a bello abborrere crederet, ex non causa causam belli adinvenit: scilicet sororem suam Helenam viduam, uxorem regis Alexandri, non pro dignitate tractari, preterea Tartaros a rege contra se concitari. | Але в Литві почав війну московський князь Василь. Той, хоч і не мав жодної справедливої причини для війни проти Сигізмунда, короля Польського і великого князя Литовського, але, оскільки вважав, що той більше схильний до миру, ніж до війни, і що литовці так само ненавидять війну, то без причини знайшов привід воювати, а саме, що з його сестрою Оленою, удовою, дружиною короля Олександра, не поводяться з гідністю, до того ж король нацькував проти нього татар. |
| 30 | Itaque bellum regno intulit et in mense Aprili cum exercitu suorum arce Smolensko preterita XXX milliariis in ditionem Lithuanio ingressus fuit. | Відповідно він розпочав війну з королівством, і у квітні місяці з військом своїх людей пройшов 30 миль повз фортецю Смоленськ і увійшов у володіння литовців. |
| 31 | Contra quem Sigismundus rex, nihil cunctatus XXIV Maji Cracovia egressus, in Lithuaniam venit, collectoque ac recensito XII Augusti ad Minsko exercitu, evocato etiam in auxilium sibi cesare Tauricano cum 80,000 millibus bellatorum, hosti occurrere et confligere cum eo statuit. | Проти нього 24 травня король Сигізмунд, не вагаючись, вийшов із Кракова, прийшов до Литви, 12 серпня зібрав та переписав військо у Мінську, а також покликав собі на допомогу таврійського цісаря із 80 000 вояків, і вирішив зустріти ворога та вступити з ним у бій. |
| 32 | Sed Moscus viribus suis diffidens, non viso hoste exercitum ex Lithuania eduxit. Rex etiam, Stanislao Kiszka duce belli pervastatis oppidis ac vicis Moscorum, cum in repentina illa expeditione exercitus suus male provisus, inopia comeatus et intensi estus fervore urgeretur, Vilnam est reversus. | Але московит, не вірячи у власні сили, не побачивши ворога, вивів військо з Литви. Король же, поки полководець Станіслав Кишка спустошував війною міста і села московитів, оскільки в тому раптовому поході його військо було погано забезпечено, страждало від злиднів, і на нього тиснуло їхнє сильне роздратування, повернувся до Вільна. |
| 33 | Cesar vero Tauricanus, qui auxilium regi expacto ferre debebat, fidem non servans, acceptis a Mosco muneribus ab invadenda Moscovia abstinuit, sed contra Tartaros Nohagenses se cum exercitu convertit. | Але таврійський цісар, який мав був надати допомогу королеві, як обіцяв, не виправдав надії на себе, і, отримавши подарунки від московита, облишив напад на Московію, але звернувся з військом своїм проти ногайських татар. |
| 34 | Quo circa Moscus ab invasione Tartarica securus exercitum suum iterum in mense Novembre in Lithuaniam immisit, arcesque Krzyczow et Mscislaw obsidet expugnareque tentavit. Sed propter intensa frigora geluaque gravissima, plurimis ex suis amissis, dimisso bello, ad Moscoviam rediit. | Через це московит, убезпечений від татарської навали, знову послав своє військо до Литви у листопаді місяці, обложив і спробував здобути фортеці Кричів і Мстиславль. Але через сильний холод і жорстокий мороз, втративши багатьох із своїх людей, він відмовився від війни і повернувся до Московії. |
| 35 | Ceterum eo anno MDVII. initia magni ac diuturni belli inter Lithuanos et Moscos propter ducem Michaelem Glinski ortum sumpsere. | Крім цього, того ж 1507 року розпочалася велика і довготривала війна між литовцями та московитами, що взяла початок через князя Михайла Глинського. |
| 36 | De quo quia plura dicenda sunt, oportet ea a suo principio ordiri. | Оскільки про цю війну багато чого можна розповісти, слід почати з самого початку. |
| 37 | Enim vero est in Lithuania ducum vulgarium numerus magnus, adeo multa sobole multiplicatus, ut possessiones plerisque illorum, que majoribus eorum ample fuerunt, egre ad vitam sustentandam suppetant. Et ideo in ordine equestri positi sunt nullamque partem principatus in Lithuania gerunt; sed eque imperio Mg-cis Lithuanie ut ceteri nobiles ac vasalli parent. Ili licet pauperes sint, ducum tamen ex vetusto genere nomen ac titulum retinent. | Слід знати, що у Литві є велика кількість дрібних князів, а в них багато дітей, і маєтки, що є у більшості з них, були б достатніми для їх старших, однак їх ледве вистачає, щоб підтримувати їхнє життя. І вони, не маючи ніякої частини Литовського князівства, служать у кінному війську великого князя литовського разом з іншими шляхтичами як васали. І хоча вони бідні, утримують від давніх поколінь князівське ім’я та титул. |
| 38 | Ex hoc genere ducum ejusmodi erat Michael Glinski, Ruthenie seu Grece fidei, homo audax animo, ingenio sagax, corpore etiam robustus, ac ad pericula subeunda promptus. | З князів саме такого роду був Михайло Глинський, русинської чи грецької віри, людина відважного духу, гострого розуму, до того ж міцний тілом і готовий піддатися небезпеці. |
| 39 | In Germania apud Albertum, ducem Saxonie, annos plus duodecim in re militari se exercens, clarus evaserat. | Він прославився у Німеччині, коли більше 20 років займався воєнною справою при князі Альбрехті Саксонському. |
| 40 | Inde veniens Alexandro, regi Polonie et Mgci Lithuanie, se applicavit, apud quem gratia et autoritate multum valuit, | Звідти він прибув служити Олександрові, польському королю і великому князю литовському, у якого він здобув велику прихильність і повагу. |
| 41 | cujus effusa in se liberalitate, possessiones, prefecturas ac divitias multas quesierat: que postea immoderatum ejus animum ad affectandum dominatum in Lithuania stimulabant. | Завдяки щедрості Олександра він розбагатів, він отримав багато почестей, володінь, посад і багатств, що згодом спонукало його нестриманий дух впливати на правління у Литві. |
| 42 | Quam ad rem amicos ac fautores largitione sibi comparabat, ut his volentibus atque adjuvantibus dominatum in Lithuania occuparet. | З цієї причини він знайшов собі багато друзів і прихильників, щоб з їх волею та допомогою захопити владу в Литві. |
| 43 | Quam ob rem catholici proceres spirituales et seculares Michaelem oderant, cujus tiranidem et mala ab eo ventura a longe prospiciebant. | Внаслідок цього католицька духовна і світська знать ненавиділа Михайла, бо тиранію і зло, яке прийде від нього, вони передбачали заздалегідь. |
| 44 | Cause odii plures fuerant, prima: diversitas religionis. Nam hi catholice fidei erant, Michael vero grece, que catholicam summe odit ac execratur. | Причин ненависті було багато, першою була релігійна різниця. Бо ці були католицької віри, а Михайло був грецької віри, який ненавидів і проклинав католицьку знать. |
| 45 | Secunda, quod rex possessiones et prefecturas preteritis ceteris optimatibus ad unum Michaelem ac ad consanguineos ejus Russios deferebat. | Друга, що король передав володіння й намісництва інших магнатів одному Михайлу та його руським родичам. |
| 46 | Tertia, quod dominatum Michaelis, uti hominis superbi et scismatici execrabantur, precipue vero cum justus heres Alexandri regis frater, Sigismundus superstes esset. | Третє, що правління Михайла як людини пихатої й схизматика, було б ненависним, тим паче, що законний спадкоємець короля Олександра – його брат Сигізмунд залишався живим. |
| 47 | Quarta odii causa, quod Michaelis nutu ac renutu Alexander rex cuncta agebat, ceteris Lithuanie proceribus et eorum consiliis rejectis, quod grave admodum eis erat: cum tamen illi et religionis sanctitate et vetusti generis claritudine et magistratuum prelatione excellerent et consilio ac fide erga regem et patriam Michaelem anteirent. | Четверта причина ненависті полягала в тому, що король Олександр робив усе за бажанням чи небажанням Михайла, відкидаючи інших вельмож Литви та їхні поради, що їм було дуже важко, адже вони перевищували Михайла і святістю релігії, і шляхетністю стародавніх родів, і вагою посад, і мудрістю та вірністю стосовно короля і вітчизни. |
| 48 | Quem cum et natura et fortuna superbum, factiosum etiam et dominatus in eos appetentem ac ad futuram perniciem patrie foveri a rege cernerent, pennas ei, ne altius evolaret, succidere curabant. Unde ille infensum animum in illos gerebat, intentus ad omnes occasiones quo ulcisci illos posset. | Вони бачили, що Михайло як за своєю природою, так і за долею був гордим, схильним до бунту і за підтримки короля бажав панувати над ними (на майбутню загибель вітчизни), і дбали, як би підрізати йому крила, щоб він не злетів вище. Тому він дихав на них гнівом, намагаючись при кожній нагоді помститися їм. |
| 49 | Accidit vero, quum Alexander rex esset in Polonia mandassetque inductu Michaelis, ut Georgius Hilnycz prefecturam Lidensem in Lithuania Rutheno cuidam Droszdza (quod latine fex sonat) resignaret, et ea illi cederet, | Коли король Олександр був у Польщі, він надіслав наказ Михайлу, щоб Юрій Іллінич відмовився від намісництва в Ліді, що у Литві, на користь якогось русина Дрожджа (що латиною значить дріжджі), і поступився йому цією посадою. |
| 50 | optimates Lithuani: Albertus Tabor, episcopus Vilnensis; Joannes Zabrzezinski, palatinus Trocensis; Stanislaus Janowicz, magnus capitaneus Samogitie; Stanislaus Kyszka, campiductor Lithuanie generalis inhibuerunt, ne Hilnicius vir catholicus, prefectura illa Lidensi, quam recte administ[r]aret, sese exueret, et Droszdzalo, qui et scismaticus esset et Michaelis consanguineus et unus e factione ejus, ne cam resignaret, donec rex Alexander e Polonia in Lithuaniam rediret. | Литовські вельможі: віленський біскуп Альберт Табор, троцький воєвода Ян Заберезинський, великий староста Жемайтії Станіслав Янович, великий литовський гетьман Станіслав Кишка зупинили [це,] адже Іллінич – католик і управляє намісництвом у Ліді справедливо, тоді як Дрожджа – схизматик, родич Михайла і прибічник його змови, тому не слід відставляти [Іллінича], поки король Олександр із Польщі не повернеться до Литви. |
| 51 | Quo ad oppidum Brzesczie veniente (anno MDIII) optimates etiam et consiliarii Lithuani ad regem illuc convenerunt, cum quibus rex comitia egit; et ceteris quidem ad regem consultandi causa in arcem ventitantibus, soli duntaxat eps Vilnensis, Zabrzezinski palatinus, capitaneus et campiductor venire in arcem abstinebant, metuentes insidias et vite periculum, quod eis a Michaele struebatur. | Прибувши до містечка Берестя (у 1503 році), литовські вельможі й радники зустрілися з королем і нараджувалися із ним; тоді як інші, які прибули до замку на королівську раду, принаймні віленський біскуп і воєвода Заберезинський, староста та гетьман – утрималися від входу в замок, боячись засідки та небезпеки, яку приготував Михайло. |
| 52 | Iratus enim eis vehementer erat, tam propter Droszdzam, quam propter verba eorum, quod dicerent: eum dominatum in Lithuania affectare et ad id arces et prefecturas parare, et eas suis vel cognatis vel Ruthenis conjurationis sue sociis tribuere, munire, vires colligere, socios querere, auxilia comparare, largitione ac promissis homines ad se trahere, regem vero Alexandrum perniciem hanc domesticam non sentire. | Бо він [Михайло] дуже розгнівався на них і через Дрожджу, і через їхні слова, які вони сказали, що він жадає панування в Литві і готує для цього замки і староства, щоб віддати їх своїм родичам, або русинам – своїм спільникам у змові, їх зміцнює, збирає сили, шукає союзників, здобуває допомогу і прилучає до себе людей дарами й обіцянками, король же Олександр не відчуває цієї згуби у домі. |
| 53 | Qua propter Michael in odiura regis eos adducebat, et contumacium et rebellium subditorum crimine accusabat, instabatque, ut fortunis, magistratibus, vita ac honore mulctarentur; effeceratque criminando, ut rex ipse Alexander de tollendis illis consilia privata haberet. | З цієї причини Михайло викликав ненависть короля до них, щоб звинуватити у непокорі та бунтарстві, злочині підданих, та наполягав на тому, щоб їх позбавили маєтків, посад, життя та честі; і він спромігся звинуваченнями, щоб сам король Олександр влаштував особисті наради щодо їх усунення. |
| 54 | Quo cognito Joannes Laski, cancellarius regni Polonie, una cum Joanne do Oswieczim, doctore theologie et canonico Cracoviensi, concionatore et confessore regio, summa contentione egerunt apud regem, ne ad delationem, ac libidinem inimici adversus tantos senatores et fideles consiliarios atque a longe futura prospicientes preceps ad penas ferretur. | Коли про це довідались Ян Ласький, канцлер Польського королівства, та доктор богослов’я і краківський канонік Ян з Освенціма, проповідник і сповідник короля, вони вчинили велику суперечку з королем, щоб донос і ворожий намір проти таких сенаторів і відданих радників з огляду на далеке майбутнє було негайно покарано. |
| 55 | Opponebatque Laskius contra temeritatem Michaelis autoritatem regni, cujus cancellarius esset, denunciando, ac protestando se a rege discedere malle, quam talibus erroribus actionibusque perniciosis interesse, que Barbarorum more ad cedem, ad sanguinem, ad infamiam tantorum virorum cum maximo motu et perturbatione Lithuanie et Polonie struerentur. | Ласький викривав Михайлову безрозсудність стосовно влади у королівстві, канцлером якого він був, засуджуючи та протестуючи, що він воліє радше залишити короля, ніж брати участь у таких помилках і згубних діях, які готувалися за варварським звичаєм задля загибелі, крові й безчестя стількох людей, для найбільшого збурення Литви та Польщі. |
| 56 | Temperatum itaque erat a cede, palatinatu tamen Throcensi Zabrzezinskius mulctatus fuit, reliqui tres senatu exclusi, sed hac tamen indulgentia donati erant, ut et in Lithuania et in Polonia per senatores et principes viros gratiam sibi regis reconciliare curarent, quod illi recte factorum conscientia freti facturos se receperunt. | Отже, він [король?] був поміркованим стосовно ударів, все ж троцького воєводу Заберезинського було покарано, інших трьох було виключено з ради, але все ж вони отримали пробачення, щоб і в Литві, і в Польщі через сенаторів і головних людей подбали про повернення королівської ласки, оскільки вони чинили гідно, покладаючись на власне сумління, і вони її собі повернули. |
| 57 | Venerantque ejus rei gratia in Poloniam ad civitatem Radom, ubi tum Alexander rex comitia agebat. | І завдяки цій справі вони прийшли до польського міста Радома, де король Олександр проводив сейм. |
| 58 | Illic consiliarii Poloni, cognita ex propositione Michaelis accusationis causa, scilicet propter Lidam non statim ad mandatum regis Droszdzalo dimissam, placarunt accusatis animum regis, quibus promisit rex, se, ad Lithuaniam veniens, eos in gratiam suscepturum, ut, cum res hec esset Lithuana, ad Lithuaniam referretur, et illic ubi initium sumpsit finem etiam acciperet. | Там польські радники дізналися з промови Михайла про причину звинувачень, тобто, що Ліда не була негайно звільнена за наказом короля для Дрождзала, а звинувачені розчулили душу короля, і король пообіцяв їм отримання ласки, коли прийде до Литви, оскільки ця справа литовська, то має розглядатись у Литві, і там, де мала початок, отримати завершення. |
| 59 | Itaque accusati illi, postridie Sancte Trinitatis ex Radomio in Lithuaniam se receperunt. | І наступного дня після святої Трійці звинувачені поїхали з Радома до Литви. |
| 60 | Quo etiam Alexander rex postea veniens rogantibus itidem pro eis proceribus Lithuanis offensam eis condonavit. | І тоді король Олександр, прибувши пізніше, на клопотання литовських вельмож про них, пробачив їх провину. |
| 61 | Ceterum licet dissensio illa inter eos et Michaelem in vita Alexandri composita esse videretur quietaque inter eos manerent omnia, manebat tamen in mente Zabrzezinski injuria adempti palatinatus et odium inextinctum: quod post mortem Alexandri sub rege Sigismundo in apertam hostilitatem prorupit. | Більше того, хоч той розбрат між ними та Михайлом ніби був улагоджений ще за життя Олександра, і між ними все залишалося тихо, Заберезинський тримав у свідомості несправедливе позбавлення воєводства і невгасиму ненависть, яка після смерті Олександра вибухнула відкритою ворожнечею за короля Сигізмунда. |
| 62 | Et Michael quidem, cum post mortem Alexandri non posset tam subito, quod diu cogitarat, dominatum Lithuanie occupare: subito illuc Sigismundi regis adventu impeditus, volens suspicionem ambitus sui apud ipsum Sigismundum contegere, prior omnium Lithuanorum in occursum ei cum amicis suis prodiens, eum Magnum ducem Lithuanie ac duum suum adoravit ac salutavit. | І справді, оскільки після смерті Олександра Михайло не зміг так раптово, як довго думав, захопити владу у Литві – йому раптово перешкодив приїзд туди короля Сигізмунда, то бажаючи притлумити підозру про свої прагнення від самого Сигізмунда, перший з усіх литовців вийшов із друзями йому назустріч, вклонився і привітав його як великого князя литовського та свого пана. |
| 63 | Et ex illo tempore favor, consilia resque omnes Michaelis inclinare, amicique ac socii simulac fortuna mutare et deserere eum ceperunt. | І з того часу всі наміри, плани та справи Михайла занепали, а його друзі та спільники почали залишати його, як тільки доля почала змінюватись. |
| 64 | Nam referente Joanne Zabrzezinski, marschalco Lithuanie, conjuratio Glinski et molimina ejus in apertum prodiere. | Згаданий Ян Заберезинський, литовський маршалок, вирішив викрити змову Глинського. |
| 65 | Que ille omnia negare, falso crimine se insimulari atque egre ferre, velle singulari certamine cum delatore ferro decernere, judicium regis Sigismundi poscere, instare, festinare. | Однак той [Михайло] усе заперечував, прикривався облудним звинуваченням і поводився пригнічено, він вирішив, аби не доводити до поєдинку з донощиком, наполягати, вимагати і пришвидшувати суд короля Сигізмунда. |
| 66 | Rex vero, ut in re magni momenti, cum non putasset sibi festinandum, utpote inter homines magnis opibus pollentes, | Але король у цій важливій справі між людьми могутніми й багатими волів не поспішати. |
| 67 | Michael, cui omnis mora longa videbatur, ad Vladislaum Hungarie et Bohemie regem, regis Sigismundi germanum fratrem cucurrit, | Михайло, якому кожне зволікання здавалося довгим, побіг до Владислава, короля Угорщини та Чехії, рідного брата короля Сигізмунда. |
| 68 | et acceptis ab illo rege ad Sigismundum literis, ne dilatione judicii fama et honor suus in ancipiti penderet, ex Hungaria in Lithuaniam ad regem rediit. | Отримавши від того короля листи до Сигізмунда, щоб через затримку вироку його слава та честь не постраждали, він повернувся з Угорщини в Литву до короля. |
| 69 | Cui cum literas redderet, rogavit, ut rex Sigismundus inter utrumque judicio decerneret et calumniatorem suum pro facto plecteret, alioqui se id facturum, quod et regi et sibi ipsi merori esset futurum. | Повернувшись із цим листом, він просив, щоб король Сигізмунд вирішив між обома судом і покарав його наклепника за вчинок, інакше він це зробить, оскільки і для нього самого, і для короля це було б того варте. |
| 70 | Verum cum rex judicio illi propter celerem ex Lithuania ad comitia regni discessum intendere non posset, rem ad suum in Lithuaniam reditum distulit. | Однак король не міг дати такий вирок через свій поспішний від’їзд із Литви на коронний сейм, і відклав цю справу до свого повернення до Литви. |
| 71 | Ejus more Michael impatiens, iraque pessimo consultore fervens, fatis eum ad interitum trahentibus, misit, cui multum fidebat, | Нетерплячий же Михайло, якого його доля вела до загибелі, палаючи гнівом (отим найгіршим порадником), послав із тих, кому найбільш довіряв, |
| 72 | nuncium suum cum literis ac mandatis ad Basilium Moscovie ducem, denuncians ei, si securam sibi ad se veniendi potestatem faceret, eamque rem fore sibi apud illum honori ac libertati, ac jurejurando confirmaverit, velle se cum consanguineis suis et cum arcibus, quas in manu sua haberet, quasque vi aut deditione quereret, ad ipsum Moscum deficere. | свого посланця з листами і дорученнями до московського князя Василя, повідомляючи тому, що якби він дав йому можливість безпечно прибути, і це було б для того стосовно нього справою честі та свободи, то він клятвою підтвердив би, що зі своїми родичами і з замками, які вони мали б у своїх руках (захопленими силою чи такими, що піддалися) перейде до Московита. |
| 73 | Gratum hoc nuncium Basilio accidit, quod perfuge hujus opera ac industria universam Lithuaniam occupare se posse credidit. Itaque que Michael volebat, datis literis, juramento omnia se prestiturum obligavit. | Василь із радістю прийняв цього посланця, бо вірив, що завдяки зусиллям і старанності того втікача зможе заволодіти всією Литвою. Отож, він зобов’язався, як бажав того Михайло, дати листи і принести від себе будь-які клятви. |
| 74 | Practice vero iste, sub finem anni MDVII., et initio anni MDVIII. confiebant oculte, sub absentia regis a Mgno ducatu Lithuanie, qui in regno agens res tum Polonas constituebat. | Все ці діялося таємно наприкінці 1507 та на початку 1508 року, під час відсутності короля у Великому князівстві Литовському, коли він займався справами Польського королівства. |
| 75 | MDVII I. Martis Stanislaus Zabrzezinski Lithuanus, unus ex legatis Lithuanorum, qui ad coronationem regis Sigismundi missi erant, Cracovie mortuus est. | Року 1507, 1 березня в Кракові помер Станіслав Заберезинський, один із литовських послів, відправлених на коронацію короля Сигізмунда. |
| 76 | XXIV Martis Palatinatus Cracoviensis vacans post mortem Joannis Tarnowski, datus est Nicolao de Camieniecz. | 24 березня Краківське воєводство, вільне після смерті Яна Тарновського, віддано Миколі з Кам’янця. |
| 77 | XXVII Martis Albertus Tabor eps. Vilnensis mortuus est, cui Albertus Radivil in episcopatu successit. | 24 березня помер Ольбрахт Табор, біскуп віленський, якому Ольбрахт Радивіл наслідував на біскупстві. |
| 78 | XXX Martis Moyieszowa Judea cum aliis Judeis incarcerata, pro crimine lese divine Mtis in divinissimum corpus Christi admisso. | 30 березня ув’язнена юдейка Мойшова з іншими юдеями за злочин образи Божої величі при отриманні найбожественнішого тіла Христова. |
| 79 | XXIX Augusti Joan. Laski et Christ. Schidlowyeczki, oratores, facto federe cum Hungaris ex legatione Hungarica reversi, Vilnam ad regem Sigismundum venerunt et acta a se in Hungaria regi retulerunt. | 29 серпня Ян Ласький та Христофор Шидловецький, речники, після того, як уклали союз з угорцями і повернулися з посольства до Угорщини, прийшли до Вільни до короля Сигізмунда і доповіли королю про свої дії в Угорщині. |
| 80 | XXV Septembris, Constantinus dux ex captivitate Moschitica fugiens Vilnam venit. | 25 вересня князь Костянтин, який втік з московського полону, прибув до Вільна. |
| 81 | Quomodo autem is in eam captivitatem devenerit, ac rursus in libertatem sese asseruerit, non abs re fortunam tanti viri commemorare libuit, presertim quod aliqui externi scriptores rerum nostrarum nescii, aliter quam est, tempus ejus fuge adnotarunt. | Але як він потрапив у той полон і знову повернувся на волю, це не та подія в долі такої людини, яку вона любила згадувати, зокрема тому, що деякі іноземні письменники, необізнані в наших справах, по іншому описали обставини його втечі. |
| 82 | Res sic acta est. Regnante Casimiro Jagelonis filio in Polonia ac Lithuania Iwan Mgnus dux Moscoviae, ducatus seu terras aliquot, que Lithuanorum ditioni parebant, partim bello, partim proditione Russorum acquisi[v]erat. | Ось як це сталося. Під час правління Казимира, сина Ягайла, у Польщі та Литві, Іван, великий князь Московії, придбав, частково війною, частково зрадою русинів, князівства або деякі землі, що належали до держави литовців. |
| 83 | Quarum accessione elatus, semper animo volvebat, quomodo posset terras alias Lithuanis olim per Vitoldum quesitas adimere et imperio suo subjugare. | Натхненний їхнім приєднанням, він завжди мріяв, як би взяти інші землі литовців, раніше набуті Вітовтом, і підкорити їх своїй владі. |
| 84 | Itaque mortuo eo ipso rege Casimiro, posteaquam Alexander ejus filius in principatu Lithuanie ei successit, licet cum eo ipso Alexandro fedus atque affinitatem, data ei sorore sua Helena, inierit: augendi tamen sui imperii cupidior, quam federum observantior, Russie totius dominatum flumine termus Beresina, avito quodam et proavito, ut videri volebat, jure fingebat, atque ab ipso Alexandro Magno duce Lithuanie genero suo repetebat. | Отже, після смерті того самого короля Казимира, коли його син Олександр успадкував правління у Литві, хоча він [Василь 3-й Московський] увійшов у дружбу і споріднення із самим Олександром, і віддав тому свою сестру Олену, але значно більше бажаючи збільшити свою державу, ніж шануючи союзи, він вигадав собі право на панування над всією Руссю аж до річки Березини через якогось діда чи прадіда, про яке він захотів, щоб його побачили, і повторював це самому Олександру, великому князю Литовському, своєму зятеві. |
| 85 | Coadunato itaque exercitu immissoque in Lithuaniam, cum territoria quedam illic, non tam expugnatis quam per ditionem acceptis eorum munitionibus occuparet, et Smolenscensem oram vastaret, Alexander exercitum Lithuanorium Constantino duce de Ostrog, Capitaneo hujus exercitus, adversus Moscos misit, | Отож, коли він зібрав військо та відправив його до Литви, щоб зайняти там певні землі не стільки битвами, скільки шляхом оволодіння їхніми укріпленнями, і спустошити околиці Смоленська, Олександр послав литовське військо під проводом Костянтина, князя Острозького, воєначальника цього війська, проти московита, |
| 86 | qui ad Vedrossum amnem proelio cum Moscis commisso in insidias precipitati dissipatique fuere, ubi dux ipse Constantinus, una cum aliis primoribus Lithuanorum catholicis capti fuere et in carcere diu servati. | яке, вступивши в битву з московитом, потрапило в засідку на річці Ведрош і було розсіяне, де сам князь Костянтин разом з іншими провідними католиками-литовцями був схоплений і тривалий час утримувався у в’язниці. |
| 87 | Qua victoria Moscus potitus Drohobusz, Toropecz, Biela, Bransk et duces Severienses, qui Lithuanis parebant, in suam potestatem redegit. | Через цю перемогу завойовані московитом Дорогобуж, Торопець, Біла, Брянськ і союзні литовцям Сіверські князівства перейшли під його владу. |
| 88 | Alexander postea captivis duntaxat ex pacto receptis, pacem cum Mosco socero fecit, arces eo ditiones suas ab eo non repetiit. | Олександр тільки після того, як за угодою отримав полонених, уклав мир зі своїм тестем-московитом, але не повернув від того своїх замків і володінь. |
| 89 | Ceterum postquam captivi Lithuani carcere soluti, dimissi jam ex Moscovia ad Lithuaniam essent, Moscus ducem Constantinum, ut sibi adjungeret et penes se retineret, summe laboravit, quod et bello bonus et ejusdem cum Mosco religionis esset, sperans ejus virtute, consilio ac felicitate, dilatationem dominatus sui et cupitas ex hostibus victorias. | Втім, після того як литовські полонені були визволені з тюрми і вже були відпущені з Москви до Литви, московит дуже потрудився, щоб прив’язати до себе й утримати біля себе князя [Острозького], бо він був добрий на війні і тієї самої віри, як і московити, сподіваючись завдяки його доблесті, розуму та щастю розширити своє панування і прагнучи до перемог над ворогами. |
| 90 | Supra vero omnia, quod metueret sibi vehementer ab illo, ne Lithuanis restitutus, clades ei aliquas importaret. | Але понад усе він [Василь] дуже боявся його [Острозького], щоб, повернувшись до литовців, той не завдав йому якихось лих. |
| 91 | Quamobrem et possessiones ei contulit et inter consiliarios suos posuit, et imperatorem militie constituit. | Тому він [Василь] дав йому [Острозькому] маєтності, і призначив його серед своїх радників, і призначив воєначальником. |
| 92 | Constantinus plura secum cogitans cavens, ne in reditu illo cum captivis jussu Mosci ferro aut veneno a conductoribus Moscis necaretur et volens se Lithuanie ac rebus servare secundis apud Moscum substitit et conditionem accepit et simul victorias aliquot de Tartaris ductu suo Mosco reportavit. | Костянтин, більше міркуючи про себе та пильнуючи, щоб, під час повернення із полоненими не був убитий мечем або отрутою московськими провожатими, і бажаючи врятувати себе для Литви та справ, він на певний час залишився в Москві, і прийняв умови, і навіть здобув кілька перемог над татарами під своїм проводом для московита. |
| 93 | Non erat tamen, quod illic eum magnopere in illi barbario delectaret. Idcirco retro semper ad patriam spectabat. | Не сталося проте, щоб він особливо відзначився в цьому варварстві. Тому він завжди розраховував повернутися до своєї країни. |
| 94 | Quamobrem post mortem Alexandri, cum audisset, ad Sigismundum principem imperium Polonie ac Lithuanie delatum esse, vehementer intra sese gavisus est et redire ad eum quam primum festinabat, dignum ducens, sub quo clarissimis victoriis nomen suum ad eternitatem consecraret. | Тому після смерті Олександра, коли він почув, що правління у Польщі і Литвою перейшло до принца Сигізмунда, він дуже зрадів у собі і поспішив якнайшвидше повернутися до нього, гідного вождя, з яким він освятив би своє ім’я на вічність найславетнішими перемогами. |
| 95 | Cujus votis rerum humanarum gubernatrix Fortuna optatos attulit successus. Etenim cum contra Tartaros Moscoviam populantes a duce Moscorum cum exercitu missus esset et eos profligasset ac dispulisset, paulo longius progressus, per speciem speculatum reliquias hostium, ab exercitu Moscovitico se cum suis subduxit et per campos Tartaricos ac vias olim sibi notas effugit atque ad Vilnam dic XXV. Septembris anno Dni MDVII magna et mirifica omnium gratulatione pervenit. | І за його бажанням Фортуна, правителька людських справ, принесла йому успіх. І справді, коли він був посланий ватажком московитів з військом проти татар, які спустошували Московію, і розгромив і розсіяв їх, він просунувся трохи далі, мов, щоб прослідкувати за залишками ворога, відійшов зі своїми людьми від московського війська, і втік татарськими степами і дорогами, які раніше були йому відомі, і досяг Вільна 25 вересня 1507 року, куди прибув з великими і чудовими привітаннями від усіх. |
| 96 | Hec Matthias Drzewiczki vicecancellarius regni, qui tum in curia regis Sigismundi presens fuit, manu sua in suo Almanach annotaverat. | Це власноручно записав у своєму щоденнику підканцлер королівства Мацей Древицький, який тоді був присутнім при дворі короля Сигізмунда. |
| 97 | Falso autem scripsit Sigismundus ab Erberstein in commentario suo: Constantinum ante dimissionem captivorum Moscovia effugisse, vivente ac dominante adhuc tum in Lithuania rege Alexandro. | Але Сигізмунд з Герберштейна хибно написав у своєму творі: Костянтин утік із Московії перед звільненням полонених, коли Олександр ще жив і правив у Литві. |
| 98 | Eo anno in Augusto pestis Vilne sevire cepit. Idcirco rex Vilna ad Troki discessit, inde ad Grodno abiit. | Того року, в серпні, чума почала поширюватися у Вільні. У той час король виїхав з Вільна до Троків, а звідти поїхав до Гродна. |
| 99 | XI. Decembris rex Grodno ad Poloniam profectus est. | 11 грудня король з Гродна поїхав до Польщі. |
Примітки
Подається за виданням: Acta Tomiciana, 1852, , p. 13 – 19.
Казимир третій – в сучасній історіографії його звуть (1427 – 1492).
Владислав (1456 – 1516) – Казимира 4-го, чеський король (1471 – 1516) та угорський король (1490 – 1516).
Ян Ольбрахт (1459 – 1501) – Казимира 4-го, польський король (1492 – 1501).
біскуп Луцький – (1478 – 1519), біскуп луцький (1499 – 1508), біскуп віленський (1508 – 1519).
Станіслав Кишка (? – 1513?) – Великого князівства Литовського.
Заберезинський-молодший – мабуть (1480 – 1538).
Вінцент з Пшеремба – (1450? – 1513), влоцлавецький біскуп (1503 – 1513).
Яна з Любранця – (1456 – 1520), познанський біскуп (1498 – 1520).
Анджея з Шамотул – (? – 1511), познанський воєвода (1501 – 1511).
Ян з Тарнова – мабуть, (1450? – 1507), воєвода краківський (1505 – 1507), підписав диплом обрання Сигізмунда 1-го. Здається, фактична помилка в титулі у С. Г.
Анджей Рожа – (1435 – 1510), архібіскуп гнезненський (1503 – 1510).
Ян з Конара – (1447 – 1525), краківський біскуп (1503 – 1524).
Вільчек – (? – 1540), львівський архібіскуп (1503? – 1540).
Еразм Ціолек – (1474 – 1522), плоцький біскуп (1504 – 1522).
Лукаш з Торуні – (1447 – 1512), вармінський біскуп (1489 – 1512).
Ян Аміцінус – був краківським в 1503 – 1526 рр.
суфраган – , вікарій.
інфула – вищих представників католицької ієрархії (папи, кардиналів, єпископів). Для абатів це була особлива відзнака заслуг.
Михайло Глинський – з нагоди коронації Сигізмунда старанно перераховано єпископів, але не світських вельмож. М. Л. Глинський – єдиний вийняток, що зумовлено особливою увагою С. Г. до нього.
Станіслав із Ходеча – (1474 – 1529), великий коронний маршалок (1505 – 1529).
Христофор з Шидловця – (1466 – 1532) – сандомирський каштелян в 1509 – 1515, тобто пізніше від описуваного часу. В 1507 – 1510 рр. був коронним надворним підскарбієм.
Але старший брат Христофора, (1453? – 1509) був сандомирським каштеляном якраз у 1506 – 1509 рр. Здається, С. Г. поплутав цих братів.
Олена Іванівна (1476 – 1513) – великого князя московського Івана 3-го, від 1495 р. – дружина великого князя литовського Олександра.
Альбрехт Саксонський (, 1443 – 1500) – саксонський герцог (1464 – 1500).
релігійна різниця – слід пам’ятати, що С. Г. писав свій твір через півстоліття після самих подій, з висоти заново здобутої ним (після Тридентського собору) контрреформаційної віри. Ані одне джерело, сучасне самим подіям 1506 – 1508 рр., пов’язаних із виступом М. Л. Глинського, нічого не знає про релігійні мотиви його вчинків. Простою мовою, С. Г. вигадав оцю «причину», котра дозволила йому цілком раціонально розповісти про події.
Юрій Іллінич (? – 1526) – литовський , був намісником у Ліді в 1501 – 1502 і далі в 1507 – 1524 рр.
Дрождж[а] Андрій Олександрович відомий від 1491 р., в 1507 р. згадувався як намісник в Ліді, в 1508 р. після виступу М. Л. Глинського утік із ним до Москви [Wolff J. – Warszawa: 1895, s. 78 – 79].
дріжджі – латинське слово faex (fex) – драга для варіння пива, також дріжджі.
Альберт Табор (, 1453? – 1507), віленський біскуп (1492 – 1507).
Станіслав Янович (1451? – 1527) – генеральний староста Жемайтії (1486 – 1527).
прибічник його змови – С. Г. тут забігає наперед. Участь Дрожджі у змові з’ясувалась допіру в 1508 р., коли він виїхав до Москви разом з М. Л. Глинським. Добре відомо, що найкращі пророцтва пишуться через 50 або 100 років після самих подій.
підданих – в даному випадку – найвищих вельмож, членів ради Великого князівства Литовського.
Ян з Освенціма – (1443 – 1527), професор Краківського університету, сповідник трьох королів (Яна-Ольбрахта, Олександра та Сигізмунда).
сенатори – формально сенаторів у Великому князівстві Литовському не було, С. Г. висловлюється так, щоб було зрозуміло його сучасникам-полякам.
проводив сейм – славний в історії Польщі 1505 р.
наступного дня після святої Трійці – 12 травня 1505 р.
вклонився і привітав його – мабуть наприкінці серпня чи на початку вересня 1506 р.
Станіслав Заберезинський – мало відомий син Яна Заберезинського.
Микола з Кам’янця – (1460 – 1515), краківський воєвода (1507 – 1515).
Ольбрахт Радивіл – названий вище Войцех-Альберт Радзивіл.
битву – (1500 р.).
тестем – тут С. Г. має на увазі московського великого князя Івана 3-го і згадує про мир, укладений із ним.
Сигізмунд з Герберштейна (, 1486 – 1566) – дипломат Священної Римської імперії. В його книзі сказано:
С упомянутыми литовскими пленными [захопленими на Ведроші] московит обошелся весьма жестоко, содержа их в самых тяжелых оковах, а с герцогом Константином повел переговоры, чтобы тот [оставил (своего) природного господина и] поступил на службу к нему. Так как у того не было иной надежды на освобождение, то он принял условие и был освобожден, связав себя самой страшной клятвой. Хотя ему затем были выделены соответственные его достоинству поместья и владения, однако его не удалось ни умилостивить, ни удержать ими, и при первом удобном случае он через непроходимые леса вернулся домой.
Александр, король польский и великий князь литовский, всегда находивший более удовольствия в мире, чем в войне, оставил все области и крепости, занятые московитом, и довольствуясь освобождением своих, заключил [с тестем] мир [Герберштейн С. . – М.: 2008 г., т. 1, с. 75].
Як бачимо, тут немає точної дати утечі К. І. Острозького, а розповідається тільки сам факт утечі, і після того Герберштейн повернувся до викладу правління Олександра. Згадка про звільнення полонених за Олександра не тільки не пов’язана із утечею К. І. Острозького, але прямо їй суперечить (утекти – це зовсім не те, що бути звільненим шляхом переговорів).
Так що закид С. Гурського на адресу С. Герберштейна не можна вважати повністю слушним. Але важливо, що тут Гурський прямо посилається на Герберштейна.