1510 р.
Станіслав Гурський
| 1 | Annus Domini Millesimus Quingentesimus Decimus. | Рік Господень тисяча п’ятсот десятий |
| 2 | Commentarius. | Нотатки |
| 3 | Eo anno ad diem purificationis Sancte Marie indictus fuit conventus generalis regni in oppido Piotrkow. Ad quem antequam rex Sigismundus Cracovie exiret complures externe legationes Cracoviam ad eum convenerant. | Того року в місті Петроков відбувся загальний сейм королівства в день очищення Пресвятої Богородиці [Стрітення, 2 лютого]. Перед тим, як король Сигізмунд залишив Краків, до Кракова прибули кілька іноземних посольств. |
| 4 | Sexto enim Januarii Jacobus Piso, vir doctus, a summo pontifice Julio secundo ad regem missus Cracoviam venit. Summa legationis fuit: summum pontificem principes christianos bella inter se gerentes, ad concordiam et pacem ac ad generalem expeditionem adversus Infideles suscipiendam alios jam adduxisse, alios, adducere conari, idcirco hortari ac rogare summum pontificem, ut et Sigismundus rex, rebus ac bellis suis domi forisque pacatis et compositis, arma etiam una cum Vladislao fratre rege Hungarie contra Bayzetum Turcorum imperatorem sumeret, et bellum ei in Thracia inferret. | Отож, 6 січня до Кракова прибув Яків Пізон, вчений чоловік, посланий верховним понтифіком Юлієм II до короля. Суть посольства полягала в тому, що верховний понтифік християнських князів, які ворогували між собою, одних вже привів, а інших намагався привести до злагоди та миру, щоб розпочати загальний похід проти невірних; і тому верховний понтифік закликав і благав, щоб король Сигізмунд, умиротворивши та владнавши свої справи та війни вдома та за кордоном, здійняв свою зброю, об’єднану зі зброєю Владислава, брата свого, короля Угорщини, проти Баязида, імператора турків, і розпочав війну проти того у Фракії. |
| 5 | Eam summi pontificis legationem Sigismundus rex ad conventum Piotrkoviensem retulit. In quo cum ea de re consultaretur rex et senatus censuit: expeditionem hujusmodi pape et ceterorum principum nihil certi ac firmi habere, quandoquidem spes nulla pacis esset inter principes, quos Julius ipse papa bello persequeretur et bella inter eosdem concitare non cessaret. | Король Сигізмунд привіз послів верховного понтифіка на сейм до Петрокова. Коли король і сенат порадилися з цього приводу, вони вирішили, що немає нічого певного чи твердого щодо походу такого роду з боку папи та решти государів, оскільки немає надії на мир між государями, яких сам папа Юлій переслідував війнами і не переставав розпалювати війни між ними. |
| 6 | Stultum esse Polonos promissis hisce fidere et Turcorum vim ac rabiem ab Italia aversam in se convertere, cum quibus pacem juratam haberent. | Було б дурницею, якби поляки довірилися цим обіцянкам і звернули на себе міць і лють віддалених від Італії турків, яким вони присягнули в мирі. |
| 7 | De quibus si victoria regi contingeret epistolis principum culte scriptis crebre gratulationes fierent, a summo vero pontifice benedictio, pileus et gladius expectaretur, quemadmodum hec Vladislao regi ante Varnensem occasum acciderant, ceterum, ubi armis res inferior sit, sero et ne quidquam auxilii a Romano pontifice atque ab aliis exspectarentur, cum illi suppetiarum loco non amplius quam simulatum dolorem ostenderetit. | Адже стосовно них будуть отримані лише чемні листи від государів з численними побажаннями королю здобути перемогу, а від самого великого понтифіка очікуються благословіння, шолом і меч; так саме, як це сталося з королем Владиславом перед варненською справою, коли, крім того, вони поступались у зброї, було надто пізно, і не можна було очікувати на допомогу від римського понтифіка та інших, коли замість припасів їм показали б не більше, ніж удаваний біль. |
| 8 | Ilis ad eum modum exspensis fedus cum Turco servari decretum est, Pisoni, vero responsum est: | Коли таким чином було постановлено зберегти в подальшому вірність миру з турками, Пізон відповів: |
| 9 | summe cupere regem concordiam et pacem inter Christianos opera summi pontificis confici. Grato etiam admodum animo accepisse, sanctissimum dnum. expeditionem generalem adversus Infideles adornare, de qua tamen propter implacabilia odia et discordias principum domesticas, quibus occupati essent, parum se spei habere. | «Я дуже бажаю королю злагоди та миру між християнами, щоб була завершена справа верховного понтифіка. Я також вдячний, що він дуже сердечно сприйняв думку, щоб прикрасити собою загальний похід Його Святості проти невірних, на який, однак, через непримиренну ненависть і домашні розбрати князів, якими вони зайняті, він мав малу надію. |
| 10 | Periculosum esse, si Hungarie et Polonie regna tantam Turcici belli molem in se assumerent, ceteris principibus vel otio torpentibus vel domestica bella inter se gerentibus. Sed et cohortatione ista summi pontificis regem Polonie non egere, qui assidua cum Ethnicis ac Schismaticis bella gereret et pro reliquis Christianis, qui post tergum ejus securi degerent, scutum se opponeret. Quod si vero ea ipsa generalis expeditio progressus aliquando suos haberet, se etiam inter ceteros principes christianos non posteriorem futurum. | Було б небезпечно, якби Угорське та Польське королівства взяли на себе такий великий тягар турецької війни, тоді як інші князі або відпочивають, або ведуть громадянські війни між собою. Але навіть такого підбадьорення верховного понтифіка не потребував польський король, який постійно воював з язичниками та схизматиками, а для решти християн, що благополучно жили за його спиною, виступав щитом. Але якщо стосовно того самого загального походу колись буде просування вперед, нехай він не буде в майбутньому останнім серед християнських государів». |
| 11 | Rerum Prutenicarum cum Cruciferis, qui hoc anno status fuerit, opere pretium est rem paulo altius commemorare. | Варто ще трохи глибше згадати про справи пруссів та хрестоносців, що мали місце цього року. |
| 12 | Joannes de Thiffen, magister generalis ordinis Cruciferorum in Prussia, per Joannem Albertum, regem Polonie ad bellum Valachicum accessitus fuit, qui ad prescriptum pacis perpetue uti obediens subditus venerat cum copiis suis militaribus ad Russiam et illic Leopoli mortuus est anno Christi MCCCCXCVII. Post cujus mortem Fridericus dux, frater germanus Georgii, ducis Saxonie, qui regis gener erat, ad magisterium per Cruciferos Prussiacos electus et per regem Joannem Albertum rogante Elisabetha regina matre admissus fuit. | Йоган фон Тіффен, великий магістр ордену хрестоносців у Пруссії, згідно з приписами вічного миру, які він поважав як слухняний підданий, був залучений польським королем Яном Ольбрахтом до волоської війни, і коли прийшов на Русь зі своїми військовими силами, помер там у Львові року Христового 1497. Після його смерті прусські хрестоносці обрали герцога Фрідріха, рідного брата Георга, герцога Саксонського, який був зятем короля, і був прийнятий королем Яном Ольбрахтом на прохання королева-матері Єлизавети. |
| 13 | Is licet ea intentione eum magistratum initio suscepisset, ut homagium ad subjectionem regi et regno Polonie prestaret, veniens tamen ad commendatores in Prussiam mutatus fuit in animo suo. Nam constrictus jurejurando illis dato, subducebat se ab ipso homagio. | Хоча спочатку він прийняв цю посаду з наміром принести васальну присягу у вірності королю і Королівству Польському, але коли прийшов до комтурів у Пруссії, то змінив свою думку. І щоб не бути зв’язаним клятвою, він відмовлявся від самої присяги. |
| 14 | Ad quod tamen rex Albertus et rex Alexander non multum eum urgebant, quod affinitate conjunctus eis esset. Posteaquam vero per Sigismundum primum regem, qui in regno eis successit ad prestandum homagium stringeretur, confugit ad papam Julium secundum, ad Maximilianum cesarem ac ad principes Germanie, consilia ac resistentiam adversus homagium Polonicum sibi et Cruciferis suis comparaturus, et tergiversando, dilationibus ac difugiis, ne homagium faceret, laborabat. | До чого, втім, король Ольбрахт і король Олександр не дуже його спонукали, бо він був пов’язаний з ними родством. Але після того як Сигізмунд перший, король, який змінив їх на королівстві, став примушувати його до принесення присяги, він звернувся до папи Юлія Другого, до цісаря Максиміліана та до німецьких князів, щоб підготувати сприяння в опорі присязі полякам для себе та своїх хрестоносців; і він намагався крутійствувати, зволікати та ухилятися, щоб не приносити васальної присяги. |
| 15 | Cesar itaque Maximilianus sub finem anni preteriti MDIX missis ad Sigismundum regem nunciis postulavit, ut in civitate Posnaniensi ad diem Sancti Joannis Baptiste Prutenica res inter regem regnumque Polonie ac inter Fridericum magistrum ordinis Cruciferorum in Prussia per oratores et legatos tam suos quam summi pontificis et Vladislai regis Hungarie componeretur. | Отож цісар Максиміліан наприкінці попереднього 1509 року послав посланців до короля Сигізмунда з проханням, щоб у місті Познань у день св. Івана Хрестителя [24 червня] були обговорені прусські справи між королем і Польським королівством та Фрідріхом, магістром ордену хрестоносців у Пруссії, за посередництва його власних речників і послів, а також речників і послів Верховного Понтифіка і короля Угорщини Владислава. |
| 16 | Convenere ad eum diem et locum legati ex parte cesaris: abbas Fuldensis et comes de Mansfeld cum ceteris collegis; ex parte Vladislai regis Hungarie Joannes Thurzo, episcopus Vratislaviensis; a Sigismundo vero rege Polonie missi fuere Joannes de Lasko, archiepiscopus Gnesnensis; Vincentius de Przeramb, Vladislaviensis eps.; Joannes de Lubrancz eps. Posnaniensis; Lucas, eps. Varmiensis; Andreas de Szamotuli, palatinus Posnaniensis; Nicolaus Gardzina de Lubranz, palatinus Calissiensis, Joannes Zaremba, castellanus Posnaniensis; Lucas de Gorka, castellanus Landensis et Majoris Polonie Capitaneus generalis; Ambrosius Pampowski, palatinus Sziradiensis et capitaneus Marienburgensis; Sigismundus Targowski; Garssias Hispanus; Dominicus de Secemin; Nicolaus Capell de Posnania, jurium doctores. | Прибули в той день і в те місце послами з боку цісаря: абат Фульди та граф Мансфельд з рештою своїх товарищів; з боку Владислава, короля Угорщини, – Янош Турзо, біскуп Вроцлава; від Сигізмунда, короля Польщі були прислані: Ян Ласький, архібіскуп гнезненський, Вінцент з Пшеремб, біскуп влоцлавецький, Ян з Любранця, біскуп познанський; Лука, біскуп вармійський; Анджей з Шамотули, воєвода познанський; Микола Гардзіна з Любранця, воєвода каліський, Ян Заремба, каштелян познанський; Лукаш з Горки, каштелян льондський і генеральний староста Великої Польщі; Амвросій Памповський, воєвода серадзький та староста Марієнбурга; Сигізмунд Тарговський; Гарсія Іспанець; Домінік де Сецемін; Ніколаус Капель із Познані, доктор права. |
| 17 | Ex Prussia vero a magistro et ordine Cruciferorum venerant: eps. Zambiensis, et nonnuili barbati commendatores, a papa autem Julio secundo, Achilles de Grassis, episcopus Castelle, ad hoc etiam negotium missus, ad constitutum diem venire non potuit, retentus aliquamdiu in Hungaria apud Vladislaum regem, cui pontificis nomine expeditionem in Turcos suasit. Itaque post solutum conventum illum Posnaniensem Cracoviam ad regem venit. | З Пруссії ж від магістра та ордену хрестоносців прибули: біскуп самбійський і кілька бородатих комтурів, посланий же папою Юлієм Другим з цією ж метою Ачілле де Грассо, біскуп Кастелло, не зміг прибути в призначений день, адже на деякий час затримався в Угорщині у короля Владислава, якого він від імені папи закликав до походу проти турків. Отож, він прибув у Краків до короля після розпуску цих познанських зборів. |
| 18 | Res vero Prutenica ad eum modum Posnanie acta est. Nuncii Cruciferorum animati paulo ante per literas Julii pape et cesaris Maximiliani nihil plane, quod non modo ad compositionem aliquam accommodatum esset, proponere voluerunt, sed iniqua etiam postularunt: sc., ut tota Prussia ac Pomerania, quam rex possideret, Cruciferis cederet, ut magister et Cruciferi ab homagio et juramento regi et regno Polonie prestando liberi essent, ut neminem preter cesarem Romanum superiorem agnoscerent, ut ad bellicas expeditiones cum rege et regno obeundas non tenerentur, ut nullus Polonus ad ordinem Cruciferorum reciperetur. | Але прусську справу розглядали у Познані у такій спосіб. Посли хрестоносців, підбадьорені трохи раніше листами папи Юлія і цісаря Максиміліана, не тільки не хотіли пропонувати нічого, що було б прийнятним для хоч якоїсь угоди, але вони також несправедливо вимагали, щоб усю Пруссію та Померанію, якими володів король, він уступив би хрестоносцям, і щоб магістр і хрестоносці були б вільні від васальної присяги та клятви королю і королівству Польському, щоб вони не визнавали нічиєї зверхності, крім римського цісаря, і щоб вони не були зобов’язані здійснювати воєнні походи з королем і королівством, і щоб жодного поляка не приймали до ордену хрестоносців. |
| 19 | Poloni legati hoc eis postremum concedebant, ne Poloni ad ordinem susciperentur, cetera vero illa superiora jure naturali, jure belli ac victorie, jure concordie ac pacis perpetue, jure feudi ac jure jurandi regno quesita, non modo tractatibus blanditus promissis, sed ne vi quidem ulla bello ac terroribus eripi sibi passuros. Ducta hec est tractatio per integras quatuor septimanas. | З цим останнім, щоб поляків не приймали до ордену, польські посли погодились, але інше виходило за межі природного права, права війни та переможця, права договорів і вічного миру, ленного права та права вимоги присяги в королівстві, і не тільки шляхом улесливих обіцянок на переговорах, але навіть за допомогою сили у будь-якій війні та страху, вони не відібрали б для себе проголошене. Ці переговори відбувалися протягом повних чотирьох тижнів. |
| 20 | Verum cum nec Cruciferi ad aliqua tolerabilia inclinarent, Poloni contra nihil de jure suo remitterent, favorque legatorum cesaris aperte in Cruciferos propenderet, componi res non potuit. | Але оскільки ані хрестоносці не були схильні до чогось терпимого, ані поляки нічим не поступались із власних прав, а прихильність послів цісаря була відкрито спрямована до хрестоносців, то справу не можна було владнати. |
| 21 | Institerunt tandem cesariani, ut vel saltem inducie ad decennium fierent, intra quas magister et ordo ad homagium et juramentum regi prestandum non stringeretur. Quas cum Poloni non concederent, re infecta discessum est. | Нарешті цісарці наполягали на тому, щоб принаймні було укладено перемир’я на десять років, протягом якого магістр і орден не примушувалися б до васальної присяги та клятви королю. Оскільки поляки на це не погодилися, діло нічим не закінчилося. |
| 22 | Magister vero Fridericus, ne vel homagium prestaret vel ob non prestitum bellum subire necesse haberet, ad Saxoniam patrium solum [ad marchionatum suum paternum, Misniam] se recepit, et illic in fine anni hujus MDX, XIV Decembris mortuus est | Але магістр Фрідріх, щоб і не приносити васальної присяги, і не бути змушеним йти на війну за те, що не приніс її, відправився один у свою рідну Саксонію до свого батьківського маркграфства Мейсен, і там він помер наприкінці цього 1510 року, 14 грудня. |
| 23 | [Fridericus iste genere dux erat marchionis Misnensis filius, eratque coadjutor in Magdeb. Opatum cooptatus et una magistratum ordinis in Prussia gessit]. | Цей Фрідріх був із герцогського роду, сином маркграфа Мейсенського, і він був коад’ютором у Магдебурзі. За бажанням він був прийнятий і служив магістратом ордену в Пруссії. |
| 24 | Legatus autem apostolicus Achilles, licet post solutum congressum oratorum, ut supra memoratum est, in Poloniam venerit, instructus tamen ac informatus cum per literas pacis perpetue solenniter olim cum Cruciferis facte, tum per sufficientem juris declarationem favere rebus Polonis visus est. | А апостольський легат Ачілле, хоч і прибув до Польщі після розпуску зібрання речників, як згадувалося вище, все ж був повідомлений і обізнаний, оскільки колись складав для хрестоносців урочисті листи про вічний мир, тоді було видно, що через достатнє проголошення прав, він сприяє справам поляків. |
| 25 | Introductus in senatum accuratam orationem habuit, qua regi suasit, ut una cum summo pontifice Julio, cum Vladislao rege ceterisque christianis principibus, pace domi composita, bellum in Turcos susciperet. | Введений до сенату, він виголосив докладну промову, в якій закликав короля разом з верховним понтифіком Юлієм, з королем Владиславом та з іншими християнськими государями, уклавши мир удома, розпочати війну проти турків. |
| 26 | Responsum ei est, regem Polonie, licet cum Tartaris, Moscis et ceteris schismaticis ecclesie Romane hostibus satis negotii habeat, defendendo dominia sua et fidem Christi contra illos, nolle tamen cum Ser. fratre suo, rege Vladislao pro more ac instituto suo majorumque suorum huic sancte et necesarie expeditioni deesse. | Відповідь йому була така: «Король польський, хоч і має достатньо справ з татарами, московитами та іншими схизматичними ворогами римської церкви, захищаючи від них свої володіння та віру Христову, не хотів би, як і його найясніший брат, король Владислав, за звичаєм та згідно з установленнями своїх предків бути відсутнім у цьому святому та необхідному поході. |
| 27 | Verum cum nonnulle adhuc dissensiones inter principes christianos supersint, ad quas tollendas necesse sit, ipsam expeditionem in longius tempus differri, visum esse regi consultum, inducias cum Turco inire, hoc autem inter medio tempore ea, que ad tam magnum bellum sunt necessaria, parare et cum dissensiones regum composite fuerint, accincturum se ad hoc bellum et cum ceteris regibus partes etiam suas acturum esse. | Щоправда, оскільки між християнськими государями все ще залишаються деякі розбіжності, які необхідно усунути, сам похід слід відкласти на подальше, і було визнано доцільним, щоб король мав перемир’я з турками, щоб підготуватися, і коли суперечки між королями будуть улагоджені, а він тим часом, озброїться для цієї війни, то разом з іншими королями також виконає свою частину». |
| 28 | Missa de hinc fuit legatio ad Julium papam, gratulatum ei de reductis christianis principibus ad pacem deque cura generalis in Turcos expeditionis etc. Hec legatio et responsum Achilli datum inferius adscriptum est. | У зв’язку з цим до папи Юлія було відправлене посольство з подяками йому за повернення християнських князів до миру та за загальне піклування про похід проти турків тощо. Це повідомлення та відповідь, надана Ачілле, записані нижче. |
| 29 | Regis Danorum legatus ad regem veniens petiit regis sui nomine, dari ei in matrimonium reginulam Elisabetham virginem, Sigismundi regis sororem germanam. Ille, cum pericula maris formidaret, matrimonium ultramarinum recusavit, itaque legatus honorifice muneratus dimissus est. | Посол короля данців, який прибув до короля, просив від імені свого короля, щоб тому віддали заміж незайману королівну Єлизавету, сестру короля Сигізмунда. Цей же, побоюючись небезпеки моря, відмовився від заморського шлюбу, тому посла з честю відпустили. |
| 30 | A Vladislao Hungarie et Bohemie rege Petrus Berisca, prepositus Albe Regalis, una cum nuncio Bohdani vojevode Valachie ad regem venerat. Quorum legatio de rebus Thracie fuit, si expeditio Christianorum adversus Turcos procederet. | Від Владислава, короля Угорщини та Чехії, до короля прибув Петрусь Берішка, препозит Альби Юлії, з посланням від Богдана, воєводи Валахії. Посольство стосувалося справ Фракії, якщо християнський похід проти турків відбудеться. |
| 31 | Venit a Basilio duce Moscovie nuncius, qui de rebus Moscovie et Lithuanie de justitia inter confines subditos et pace conservanda egit | Прийшов посланець від Василя, князя московського, який казав про справи Москви і Литви щодо судів між прикордонними підданими і збереження миру. |
| 32 | Venerant etiam legati a cesare Tartarorum de Thaurica, fedus antiquum, olim cum rege Casimiro servatum, renovari cum Sigismundo rege postularunt. Sed fidem tamen perfidi barbari non servarunt et damna in dominiis regiis furtim inferebant. | Прибули посли й від татарського імператора Таврики, який вимагав, щоб із королем Сигізмундом відновився давній союз, що колись був з королем Казимиром. Але все ж віроломні варвари не дотримали своїх зобов’язань і таємно завдали шкоди королівським володінням. |
| 33 | Eodem anno MDX iidem Tartari Thauricani, memores cladis sue apud Tartaros Nohayenses, eosdem magna et subita vi invadentes uno prelio devicerunt, predamque non solum equorum pecorumque sed mulierum ac puerorum tantam inde abduxerunt, ut patres ac mariti desiderio suorum multi relicto incolatu in Nohay secuti eos ad Thauricam se receperint et incolatum illic suum fixerint. | Того ж року 1510 ті ж таврійські татари, пам’ятаючи про свою поразку від татар ногайських, раптово напали на тих з великою силою та завдали їм поразки в битві, і вони забрали величезну здобич, не тільки коней і худобу, але й жінок і дітей, так що багато їхніх батьків і чоловіків, залишивши свої оселі в Ногаї, послідували за ними до Таврики й оселилися там. |
| 34 | His prosperis successibus cesar Thauricanus inflatus, violato federe recens cum rege innovato Lithuaniam subita invasione ingressus est cum magno suorum exercitu. In qua prope Vilnam usque grassatus multam inde hominum et pecorum multitudinem, nemine resistente, abegit. | Таврійський імператор, натхненний цими блискучими успіхами, розірвав свій союз з новим королем та раптовим вторгненням вдерся до Литви з великим військом свого народу. Під час його він, не зустрівши жодного опору, дійшов аж до Вільна та угнав велику кількість людей і худоби. |
| 35 | Mox et Valachiam invasit et in pluribus locis cladem effecit hominumque supra LXX milia abduxit. | Незабаром він вдерся також до Валахії, завдав шкоди багатьом місцевостям і угнав понад 70 000 людей. |
| 36 | Cum vere iidem Tartari in reditu metu insequentium se Valachorum tumultuatim Thyram amnem tranare properarent, filius cesaris Petykirey cum multis Tartarorum millibus et cum plurimis captivorum aquarum vorticibus absorptus est. | Коли ж ті самі татари, повертаючись та боячись погоні волохів, поквапилися перетнути бурхливу річку Тирас, син цісаря Фатих-Герай разом із кількома тисячами татар і багатьма полоненими був поглинутий виром вод. |
| 37 | Interea eodem loci Kopacz campiductor Valachorum, collectis tumultuanter non multis suorum, Tartaros abeuntes assecutus pugnam cupidius quam prudentius cum multis commisit, a quibus undique circumventus, animose tamen pugnans victus et occisus est. | Тим часом Копач, ватажок волохів у тій місцині, безладно зібравши не так багато своїх людей, наздогнав татар, коли ті відійшли, і вступив у бій з багатьма більш пристрасно, ніж розсудливо, і був тими оточений з усіх боків, і хоча хоробро бився, переможений і вбитий. |
| 38 | Cecidere cum eo in hoc conflictu plus septingenti Valachorum, trecenti circiter fuga servati. Itaque Tartari plus ab aquis quam a Valachis afflicti cum preda ad Thauricam redierunt. | Разом із ним у цій битві полягли понад сімсот волохів, близько трьохсот врятувалися втечею. І тому татари, більш постраждали від вод, аніж від волохів, повернулися зі своєю здобиччю до Таврики. |
| 39 | Venit preterea X Martis Imbraim legatus a Bayzeto, imperatore Turcorum, ad accipiendum a Sigismundo rege jusjurandum de servandis unius anni induciis. In quas etiam imperator suas coram Andrea Zakrzewski, notario regio, ea de causa ad eum misso juraverat. Hic accepto a rege juramento muneratus discessit. | 10 березня Ібраїм, посланець від Баязида, імператора турків, прибув прийняти присягу від короля Сигізмунда дотримуватися миру протягом одного року. В цьому також й імператор присягнув перед Анджеєм Закржевським, королівським нотаріусом, відправленим для цього до нього. Тоді ж він прийняв присягу від короля і надіслав дарунки. |
| 40 | Hoc anno summus pontifex Julius II propter construendam in urbe Roma beati Petri basilicam miserat ad Poloniam gratiam jubilei, scilicet ut eam pecunia emungeret. Qui quidem jubileus cum initio non susciperetur, commissarii ejus duas partes pecunie hinc colligende Sigismundo regi ad defensionem contra Tartaros concesserunt, parte tertia Julio pape reservata, quam Fuggeri mercatores, volente pontifice a regno asportarunt. Multa hec pecunia fertur fuisse, que tamen non in Basilicam nunquam finiendam sed ad bellum in Christianos erogata per Julium fuit. | Цього року верховний понтифік Юлій II під приводом будівництва базиліки блаженного Петра в місті Римі послав до Польщі благодать ювілею, тобто, видурював звідти гроші. Оскільки цей ювілей спочатку не був визнаний, його вповноважені дві третини зібраних тут коштів віддали королю Сигізмунду для оборони від татар, а третю частину залишили для папи Юлія, яку купці Фугери з волі понтифіка забрали з королівства. Кажуть, що це була велика сума грошей, і також що вони ніколи не були використані в базиліці, але були витрачені Юлієм на війну проти християн. |
| 41 | Joannes Laski, cancellarius regni, ab Andrea Rosza archiepo coadjutor ad Gnesnensem archiepiscopatum ante cooptatus, post mortem ejusdem Andree archiepiscopus Gnesnensis per Sigismundum regem XXIV Maij declaratus, VII Junii cancellariatum dimisit. | Ян Ласький, канцлер королівства, якого раніше взяв у коад’ютори архібіскупства Гнезненського архібіскуп Анджей Рожа, після смерті цього Анджея проголошений 24 травня королем Сигізмундом архібіскупом Гнезненським, 7 червня залишив канцлерство. |
Подається за виданням: Acta Tomiciana, 1852, , p. 53 – 56.
Яків Пізон (1480 – 1527) – .
Юлій II (1443 – 1513) – (1503 – 1513).
Владислав – (1424 – 1444) – польський та угорський король.
варненська справа – (1444), в який загинув король Владислав III.
Йоган фон Тіффен (, 1440 – 1497) – великий магістр Тевтонського ордена (1489 – 1497).
Фрідріх (, 1474 – 1510) – великий магістр Тевтонського ордена (1497 – 1510).
Георг (, 1471 – 1539) – саксонський герцог (1500 – 1539).
Єлизавета (, 1436 – 1505) – польська королева, дружина короля Казимира 4-го.
Максиміліан (, 1459 – 1519) – імператор Священної Римської імперії (1508 – 1519).
Янош Турзо (, 1464? – 1520) – представник угорського шляхетського роду, осілого в Кракові, вроцлавський єпископ (1506 – 1520).
Микола Гардзіна з Любранця (, 1460? – 1524) – каліський воєвода (1501 – 1511).
Ян Заремба (, † 1523) – познанський каштелян (1508 – 1511).
Лукаш з Горки (, 1482 – 1542) – великопольський генеральний староста (1508 – 1535).
Амвросій Памповський (, † 1510) – серадзький воєвода (1495 – 1510).
біскуп самбійський – Гюнтер фон Бюнау (1505 – 1518).
Ачілле де Грассо (, 1465 – 1523) – італійський кардинал.
Фугери – німецький .