1516 р.
Станіслав Гурський
| 1 | Annus Domini Millesimus, Quingentesimus Sedecimus. | Рік Господень тисяча п’ятсот шістнадцятий |
| 2 | Ad initium ejus anni Sigismundus, rex, rebus in Polonia ita ut memoratum est ordinatis, ad Lithuaniam veniens, animos Lithuanorum a bello aversos invenit, quo longo bello fatigati ac continuis tributis exhausti essent, nec ad conferendum tributum novum induci eos posse, qui suis se viribus domesticis sine Polono milite defendere bellique gloriam non jam Polonis, sed sibi ipsis vindicare velle constituerant. | На початку цього року король Сигізмунд, упорядкувавши справи в Польщі, як уже згадувалося, прибув до Литви і знайшов, що душі литовців відвернулися від війни, адже вони були змучені довгою війною і виснажені безперервними податками, й їх не можна було спонукати до сплати нових податків, і вони постановили, що хочуть, щоб їхні місцеві мужі, а не польські вояки їх захищали і вимагали воєнної слави вже не для поляків, а для самих себе. |
| 3 | Quam ob rem rex, persoluto stipendio, exercitum a statione dimisit non invitus, tum quod Mosci fatigati et crebris cladibus attriti quieturi eo anno ducebantur, tuin quod spes nonnulla pacis cum Mosco, operante cesare Maximiliano, ostendebatur; qui promissis et federi viennensi satisfacere volens miserat Baltazarum Eder in Moscoviam ad Basilium, Moscovie ducem, apud quem etiam prior orator Pantaleon antea missus commorabatur. | З цієї причини король, виплативши платню, не став скликати війська, розпущеного на стоянки, тим більше, що московити, виснажені і змучені частими поразками, цього року спочивали, і також була якась надія на мир із московитом, яка з’явилася завдяки праці цісаря Максиміліана який, бажаючи виконати віденські обіцянки та угоди, послав Бальтазара Едера до Москви до Василя, князя московського, в якого також вже перебував речник Панталеон, відправлений раніше. |
| 4 | Nunciatum ei: se propter bella Gallica et Italica non posse ei ferre auxilia adversus Sigismundum, regem Polonie et Mg. ducem Lithuanie, neque per sancte christianitatis jura et fedus cum ipso Sigismundo et fratre ejus Vladislao ceterisque regibus ac principibus christianis ad expeditionem contra Turcos initum licere sibi anna adversum eum christianum principem sumere, qui cum regno et populis suis ad eam expeditionem magno ex usu esset futurus, quiqne suasu cesaris honestam pacem cum isto Mosco, modo is ab ea non abhorreret, esset suscepturus. | Йому [Василю] було повідомлено, що через французьку та італійську війни він [цісар] не може надати йому допомогу проти Сигізмунда, короля Польщі та великого князя Литовського, і не дозволено святою християнською присягою та домовленістю із самим Сигізмундом і його братом Владиславом та іншими християнськими королями та князями, яким личить виступити у похід проти турків у найближчі роки, [і тому неможливо] здійснити його [похід] проти християнського государя, який був би великою користю для королівства і його людей у тому [турецькому] поході, отже на переконання цісаря, московиту слід було б прийняти чесний мир з тим, якщо б він від нього не ухилявся. |
| 5 | Quam ob rem cesarem rogare Moscum, ut cum Sigismundo, rege, generoso ac magnanimo principe, in gratiam redeat, neque propositum hoc pium ac sanctum regum christ[i]anorum belli in Turco suscepti, bello intempestivo in Lithuania interturbaret, et ne sanguis christianus inter eos profunderetur neve vires eorum domesticis bellis attererentur, que laudabilius contra Infideles converterentur. | З цієї причини цісар благав московита повернути милість до короля Сигізмунда, благородного і великодушного князя, і не перешкоджати цьому благочестивому та святому наміру християнських королів розпочати війну проти турків несвоєчасною війною в Литві, і щоб між ними не поглиблювався б потік християнської крові, і щоб їхні сили не були послаблені внутрішніми війнами, і вони би з більшою похвалою обернулися проти невірних. |
| 6 | Vadens autem is ispe Baltazar Eder, orator cesaris, cum hac legatione et cum conditionibus tractande hujus pacis ad ducem Moscovie, ad regem etiam Vilnam descenderat. | І коли Бальтазар Едер, цісарський речник, йшов із цим посольством і для обговорення умов цього миру до московського князя, він також відвідав у Вільні короля. |
| 7 | Cui cum pacis conditiones aperuisset, unam ex his rex acceptare gravabatur, ut videlicet nuncios et consiliarios ad Moscum causa ipsius pacis mittere deberet, quod id dignitati sue regie non congrueret, ut ad eum hostem mitteret, qui contra fas ac jusjurandum bellum sibi et ingentia damna intulisset, ne censeretur ab illo, eo jam loci se redactum esse, ut pacem ab eo peteret, cum nulla ad id necessitate constringeretur: | Коли йому відкрили умови миру, король не схотів прийняти одну з них, а саме, що він має послати заради цього самого миру послів і радників до Москви, бо це не відповідало гідності його королівства, – посилати до свого ворога, який вів з ним війну нечестиво і віроломно, і завдав величезної шкоди, щоб той не думав про нього, що він уже настільки послабшав, що став просити в нього миру, хоча в цьому не було потреби; |
| 8 | velle se tamen nuncios suos cum plena facultate et sufficienti instructione vel ad civitatem Rigensem mittere, ut illic cum nunciis Mosci convenirent, vel ad fines separatim in locum aliquem commodum sue cujusque ditionis, inter quos nuncius cesaris commeando tentaret pacem honestis modis nomine cesaris conficere. | але він [Сигізмунд] був готовий послати своїх послів з належними повноваженнями та достатніми настановами або до міста Риги, щоб вони зустрілися там з послами московита, або окремо у певні зручні місця поблизу кордону, кожен у своїх володіннях, між якими роз’їжджали би посли цісаря з намаганням укласти мир чесними засобами від цісарського імені. |
| 9 | Quod si dux Moscovie utrumque facere recusaret, regem consentire, ut fieret compromissum in cesarem, ad quem mitterentur a singula parte tres nuncii, qui facto juramento justi et equi consilii rem inter se tractarent et expenderent. Quam si coequare et diffinire possent, cesar pronunciaret, quod justum et conveniens ei videretur, et interea temporis, dum hec fierent, inducie convenientes ac firme statueventur. | Якщо ж московський князь відмовиться зробити і те, й інше, король погоджувався на посередництво цісаря, до якого з кожного боку було б послано по три посли, які, склавши присягу, вели б переговори та обговорення про чесні та рівні умови. Якби вони змогли домовитися й дійти згоди, цісар мав би виголосити те, що здається йому справедливим і належним, а тим часом, поки ці події відбувалися би, має бути встановлено пригідне та міцне перемир’я. |
| 10 | Ad eum itaque modum Baltazar, orator a cesare et a rege instructus ad Moscum perveniens, alterum illic oratorem cesaris Pantaleonem invenit, qui a primo federe cum pristinis mandatis in curia Mosci commorabatur. | Отже, Бальтазар, речник, отримавши вказівки від цісаря і короля, прибув до Москви і знайшов там Панталеона, іншого цісарського речника, який згідно з першим союзом перебував при дворі московита зі попередніми настановами. |
| 11 | Hic Baltazarum, quod preter spem legationem attulerat, accusavit apud Moscum, quod non orator a cesare sed explorator venisset. Parum itaque abfuit, quin iniqua morte vel fedo carcere perierit. Post, audita legatione, Moscus accusavit cesarem et querebatur de illo, quod eum deseruerit, verumtamen a proposito belli adversum regem gerendi abduci non potuit. Baltazar vero sub magna illic custodia habitus est, nec permittebatur cum quopiam colloqui. | Той звинуватив Бальтазара, який прибув до Москви з безнадійним посольством, що той приїхав не як речник, а як шпигун. Таким чином, він був зовсім недалеко від загибелі через несправедливу страту або у в’язниці. Потім, вислухавши посольство, московит звинуватив цісаря і скаржився на нього за те, що той покинув його, тим не менш він не міг ухилитися від наміру вести війну проти короля. Бальтазара ж тримали там під великою охороною, і йому не дозволяли ні з ким розмовляти. |
| 12 | Post in Aprili abire jussus, ad regem veniens dixit: nihil se responsi a Barbaro preter literas ad cesarem ferre, in quibus tamen quid contineretur se prorsus ignorare; sed neque que fuerit mens ejus ac voluntas ad pacem aut ad bellum, quive belli apparatus cognoscere potuisse, eo quod cum nemine colloqui illic potuerit, cum in tanta habitus fuerit custodia, ut pro singulari felicitate putarit, quod salvus ac incolumis elapsus inde fuerit. | Після того, як у квітні йому [Бальтазару] було наказано виїхати, він прибув до короля і сказав, що не має відповіді від варвара, окрім листів до цісаря, але йому геть невідомо, що в них міститься; також як те, чи його розум і воля були спрямовані на мир або на війну, і він не міг дізнатися щось про військові приготування, бо він не міг там ні з ким розмовляти, коли він був оточений такою вартою, і що він вважав за надзвичайним щастям те, що втік цілим і неушкодженим. |
| 13 | Narravit vero idem Baltazar, magnam esse in Moscovia rerum omnium angustiam, ducem etiam Michaelem Glinski arctis vinculis teneri; hec se didicisse ex duobus pueris Almanis, quos cesar illic antea miserat, ad Moscam linguam ediscendam, qui clam ad eum ventitabant. | Той же Бальтазар і справді розповідав, що всі справи в Москві кепські, що навіть князя Михайла Глинського тримають у кайданах; про що він дізнався від двох німецьких хлопців, яких цісар перед тим послав туди вчитися московської мови, і які до нього таємно навідувалися. |
| 14 | Baltazar ex Moscovia abeunte, Pantaleon etiam illinc expeditus est. Cum quo una legati Moscorum ducis ad cesarem missi erant, quos in Livonia relinquens, ipse Vilnam ad regem excurrit, sed de pace nihil retulit. | Коли Бальтазар виїхав із Москви, за ним поспішив і Панталеон. Разом із ним були послані до цісаря посли московського князя, але, залишивши їх у Лівонії, сам він поспішив у Вільно до короля, але нічого не повідомив про мир. |
| 15 | Dux enim Moscovie responderat illi, se legatos nec ad regem nec ad regem Danie mittere velle, consuevisse Lithuanos semper pro pace legatos ad Moscoviam mittere, et nunc, si vellent Lithuani, peterent a se salvum conductum pro legatis eorum, quem tamen daturus sit nec ne, esset in arbitrio suo. | Бо московський князь відповів йому [Панталеону], що він не хоче посилати послів ані до короля, ані до короля данського, що литовці завжди мали звичай посилати послів для миру до Москви, а зараз, якщо литовці хочуть, хай вони просять вільного проходу для своїх послів, чого він давати не збирався, але це було б на його розсуд. |
| 16 | Grave Mosco videri, si patrimonio suo h. e. arcibus his, que sunt in Lithuanorum potestate renunciare deberet. | У Москві вважали обтяжливим, якщо він [Василь] повинен був би відмовитися від своєї отчини, тобто від тих фортець, які знаходились у владі литовців. |
| 17 | At rex parum spei habens in his oratorum cesaris tractatibus, mox ab initio antequam hi ipsi oratores illinc ad se redirent, accingebat se ad bellum contra Moscos, cesaremque Tauricanum sibi in auxilium ascivit, qui initio anni hujus, missis ad regem legatis, fedus priscum, quod olim inter patrem ejusdem cesaris et regem ictum erat, innovavit; legatisque ejus expeditis donativum ac munera per eos cesari misit, ut arma in Moscos sumeret. | Утім, король, маючи невелику надію на ці переговори цісарських речників, з самого початку, коли ці самі речники не повернулися до нього звідти, підперезався до війни проти московита і залучив собі на допомогу таврійського цісаря, який на початку цього року послав послів до короля та відновив стару угоду, що колись була укладена між батьком цього цісаря і королем; і [король] відправив своїх послів, а з ним подарунки та дари цісарю, щоб той повернув свою зброю проти московита. |
| 18 | Sed vafer ac fraudulentus barbarus similes tractatus cum Mosco habebat, et ut Poloniam ac Lithuaniam bello infestaret, donativum etiam aliud ab eo accepit. | Але хитрий і підступний варвар мав і з московитом подібний договір, щоб війною напасти на Польщу та Литву, і отримав від нього ще один подарунок. |
| 19 | Unde Sigismundus, rex, licet dubius esset de fide Tartari, non credebat tamen, eum cum magno exercitu in dominia sua invasurum preter furtivas predatorum excursiones, contra quas tamen satis provisum esse videbatur eo milite mercenario, qui ad presidia Russie scriptus erat, et ob id cogere in castra universam nobilitatem regni necessarium non putabat; vel ob id maxime, quod ejusmodi motio nobilitatis damnosa semper regno fuerit nec multum ab hostili invasione differens. | Проте король Сигізмунд, хоч і мав сумніви у вірності татарина, все ж не вірив, що той вторгнеться в його володіння з великим військом, бо раніше вчиняв дрібні хижацькі набіги, проти яких, здавалося, він був достатньо убезпечений тими найманцями, яких було зараховано до залог на Русі, і тому не вважав за потрібне заганяти в табір усю шляхту королівства з тієї головної причини, що такий рух шляхти завжди завдавав шкоди королівству і мало чим відрізнявся від ворожого вторгнення. |
| 20 | Attamen rex ipse in Lithuania bello Moscitico intentus hortabatur crebrius per literas et nuncios optimates regni, palatinos, castellanos, capitaneos primariamque nobilitatem Russie viciniorem, ut ad milites illos presidiarios, ubi hostis veniret, sese adjungerent et vim ejusdem una reprimerent. | Однак сам король з Литви, маючи намір до війни з московитом, частіше закликав листами і через гінців високодостойників королівства, воєвод, каштелянів, старост і перш за все шляхту сусідньої Русі приєднатися до тих вояків у залогах, і куди б не прийшов ворог, разом придушувати його сили. |
| 21 | Post aliquantum temporis crebri veniebant in Poloniam nuncii ab excubiis: Tartaros cum valido exercitu in Russiam ac Podoliam venturos esse. | Через деякий час до Польщі стали приходити часті звістки від сторожі, що татари з сильним військом ідуть на Русь і Поділля. |
| 22 | Hinc fecit quod potuit Christophorus Schidlowyeczki, pal. et cap. Cracoviensis, regni cancellarius, vicegerens regis; convocari institit nobilitatem terre Cracoviensis ad conventum Prossevicensem ad occurrendum imminenti periculo ac ad statuendum, quod vel majorem stipendiariorum numerum, collata pecunia, conducerent, vel ipsa nobilitas suis personis ad succurrendum periclitanti Russie accurreret. | Тому Христофор Шидловецький, воєвода та староста краківський, канцлер королівства та намісник короля робив усе, що міг. Він наполягав на тому, щоб шляхта Краківської землі була скликана на збори в Прошовиці, щоб зустріти неминучу небезпеку і вирішити, що або вони повинні внести гроші, аби найняти більшу кількість вояків, або щоб шляхта сама особисто поспішила на порятунок Русі, яка опинилась у небезпеці. |
| 23 | Sed paritum ei non fuit: etenim dure cervicis populus nobilitas Cracoviensis, domi turbulenti ac seditiosi, militie vero inertes ac ignavi, nec presidia augere, nec contra hostes ire voluerunt scilicet ne statutum sacerrimum violarent, quo cautum sibi: – a Ludovico rege cautum voluerunt – «nobilitatem sine rege ad bellum ire non debere». | Але його не послухалися: справді, краків’яни були твердолобими, краківська шляхта, бурхлива й бунтівна вдома, але бездіяльна й ледача у війську, не бажала ані збільшувати залоги, ані йти проти ворога, звичайно, аби не порушити найсвятішого статуту, яким вони себе убезпечували: – і поверталися до положення короля Людовика: «Шляхта не повинна йти на війну без короля». |
| 24 | Quam quidem legem adeo retinent ac tuentur, ut etiamsi hostis per jugula in domibus eorum eos corripiat, vinciat, tecta urat, uxores, filios, filias captivas ducat, non tamen in hostem sine rege eunt, quin etiam, si hostis ipse post data eis quantumvis ingentia damna, a regno discedens spatio sex cubitorum post limitem regni consistat ac commoretur cum quantacunque eorum preda, tamen eum non adoriuntur, non persequuntur, non ulciscuntur, sc. ne si limitem transcederent, legem irritam ac innanem redderent. | Цього закону вони так дотримуються й так його оберігають, що хоч би ворог схопив їх за горло в їхніх домівках, захопив їх, підпалив їхні дахи, взяв у полон їхніх жінок, синів і дочок, але вони не йдуть на ворога без короля; але навіть якщо той саме ворог в подальшому завдав їм хоч яких великих втрат, вийшовши з королівства, він повинен зупинитися на відстані шести ліктів від кордону королівства, і, якою б не була кількість його здобичі, але вони на нього не нападають, вони його не переслідують, вони йому не мстяться, адже, якщо вони переступили б межу, то зробили б закон нечинним і недійсним. |
| 25 | Quod si cogat eos rex ultra limitem regni progredi, poscunt, clamant ac vociferantur cum tumultu, cum rabie, cum fremitu, ut rex solvat eis singulis, seu emat unamquamque hastam octo marcis pecunie, ad quas neque Cresus neque Darius suffecturi essent. | Але якщо король змушує їх вийти за кордони королівства, вони вимагають, кричать і волають з галасом, з люттю, з ревом, щоб король заплатив їм кожному або купив кожному спис за вісім марок грошей, чого ані Крез, ані Дарій не витримав би. |
| 26 | Hoc autem ideo fit, ut ne pugnent homines vehementer rixosi, vehementer meticulosi. Inde fit, ut vicini et hostes: Valachi et Tartari, scientes hanc legem apud Polonos summe custodiri, libere, sine metu, tuti ac securi, Poloniam ac Russiam, quandocunque eis collibuerit, invadant, vastent, depopulentur, exurant, diripiant et omne genus hominum pecudumque abigant in miserandam captivitatem. – Sed unde discessit, redeat oratio. | І робиться це для того, щоб люди люто сварливі, люто прискіпливі, не билися. Через те й буває, що сусіди й вороги, волохи й татари, знаючи, що цей закон найпильніше стережуть поляки, вільно, без страху, у безпеці та захищені, вдираються у Польщу й Русь, і щоразу, коли з ними стикаються, пустошать, знелюднюють, палять, грабують, і всяких людей і худобу женуть у жалюгідну неволю. Але нехай розмова повернеться до того, звідки вона пішла. |
| 27 | Quum in tanto discrimine Cracovienses populi Schidlovicium, palatinum ac vicegerentem regis, non audirent, cetera nobilitas aliarum terrarum eorum secuta exemplum, Russiam ac Podoliam, potissimam regni partem, Tartaris vastandam prodidit. | Коли у такій халепі краків’яни не послухалися Шидловецького, королівського воєводу та намісника, решта шляхти з інших земель наслідувала їх приклад і зрадила Русь і Поділля, найважливіші частини королівства, татарам. |
| 28 | Quorum quidem Tartarorum XL milia sub quatuor ducibus, cesariolis, filiis Tauricani cesaris, in mense Julio Russiam invadendo castra seu stativa sua non procul a Busko, oppido Russie, posuerunt, unde divisi per cohortes partein illam regni, pagos ejus, vicos, oppida atque agros ferro ac igne vastabant predasque pecorum, equorum, hominum rerumque desiderabilium ad stativa illa comportabant. | І ось, насправді, 40 000 татар на чолі з чотирма провідниками, царевичами, синами таврійського цісаря, у місяці липні вдерлись на Русі, і стали табором чи стоянкою неподалік Буська, міста на Русі, звідки, розділені на загони, спустошили залізом і вогнем цю частину Королівство, його села, містечка, міста та поля, а здобич, худобу, коней, людей і бажані речі, пригнали й принесли на ті стоянки. |
| 29 | Insuper ultra Tyram flumen ad montes usque Hungaricos progressi, villas etiam illic ac oppida Hungarorum depopulati sunt, segetes et fruges – messis tum erat – exusserunt, homines sexus utriusque, viros ac mulieres, juvenes, virgines, pueros ad L milia ceperunt, senes ac infantes, quos tenera vel senilis etas ad laborem itineris invalidos fecit, conciderunt et Russiam ad XL miliaria Polonicia in longum et latum desolatam reddiderunt. | Крім того, просунувшись за ріку Тирас до гір Угорщини, вони навіть і там пограбували села та міста угорців, і спустошили посіви та зерно – тоді були жнива – і захопили людей обох статей, чоловіків і жінок, юнаків і дівчат, дітей до 50 000, і старих та дітей, яких ніжний або старечий вік зробив немічними для важкої подорожі, вони вирізали і повернули на Русь за 40 миль від Польщі повз довгу і широку пустелю. |
| 30 | Difficilis erat fuga a facie gladii, a facie persecutoris, cum ab omni parte hostis immineret, agri, pagi, oppida ac delubra flaminantia cernerentur, timorque ac terror omnes occuparet, ut, quo se miseri mortales verterent, non haberent; uxores aliene, matroneque honeste ac innupte virgines, spectantibus maritis ac parentibus violarentur, senes ac infantes conciderentur, omnia cara eriperentur, viri ac juvenes vincti juxta ac pecora in servitutem ducerentur. O miserandum et plenum luctus spectaculum! | Важко було втекти від вістря меча, від обличчя переслідувача, коли ворог загрожував звідусіль, виднілися поля, села, міста, пустки в полум’ї, і страх і жах охопив усіх, і не мали бідні смертні до якого могли б звернутися; чужих дружин та матерів, чесних незаміжніх і незайманих дів гвалтували на очах їхніх чоловіків і батьків, старих і дітей порубали, всі їхні цінності були відібрані, чоловіків і юнаків зв’язували разом і як худобу гнали в рабство. О гідне жалю і сповнене жалоби видовище! |
| 31 | Et non erat his auxiliator, nemo indoluit, nemo accurrit ex his, qui sese equestrem ordinem, militarem statum, defensores patrie, robur ac firmamentum regni arrogantissime crepant, quum nihil minus sint, domi seditiosi, foris imbelles. | І не було їм помічника, ніхто не співчував, ніхто не з’явився з тих, хто зарозуміло називає себе шляхетським станом, військовою верствою, захисниками країни, силою та опорою королівства, коли вони менше, ніж ніщо, бунтівні вдома, лагідні за кордоном. |
| 32 | Nemo horum arma induit, nemo, iriquam, accurrit preter Martinum Kamienieczki, palatinum Podolie. Qui cum Stanislao Lanczkoronski, cap. Kamenecensi, et Joanne Tworowski et cum mercenario milite conjunctus e Miedzyboze excurrens cohortem unam hostium predatum longius egressam ad Trembowla fudit, predamque et captivos ademit. | Жоден із цих людей не взяв в руки зброї, і ніхто з них не примчав до Марціна Кам’янецького, воєводи подільського, який із Станіславом Лянцкоронським, старостою кам’янецьким, та Яном Творовським, разом із найманцями, які вибігли з Меджибожа, розбили один з грабіжницьких ворожих загонів, що йшов до Теребовлі, і відбили здобич і полонених. |
| 33 | Idem alteram hostium cohortem alio in loco ad Podolium totam delevit. Quo tamen in loco hostes, cum illic eis in ore gladii pereundum foret et effugium non pateret, ne inulti caderent, in captivas puellas ac pueros, quos cum cetera preda ad stativa ducebant, rabiem suam verterunt et gladiis omnes conciderunt ipsi vicissim a nostris trucidati. | Він також геть знищив ще один загін ворога в іншому місці у Поділлі. Але в тому місці ворог, побачивши, що загине там під вістрями мечів, і немає порятунку, щоб залишитися неушкодженим, звернув свою лють на полонених дівчат і хлопців, яких вони привели разом з рештою здобичі на стоянку і зарубали їх усіх своїми мечами, але й самі були забиті нашими. |
| 34 | Quum ad eum modum Tartari, gens nefanda, per totum Julium et Augustum Russiam vastantes, preda jam pleni e stativis illis abituri essent, oppidum Busko munitum intercipere et expugnare conati sunt; sed eo non potito, strenue se oppidanis defendentibus, suburbio ejus incenso cum omni preda abierunt. | Коли татари, сумнозвісний народ, що спустошував Русь протягом усього липня і серпня, зібралися відступити від своїх таборів, обтяжені здобиччю, вони спробували взяти й захопити укріплене місто Буськ; але не цього не змогли, адже городяни, рішуче захищаючись, підпалили передмістя, й ті пішли з усією здобиччю. |
| 35 | Quos Nicolaus Firley, cap. exercituum regni Polonie generalis, cum Martino Kamienieczki, pal. Podolie, cumque militibus illis presidiariis nonnullisque Russie ac Podolie proceribus ad Wiszniewiecz usque insecutus est, verum parva manu – duo milia erant – cum illa hostium multitudine confligere seque et suos perdere noluit. | І за ними Микола Фірлей, гетьман війська Королівства Польського, разом із Марціном Кам’янецьким, воєводою Поділля, гнався з тими жовнірами із залог і декотрими з шляхтичів Русі й Поділля аж до Вишнівця, але через нечисленність – було їх дві тисячі, – не схотів вступати в бій з тією силою силенною ворога і губити своїх людей. |
| 36 | Quo tamen in loco ducenti Tartarorum, armis Polono more induti, longius a suis predandi gratia progressi, a nostris cesi sunt. Cetera illa spuria Machmeti colluvies inulti abiere. | У цьому ж місці двісті татар, озброєних на польський штиб, далеко відірвавшись від своїх задля захоплення здобичі, здалися нашим. Решта цих нечистот облудного Магомета вціліла. |
| 37 | Lithuaniam etiam inermem ac imparatam depredarunt. | Вони також пограбували неозброєних і непідготовлених литовців. |
| 38 | Lithuanie autem ac Moscovie res ita se habuere. Basilius siquidem Moscorum dux sub id tempus, quo Tartari in dominiis regis grassabantur, rerum suarum in Lithuania satagebat, nactus spem ex occasione sublata recte gerende rei sue. Enimvero Vitepscenses fere omnes, tam cives quam nobiles, Vilnam ad regem venerant, questum adversus prefectum suum Janussium Koscziegniewicz, palatinum Vitepscensem, injurias gravissimas, avaritiam ac rapacitatem ejus ferre jam ulterius non valentes. Hi dum Vilne longo tempore retinentur, consiliariis Lithuanis raptorem defendentibus, id, quod reliquum domi eis erat, absentes amiserunt. | В Литві ж і в Москві було так. Василь, князь Московський, у той час, коли татари паслися у королівських володіннях, зайнявся власними справами в Литві, отримавши надію на успішний перебіг свого діла. Адже майже всі вітебчани, як городяни, так і шляхтичі, відправились у Вільно до короля, бо отримали від його намісника Януша Кощигневича, воєводи вітебського, найтяжчі кривди, не маючи більше змоги терпіти його пожадливість і хижість. І так, затримавшись надовго у Вільні серед литовських радників, які захищали хижака, вони втратили й те, що лишилося в них удома. |
| 39 | Etenim Moscus, cognito domo eos abesse, misit exercitum suum ad oppugnandam Vitepsko, qui et civitatem prenderunt et pagos circumquaque exusserunt, segetes in agris partim equis ac jumentis depasti sunt, partim conculcarunt et contriverunt; itaque calamitosi illi homines, omnibus facultatibus nudati, quo se verterent, nesciebant. | Московит же, знаючи, що вони далеко від дому, послав на Вітебськ своє військо, яке захопило місто і спалило навколишні села, посіви на полях були частково потравлені кіньми й худобою, частково витоптані й винищені; тому ті нещасні люди, позбавлені всіх засобів існування, не знали, куди подітися. |
| 40 | Eorum fletus ac lamenta exaudiebantur et clamor in celum, et de arce quidem Vitepscensi et rex et qui penes regem erant, ceterique omnes desperabant, quod et pauci in ea defensores essent et commeatum sufficientem et pulveres bombardarios non haberent, nec exercitus Lithuanicus in castra coactus erat, sed domi se adhuc omnes continebant. | І було чутно їхній плач і лемент, і галас аж до неба, і справді, і ті, хто був у вітебському замку, і король, і ті, хто був поряд із королем, і всі інші впали у відчай, тому що в нього було мало захисників, і вони не мали достатньо провіанту та пороху для гармат, і литовське військо не зібралося в табір, але всі вони все ще трималися вдома. |
| 41 | Ceterum tulit Deus, seu fortuna, seu fatum opem ignavis ac desperatis hominibus. Tartarus, cesar Tauricanus, miserat Cesareolum, filium suum Bohatir Soltanum, natu majorem, cum exercitu LXXX mil. Tartarorum in Moscoviam, qui ex devastata Russia nuper reversi erant. Hi Moscoviam longe ac late ferro et igni vastabant predasque hominum ac pecorum undequaque agebant. | Втім Бог, чи щастя, чи доля надали допомогу переляканим і зневіреним людям. Татарин, таврійський цісар, послав царевича, свого першонародженого сина Бахадур-Султана з військом у вісімдесят тисяч татар, які щойно повернулися зі спустошеної Русі, на Московію. Вони вздовж і поперек спустошили Московію залізом і вогнем, і з усіх боків ловили людей і худобу. |
| 42 | Qua subita ac insperata invasione a socio et confederato cesare dux Basilius perterritus mira celeritate exercitum suum ex Lithuania a Vitepsko revocat et objicit Tartaris, qui felicibus ex Russia successibus elati et per aruspices bene de victoria sperare jussi pugnam cum Moscis commiserunt, quibus longo certamine fatigatis et a multitudine Tartarorum obtritis ac in fugam se effundentibus victoria penes Tartaros stetit. | Під час цього раптового й несподіваного вторгнення свого спільника та союзника князь Василь, стривожений дивовижною швидкістю, відкликав своє військо з Литви з-під Вітебська й напав на татар, які, підбадьорені своїми щасливими успіхами на Русі, та внаслідок провіщань отримавши сподівання на добру перемогу, вступили у бій з московитами, які, виснажені довгою боротьбою і розбиті безліччю татар, кинулися навтіки; перемога опинилася на боці татар |
| 43 | Feruntur in ea pugna XX mil. Moscorum cecidisse, insuper vero eorum tanta multitudo abacta, ut principem periculum et populi sui cladem intelligentem ad compassionem commovere potuisset, at Moscus hominem perinde ac canem estimat. Quantus vero ex Tartaris numerus in eo conflictu perierit non constat, cum ea gens nihil ad posteritatem literis commendare soleat nec de se ipsa quidquid referat aut jactet. | У цій битві загинули 20 тисяч московитів, крім того, що величезне число їх було уведено у полон, що могло би спонукати князя, який дізнався про небезпеку й втрати свого народу, до співчуття; але московит так само цінує людину, як собаку. Невідомо, скільки татар загинуло в цій битві, адже цей народ не має звичаю щось письмово повідомляти нащадкам про себе самого, крім вихвалянь. |
| 44 | Parta hac victoria Moscoviaque devastata, cesar Tauricanus misit nuncios suos Vilnam ad regem, significans: se multum dolere, quod filii ejus incursionem in ditiones regias idque sine scientia et jussu ejus fecerint, quodque juramento ac federi inito cum rege ipse cum proceribus suis satisfaciens in gratificationem regis miserit cum filio suo natu majori Bohatir Sultano grandem exercitum in Moscoviam, quam igne, ferro, preda, cede affecerit, et denuo vellet iterum majorem exercitum mittere et arces oppugnare, dummodo que sit erga eum regis voluntas cognitum haberet; | Здобувши цю перемогу, і спустошивши Московію, таврійський цісар послав своїх гінців у Вільно до короля, даючи зрозуміти, що він дуже засмучений, що його сини без його відома й наказу вдерлися до королівських володінь; і що відповідно до клятви та угоди, укладених із королем та його високодостойниками, задля втіхи та на задоволення короля він послав зі старшим сином своїм Бахадур-Султаном велике військо до Московії, по якій той пройшовся вогнем, залізом, захопленням здобичі та різаниною, і він знову був готовий послати ще більше військо і напасти на фортеці, якщо знатиме волю короля з цього приводу, |
| 45 | atque pro majori federis certitudine se filium suum pro obside una cum nunciis regiis, qui tum apud eum erant, ad regem missurum, quod quidem iidem nuncii regii per literas suas regi confirmabant et una significarunt, in Tauricana orda eam esse caristiam ut nec legumina, nec gramina, nec alia essent victualia, quam ob rem cogerentur ipsi Tartari stativa versus regiones polonas proferre et cis Borystenem apud nigram silvam hibernare, neque contineri eos a cesare posse, quin egestate fameque cogente in ditiones regias predatum excurrerent. | і для більшої впевненості в союзі він відправить разом із королівськими посланцями, які тоді були з ним, свого сина як заручника, що насправді ті самі королівські посланці підтвердили королю своїми листами, і разом з тим зазначали, що в Таврії орда злидарює, бо не було ані овочів, ані трави, ані інших засобів до прожитку, через що самі татари змушені були просувати свої стоянки до польських областей й зимувати на цьому боці Дніпра біля Чорного лісу, і не було можливості зупинити їх, щоб вони, змушені голодом і нестатками, не бігали б за здобиччю до королівських володінь. |
| 46 | Denunciata hec mox fuere a rege Stanislao Lanczkoronski, cap. Kamenecensi, et Joanni Tworowski, ut et custodias seu excubias haberent, et ad imminentia pericula intenti essent. | Незабаром король повідомив про це Станіславу Лянцкоронському, старості кам’янецькому, та Яну Творовському, і щоб вони мали сторожі та дозори, та щоб вони були готові до неминучих небезпек. |
| 47 | Ad terras etiam Cracovienses, Sandomirienses ac Lublinenses ac ad palatinos et presides earum litere restium, ut vocant, misse; ut et ipsi cum universa nobilitate ad bellum obligata in Russiam et quo necessitas posceret armati contra Tartaros in castra convenirent. | До Краківської, Сандомирської та Люблінської земель, а також до їхніх воєвод і очільників, було відправлено листи-виклики, як вони їх називають, щоб вони разом із усію шляхтою, зобов’язаною йти на війну на Русь, як того вимагала потреба, зібралися озброєні в таборі проти татар. |
| 48 | Itaque consiliarii earum terrarum, superioris cladis memores, habito mutuo consilio, conventum autore Christophoro Szydlovicio in oppido Mieliecz egerunt, in quo decreverunt: mille equites ex publica pecunia, que etiam negligenter et non ab omnibus conferebatur, conducendos esse, et his qui in presidiis Russie essent adjungendos, nobilitas vero deses domi jaceret. | І тому радники з тих земель, пам’ятаючи про попередню поразку, взаємно порадилися та провели зустріч у місті Мелець з їхнім відправником, Христофором Шидловецьким, на якій вирішили: найняти тисячу вершників за громадські кошти, які, втім, були внесені недбало і не всіма, і відправити, щоб приєднати до тих, хто перебував у залогах на Русі; вони мали бути, але шляхта лежала б бездіяльна по домівках. |
| 49 | Ecce in mense Decembri Tartari a hercinia silva egressi agmine quadrifariam dimisso predatum in Podoliam excurrerunt, pars ad Kamieniecz, altera ad Latovicium, pars tertia Miedziboze, quarta ad Zynkow. | Ось у грудні місяці татари, вийшовши з Герцинського лісу, розподілилися на чотири ватаги і побігли по здобич на Поділля, одна частина – до Кам’янця, друга – до Летичева, третя – до Меджибожа, а четверта – до Зінькова. |
| 50 | Contra quos Nicolaus Lanczkoronski, cap. Kamenecensis, qui Miedziboz et Latovicium tuenda susceperat, bino congressu hostes fudit, predam eripuit et nonnullos ex eis primores vivos cepit, Farurey cum stipendiariis quadringentos Tartaros sub Miedziboze ad villam Radzinicze d. VII Decembris profligavit; postridie vero Jacobus Seczigniewski, dux mercenarii militis reliquam hostium manum apud Zynkow delevit et captivos plurimos cepit. Pauci ex his eorum cedibus vivi remanserant, quos fuga salvos fecerat. | Проти них вийшов Миколай Лянцкоронський, староста кам’янецький, який, взявшись захищати Меджибіж і Летичів, розгромив ворога у двох сутичках, врятував здобич і захопив живими кількох їхніх ватажків, а 7 грудня розбив під Меджибожем у містечку Радзиничі Фахрубея з чотирмастами вояками-татарами; а наступного дня Якуб Сечігневський, очільник найманців, знищив решту ворога під Зіньковом і захопив багато полонених. Небагато з цих людей залишилися живими, бо їх врятувала втеча. |
| 51 | Propter has autem hostiles incursiones nobilitas Polona, cum Russiam Tartari vastarunt, domi in otio jacens tumultuarie adversus regem stomachari, accusare, culpare non desinebat, quod non majorem stipendiariorum numerum ad presidium Russie scripserit, quod non ex Lithuania, obmisso bello periculoso Moscitico, in Russiam repente advolaverit, quod non ipse presens in propria persona sua regia ex prescripto legis nobilitatem contra hostes duxerit, quasi vero illi obedire regi et imperata ejus facere prompti paratique essent, subitoque accurrissent, cum tamen non nisi post terna restium edicta, post conventicula sua singularum castellaniarum, post tot remoras domo ad bellum exeant, idque non ante, donec prius messis ubique quaque ierint, ac segetes frumentaque in agris matura ac parata fiant ad rapiendum, depascendum conculcandum. | Через ці ворожі набіги польська шляхта, коли Русь була спустошена татарами, лежачи без діла вдома, не переставала бунтувати, звинувачувати та винити короля, бо він не прислав більшої кількості вояків до залог на Русі, бо він притьмом не полетів із Литви, покинувши небезпечну московитську війну, до Русі, бо не був присутній своєю королівською особою керувати шляхтою проти ворогів, як приписано законом, ніби вони були готові коритися королю і виконувати його накази, і раптом вони примчали б, але тільки після третього виклику, після зборів окремих каштелянів, після стількох затримок, і дозволили б собі вийти з дому на війну, проте не раніше, ніж повсюдно і скрізь пройшли жнива, а посіви та зерно на полях дозріли й готові були бути пограбованими та витоптаними. |
| 52 | Tartari autem nec legem nec tempus hoc respiciunt, subito veniunt et repente, dato damno cum preda exeunt. | Але ж татари не шанують ні закону, ні часу, приходять зненацька, і раптом, завдавши шкоди, йдуть зі здобиччю. |
| 53 | Fiebantque adversus regem absentem conspirationes. Audiebat hec rex, nec tamen commovebatur, cum per eum nihil steterit immo vero egerit, que ad eum pertinebant omnia. | Проти відсутнього короля складали змови. Король чув про це, але не поворушився, бо йому не залишилося нічого іншого, справді, як чинити так, як йому в усьому належало. |
| 54 | Verum cum nobilitas ipsa obedire nescia, absente rege, nec edictis ejus, nec vicegerenti nec ceteris presidibus suis parere vellet, tributum insuper publicum jam antea diu militie causa institutum tarde ac maligne referret, sed nec potiores quique contribuerent, evenit, ut non esset, unde major exercitus stipendiariorum scriberetur. | Але коли сама шляхта не знала, кому коритися за відсутності короля, і не хотіла виконувати ані його указів, ані намісника, ані решти своїх керівників, то вони також повільно і злісно давали державні податки, упроваджені задовго до того на військові справи, але виявилося, що серед можновладців не було таких, хто зробив би внесок, тому не було набрано більшого найманого війська. |
| 55 | Ad hec non rex, sed nobilitas ipsa pecuniam hanc publicam dispensabat, culpam itaque rex a se in nobilitatem rejiciebat. Quin etiam omnes, quorum sanior mens erat, omne damnum a Tartaris datum ignominiamque publicam, qua regnum affectum fuit, ipsi soli nobilitati imputabant. | При цьому не король, а сама шляхта розподіляла ці державні гроші, отож король переклав провину із себе на шляхту. Тому всі, хто мав здоровіший глузд, покладали всю шкоду, завдану татарами, і публічну ганьбу, якою було вражено королівство, тільки на шляхту. |
| 56 | Sed reliquum Lithuanicarum rerum prosequamur. | Але продовжимо про решту литовських справ. |
| 57 | Cum exercitus Mosciticus arcem Vitepsko, ut supra memoratum est, obsidebat, rex omnem militiam Lithuanam adversus Moscos expediverat, qui Lithuanorum adventu territi et simul per eorum ducem adversus Tartarum, Moscoviam, ut supra dictum est, vastantem revocati, soluta obsidione a Vitepsko recesserunt. | Коли московське військо взяло в облогу Вітебську фортецю, як згадувалося вище, король послав усе литовське ополчення проти московитів, які, налякані наближенням литовців і водночас відкликані своїм князем проти татар, які пустошив Московію, як було сказано вище, після зняття облоги відійшли від Вітебська. |
| 58 | Postea Lithuani, liberata Vitepsko ad expugnandam Homlei arcem hostilem a ducibus exercitus ducti sunt, qua cum propter firma presidia potiri non possent, domum redierant, damno tamen non parvo hostibus illato, de quo Petrus Tomiczki, eps. tum Premisliensis, regni Polonie vicecancellarius, in curia regis agens, his verbis scribit: | Після того як литовці визволили Вітебськ, на чолі зі своїми воєначальниками вони напали на ворожу фортецю Гомель, яку не зуміли взяти через сильну залогу і повернулися додому, хоч і завдавши ворогові чималої шкоди, про що Петро Томіцький, тоді біскуп перемиський, підканцлер Королівства Польського, який діяв при королівському дворі, пише такі слова: |
| 59 | «Lithuani non expugnata arce Homley domum reversi sunt, sed id ita eis successise sine Polonis stipendiariis mirum non est; nolunt enim credere, se absque Polonis nihil esse, et, tamen unionem nobiscum vehementer abhorrent». | «Литовці повернулися додому, не взявши фортеці Гомель, але не дивно, що це їм не вдалося без поляків, бо вони не хочуть вірити, що вони ніщо без поляків, і все ж вони сильно гидують союзом з нами». |
| 60 | Ex altera ejusdem Tomicii epistola sumpta sunt hec verba: «Gens hec neque auxilii neque consilii alieni patiens est, sui autem penitus expers». | Ці слова взяті з іншого листа того ж Томіцького: «Цей народ не терпить ані допомоги, ні порад інших, але цілковито позбавлений чогось власного». |
| 61 | Qualis autem Lithuanicarum rerum status tum fuerat ex hac subscripta ipsius Tomicii epistola intelligitur: | Яким був стан справ у Литві того часу стає зрозумілим з наступного таємного листа самого Томіцького: |
| 62 | «Status hujus dominii preceps fertur ad occasum suum propter nimiam negligentiam ac ignaviam horum dominorum, qui dum privatis suis commodis plus quam satis est intendunt, de his, que ad salutem | «Становище цього князівства доведено до руїни через надмірну недбалість і боягузтво цих можновладців, які, хоч і більше ніж достатньо дбають про власну приватну користь, проте не піклуються про тих, хто дбає і думає про безпеку держави, як це трапляється. |
| 63 | Reipublice spectant providere et cogitare non curant, quo fit, ut in dies in majoribus discriminibus versentur et dum nec mercenarium militem habere volunt, vel forte alere nequeunt, nec ipsi soli sufficientes sunt suis propriis viribus tante hostili potentie resistere, conjecerunt se et regem suum in graves curas et pericula. | Вони стикаються зі складностями, і оскільки вони не хочуть мати найманців, або, можливо, не можуть їх підтримувати, а самі не мають власних сил, щоб протистояти настільки потужним ворогам, вони піддали себе та свого короля тяжким турботам і небезпекам. |
| 64 | Et in hisce tamen difficultatibus nec querere quidem modum volunt, quo auxilia externa reconciliarent, aut saltem arces suas commeatu et defensoribus providerent. | І все ж у цих труднощах, на які вони навіть скаржитися не хочуть, хай би вони залучили іноземну допомогу або принаймні забезпечили свої фортеці провіантом і захисниками. |
| 65 | Quod si fecissent, prout facere possent, si vellent, servare illas optime possent, sed cum neutrum horum faciant et insuper miseros homines magis in dies ac magis gravent et despolient, timendum esse, ne arces suas ipsas amittant neve homines pertesi tam diuturni belli et nimie rapacitatis ac injustitie ad hostes deficiant». | І якби вони зробили так, бо були у змозі, якщо б захотіли, то цілком могли б їх зберегти. Але коли вони не роблять жодної з цих речей, і крім того, з кожним днем все більше і більше гноблять і грабують бідних людей, слід побоюватися, щоб самі вони не втратили свої фортеці, а також людей, виснажених такою довгою війною, і через велику ненажерливість і несправедливість не піддалися ворогові». |
| 66 | In Prussia etiam motus nonnulli eo anno erant, qui tamen in apertum bellum non eruperunt. | У Пруссії того року також були деякі зворушення, які, однак, не переросли у відкриту війну. |
| 67 | Magister siquidem Prussie, marchio Brandeburgensis, cui ut juveni et inexperto dulce bellum videbatur, inita, ut ante memoratum est, cum Mosco et magistro Livonie societate belli adversus Sigismundum, regem, manifesta initia futuri belli jam tum prebebat, predones in terris et arcibus suis fovebat, qui mercatores et subditos regios spoliabant et occidebant. | Дійсно, магістр Пруссії, маркграф бранденбурзький, якому, чоловіку молодому та недосвідченому, здавалася солодкою розпочата війна, як уже згадувалося раніше, у військовому союзі з московитом і магістром Лівонії проти короля Сигізмунда, уже готував явний початок майбутньої війни і заохочував у своїх землях і замках розбійників, які грабували і вбивали купців і підданих королівства. |
| 68 | Presides etiam arcium subditos regios captivabant, carceribus vinctos tenebant, facultates eripiebant et que ipsi patrabant maleficia, eorum subditos regios accusabant; que singula longum esset scriptis mandare. | Очільники замків також захоплювали підданих короля, тримали їх у в’язницях у кайданах, відбирали їхнє майно, й ті, хто сам вчинив злочини, звинувачували в них королівських підданців, на опис подробиць чого знадобиться багато часу. |
| 69 | Ad hec ambo hi magistri arma parabant, delectus militum faciebant constitueruntque, ut, cum Moscus rem in Lithuania ageret, illi eodem tempore vel in Prussia Elbi[n]gensem aliasque civitates regias interciperent, vel Samogitiam occuparent. | З цією метою обидва ці магістри підготували зброю, відібрали вояків і домовилися, щоб коли Москва діятиме в Литві, вони одночасно або захопили б Ельблонг та інші королівські міста в Пруссії, або зайняли Жемайтію. |
| 70 | Jamque magister ipse Prussianus exercitum suum sub fines Samogitie admoverat, verum audiens, fortia esse presidia in Samogitia et capitaneum ad confligendum paratum esse, res quoque Moscorum parum felices, exercitum retro abduxit, missisque tum literis tum nunciis ad regem se de suspicione hostilitatis purgabat. | Тоді прусський магістр сам привів своє військо на кордони з Жемайтією, але, почувши правду, що в Жемайтії є сильні залоги, і що староста готовий вступити у бій, а також що московські справи не дуже веселі, він повів військо назад і надіслав до короля листи та посланців, щоб зняти з себе підозру у ворожості. |
| 71 | Que licet mera mendacia essent, rex tamen humaniter respondebat, actionem belli cum eo in aliud commodum tempus differendo, donec Mosco vel bello fracto vel pace reconciliato, magistrum, nisi resipisceret, armis coerceret. | Хоча це була лише брехня, король все ж таки відповів людяно, відклавши воєнні дії проти нього на інший зручний час, поки московит не був би чи то розбитий на війні, чи то заспокоєний миром, і він [король] не приборкав би магістра, якщо б той не отямився, зброєю. |
| 72 | Exortus etiam fuit in Prussia tumultus inter Gedanenses et nobilitatem regie ditionis propter predones, quorum aliqui in ipsa nobilitate fuisse et receptum apud eos habuisse dicebantur, et a Gedanensibus propter maleficia captivabantur. Sed res paulo post per consiliarios jussu regis composita et pace terminata fuit. | У Пруссії також були заворушення між жителями Гданська та шляхтою з королівських володінь через грабіжників, деякі з котрих, як кажуть, самі були зі шляхтичів і були прийняті нею, але були схоплені гданчанами за свої злочини. Але справа була вирішена трохи пізніше радниками за наказом короля і закінчилася миром. |
| 73 | Alter tumultus major coortus fuit hoc anno in Masovia inter Annam Radivileam de Lithuania, Conradi uxorem viduam, ducem Masovie et inter nobilitatem, subditos ejus, qui pertesi muliebris dominatus, regnare hanc super se noluerunt, quod et inutilis esset tutrix filiis suis et redditus dominiales in Zalewski et alios impudicos ministros profunderet et per eum cuncta pro libidine administraret. | Цього року в Мазовії спалахнуло ще одне велике заворушення між Анною Радзивіл з Литви, вдовою, дружиною князя Мазовії Конрада, та шляхтою, її підданцями, які не хотіли подальшого панування жінки і щоб вона царювала над ними, бо вона була нікудишньою вихователькою своїх дітей і передала князівські доходи Залевському та іншим безсовісним служителям, які розтринькували б їх, і через нього використовувала б їх на власні втіхи. |
| 74 | Quibus rebus generosi animi subditorum illorum vehementer offendebantur. Quam ob rem congregati venerunt in Makow, fortalicium ducale, Stanislaum et Janussium filios Anne, jam legitimos habentes annos, a matre duce avellere et separatos inter senatores et consiliarios educari, cuncta per eos geri, jus subditis dici, redditusque ducales conservari ac ad rectam gubernationem ducatum illum restituere conati sunt. | Ці події дуже образили шляхетні уми її підданців. З цієї нагоди вони прийшли на зібрання у Маків, княжу фортецю, щоб Станіслава та Януша, синів Анни, які вже були повнолітніми, відібрати від матері-княгині і відокремлених виховувати серед сенаторів і радників, і щоб усе робилося через них, щоб підданим було дано право висловлюватися, і щоб князівські доходи були збережені, і вони намагалися відновити в цьому князівстві справедливе правління. |
| 75 | Verum a curia illa ex bombardis aliqui occisi, alii vulnerati ac repulsi fuere; sed gliscendo malo animisque valde acerbatis, cum res ad cedem domesticam spectabat, rex Sigismundus ei domestico malo mederi volens, aliquotiens turbam hanc per consiliarios regni, vadiis etiam penalibus interpositis, componi curavit. | Щоправда, з тих зборів одні були вбиті, інші поранені і розсіяні гарматами, але оскільки вони скотились у зло, і душі були дуже розлючені, і справи йшли до міжусобної бійні, король Сигізмунд, бажаючи вилікувати свій дім від цього зла, подбав, щоб декілька разів на цей натовп через втручання радників королівства було звернуто стягнення та накладено штрафи. |
| 76 | Que cum pluries per eos tentata propter partium tum injurias et pertinaciam sisti et pacificari non posset, perque annos prope duos inimice ducta per regem Sigismundum tandem et senatum in comitiis regni anno Dni. MDXVIII regio decreto terminata fuit. | Однак, попри їхні численні спроби, внаслідок наступних образ і впертості сторін зупинити та замирити їх не вдавалося, і ворожість тривала упродовж двох років, доки не була припинена королівським указом завдяки королю Сигізмунду та сенату на сеймі королівства у 1518 році. |
| 77 | Quod quidem decretum inter actiones regias ejusdem anni scriptum continetur. Tragedia hec ex querelis utriusque partis ex mandatis et epistolis regiis abunde sciri potest, que eodem Tomo IV comprehenduntur. | Цей указ міститься серед королівських актів, написаних того ж року. Про цю трагедію можна багато дізнатися зі скарг обох сторін та з королівських наказів і листів, включених до того ж тому IV. |
| 78 | Hec eadem vidua, dux Masovie, cum didicisset, cesarem Maximilianum et Vladislaum, regem Hungarie, hortari Sigismundum regem ad secundum matrimonium, propositasque ei tres sponsas in conjugium: Leonoram, neptem Maximiliani, alteram neptem e Caroli, Hispaniarum regis sorore, tertiam, Bonam de Aragonia, ducem Bari cum ampla dote, inierat consilium cum Joanne Laski, archiepo. Gnesnensi, ut neglectis externis his sponsis, ipsam aut filiam suam in matrimonium acciperet. | Ця сама удова, княгиня мазовецька, коли дізналася, що цісар Максиміліан і Владислав, король Угорщини, спонукали короля Сигізмунда до другого шлюбу і запропонували йому трьох наречених: Леонору, онуку Максиміліана, іншу його онуку й сестру Карла, короля Іспанії, третю – Бону Арагонську, герцогиню Барі з великим приданим, вступила у змову з Яном Лаським, архібіскупом гнезненським, щоб знехтувавши цими іноземними нареченими, він побрався би з нею або з її дочкою. |
| 79 | Impetraverat suasu archiepiscopi a Maximiliano literas ad Sigismundum, regem, ut vel matrem vel filiam sibi desponsaret. | Їй вдалося на переконання архібіскупа отримати від Максиміліана листи до короля Сигізмунда, щоб той одружився чи то матір’ю, чи то з донькою. |
| 80 | Scripsit tamen cardinalis Gurcensis regi, non placere cesari tale matrimonium, nec quod scripsit ex voluntate sua esse, literas tamen petenti mulieri negare honeste non potuisse. | Одначе кардинал гурценський написав королю, що цісареві такий шлюб не до вподоби, і що те, що він написав, не було зроблено з його власної волі, але він просто не міг гідно відмовити жінці у проханні. |
| 81 | Post redditas regi cesaris literas venit archiepiscopus in Lithuaniam pretextu visitationis episcoporum et diocesium Lithuanie. | Після того, як король повернув листи цісарю, архібіскуп прибув до Литви під приводом відвідання литовських біскупів і єпархій. |
| 82 | Is post crebros suos aditus ad regem, licet per multos dies dissimularit, qua causa precipue impulsus venerit, texens hec et alia, postremo tamen aperuit se, et collaudata imprimis multifariam filia ducis Masovie, suasit regi, ut vel illam vel matrem conjugio suo jungeret ac ut filie regis due infantule Stanislao et Janussio ducibus, filiis vidue, in matrimonio collocarentur, proponens inde regi ac regno commoda, que videlicet tanta illinc dos accipi possit, quanta fuit defuncte regine Barbare, demum hanc fore potissimam occasionem incorporandi regno ducatum Masovie. | Після своїх частих наближень до короля, хоч він і приховував багато днів, задля чого у першу чергу прибув, плетучи то те, то інше, нарешті він відкрився, і понад усе похвалив наділену багатьма чеснотами доньку князя мазовецького, і переконував короля одружитися або з нею, або з її матір’ю, і щоб дві малолітні доньки короля, були віддані заміж за князів Станіслава та Януша, синів удови, показуючи тим самим користь для короля та королівства, щоб справді можна було отримати такий же великий посаг, як і у померлої королеви Барбари, і, крім того, це була б найважливіша нагода включити Мазовецьке князівство до королівства. |
| 83 | Sponsarum vero externarum honesta quidem essent matrimonia, nullius tamen utilitatis pro regno. | Адже іноземні шлюби хоч і справді були почесними, але не принесли б королівству користі. |
| 84 | Acceperat enim ab illa duce vidua ducatos mille hungaricos plurisque fecit pecuniolam quam honorem dignitatemque regis et regni amator hic patrie, cujus pretextu crebras in regem et in cancellarios turbas in comitiis regni per nuncios nobilitatis subornabat. | А він отримав від удови того герцога тисячу угорських дукатів, і більше дбав про гроші, ніж про честь і гідність короля і королівства цей вболівальник за вітчизну, під приводом чого він часто від короля і від канцлерів на сеймах королівства натовпами підкуповував послів від шляхти. |
| 85 | Postquam hac non successit, rem alia agressi sunt via. Venit ipsa dux vidua Vilnam ad regem cum filiis, ducibus Stanislao et Janussio, renovans priores querelas, damna, injurias ac difficultates a subditis suis, rogavit tandem regem, ut in reditu suo in Poloniam iter per Masoviam faceret, et ad se divertens discordiarum ac tumultuum finem faceret. | Коли це не вдалося, підійшли до справи іншим шляхом. Сама овдовіла княгиня прибула у Вільну до короля із своїми синами, князями Станіславом і Янушем, поновлюючи попередні скарги на збитки, кривди та труднощі від своїх підданців і, нарешті, благала короля, щоб він, повертаючись до Польщі, пройшов через Мазовію, і, протиставши розбрату і заворушенням, поклав би їм кінець. |
| 86 | Fuereque nonnulli ex senatoribus, qui regis mentem ad iter illud Masoviense flectere conati sunt, verum Petrus Tomiczki, eps., perpendens secum violentum esse Cupidinis et Veneris imperium mentesque humanas mutabiles et artibus maleficorum corda etiam generosa irretiri solere, horrescens has syrenes summo studio laboravit, dissuasit ac perfecit, quod rex obmissa Masovia recta iter suum Cracoviam ad nuptias Bone regine convertit. | І були деякі сенатори, які намагалися звернути увагу короля на ту мазовецьку подорож, але біскуп Петро Томіцький, розуміючи по собі, наскільки жорстокою буває влада пристрасті та любові, і що людські думки мінливі, і що навіть благородні серця мають звичай потрапляти в пастку мистецтва чаклунів, то, жахаючися цих сирен, він працював з величезною старанністю, докладав зусиль задля відмови й досягнув того, що король, облишивши Мазовію, звернув на прямий шлях до Кракова на весілля з королевою Боною. |
| 87 | Res Hungaricas, quia cum Polonicis conjuncte sunt, adscribere etiam hic licuit. | Угорські справи, оскільки вони поєднані з польськими, також мають бути тут описані. |
| 88 | Initio hujus anni MDXVI venerat a Vladislao, rege Hungarie, orator ad Sigismundum, regem Polonie, consolatuin illum in luctu suo ex morte regine Barbare concepto, demum suasit, ut propter heredem regno relinquendum rex secundum matrimonium iniret propositis ei tribus virginibus iisdem, quas et cesar proposuerat. | На початку цього 1516 року прибув від короля Угорщини Владислава речник до Сигізмунда, короля Польщі, щоб втішити його у жалобі з приводу смерті королеви Барбари, і крім того закликав: щоб залишити спадкоємця королівства, король повинен вступити в другий шлюб з тими ж трьома дівами, запропонованими йому, яких і цісар колись пропонував. |
| 89 | Retulit preterea, regem Hungarie inducias cum Turco iniisse inclusumque regem Sigismundum cum regno ejus in ipsas inducias. | Він також повідомляв, що король Угорщини уклав перемир’я з турком і включив короля Сигізмунда з його королівством до того ж перемир’я. |
| 90 | Responsum est nuncio. Acte imprimis gratie regi Vladislao pro tam officiosa ac fraterna consolatione, ad matrimonium vero in luctu recenti et bellicis inquietudinibus non posse animum adhuc advertere, nihil tamen de eo sine consilio Vladislai fratris facturum. | Той відповів через посланця. Він був особливо вдячний королю Владиславу за таке порядне та братнє втішання, але він не міг ще звертати увагу на шлюб після нещодавньої жалоби та серед воєнних заворушень, але він нічого не зробив би для цього без поради свого брата Владислава. |
| 91 | De induciis cum Turco susceptis probavit factum regis Hungarie propter incertam Christianorum adversus illum expeditionem, cujus nulla tam cito spes esset, cum nulla indicia concordie inter christianos principes apparerent, gratum denique esse regi Sigismundo, quod se regnumque suum in ipsas inducias adjunxerit, qui licet haberet adhuc unius anni inducias cum Turco, missurum tamen esse ad illum nuncium suum ad paciscendum cum eo longiores ipsas inducias. | Щодо перемир’я, укладеного з турком, він схвалив вчинок короля Угорщини через непевність походу християн проти того [турка], на який не було швидкої надії, оскільки не було ознак згоди між християнськими князями, нарешті Сигізмунд був вдячний королю, що той приєднав його та його королівство до того перемир’я, і хоча він уже мав перемир’я з турком на один рік, але ж він пошле до того свого посла, щоб подовжити мир з ним власним перемир’ям. |
| 92 | Egit insuper idem nuncius, ut Sigismundus rex frater ad se in Hungariam veniret ac conventum illius regni pro die S. Georgii institutum ad consulendum de dignitate et bono statu regis Vladislai et Ludovici, ejus filii, ac ad regna eorum in bona ordinatione constituenda. | Крім того, він [Владислав] послав того самого посла по Сигізмунда, свого брата, щоб той прибув до нього в Угорщину і влаштував нараду того королівства на день святого Юрія [23 квітня?], щоб обговорити питання про гідність і добру славу короля Владислава і Людовика, його сина, і облаштувати його королівства в належному порядку. |
| 93 | Excusavit se rex Sigismundus ab hac profectione in Hungariam difficultatibus suis plurimis ac magnis, quorum exitus incertus esset, pollicitus tamen est, mittere ad eum conventum consiliarios suos, Joannem de Lasko, archiepiscopum Gnesnensem, et Christophorum de Szydlowiecz, palat. et cap. Cracoviensem, regni Polonie cancellarium. | Король Сигізмунд відмовився від цієї поїздки до Угорщини через власні численні й великі труднощі, розв’язання яких було непевним, але пообіцяв прислати своїх радників, Яна Ласького, архібіскупа гнезненського, і Христофора з Шидловця, воєводу і старосту краківського, канцлера Королівства Польського. |
| 94 | Venerat etiam ad Sigismundum, regem, in Lithuaniam nuncius a vidua palatina Transilvanie, matre Barbare, regine defuncte, et a Janussio filio ejus, comite Scepusiensi, palatini Transilvanie, qui dixit: | Також до короля Сигізмунда в Литву прибув посланець від вдови трансильванського воєводи, матері Барбари, померлої королеви, і від її сина Януша, графа списького, трансильванського воєводи, який сказав: |
| 95 | emulos palatini ut olim ita et nunc maxime, sublata ex humanis ipsa regina sorore sua, cujus vive autoritas eos retrahebat nocere ipsi palatino, nocere conari, quare petere, ut rex eos, uti affines suos, pristina benivolentia prosequeretur et apud fratrem Vladislaum, regem, adversus ipsos emulos tutaretur. | «Суперники воєводи, як колись, так і тим більше зараз, коли з-поміж людей вилучена сама королева, його сестра, чий вплив за життя стримував їх від заподіяння шкоди самому воєводі, намагаються заподіяти йому шкоду, і тому він просить, щоб король зберіг свою колишню прихильність до них, як до своїх родичів, і захищав їх разом із своїм братом Владиславом, королем, від їхніх власних суперників». |
| 96 | Respondit rex: se adversitatibus indolere, cum non aliter charos eos haberet, quam superstite regina habuisset, eundemque affectum se deinceps habiturum, missurumque de ea re ad fratrem, regem Vladislaum, prout ipsa socrus cuperet, nuncium suum atque adesse ipsi comiti vojevode; | Король відповів, що шкодує про негаразди, оскільки він їх цінує так само, як коли він мав живою королеву, і що він матиме таке ж почуття в майбутньому, і він послав свого посла стосовно цієї справи до свого брата, короля Владислава, як того бажала сама його теща, і щоб був присутнім сам граф-воєвода. |
| 97 | ceterum consulere et hortari, ut ipsa socrus induceret filium suum ad ita gerendum se erga Vladislaum regem, dominum suum, quemadmodum fidelem et obsequentem subditum deceret, etenim in Posonio multa nuper audivisse, que idem palatinus in officio seu magistratu suo ageret tum usurpando sibi proventus regios tum alia pleraque autoritatem domini regis sui constringentia atque ab officio boni subditi aliena exequendo. | Крім того, він радить і умовляє її, щоб його теща сама спонукала свого сина ставитися до короля Владислава, його пана, як належить вірному й слухняному підданому, бо він нещодавно багато чув у Пожоні, і що сам воєвода на своїй посаді урядовця привласнював собі королівські доходи, й багато іншого, про те, як той обмежував владу свого пана короля та виходив за межі обов’язків доброго підданого. |
| 98 | Quam ob rem ne majores ei difficultates accidere contingat, orasse regem, ut ipsa socrus pro autoritate sua materna et singulari prudentia filium moderaretur, quo virtutem suam recte agendi ducem potius quam incertas opiniones consiliaque inconsideratorum hominum sequeretur, sic enim actiones omnes suas regias pro illo apud regem Vladislaum efficaciores fore, illum vero rei et dignitati sue melius consulere et emulos suos superare posse. | З цієї причини, щоб не трапилося з ним більших труднощів, як він благав короля, нехай його теща сама своєю материнською владою та з особливою розсудливістю скеровує сина, щоб він справедливо здійснював правління відповідно до своїх чеснот, замість того, щоб слідувати непевним думкам і порадам легковажних людей, адже всі його дії як правителя були б кориснішими для нього з королем Владиславом, і так він дійсно зможе краще управляти своєю справою та гідністю та подолати своїх суперників. |
| 99 | Missus itaque ea de causa fuit Joannes Karnkowski, secretarius, ad Vladislaum regem Hungarie, qui post adventum ad se ipsius secretarii quarta decima die Martii Bude mortuus est. | Ян Карнковський, секретар, з цього приводу був посланий до Владислава, короля Угорщини, який після прибуття цього самого секретаря помер чотирнадцятого березня в Буді. |
| 100 | Cetera, de morte regis hujus, de filii ejus Ludovici statu firmando, denique qualis rerum progressus statusque regni Hungarici fuerit, epistolis et legationibus Sigismundi regis fusius explicantur, | Інше, що стосується смерті цього короля та зміцнення влади його сина Людовика, стисло кажучи, про розвиток справ і стан королівства Угорщини, повніше викладено в листах і посланнях короля Сигізмунда. |
| 101 | et, ne qui motus post mortem Vladislai in confiniis fierent, mandavit rex Sigismundus: ut prefecti finitimarum arcium Polonicarum arces sue fidei commissas diligenter custodirent et rebus necessariis providerent. | Щоб після смерті Владислава не було заворушень на кордонах, король Сигізмунд наказав, щоб намісники сусідніх польських замків старанно охороняли ввірені їхній турботі замки і забезпечували їх необхідним. |
| 102 | Ceterum, rogantibus Hungaris et rege eorum Ludovico, misit Sigismundus in Hungariam duos consiliarios suos, Joannem Laski, archiepum. Gnesnensem et Chrystophorum Szydlowieczki, palatinum et capitaneum Cracoviensem, regni cancellarium, qui una cum legatis Maximiliani, cesaris, consulerent cum consiliariis Hungaris de ipso rege Ludovico pupillo ac plane puero, deque regnis in bona ordinatione judiciisque publicis constituendis, de arcibus providendis, de subditorum fide atque obedientia, de redditibus regi integre solvendis, de odiis, simultatibus et factionibus tollendis, quibus regnum illud plenum erat. | Крім того, на прохання угорців та їхнього короля Людовика Сигізмунд послав до Угорщини двох своїх радників, Яна Ласького, архібіскупа гнезненського, і Христофора Шидловецького, воєводу і старосту краківського, канцлера королівства, який разом із послами цісаря Максиміліана мав порадитися з радниками Угорщини стосовно самого короля Людовика, їхнього підопічного й зовсім хлопчика, та про встановлення належного порядку в королівстві та публічних судах, забезпечення замків, вірність і покору підданців, повну сплату податків королю, усунення ненависті, розбрату і протиборства угруповань, яких було сповнене це королівство. |
| 103 | Sed Hungari, inveteratam malitiam suam exuere non valentes, quum quisque regem puerum regere, regnare, imperare, omnia ad se rapere niteretur, nec regem Sigismundum, nec cesarem Maximilianum tutoria sua a Vladislao his commissa uti permittere voluerint, sed nec consiliarios cesaris ac Sigismundi penes regem puerum passi sunt; sed summam rerum ad se trahentes ipsi soli Hungari rexerunt, qui avaritia et dissidio domestico acti se ipsos non ita multo post cum rege suo perdiderunt. | Але угорці, не в силах позбутися своєї давньої злоби, бо кожен силкувався панувати, керувати, командувати і всім собі заволодіти при малолітньому королі, не хотіли дозволити ані королю Сигізмунду, ані цісарю Максиміліану здійснювати опіку, довірену їм Владиславом, ані радникам цісаря та Сигізмунда, вони терпіли малолітнього короля; але, взявши на себе найголовніші справи, правили самі лише угорці, які, зайняті пожадливістю та внутрішніми чварами, невдовзі разом із королем втратили й себе. |
| 104 | Eodem anno MDXVI. Elisabetha, soror regis Sigismundi, uxor Friderici, ducis Legnicensis, post partum periculosum mortua est una cum infante, quem pepererat. Post ejus mortem Fridericus ipse misit legatos ad regem ad tollendum reliquum condicte dotis. | У тому ж 1516 році Єлизавета, сестра короля Сигізмунда, дружина Фрідріха, герцога легницького, померла після важких пологів разом із дитиною, яку вона народила. Після її смерті сам Фрідріх відправив послів до короля, щоб забрати залишок посагу. |
| 105 | Responsum est legatis: si soror ipsa regis aut proles ejus superstes esset, regem soluturum esse, verum cum ipsa soror regis una cum prole sublata sit ab humanis dotesque solent dari propter onera matrimonii ferenda, non teneri regem pro more regni et mera justitia ad reliquum dotis numerandum, quin etiam quod datum est, merito ad regem redire debere; | Послам було дано відповідь: якби сама сестра короля або її нащадок вижили, то король мав би заплатити, але оскільки сама сестра короля разом із нащадком відійшла, то, хоча посаг зазвичай дають чоловікам, щоб нести тягар шлюбу, король не вимагає посагу відповідно до звичаїв королівства та звичайної справедливості щодо його решти. |
| 106 | meminisse etiam regem, sororem suam amplum et pretiosum mundum muliebrem et suppellectilem in auro, argento, gemmis, margaritis et vestibus pretiosia secum ad ipsum ducem, maritum suum asportasse, resque hujusmodi de more et jure Magdeburgensi ac Slesitico alienare a propinquis non potuisse et ob id pleno jure ad regem fratrem redire debere, | Слід завважити, що навіть те, що було дано, по заслузі мало б повернутися до короля; адже король пам’ятає, що його сестра забрала собі численні і коштовні речі та меблі із золота, срібла, самоцвітів, перлів і дорогоцінного одягу до князя, свого чоловіка, і що згідно з магдебурзьким і силезьким звичаєм і законом, вона не могла відчужувати такі речі у своїх родичів, і з цієї причини вони повинні з повним правом повернутися до короля, її брата. |
| 107 | in quibus repetendis regem scire, quomodo se erga ipsum ducem gerere debebit, quem eadem benivolentia esse persecuturum, qua illum superstite sorore sua complexus sit, quandoquidem ea sublata affinitas tamen sublata non sit, que novo neptis regie matrimonio congeminata esset. | І стосовно цієї повторного витребування король повинен був би знати, як йому ставитися до самого князя, з яким він поводився з такою ж доброзичливістю, якою був би зв’язаний і у випадку, якщо б його сестра вижила, бо її зникнення не означало зникнення спорідненості, оскільки вони породичалися через новий шлюб з племінницею короля. |
| 108 | Postremo regem duci rectam valetudinem et successus felices ex animo precari. | Нарешті король щиро побажав герцогові доброго здоров’я та щасливих успіхів. |
| 109 | Eodem etiam anno MDXVI accidit memorabile ac nefandum facinus in civitate regia Cracoviensi. Dissolutissimi siquidem ac nequam monachi monasterii S. Francisci, Albertum Fontinum, monachum Italicum, nobilem, doctum, Theologie doctorem, ministrum ac patrem suum, virum probum ac sanctum trucidarunt. Causa patrati sceleris hec fuit, quod ordinem suum longi temporis licentia depravatum, ad honestam vivendi normam reducere ceperat. | У тому ж 1516 році в королівському місті Кракові стався пам’ятний і огидний вчинок. Справді, прерозпусні й злостиві ченці монастиря святого Франциска вбили Альберта Фонтіна, італійського ченця, шляхетного, вченого, доктора богослов’я, священика і свого наставника, доброго і святого чоловіка. Причиною вчиненого злочину було те, що він намагався повернути їх, які довгий час зневажали правила свого ордену, до гідного способу життя. |
| 110 | Illi regularioris observantie future formidine perculsi, videntes sanctas ejus cogitationes et optima monita, suis affectibus et improbe vite obstare seque consuetam suam licentiam et impuram vivendi libertatem deserere oportere, in necem ejus conspirarunt, monialibus de S. Andrea ad id eos stimulantibus, | Вони, охоплені страхом, що в майбутньому їм доведеться дотримуватися правил, коли побачили його святі напуття та найкращі поради, що перешкоджали їхнім пристрастям і нечестивому життю і змушували відмовитися від їхньої звичайної розпусності та нечистої свободи життя, змовилися вбити його, заохочувані до цього монахинями святого Анджея, |
| 111 | indutique armis ac vestibus siccariorum die V Septembris in medio sequentis noctis irrumpentes in ejus conclave dormientem e lecto corripientes, vinctumque et ore obstruso in domumculam eorum protraxerunt et varie cruciatum necavere corpusque exanime in cellarium subterraneum projecerunt, et mox patrati sceleris persequente eos conscientia diffugerunt. | і ось, зі зброю та в одязі вбивць 5 вересня, посеред ночі, вони увірвалися до його кімнати, вихопили його з ліжка і потягли зв’язаного з кляпом у роті до свого маленького будиночку, і після різних тортур вони його вбили, а бездиханне тіло кинули в підземний льох, а незабаром винуватці злочину, переслідувані своєю совістю, повтікали. |
| 112 | Decem hi parricide fuerunt, quorum Laurentius Szetla, predicator Polonus, et Blasius, sacristanus, duces fuerant. Comprehensi tandem omnes per investigatores a Joanne Konarski, epo. Cracoviensi instructos, preter unum predicatorem, qui mutans se in varias vestitus orisque formas exploratores eludebat aliquamdiu. Sed et is comprehensus in carceribus cum ceteris asservabatur. | Це були десять батьковбивць, серед яких провідниками були Лаврентій Шетла, польський предикадор, і Блазій, ризничий. Зрештою всіх їх спіймали слідчі, навчені біскупом краківським Яном Конарським, за винятком одного предикадора, який, переодягаючись і змінюючи вигляд, деякий час вислизав від шукачів. Але його також схопили й разом з іншими тримали у в’язницях. |
| 113 | Et cum hi monachi exempti essent a jurisdictione ordinaria, re ad summum pontificem relata, et accepta a sede apostolica animadvertendi in eos potestate, processum est, ad pene executionem, erecto ad edem S. Marie in circo Cracoviensi tribunali, in hominum innumerabili concursu per sententiam condemnati sunt ad supplicium potestatique seculari traditi, gladio percussi perierunt. | І оскільки цих монахів було звільнено від звичайного правосуддя, про справу було повідомлено верховному понтифіку, і після того як від апостольського престолу було отримано повноваження вести слідство і суд над ними аж до страти на горло, надані тому самому трибуналу Св. Марії краківського округу, у присутності незліченного натовпу людей за його вироком вони були засуджені до смерті і передані світській владі, щоб загинути від меча. |
Подається за виданням: Acta Tomiciana, 1855, , p. 1 – 11.
Бальтазар Едер – московські джерела нічого не знають про його посольську місію, так само як не знають і Панталеона.
таврійський цісар – (1465 – 1523), кримський хан з червня 1515 року.
Прошовиці – у Малопольщі (28 км від Кракова).
короля Людовика – мається на увазі одне з положень від 17 вересня 1374 р., наданого угорським королем Людовиком, котрий в 1370 – 1382 рр. був і королем Польщі. Прим. В. Т.
Буськ – в сучасному Золочівському районі Львівської області.
Марцін Кам’янецький (, † 1530) – подільський воєвода від 1515 р.
Станіслав Лянцкоронський (, 1465? – 1535) – староста Кам’янця-Подільського від 1508 р.
Януш Кощигневич (, † 1527) – вітебський воєвода (1514 – 1520).
Бахадур-султан (, † 1523) – старший син Мехмед-Герая.
Чорний ліс – великий в сучасній Кіровоградській області.
листи-виклики – litterae restium, королівські універсали про скликання посполитого рушення, інакше, віци (пол. listy okolny). Прим. В. Т.
Мелець – в сучасному Підкарпацькому воєводстві Польщі (110 км від Кракова).
Герцинський ліс у античних географів тягнувся від нижнього Рейну до середнього Дунаю. С. Гурський необгрунтовано застосовує цю назву до придніпровського Чорного лісу. Прим. В. Т.
Радзиничі – села із точно такою назвою поблизу Меджибожа немає. Можливо, це село на річці Божок, у 16 км на північний захід від Меджибожа.
Якуб Сечігневський (, † 1530) – польський воєначальник.
магістр Лівонії – Вальтер фон Плеттенберг (, 1450? – 1535), магістр Лівонського ордену в 1494 – 1535 рр.
староста – (1451? – 1527), староста Жемайтії (1486 – 1527).
Маків – мабуть сучасний Маків Мазовецький (), місто в 67 км на північ від Варшави.
Леонора (, 1498 – 1558) – донька бургундського герцога й іспанського короля Филипа 4-го (сина Максиміліана).
сестра Карла – Карл. молодший брат Елеонори, був іспанський королем від 1516 р. Його сестра, друга можлива наречена – (1501 – 1526).
Бона Арагонська – насправді (1494 – 1557) була донькою міланського герцога Джан-Галеаццо Маріа Сфорца (1469 – 1494), до неаполітанської гілки Арагонського дому Трастамара належала її мати Ізабелла, від якої Бона дійсно успадкувала в 1524 р. герцогство Барі. Прим. В. Т.
Барі – на півдні Італії.
її дочка – у Конрада Мазовецького й Анни було дві дочки: (1497? – 1543) та (1498? – 1557).
пристрасті та любові – буквально «Купідона та Венери».
теща – Ядвіга Цешинська (, 1472? – 1521) – дружина Іштвана Запольї, мати Барбари, дружини короля Сигізмунда.
Ян Карнковський (, 1472 – 1535) – від 1506 р. секретар короля Сигізмунда, пізніше біскуп перемиський, далі куявський.
померла – С. Гурський помиляється у даті: Єлизавета Ягеллонка Легницька померла 2 лютого 1517 р. Прим. В. Т.
племінницею короля – Фрідріх Легницький побрався із Софією Бранденбург-Ансбах-Кульмбахською, племінницею Сигізмунда та Єлизавети, у листопаді 1518 р. Прим. В. Т.
Альберт Фонтін (, † 1516) – чернець-францисканець, викладав філософію у Краківському університеті.
предикадор – тобто домініканець.