Генеральная карта от Киева по реке Днепру, 1757..1758 гг.

Пивовар А.В.

Ситуація, коли назва шанця одна, а ротного поселення інша, неминуче супроводжується неабиякими незручностями в управлінні краєм [2]. Можливо саме це і спонукало І.Хорвата до запровадження нових, переважно сербсько-угорських, назв шанців. Принаймні вже з 1757 (а можливо і з 1758) року [3] вони вперше зустрічаються в опублікованій А.Скальковським копії "Генеральной карты от Киева по реке Днепру до Очакова и по степи до Азова с показанием Новой Сербии со Слобоцким казачьим поселением и с Украинскою линиею, також Турецкой области и Польскаго владения с Российскою империею границ", яка з посиланням на авторство полковника де Боскета була помилково датована 1751 роком [4].

Враховуючи, що видана А.Скальковським карта, на сьогодні є вже бібліографічною рідкістю, нижче приведена її копія, яка з-за якості зображення (незалежно від розмірів) дозволяє отримати скоріше загальне уявлення про відображену на ній територію Нової Сербії і Слобідського козачого полку.

Генеральная карта от Киева по реке Днепру до Очакова и по степи до Азова с показанием Новой Сербии со Слобоцким казачьим поселением и с Украинскою линией, также Турецкой области и Польского владения с Российскою Империею границы

(Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. – Одеса, 1836, додаток до 1 тому. (Копія з рукописної карти. Орієнтовно 1757-1758 роки)).

Копію карти отримано завдячуючи допомозі Жахалової Н.В., працівника Олександрійського краєзнавчого музею, в експозиціях якого вперше вдалося ознайомитись із змістом карти, відсутньої в бібліотечних фондах м. Києва.

Відповідний коментар до карти в роботі А.Скальковського відсутній [5]. Можливо тому, що в ній приведено детальний перелік тогочасних новосербських шанців і козачих слобід, отриманий від катеринославського архієпископа Гавриїла. (Як відомо, отримані від Гавриїла відомості датуються за матеріалами донесення 1959 року протопопа фортеці Святої Єлизавети у Переяславсько-Бориспільську єпархію відповідно до клопотання І.Хорвата про відкриття церков у поселеннях Нової Сербії).

Але вже через певний час (у 1851 році) аналогічні матеріали з деякими відмінностями щодо назв і нумерації новосербських шанців публікуються також в роботі самого архієпископа Гавриїла (ЗООИД, т. ІІІ, с. 83-84). Якщо у Гусарському полку в переліках шанців, приведених Гавриїлом і Скальковським, не співпадала лише нумерація двох із них (16-го і 17-го), то у Пандурському полку подібні розбіжності мали місце вже стосовно їх переважної більшості. З’явилися також додаткові назви (Благоват) та пропуски окремих шанців (Вінгош).

За відсутності реально використаних документів важко судити, хто з вищезазначених авторів і в якій мірі допустився помилки, але даний факт до цього часу залишає перед ділемою багатьох дослідників. Наявні неузгодженості через певний час (1863 рік) спробував ліквідувати О.Шмідт, але чисто логічним методом, без залучення реальних першоджерел. Ф.Ласковський у своїй роботі (1865 рік) використовує дані А.Скальковського. З наступних дослідників, які працювали з втраченим архівом Новосербської канцелярії, В.Шишмарьов без будь-яких уточнень посилався на дані О.Шмідта. Н.Полонська-Василенко запропонувала лише свій варіант нумерації пандурських шанців, чисто механічно розташувавши відсутній у переліку Гавриїла шанець Вінгош під останнім, 20 номером. У такому ж порядку пандурські шанці зазначені в роботі сучасної дослідниці О.Посунько (1998 рік). Із посиланням на джерела 1758 та 1761 років маємо лише перелік новосербських шанців, опублікований В.Кабузаном (1976 рік). Характерно, що в останньому виявився відсутнім не лише міфічний шанець Благовате, а і Пілажниця, замість яких згадуються Смередівський і Томашницький шанці.

Звичайно, подібні розбіжності могли мати місце при додатковому перейменуванні шанців. Але такі випадки не зустрічалися навіть при пізнішій реорганізації Нової Сербії. Малоймовірно також, що потреба у перейменуванні виникла стосовно найменш заселених на той час шанців. Скоріше відповідні неточності та пропуски мали місце у відомостях єлисаветрадського протопопа, використаних Скальковським і Гавриїлом, а назва шанця Благоват з’явилася вже під час редакційного опрацювання рукописів останнього.

Примітки

[2] Лише в Пандурському полку не відповідали місцям реального розташування ротних поселень практично 3/4 з попередньо визначених найменувань шанців. В Гусарському полку, який було розміщено переважно на раніше незаселених місцях, ситуація, на перший погляд, не була такою критичною. Але й тут, замість визначених за малознайомими для новопоселенців урочищами назв шанців, нерідко використовувались просто номери відповідних рот.

[3] З документальних джерел перші офіційні згадки про перейменування новосербських шанців маємо лише за другу половину (листопад) 1758 року (ЗООИД, 1907, т. ХХVІІ, с.4). Фактично, виходячи з даних за 1758 рік, приводить інформацію про нові назви колишніх задніпрських поселень також В.Кабузан (1976, с. 78-79).

[4] Скальковський А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. Т.1. – Одеса, 1836, с. 41. Цікаво, що перед цим (с. 22) історик зазначає, що в 1751 році при визначенні в Сенаті кордонів для поселення сербів використовувалась карта з дещо іншою назвою, а саме: "Генеральная карта от Киева по реке Днепру до Ачакова и по степи до Азова с показанием Украинской линии, также Турецкой области и Польского владения с Российской империей граничащей" (див. док. 70). Можливо саме схожість їх назв і привела дослідника до сприйняття фактичної дати укладання карти (не раніше 1757 року) за бажану (1751 рік). В результаті в поясненнях до копії карти Скальковського виявилося записаним буквально наступне: "Сия карта скопирована с высочайше исполненной в 1751 году инженер полковником Дебоскетом и подписанной генерал лейтенантом Хорватовым". Але перший з них отримав звання полковника не раніше 1752 року (див. док. 37), другий – лише після увільнення з займаної посади у 1756 році генерал-майора І.Глєбова. Це не говорячи вже про те, що згадане у назві карти Слобідське козаче поселення та відповідний полк започатковані лише у 1754 році.

Варто також згадати про ще одну з карт Де Боскета цього періоду. Мається на увазі "Генеральная пограничная карта от реки Двины, где Смоленская губерния зачинается, даже до Киева и вокруг Киева до украинской линии по Новую Сербию, по Турецкой границе, даже до Ачакова и Азова с показанием Украинской линии и Славяносербии и всех форпостов и спорных мест, сочинена 1755 году" (РВ БАНР, м. Санкт-Петербург, д. 549), яка, крім нової назви при зображенні території Нової Сербії, ще не фіксує особливих змін в адміністративному устрої краю порівняно з попередніми картами Задніпрських місць (про цю карту див. також в роботі С.Шамрая – 1929, с. 218).

[5] В частині території Нової Сербії на карті без особливих ускладнень вгадуються знайомі з попередньої карти 1756 року межі полків та пришанцевих земельних округ. Дещо змінилась лише конфігурація характерного для всіх наступних зображень Нової Сербії заглиблення в межі Слобідського козачого полку у верхівўях Висі і Плетеного Ташлика, зумовлене вилученням частини території цього полку під так звану "дачу" Новомиргородського гарнізону. (На карті 1756 року цей виступ мав більш видовжену форму і передбачав вилучення частини землеволодінь також в районі слобід Тишківки і Красної. Ці землі, очевидно, виділялись для розміщення обіцяної до виводу в Нову Сербію великої партії чорногорців та албанців, яке фактично не відбулось. Після поселення тут слободи Злинки, західна частина вилученої території була повернута до складу земель Слобідського полку).