Межовий план при фортеці Святої Єлизавети 1758 р.

Пивовар А.В.

Певних пояснень потребує також посилання архієпископа Гавриїла на так звану Межову карту Новосербського поселення 1758 року, яку нерідко вважають додатковим джерелом опублікованого ним переліку новосербських шанців. Але не дивлячись на гучну назву, ця карта, що збереглась завдяки її факсимільній передачі при виданні роботи Гавриїла, по-суті, є лише планом розподілу земельних угідь в окрузі фортеці Святої Єлизавети, на якому Нова Сербія представлена хіба-що назвою її порубіжних районів.

Не виключено, що при складанні цього Межового плану був використаний фрагмент детальної карти Нової Сербії і Слобідського козачого поселення, яка могла б прояснити багато спірних питань тогочасної історії. Однак, певних відомостей, що подібні карти збереглись, ми не маємо.

Межовий план розподілу землеволодінь при фортеці Святої Єлизавети
від 24 липня 1758 року [6].

(Масштаб плану – 5 верст в англійському дюймі. Складав і відводив геодезист Семен Леонтієв). Так звана Межова карта Новосербського поселення 1758 року, яку знайдено в єлисаветградських архівах Г.Соколовим і опубліковано в додатку до роботи катеринославського архієпископа Гавриїла (Розанова) "Отрывок повествования о Новороссийском крае, из оригинальных источников почерпнутый" // ЗООИД. – 1851, т. ІІІ, додаток, табл. 1.

Примітки

[6] Карта охоплює територію довкола фортеці Святої Єлизавети від верхів’їв річок Бешки і Кам’янки на сході до Чорного Ташлика на заході. Більш інтенсиво розподіл землеволодінь торкнувся правобережжя Інгулу. Зокрема, на його лівому березі лише при усті Аджамки зазначені межі землеволодінь слободи Калинівки, вище яких показані угіддя, виділені перекладачу Шияничу, священикам і розкольникам. Далі вверх йшли вже землі слободи Аджамки, а також (на правобережній балці) хутори Іванченків і Сазонів. У долині річки Кам’янки крім однойменної слободи, на балці Лозоватій відмічено хутір Степаненків. Ще один лівобережний хутір – Тяшкін, показано при Інгулі, вище угідь слободи Калинівки.

На правобережжі Інгулу найбільше розподілених землеволодінь зазначено при річці Сугаклеї Кам’януватій, де при балці Лозоватій вони були відведені для інженерної команди, при балці Коноплянці – Турченінову, Арсеньєву, раднику (прізвище не зазначене), знову для інженерної команди та для канцелярських комісій; далі при балках у верхів’ях річки – Бутовичу, Волкову і Баранову, для артилерійських казенних коней, на закриту команду сугаклейську та гарнізонним канцеляристам. Тут же знаходились хутори Мельників, Делятинського, Погрібного, Лисанів, Браубатолів, Тавровського, Стрельників та Сироват/ський/ Став.

При річці Грузькій, починаючи від слободи Інгульської, йшли угіддя, виділені для її підпропорних і козаків та кризцал Бреїлова, далі вверх – хутори Сніжків і попа Наума, за якими розпочиналися вже угіддя козаків слободи Грузької. У верхів’ях річки при Овсяниковому байраку зазначені хутори Богунів і Кошовенків.

У верхів’ях Висі біля однойменної слободи зазначені байраки Курячі і Дебистий (можливо Добитний). Біля останнього – Миргородська могила та (уже при вершині Плетеного Ташлика) могила Холявина /Халядника/. На захід від неї починається земельна округа, відмежована під дачу Новомиргородського гарнізону. Нижче йшли володіння козаків Ташлицької слободи та угіддя, надані "раскольникам поташлыцким" при річці Буки. На цій річці знаходилась також Розкольнича слобода (Злинка) та позначені на плані млин і камедь (очевидно місце, де її добували з відповідних дерев або кущів).