Карта течению рек Днепра и Буга 1775 г.

"Карта течению рек Днепра и Буга от Елисаветграцкой провинции вниз до соединения их вод и устья лимана с показанием берегов Гнилого и от него до Берды Азовскаго, а от Кинбурна к Перекопи Чорнаго морей, и как росийская граница по мирному в 774-м году при Канарже трактату установлена, и где прежняя на правом берегу Днепра состояла, означена ж между помянутых рек и ситуация объяснена особо экспликацией. Все берега Днепра и Буга, а також и Чернаго моря, кроме Азовскаго от Соленых Уклюк до Берды сыманы по инструменту, а тот берег назначен с примерных карт бывшими инженер афицерами в комисии инженер подполковника Томилова и им везде объездом и в свезании съемок поверено 1775-го года". Масштаб 1: 336000 або 6 верст дюймі (100х130 см.), багатокольорова // ІК НБУВ, д. 17483.

Загальний вигляд частини карти.

Збільшений фрагмент з місцями дислокації окремих шанців Пандурського полку при Омельнику Переволочанському, річках Кам’янці та Інгульцю до реорганізації Нової Сербії.

Ще через рік на місці шанця Мондорлак у верхів’ях Куп’єватої балки була поселена розкольнича слобода Зибка. На місці сусіднього шанця Ковина у верхів’ях Лозоватки отримав землю під заселення слободи капітан Турунжа (пізніше сільце Верхня Лозоватка), в районі шанця Чанад – ротмістр Турчановський. (Частина жителів цього шанця, очевидно, переселилась до Мішуриного Рогу, біля якого ще і в ХІХ столітті можна було зустріти хутір Чанад). В 1765 році у колишньому Смедерівському шанці отримав землю осадчий із Запоріжжя Трохим Челован. Через гучні спори з ротним квартирмейстром Іваном Куколем, який не бажав втрачати прав на прилеглі до колишнього шанця сінокоси, новозаснована тут слобода отримала назву Куколівки. Землі сусіднього шанця Сентомаша дістались капітану Івану Радковичу, за клопотанням якого ще до реорганізації Нової Сербії тут була збудована Богоявленська церква (освячена в 1764 році). Від імені церкви та відставного командира шанця, заснована на його місці слобода пізніше відома як Богоявленське або Радьківка. При шанці Сланкамень землю отримав відставний поручик Іван Пиварович. Пізніше сільцем володіло також багато інших власників, але без зміни назви, яка зберігалась фактично до його злиття з передмістям сучасної Олександрії.