Карта Новосербського військового і Слобідського козачого полку поселення
1756 року
Пивовар А.В.
На відміну від попередніх картографічних зображень, на карті 1756 року вперше були зафіксовані ті зміни, яких зазнав адміністративно-територіальний устрій краю після утворення Нової Сербії та Слобідського козачого полку. Вважається, що в подальшому подібні карти виготовлялись мало не щорічно. На жаль, у переважній більшості, вони не дійшли до нашого часу і сучасним дослідникам доводиться задовольнятися або наявними згадками про існування таких карт, або виготовленими на їхній основі копіями і картосхемами.
Не є винятком і нижченаведена карта 1756 року. Її виконано вже типографським способом при підготовці додатків (атласу карт, планів і креслень) до 3-го тому "Материалов для истории инженерного искусства в России" Ф. Ласковського (Спб., 1865) за наявними в архівах Військово-топографічного депо джерелами.
Карта Новосербського військового
і Слобідського козачого полку поселення 1756 року.
(Ласковский Ф. Карты, планы и чертежи к 3-й части "Материалов для истории инженерного искусства в России". – Спб. : 1866 г., арк. 7, зображення 1.)
Умовними знаками на карті позначено : А – Поселений Гусарський регулярний Хорватів полк; Б – Поселений Пандурський регулярний піхотний полк; В – Слобідський козачий полк.
За інформацією Ф.Ласковського, при складанні карти були використані : для зображення розташування річок – новітні карти, для відображення укріплених пунктів і розмежування ротних земель – плани того часу за наявною в архіві Воєнно-топографічного депо (спр. № 912) картою Нової Сербії, складеною на самому початку утворення військового поселення в 1756 році (Ласковский Ф. Материалы для истории инженерного искусства в России. – Спб. : 1865 г., т. 3, с. 83, 872).
Зокрема, про достовірність їх використання свідчать реєстр розміщення новосербських шанців 1753 року (див. док. 47). Окремі редакційні відмінності в передачі назв можна зрозуміти, враховуючи ті ускладнення в їх передачі, які могли мати столичні виконавці при опрацюванні рукописних документів більш ніж сторічної давнини. Не виникає потреби також у спеціальному описі карти, репродукція якої за розмірами майже ідентична до опублікованої Ф.Ласковським.
Крім просторового уявлення про устрій краю на середину 50-х років ХVІІІ ст., карта є останнім джерелом, де в повному обсязі зафіксовано топонімію колишніх Задніпрських місць, використану в первісних назвах сербських шанців. Певною мірою вона відображає також підсумок 5-річної діяльності генерал-майора Івана Глєбова на посаді головного командира Нової Сербії. Після його звільнення з 1757 року влада на території краю переходить практично в одноосібне управління Івана Хорвата (відтепер генерал-лейтенанта). Саме до цього часу відноситься перейменування новосербських шанців, більшість з яких для привабливості іноземних переселенців отримали назви відповідних поселень на берегах Тиси і Дунаю.
На відображеній на карті території Нової Сербії привертає увагу дотримання чіткої, суто армійської послідовності в розташуванні ротних шанців. В Гусарському полку, починаючи від полкового центру – Нового Миргорода – їхня нумерація здійснена строго на захід (2-7 роти), потім на схід вздовж прикордонної річки Висі та навколо Чорного лісу (8-20 роти). Цей полк було розташовано в основному на території, підпорядкованій Цибулівській і Архангелогородській сотням Миргородського полку. Винятком є хіба-що Глинський шанець, розміщений на землеволодіннях колишньої Криловської сотні, відведених разом з задніпрськими частинами інших сотень Миргородського полку (Власівської, Кременчуцької і Потоцької) та Келебердянської сотні Полтавського полку під поселення пандур.
Певної послідовності при розміщенні шанців на початковому етапі очевидно дотримувались і в Пандурському полку, де нумерація рот закладалася в розрахунку на їхнє розташування вздовж Дніпра, включаючи задніпрські поселення Орлянської сотні. Друга лінія пандурських шанців мала йти вздовж річок Омельника, Кам’янки, Інгульця, Березівки і до Тясмину. Лише після вилучення з планів розміщення сербських шанців у слободах Буянській, Мішуринорозькій (очевидно звідси, від найменування церкви села, походить назва 18-го, Святосимоновського шанця), Калужиній і Кам’янці та у Бородаївці, попередньо визначена схема втратила свою послідовність. Чотири останні шанці (з 17-го по 20-й) було додатково розміщено вздовж найбільш інтенсивного і неспокійного від гайдамаків Січового шляху, що йшов від Кременчука. У зв’язку з цим відповідних змін зазнала також територіальна орієнтація закріплених за шанцями земельних округ (з вертикальної, по аналогії з Гусарським полком, на переважно горизонтальну).
Порівняно з офіційним реєстром 1753 року змінилися назви шанців 3-ї роти Гусарського полку з Петроострівського на Петровський, 6-ї роти з Новоселицького на Берладинський (від назви Барладимського урочища у верхів’ях Синюхи), 10-ї роти – з Трьохбуєрачного на Трьохболотний (судячи з топографічних карт, місцевість тут дійсно була болотиста). На карті представлена також дійсна назва 12-го, Крутоярського шанця, помилково зазначеного в реєстрі 1753 року як Ліснянський. У Пандурському полку Григорівський (7-й) і Симеонівський (18-й) шанці зазначені без посилання на їх первинне походження від імен святих православної церкви; 17-й шанець, який планувалось розмістити біля Корчевського хутора на Омельнику, було перенесено в Андрусівку, відповідно 16-й (Калантаївський) шанець – у безуказне село Стецівку. Фактично помінялися місцями також 19-й (Дроздовський) і 20-й (Куп’єватівський) шанці, центр першого з яких перемістився ближче до вершини річки Куп’єватої, другого, навпаки, – у верхів’я річки Кам’янки.
Судячи з представленого на карті розмежування території шанців, втратив зв’язок з первісною етимологією назви також Краснянський шанець, який аналогічно до слободи Красної в урочищі Липняги на заході краю, отримав це найменування саме завдяки його початковому порубіжному розташуванню і поширенню територіальних меж до так званої "Красной черты" новосербського кордону. Аналогічна картина спостерігається також стосовно розташування Бутівського, Скулеватівського, Доротівського, Костенківського, Березівського, Усиківського та деяких інших шанців. Як би не регламентували інструкції дотримання 8-ми чи 6-ти верстової віддалі між ротами, в кінцевому підсумку для поселення вибирались найбільш обжиті місця закріплених за шанцем земельних округ. При необхідності більш чіткого дотримання визначеної дистанції виставлялись форпости, окремі з яких на пізніших картах можна зустріти не лише на значній віддалі від ротного поселення, а й на території сусідніх шанців.
На відміну від слобід Слобідського козачого полку, на карті Нової Сербії не зазначені назви конкретних поселень, які на той час слугували центрами шанців (не виключено, що відсутність подібної інформації визначалась чисто адміністративними вимогами І.Глєбова стосовно дотримання безуказного статусу колишніх задніпрських сіл і хуторів, що продовжували існувати на території краю). За недостатньої прив’язки територіальних меж шанців до реальної сітки річкових долин з наявної карти важко судити також про фактичне розташування їх ротних центрів, особливо в Пандурському полку, де вони зазнали найбільших змін відносно попередньо визначених місць дислокації [1]. Лише окремі з колишніх та новозаснованих поселень згадуються під назвою шанців в інших документах того часу (зокрема, див. док. 60), які, однак, не дозволяють відтворити цілісну картину у масштабах краю на середину 50-х років. Але навіть при цьому простежується тенденція, коли серед офіційних назв шанців починають згадуватись інші поселення, що поступово стають місцями їх реальної дислокації.
Примітки
[1] В Пандурському полку до сталих стосовно місцезнаходження можна віднести хіба що чотири перших шанці (Криловський, Табурищенський, Крюківський і Кам’янський), які зберегли свої назви і в подальшому.
5-й (Бутівський) шанець було перенесено в Плахтіївку, де для цього була залишена церква.
6-й шанець, помилково названий Деревським, фактично розміщувався в селі Дереївка.
7-й (Григорівський) шанець певно так і залишився при хуторі Гегели біля новопоселеної слободи Лихівки.
8-й (Омельницький) шанець за пізнішими картографічними зображеннями розміщувався при усті Шевської балки.
9-й (Краснянський) шанець, що мав розміститися біля Черничевого байраку при вершині Кам’янки, фактично було розташовано на протилежній стороні байраку при вершині річки Лозоватої (притоки Омельника).
10-й (Онуфрієвський) шанець при річці Кам’янці було розміщено дещо нижче від колишнього Онуфрієвого хутора, у більш зручному місці при усті Малої або Сухої Кам’янки (пізніше відома як Радьківка).
11-й (Усиківський) шанець фактично було розміщено в районі хуторів Григорія Усика та Феска Шовкуна при Інгульці.
12-й (Березівський) шанець – при інших Інгулецьких хуторах, що входили до складу сільця Усівки і знаходились праворуч від устя Малої Березівки (хутори Михайла Авраменка, Федора Собецького та інші). Його місце, попередньо визначене при хуторі колишнього сорочинського протопопа на усті Березівки, фактично було відведене під розташування 13-го, Костенківського шанця.
Практично на місце останнього при сільці Косівці в долині Березівки перейшов 14-й (Доротівський) шанець.
У верхів’ях Березівки, найбільш вірогідно при хуторі Клима Дерев’янки, розмістився також 15-й (Скулеватівський) шанець.
Як уже відмічалось, 16-й (Калантаївський) шанець переведено в Стецівку, 17-й (Корчаківський) – в Андрусівку.
У зв’язку з цим 18-й (Святосимонівський) шанець з вершини Мокрого Омельника змістився ближче до його устя, де раніше знаходився хутір кременчуцького сотника Гаврилова.
19-й (Дроздоський) шанець замість верхів’їв однієї з приток Кам’янки було розміщено при Січовому шляху ближче до вершини ріки Куп’єватої.
Відповідно 20-й (Куп’єватський) шанець переведено у більш обжиті місця при хуторах Малої Кам’янки (в так зване сільце Христичівка).
Певних змін очевидно зазнавала і дислокація окремих шанців Гусарського полку, але достовірна інформація щодо цього відсутня. Хіба що простежується переміщення 18-го (Воробцовського) шанця з одноіменного хутора в долині Макарихи в більш зручне місце при Інгульці, де раніше був хутір Павла Дика.