Історики Франції ХVІ-ХVІІІ ст.
про королеву Анну

Луняк Євген

З «Нарису про королів Франції» Жана дю Тілле, 1580 р.

Про короля Генріха, першого цього імені

Король Генріх, перший цього імені, мав двох дружин. Першою була королева Магольда [Матильда], племінниця Генріха, другого цього імені, імператора Німецького, від якої він мав одну дочку, яка померла дитиною, й королева ненадовго її пережила. Ця згадана дівчинка ніяк не названа в хроніках чи документах, які я бачив. Другою дружиною була королева Анна, дочка Георгія, короля Русі, яка зараз є Московією. З нею мали трьох синів, найстаршим був Філіпп, перший цього імені, який був коронований у віці семи років ще за життя свого батька, на день Трійці-П’ятидесятниці, року 1059, іншим був пан Робер Французький, який помер молодим, ще одним пан Гуго Французький, прозваний Великим, бо мав великий зріст, граф Вермандуа. Згаданий король, проправивши тридцять років, помер і був похований у Сен-Дені, залишивши всіх своїх дітей малими та призначивши регентом у Франції Бодуена графа Фландрії.

Tillet, Jean du. Recueil des Roys de France, leurs couronne et maison. – Paris: Chez Jaques du Puys, avec previlege du Roy, 1580. – P.72.

З «Історії Франції» Франсуа де Мезере, 1643 р.

Генріх, що бачив себе без дітей і без жінки при силі свого віку, я чув, у 39 років, з легкістю погодився слідувати рекомендаціям своєї Ради, яка його зобов’язувала дати спадкоємців Королівству. Чутки йому принесли звістки про чарівність однієї достойної Принцеси, яка заволоділа серцем великого Монарха. Це була Анна, дочка Готьє, прозваного Розумним, дю Тілле називає його Георгієм, королем Русі, на яку сучасники кажуть Московія. Закохавшись в єдину розповідь про її досконалості, він відправив Єпископа з Мо, разом з великою та пишною посольською свитою у справі просити її руки року 1044. Його пропозиція була зустрінута з такою пошаною та привітністю, яку міг отримати тільки Принц, і його Володарка була вручена в руки Єпископа, який доставив її у Францію. Шлюб був зустрінутий загальною радістю, яка передвіщала, що успіх тут буде кращим, ніж одруження з Матильдою. Попри все, очікування добрих французів не були дуже швидко винагороджені: вісім років проминули без жодного наслідку. Франція, що чекала довгий час на це щастя, зневірилася отримати це колись: король був цим надзвичайно зажурений, і Анна також більше за нього мала безутішну печаль. Перепробувавши всі людські засоби, вона звернула свої молитви до Неба, як це колись давно зробила у схожому випадку інша Анна, мати пророка Самуїла, вона звернулася до Господа через посередництво святого Вінсента, з ласки якого французи отримують щодня дивовижні доброчинності. Вона хотіла цього так само, як і інші, й отримала наприкінці року, як кажуть, 1053-го дитину, хлопчика, якого назвали Філіппом. В подяку за це вона заснувала церкву святого Вінсента в Санлісі, де ви її бачите на порталі, яка тримає в своїх руках храм, що вона подарувала Богу. Вона також мала ще двох синів: Роберта, який помер перед своїм батьком, та Гуго, який був графом Вермандуа, одружившись з дівчиною-спадкоємицею, ім’я якої загубилося, яка померла, не досягнувши повноліття.

Король помер року 1060. Вона повернулася до Санліса, який обрала своїм місцем проживання через монастир святого Вінсента. Вона жила тут доти, поки Рауль де Перрон, граф де Крепі і де Валуа не викрав її та не одружився з нею. Я не знаю, чи була на це її згода, бо вона була ще у віці здатному отримувати й дарувати кохання, між тридцятю чотирма та тридцятю п’ятьма роками. Але, оскільки перша дружина графа була ще живою, церква його відлучила за цей шлюб, який визнала незаконним. Ці перешкоди не змусили його залишити свою полонянку, це змусила зробити його лише смерть через п’ять років після того, як він з нею одружився. Отже, овдовівши вдруге, як треба думати, зненавиджена французами через цей шлюб, який її зганьбив, вона повернулася через це до своєї країни, де прожила ще сім або вісім років.

Mezeray, François Eude de. Histoire de France depuis Faramond jusqu’a maintenant. Tome I. – Paris: Chez Mathieu Guillemot, avec previlege du Roy, 1643. – P.399.

Замітка про відкриття отцем-єзуїтом Клодом-Франсуа Менестріє поховання Агнеси, вміщена у історичному збірнику «Journal des Savants», 22 червня 1682 р.

Ті, хто пишуть історію Франції, подають, що жінкою Генріха І, сина Роберта, була дочка короля Русі, яку вони іменують Анною і яка, за їхніми словами, після другого заміжжя з Раулем де Перонном, графом де Крепі і де Валуа, повернулася звідси до своєї країни. Однак нещодавно отець Менестріє відкрив поховання цієї володарки в церкві абатства де Вільє, ордена цистеріанців, поблизу Ферте-Але у містечку Естамп, що в Гатінуа. Це гладка могильна плита, краї якої надламані. Тут вирізьблена фігура цієї королеви, яка має на голові корону у вигляді шапки, що дають виборцям. На одній частині півкола міститься епітафія з наступних слів: «Hic jacet domina Agnes uxor quondam Henrici regis» [«Тут лежить господиня Агнеса, дружина колись Генріха короля» – Є.Л.]. Решта відламана, а на іншій частині можна прочитати: «Eorum per misericordiam Dei requiscant in pace» [«Нехай вони через милість Божу спочивають у мирі» – Є.Л.].

Як можна зрозуміти з цієї епітафії, 1) справжнє ім’я цієї королеви було Агнеса, хоча панове з конгрегації Святої Марти стверджували: «Близько року Божого 1044, король Генріх одружився з Анною Руською, яку одні хибно іменують Агнесою, а інші – Матильдою; 2) бачимо, що вона померла у Франції».

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.44.

Замітка про абатство де Вільє, вміщена у історичному збірнику «Gallia Christiana», том ХІІ, 1770 р.

Однак, перед тим як перейти до іншого, буде доречно сказати кілька слів про Анну, другу жінку короля Генріха І, якої Клод-Франсуа Менестріє, отець-єзуїт, як він був переконаний, відкрив поховання у церкві де Вільє в 1682 р.; він стверджував, що бачив наступну епітафію: «Hic jacet domina Agnes uxor quondam Henrici regis». Але в 1642 р. пан Магделон Тельє, відправлений генеральним вікарієм ордену, там бачив: «Hic jacet domina Agnes»; й до цих слів було додано згодом «quae fuit uxor Henrici». Нарешті, в 1749 р., на моє запрошення, Д.П.Ф.Ніко, пріор з Луайа, там прочитав наступне: «Hic jacet domina Agnes quae fuit uxor quondam Henrici». Таким чином, по-перше, ні один, ні другий з цих осіб не бачили слів «Henrici regis», тому що насправді їх тут ніколи не існувало; по-друге, в усіх хартіях і творах, які згадують другу жінку короля Генріха, вона завжди називається Анною і ніколи Агнесою; по-третє, пройшло мінімум сто сорок років від смерті Анни до заснування де Вільє; по-четверте, здається неймовірним, щоб прах цієї королеви був перенесений до цього місця, яке чекало на її повернення зі своєї батьківщини, бо жодних згадок про перенесення труни не маємо.

Генріх І мав за першу жінку Матильду, дочку імператора Конрада та Жизели, він неї він мав єдину дочку, яка предчасно померла, не досягнувши й 5 років, й послідувала за своєю матір’ю, яка померла у Вормсі, де й була похована. Після смерті Матильди, Генріх одружився з Анною, дочкою Жерізеля, короля русів, і ця нова королева була коронована та освячена в Реймсі в той самий день, що й Літберт з Камбре був висвячений на єпископа в 1051 р. Король помер в 1060 р. Королева Анна заснувала для спочинку його душі абатство святого Вінсента у Санлісі на кошти, які Генріх дав їй на честь їхнього весілля. А трохи згодом, в 1061 р., вона одружилася з Раулем, графом де Крепі і де Валуа, який віддалив свою дружини Аліенору, від якої вже мав дітей. Король цим був засмучений, королівство обурене, й віддалена дружина звертала свої мольби до вищого понтифіка. Анна отримала письмові привілеї від короля Філіппа для блага ченців у Фльорі в 1067 р. Вона домоглася в 1069 р. також від Філіппа звільнення від податків абатства святого Вінсента. Нарешті граф Рауль помер в 1079. Вона повернулася наступного року на свою батьківщину.

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.45-48.

З «Історії церкви міста Мо» Мішеля-Кретьєна Туссена дю Плессі, 1731 р.

Після Берне каталоги вказують Дагоберта, про якого не знаємо нічого, і нарешті Готьє І, що наслідував Дагоберту перед серединою ІХ ст., бо маємо його в хартіях року 1045. Його прізвисько Савейр, тобто Розумний або Знаючий, яке йому дав його час і яке нащадки для нього зберегли, не приховує маленької похвали. Він підписав в 1047 р. один указ Генріха І на користь абатства святого Медара Суассонського. Того ж року чи наступного (1048) він брав участь у церковній нараді, що відбувалася в Сані, й там підписав акт, яким цей самий володар підтверджував заснування монастиря святого Егульфа Провенського, створеного Тибольдом ІІІ, графом Шампанським. Трохи пізніше Генріх І звернув погляд на принцесу Анну, дочку Ярослава, короля Русі, щоб той дав її Франції як королеву, Савейр був обраний цим володарем разом з Госеліном де Шаліньяком, щоб відправитися туди просити її. Він отримав її та повернувся з нею до Франції в 1049 р., задоволений милістю та подарунками. Король одружився з нею на Трійцю-П’ятидесятницю, й від цього шлюбу наступного року народився Філіпп І… Він був присутній в 1050 р. (9 червня) на відкритті раки з мощами в монастирі Святого Дионісія, зробленому всупереч релігійним вимогам монастиря святого Емерама Регенсбурзького.

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.49-50.