Етапи великого шляху

Ричка Володимир Михайлович

головний науковий співробітник
Інституту історії України НАН України,
доктор історичних наук, професор

Гадаю, для нашої дискусії був би доречним етюд з історіографії. Тобто: короткий огляд злету і, будемо сподіватися, падіння тієї «концепції», яку нам сьогодні доводиться розглядати. Це історія давня, вона почалася більше 20 років тому, коли почали виходити друком перші статті пані Нікітенко. Тоді, схоже, наука сприйняла їх як курйоз. Такими ж курйозними вважає і сьогодні. Іншими словами, і тоді, і сьогодні серйозна наука ігнорує видатні відкриття пані Нікітенко. Ігнорування науковим співтовариством, як правило, трактується тільки в один спосіб: відсутність інтересу. На жаль, сама пані Нікітенко трактує хибно, як відсутність аргументів проти.

Згадати послідовність тим важливо, що нині пані Нікітенко цілком протилежним чином представляє генезис своїх ідей. Вона стверджує, ніби підставою для перегляду дати собору стала низка стінних написів, які містять «ранні» дати, деякі з яких точно фіксують дату завершення собору (1018 р.), а деякі навіть «долають рубіж 1017 р.» (тобто ранньої літописної дати) [Подібні хвацькі твердження насправді катастрофічні для концепції пані Нікітенко. У межах її логіки це означає, що собор було вкрито тиньком і розписано ще до його завершення!]

Насправді все починалося з іншого.

Перші статті пані Нікітенко з’явилися друком наприкінці 1990-х рр. і були присвячені програмі розпису Софійського собору. В концентрованому вигляді погляди пані Нікітенко були викладені вже в її кандидатській дисертації 1992 р. «Историческая проблематика в росписи Софии Киевской». Головним аргументом на користь передатування собору тут виступала атрибуція ктиторської фрески: раз на фресці зображений не Ярослав із родиною, а Володимир, отже, собор побудовано саме ним [Тут пані Нікітенко знову потрапила у логічну пастку. Яким би не задумав собор Володимир, завершував його саме Ярослав. А, отже, розписано його було також вже за Ярослава. Тим не менше, стверджує пані Нікітенко, ктиторська фреска зображає Володимира з родиною, які входять в храм св. Софії під час урочистого освячення храму, тобто знову ж таки ще до його завершення!]

Достоту ті ж ідеї викладені у книзі 1999 р. «Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской», яка була захищена 2002 р. як докторська дисертація під назвою, nota bene, «Україна і Візантія у монументальному комплексі Софії Київської: історико-соціальний та етноконфесійний аспекти». Захищена успішно. На жаль, в Інституті української археографії та джерелознавства, у вченій раді якого не було (і немає) жодного спеціаліста з Київської Русі. І на жаль при трьох опонентах (Володимир Олександрович Дятлов, Надія Гордіївна Подаляк та Юрій Віталійович Павленко), жодний з яких за своїми кваліфікаціями не був у стані оцінити наукову вагу – чи легковажність – дисертації.

У тих роботах ще жодного значення не надавалось графіті. Та з недавніх пір у пані Нікітенко з’явився помічник (пан Корнієнко), за допомогою якого вдалося відкрити надзвичайну кількість написів, які, здогадно, передують 1037 р. Темпи, в яких відшукуються дати і, головне, манера пошуків (щойно попередній напис з якихось причин виявляється недостатньо надійним, знаходиться новий, ще більш древній) викликають і подив, і острах. Острах, у першу чергу тому, що кваліфікації помічника також викликають великі сумніви. Досліджує епіграфіку людина, яка одержала кандидатський ступінь за дисертацію на тему «Історико-культурна спадщина та її використання в туристичній сфері України (1991 – 2007 рр.)». Ми ще будемо мати можливість зупинитися на цих відкриттях детальніше в одному з наступних сегментів Круглого столу. Насторожує, що спеціаліст від туризму, розшифровуючи написи, робить школярські помилки проти граматики церковнослов’янської мови, а також не розрізняє форм однини (графіто) і множини (графіті) у назві основного предмета своїх досліджень.

Отже, немає жодних гарантій, що «розшифровки» графіті є достовірними. Опубліковані вони в такий спосіб, що перевірити прочитання авторів неможливо. Що перед нами? Вся ця серія «ранніх дат» є або міражами, які ввижаються, або фабрикаціями.

Чим це погано? Тим, що джерельне поле може стати непоправно контаміноване сумнівними написами. Допоки кваліфіковані епіграфісти не підтвердять, що на стіні написано саме те, про що нам говорять (і написано в давнину!), користуватися усім цим не тільки неможливо, але й небезпечно.