Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Хто будував Софійський собор у м. Києві? (археологічний коментар)

Бобровський Т.А.

Намагаючись обгрунтувати заснування Софійського собору в м. Києві у 1011 р., Н.М. Нікітенко звертається до різних джерел: історичних, епіграфічних, архітектурних, мистецтвознавчих тощо. Натомість з її поля зору чомусь абсолютно випали археологічні артефакти. І це дивно, оскільки собор і його навколишню територію впродовж останнього століття неодноразово досліджували археологи – В.Г. Ляскоронський, Ф.М. Мовчанівський, М.К. Каргер, І.Ф. Тоцька. Під час розкопок було здобуто тисячі предметів, які переважно зберігаються у фондах Національного заповідника «Софія Київська». Аналіз цих знахідок, а також матеріалів археологічних звітів, на мою думку, дозволив би отримати додаткові данні щодо етапів будівництва собору, історії засвоєння його навколишньої території тощо.

На жаль, узагальнюючі вивчення зазначеного питання досі не проводились, хоча їх перспективність може бути проілюстрована на прикладі фондової колекції фрагментів керамічних голосників, що походять з розкопок Ф.М. Мовчанівського та М.К. Каргера на території Софійського собору у 30-50-х рр. ХХ ст. У 1983 р. дана колекція була опрацьована нами (спільно з В.І. Ставиським), при цьому було зафіксовано 164 фрагменти денець керамічних голосників зі слідами гончарного таврування [Матеріали досліджень опубліковані у: Ставиский В.И., Бобровский Т.А. Клейма на голосниках XI-XII вв. из Киева. Советская археология. 1986, № 3, с. 249-256].

Голосники, що мали вигляд досить великих спеціальних керамічних посудин, використовувались у візантійській та давньоруській архітектурі в якості конструктивних елементів мурувань і призначались для полегшення навантаження на стіни та несучі опори будівель. Оскільки зазначені фрагменти софійських голосників мають на собі сліди цем’янкового розчину, можна з впевненістю стверджувати, що початково вони перебували у соборній кладці і були вилучені звідти під час якогось з ремонтів.

На денцях багатьох голосників збереглися рельєфні тавра, аналогічні таврам на денцях керамічного посуду доби Київської Русі. Доля таврованої кераміки становить близько 25 %, що цілком відповідає загальній практиці давньоруських гончарів. Тавра на денцях софійських голосників мають різноманітні зображення, переважно у вигляді кола або кола з вписаним до нього хрестом, що також є характерним для східнослов’янського гончарства ХІ-ХІІ ст. Абсолютно тотожні малюнки тавр фіксуються лише в одиничних випадках, в основній масі ці зображення індивідуалізовані, що, ймовірно, викликано певними особливостями технологічного характеру.

Серед малюнків тавр на денцях софійських голосників окрему групу (близько 20 фрагментів) складають зображення тамгоподібних знаків, які можна ототожнити з т.зв. «знаками Рюриковичів». Вважається, що такі зображення відігравали роль своєрідних персоніфікованих гербів давньоруських князів та існували у двох різновидах конфігурації малюнків – т.зв. «двозубах» і «тризубах», загальна схема яких, на думку багатьох дослідників, відображає приналежність володаря знаку до певної гілки князівського роду. За нашими спостереженнями, усі тамгоподібні зображення на таврованих софійських голосниках мають виключно тризубий характер, хоча їм також притаманна певна різноманітність.

Тавра на голосниках з Софійського…

Мал. 1. Тавра на голосниках з Софійського собору
із зображеннями «знаків Рюриковичів»

Зокрема деякі знаки представлені схематичними «лінійними» зображеннями тризубів, позбавлених будь-яких персоніфікуючих ознак (Рис. 1: 3-6). Окремі знаки мають більш складну будову і, так би мовити, «просторове» відображення бокових зубців, виконаних подвійною лінією (Рис. 1: 1, 2, 12, 13). Такі знаки, що їх фахівці відносять до «старших» Рюриковичів (від Ігоря до Ярославичів), відрізняються також додатковими усталеними елементами (коло, перехрестя тощо), зафіксованими на верхівках тамгових зубців. Натомість аналогічні елементи спостерігаються і на деяких «лінійних» тризубах з софійської колекції (Рис. 1: 7-11).

Питання визначення осіб, яким належали знаки на таврах софійських голосників, безумовно складне, оскільки на сьогодні в давньоруській геральдиці з впевненістю атрибутовані лише одиничні князівські тамги. Зокрема завдяки монетам («златникам» та «срібникам») відомі знаки Володимира Святославича (Рис. 2: 1-8), Святополка Володимировича (Рис. 2: 9-11) та Ярослава Володимировича (Рис. 2: 15 – 16). Більш-менш обгрунтованими є й знаки Святослава Ігоревича (Рис. 2: 12), Ізяслава Володимировича (Рис. 2: 13), Всеволода Ярославича (Рис. 2: 14) на давньоруських актових печатках.

Повертаючись до голосників, вважаємо очевидним, що принаймні одне з софійських тавр має малюнок, практично тотожне тамговому знаку на срібниках Ярослава Володимировича (Мудрого) (Рис. 2: 17). Його характерною, персоніфікуючою ознакою є зображення кола на верхівці середнього зубця (Рис. 2: 15, 16). Зазначене тавро на конструктивному елементі з мурувань Софійського собору, на нашу думку, переконливо засвідчує щонайменше участь Ярослава Володимировича у будівництві собору на стадії зведення його стін та склепінь.

Натомість відкритим лишається питання атрибуції інших тамгоподібних знаків на софійських голосниках. За винятком кількох випадків неперсоніфікованих тризубів загальнородового характеру, ми маємо ще декілька знаків, оздоблених індивідуальними елементами: тризуб з колом на верхівці правого зубця (Рис. 1: 2); тризуб з колом, яким закінчується нижній відріг (Рис. 1: 8, 10); тризуб з перехрестям на нижньому відрозі (Рис. 1: 7, 9, 12). Зазначені тамги з колами не мають певних аналогій серед князівських знаків першої половини – середини ХІ ст., натомість наявність кола в композиції засвідчує їх близьку спорідненість з тризубом Ярослава Володимировича. Не виключено, що тут ми маємо зображення невідомих варіантів знаку Ярослава Мудрого або ж когось з його нащадків.

Знаки Рюриковичів на монетах, актових…

Мал. 2. Знаки Рюриковичів на монетах, актових печатках,
будівельних матеріалах Х-ХІ ст.

З іншого боку, тризуб з перехрестям на нижньому відрозі має дуже близьку аналогію серед малюнків тавр на плінфах, які походять з кладки Спасо-Преображенського собору в Чернігові (Рис. 2: 18) [Холостенко Н.В. Метки на древнерусских плинфах (Х-ХІІІ вв.) / Рукопись, 1975 г. – Науковий архів Національного заповідника «Софія Київська». – Інв. № ВХ661.]. Як відомо, чернігівська пам’ятка будувалась в два прийоми: на першому етапі – у 30-ті рр. ХІ ст. – її фундатором був Мстислав Володимирович, на другому – в 50-ті рр. ХІ ст. – Святослав Ярославович. Тамги обох Рюриковичів досі лишаються неатрибутованими, отже невідомо, кому з цих двох князів належали знаки на чернігівській цеглі. Якщо це був Мстислав, то можна припустити, що будівництво Софійського собору, в якому зустрінуті такі ж самі знаки, розпочалося між 1026 р. (після миру, укладеного між Володимировичами) та 1036 р. (рік смерті Мстислава), що є цілком можливим з огляду на узагальнений характер літописної статті 1037 р. Більш проблемною видається можливість участі у будівництві Софії Київської Святослава Ярославовича, який досяг повноліття лише у середині 1040-х рр., а чернігівський стіл зайняв лише після смерті батька у 1054 р. Натомість, це питання потребує додаткового дослідження і не може бути вирішено остаточно на даному етапі.

Як бачимо, археологічні знахідки з розкопок на території Софійського собору надають досить цікавий матеріал, що потребує подальшого вивчення та повноцінного впровадження до наукового обігу. Проаналізувавши лише малу його частку, ми отримали беззаперечне свідчення причетності Ярослава Мудрого до будівництва Софії Київської, – наявність особистого знаку цього князя на таврованому голоснику, який походить з мурувань собору. В той же час нами не було зафіксованого жодного знаку (чи то на голосниках, чи то на плінфі), який можна було б співставити з особистою тамгою Володимира Святославовича.

Таким чином, можемо констатувати, що наявні археологічні матеріали не підтверджують запропоновану Н.М. Нікітенко «концепцію» датування Софійського собору у м. Києві 1011 роком, але цілком узгоджуються з даними літописних джерел, які відносять будівництво пам’ятки до часів князювання Ярослава Мудрого.