Софія Київська та проблеми професійності
її досліджень

Дорофієнко Інна Пантеліївна

головний художник-реставратор корпорації «Укрреставрація»,
художник-реставратор вищої кваліфікації,
заслужений художник України

В лютому 2010 р. відбувся Круглий стіл в Національному заповіднику «Софія Київська», відповідно до оголошеного в ЗМІ повідомлення про відкриття нової дати закладання Софійського собору. На жаль, ті, хто раніше досліджував інтер’єри собору, на засідання не були запрошені, ми з Ю. Стріленко прийшли самі. А втім я маю безпосередню публікацію «О новом исследовании группового портрета семьи Ярослава Мудрого в Софийском соборе в Киеве» в збірці «Древнерусское исскуство» (М.: Наука, 1988). У дискусії на тому Круглому столі я запитала: з ким з мовознавців музейні працівники співпрацювали? Адже прочитання й інтерпретація графіто, справді, чи не в першу чергу належить фаху лінгвістів. Спробувала ще раніше налаштувати музейних працівників на співпрацю з фахівцями – мовознавцями Інституту української мови НАН України, які допомагали реставраторам під час робіт в церкві Спаса на Берестовому прочитати і розтлумачити окремі графіті (зокрема, з В. Німчуком). Але даремно, працівникам заповідника лінгвісти та мовознавці, мабуть, не потрібні.

Ми з Вами, шановні колеги, вчасно зібралися, бо настав час декому нагадати про вимоги науки щодо рівня досліджень у всесвітньо відомих пам’ятках, обов’язкове обговорення нових знахідок чи досліджень на конференціях, і відкритий доступ до предмета дослідження, який обговорюється. Адже йдеться про написи на фрескових зображеннях, а всім відомо, як реставрували фреску і яких змін вона зазнала протягом століть. Ми на цьому докладно зупинились при дослідженні групового портрета сім’ї Ярослава Мудрого.

Для того, щоб бути впевненим в автентичності написів або одночасовості їх виконання, бажано, щоб в групі дослідників, крім історика, мовознавця, був ще й реставратор. Коли С.О. Висоцький проводив свої дослідження, з ним працювали мої колеги – реставратори вищої кваліфікації О. Єрко, В. Баб’юк, А. Марампольський та інші. І тоді діяв кодекс етики – «не зашкодь». Саме тому у дослідників я попросила документацію, фотофіксацію в різних умовах освітлення, щоб можна було бачити збереженість шару фрески. Адже існують випадкові сколи, пошкодження, а це дуже небезпечно в таких дослідженнях. Мені таких матеріалів не надали.

Відносно того, що колег з зарубіжних країн не було допущено до огляду графіті в натурі, маю сказати таке. Ми ніколи не закривали свої пам’ятки від колег. Доказом того є наша співпраця з мистецтвознавцем О. Комечем. Під час його останнього приїзду до Києва він надав дуже цікаву інформацію про штукатурку Софії Київської. Спільно ми довели, що Софія була потинькована в XI ст., – це і є результат нашої співпраці з колегами з інших країн. Без обміну думок дослідників і обговорення з певної проблеми наука не визнає відкриттів, без цього висновки не можна вважати доведеними.

Є також потреба обговорювати програму вивчення південної вежі собору, яку заповідник сам собі визначив і тепер намагається виконувати. Але без ґрунтовного обговорення Радою Мінкультури та Мінрегіонбуду цього робити не бажано, враховуючи статус пам’ятки. До речі, за свідченням колишнього заступника директора заповідника з науки І. Тоцької, багато пунктів з тієї програми свого часу було відхилено. Зараз в Софійському соборі розкривають нейтральні тони і демонструють живопис XIX ст. (Селезньова) поряд з фресками XI ст. у центральній наві, що суперечить реставраційній концепції наших попередників І. Грабаря, В. Лазарева, Г. Логвина, Ю. Асєєва та інших.

Гадаю, що цим питанням потрібно приділити спеціальне засідання.