2. 2. Елемент казковості та надзвичайності в уявленнях французьких авторів ХVІ-ХVІІ ст. про українські землі

Луняк Євген

Уявлення про оточуючий світ в Середньовіччі були наскрізно пронизані віруваннями в надприродні сили та потойбічних істот. На сторінках багатьох середньовічних творів поряд з реальними людьми діють такі персонажі як Бог і Сатана, ангели та демони, святі проповідники, а також цілий сонм нечисті різноманітного ґатунку: відьми, чаклуни, перевертні тощо. Надприродні, чарівні істоти та предмети відображалися як речі дійсні, очевидні, хоча й незвичайні. Ступінь казковості у відображенні подій збільшувався у відповідності до віддаленості їх у часі чи просторі. Зрозуміло, що чим давнішими були описувані в творі події, тим більшою була вірогідність зустрічі на його сторінках з надприродним, надзвичайним. Те ж стосувалося й віддалених країн. Невідомі нові світи та їхні мешканці, що самі собою складали разючий контраст з народами добре знаних земель, цілком, природно, здавалися середовищем, сповненим незвичного, дивовижного, казкового.

Хоча територія України з давніх часів була відомою європейцям, вона здавалася певною околицею тогочасної середньовічної ойкумени. Землі на схід від неї були відомі мало. Як вже зазначалося вище, згідно з середньовічними уявленнями, Русь була останнім форпостом християнської цивілізації на шляху дикунських орд Азії, звідки мала розпочатися нищівна хода народів Гог і Магог, що передувало б початку Страшного суду. І хоча період ХVІ-ХVІІ ст. вже можна віднести до доби раціоналізму, віра в надприродне залишалася й у цей час ще притаманною більшості авторів. Однак утвердження раціоналістичного світогляду в цю епоху проявлялося в тому, що факти надприродності стають поодинокими й супроводжуються відомою долею сумніву. Аналіз подібних уявлень щодо України представляє собою великий науковий інтерес, як в плані ознайомлення з розвитком географічних та історичних знань про нашу країну, так і загалом для кращого розуміння свідомості тогочасного європейського суспільства.

Для порівняння відмінностей між містичними уявленнями Середньовіччя та Нового часу можна згадати приклади подібних оповідань, наведених у творах відповідних епох. Яскравим зразком середньовічного відображення казковості та дивовижності щодо нашої країни є глоса на полях так званого «Псалтиря Одальрика», що належала до часу першого яскравого епізоду взаємин між Францією та Руссю у середині ХІ ст., пов’язаного з одруженням короля Генріха І та Анни Ярославни. Оприлюднення цього цікавого документу є заслугою відомого російського дослідника Олександра Назаренка [170]. Тут йдеться про те, що, коли шалонський єпископ Роже вирушав на Русь по дочку Ярослава Мудрого, настоятель Одальрик попросив його дізнатися «чи в тих краях знаходиться Херсонес, у якому, як пишуть, покоїться святий Климент, і чи до сих пір відступає море в день його народження та [до мощей] можна пройти пішки» [171].

Від правителя Русі Ярослава, який у тексті згадується під іменами Оресклав (Oresclavus) і Георгій Слов’янин (Georgius Sclavus), Роже дізнався, що «папа Юлій [правив в 337-352 рр. – Є. Л.] прибув [колись] до цієї області, де покоївся святий Климент, для боротьби з єрессю, яка процвітала в тих краях. Коли, зробивши це, папа з тих країв відправився було назад, явився йому ангел Господень і сказав: «Не уходь, бо від Господа повелено тобі повернутися та перенести тіло святого Климента, яке до сих пір лежить у морі». Юлій [відповідав] йому: «Як я зроблю це, якщо море відступає лише в день його народження»? Ангел сказав йому: «Знаком того, що Господь наказав тобі повернутися, й буде море, що відступить перед тобою» [172]. Папа вирушив туди й переніс тіло святого Климента, поклав його на берег і побудував там церкву; потім, взявши від тіла [частину] мощей, увіз з собою до Рима. І трапилося так, що в той же день, у який римський народ зустрічав з найвеличнішими почестями принесені ним мощі, могила, залишена у морі, піднялася разом з дном над водами й зробився острів, на якому мешканці тієї землі побудували церкву і монастир. З тих пір до тієї церкви плавають на кораблях» [173]. Як зазначено в даному джерелі, на підтвердження правдивості своїх слів «король Русі» показував єпископу з Франції голови святих Климента та його учня Фіва, які він привіз звідти до Києва [174].

Звичайно, уявлення Нового часу стали більш реалістичними у порівнянні з середньовічними. В той же час Україна, маловідома французам, залишалася краєм, сповненим дивовижних речей. Деякі з них є цілком очевидними й пояснюються відмінністю традицій, звичаїв, культури та побуту народів, що мешкали на цьому терені, особливостями рельєфу місцевості чи тваринного та рослинного світу. Наприклад, серед природних особливостей «країни козаків» французьких сучасників дивували дніпрові пороги, родючість українського чорнозему, багатство річок рибою, а лісів і степів дичиною. «Справжньою землею обітованою» називає Україну в своїх «Мемуарах» французький автор другої половини ХVІІ ст., відомий під іменем шевальє де Божо [175].

Всі автори, що писали про козацтво Наддніпрянщини, захоплювалися його великою майстерністю вести бойові дії, як на морі, так і на суходолі, а також його багаточисельністю. Чужоземців вражали жорстокість і постійність руйнівних грабіжницьких нападів татар на Україну та завзята й успішна боротьба козаків з просуванням турецько-татарської агресії. Щирий подив деяких іноземних сучасників викликав досить високий рівень освіти та культури населення цього напівдикого краю, що перебував у стані перманентної війни з азіатськими загарбниками. Зокрема, Боплан, що уславився своїм «Описом України», був вражений наявністю в Києві вищого навчального закладу, названого ним «університетом або академією», а також блискучим знанням місцевою шляхтою латини, якою складені всі закони цієї держави й без знання якої неможлива будь-яка кар’єра [176]. Така ремарка в устах француза невипадкова, бо на середину ХVІІ ст. на його батьківщині французька мова в літературі вже взяла гору над мертвою латиною, яка, втім, продовжувала відігравати ще довгий час головну роль в церкві, науці та дипломатії.

Часто дивовижні повідомлення французів про Україну мають в основі речі цілком дійсні, щоправда, видозмінені за рахунок перебільшень або не зовсім правильного розуміння місцевих реалій і застарілих свідчень. Так, відомий мандрівник і науковець Андре Теве (1516-1590), описуючи Київ, позначає, що стародавня столиця Русі

«лежить в руїнах. Тут можна побачити посеред кущів, чагарників і тернів руїни й уламки будівель і палаців, що належали колись королям і князям, святих храмів і монастирів, похмурі рештки яких проглядаються ще по навколишніх пагорбах… Турок володіє зараз Києвом і цією підкореною країною та намагається збільшити свої володіння» [177].

Таке повідомлення про руйнацію та занепад Києва було вже явним анахронізмом у ХVІ ст., тобто в час, коли Теве писав свій твір. І вже цілковито фантастичним виглядає повідомлення про турецьке панування в столиці Русі. Той же Теве, покладаючись на свідчення сучасників, повідомляє про чудернацький звичай раннього позбавлення цноти місцевих дівчат:

«Як казали мені люди, освічені в справах релігії (які говорили про це, знаючи з власного досвіду), в тій частині Русі, що відпала від нашої віри, дівчата зроблять велику справу, зберігши свою цноту недоторканою хоча б до п’ятнадцяти років, тому батьки дуже сильно доглядають за цим, дозволяючи чужинцям порушити її, тільки якщо ті не забирають їх з собою, бо, якби хтось наважився увезти хоч одну дівчину, то втратив би не лише своє майно, але й життя, хіба що князь змилостивився б над ним. Я охоче вірю, що в минулі часи цей звичай був в ужитку, але зараз – ні. Тому що вони вам продадуть назавжди своїх дітей – хлопчиків або дівчаток – так само як я бачив це роблять у Мінгрелії» [178].

Досить складно зрозуміти, які саме реалії покладені в основу цього свідчення, проте чітко можна побачити зв’язок між ним і повідомленнями відомого дипломата та мандрівника Сигізмунда Герберштейна, відомими під назвою «Записки про справи Московські» («Rerum Moscoviticarum Commentarii»), які були опубліковані латиною в 1549 р. й одразу здобули популярність в Європі. Щоправда, в останнього ця інформація виглядала більш страхітливо й огидно, бо, згідно з ним, дівчата на Русі «рідко залишалися незайманими після сьомого року» [179]. Очевидно, не довіряючи твердженню Герберштейна щодо віку дівчат, Теве підправив його, збільшивши вдвічі, бо розтління 7-річних навіть за середньовічними мірками моралі виглядало блюзнірськи, але щодо іншого, слова німецького автора не викликали в нього сумніву. До речі, за століття потому Боплан відзначить поважне ставлення до збереження дівочої цноти в українців аж до заміжжя [180].

До такого типу перекручених звісток можна віднести також інформативні відомості на кшталт вирядження майже півмільйонної турецької армії під Хотин Османом ІІ (1621), про що свідчить відомий французький дипломат Луї де Е, барон де Курменен [181] (перед 1600-1632). Очевидно, що в реальності військо турецького султана було значно меншим. Інший французький дипломат П’єр де Нуає (1606-1693) свідчив, що після Контопської битви (1659) втрати Московії склали 400 000 осіб вбитими та полоненими [182]. Загалом, перебільшення військових сил і втрат воюючих сторін є характерною ознакою творів того часу.

В роботі іншого французького автора Жана Ле Лабурера сіра де Блеранваля (1623-1675) «Повідомлення про подорож королеви Польщі» містяться дивовижні факти про природу України. Зокрема, описуючи природні багатства цієї країни, він повідомляє, посилаючись на твердження польських історіографів, і, насамперед на Мацея Меховiту, що земля тут надзвичайно родюча й, зорана лише одного разу, буде родитиме три наступних роки поспіль за рахунок тільки тих зерен, які падатимуть при збиранні врожаю. Як зазначає далі Ле Лабурер, «за три дні в цій місцевості трава досягає висоти жердин з паркану, що, якщо плуг залишиться на цей час у полі, відшукати його буде непросто» [183]. А медоносних бджіл тут настільки багато, що їм не вистачає стовбурів дерев для відкладання меду, й вони кладуть його прямо на землю. Ще один надзвичайний феномен французький автор відмічає на Холмщині, де «сухі дерева та соснові гілки, які падають на землю, за рік-два перетворюються на камінь» [184]. Щоправда, Ле Лабурер зазначає, що особисто не спостерігав це дивовижне перетворення й лише чув про нього.

Цікавий епізод, пов’язаний з чаклунством і впливом потойбічних сил на перебіг політичних і військових подій, зафіксовано у французькій історіографії початку ХVІІ ст. Вже згаданий де Ту у своїй «Всесвітній історії», описуючи захоплення в 1604 р. Путивля військами Лжедмитрія у відповідності до свідчень сучасників, зазначав, що дане укріплене місто було здобуте завдяки сприянню козацького воєначальника та чорнокнижника Корели, котрий зміг переконати населення та царську залогу підкоритися новоявленому царевичу [185].

Подекуди незвичайні повідомлення французів про Україну є наслідком яскраво вираженої логічної помилки при аналізі баченого. До такого штибу можна віднести припущення Боплана про те, що раніше територія країни була залита морем, бо має рівнинний характер, а її старовинні міста розташовані на пагорбах, тому місто Переяслав «є містом не дуже давнім, бо лежить у низині» [186].

Також сумнівним є твердження Боплана про те, що в Україні, на відміну від інших країн, дівчата першими сватаються до обраних ними хлопців, опису чого він присвятив цілий розділ [187]. Вірогідно, автор був свідком подібних обрядно-побутових сцен, які відмічені й в українській етнографії, проте навряд чи можна вважати справедливим його узагальнюючий висновок. Хоча в цілому побутові картини життя українців, висвітлені ним, дуже реалістичні.

Реалізм і раціоналізм Боплана проявляється навіть у речах, які традиційна середньовічна уява звикла відносити до проявів містичних надприродних сил. Йдеться про нашестя сарани на Україну в 1645-1646 рр. Звичайно, описуючи спустошливий наліт міріад комах, автор не утримався від спокуси порівняти його з відомою восьмою карою єгипетською [188]. Також він занотував місцеве популярне страхітливе твердження про те, що на крилах сарани можна побачити халдейський напис «божий гнів» (Boze gnion) [189]. Проте відніс правдивість цієї звістки на совість своїх інформаторів, чесно зізнавшись в тому, що не може ні підтвердити, ні спростувати ці слова через незнання відповідної мови.

Велику цікавість у плані вивчення фантастичного уявлення європейців ХVІ-ХVІІ ст. про світ являє собою образ зоофіта (рослини-тварини) під назвою «баранець-трави» чи рідше «татарського овна», свідчення про якого можна бачити в кількох творах тогочасних зарубіжних авторів. Правда, існування цього чудернацького феномену відноситься скоріше не до України, а до земель на схід від неї – степів Приволжя. Зокрема, свідчення про «баранець-траву» можна побачити в творах Герберштейна [190], французького авантюриста-найманця Жака Маржере [191] (1560-і – після 1619), голландського купця Жана Стрюйса [192] (1630-1694).

Згаданий зоофіт начебто виростає з землі і є розміром з ягнятко. Він з’їдає траву навколо себе, а згодом вмирає. Його шкура використовується тубільцями для шиття одягу. Цікаво, якщо Герберштейн лише чув про «баранець-траву», а Маржере тільки бачив начебто її шкуру, то Стрюйс, який побував в означеному регіоні, стверджував, що бачив зоофіта на власні очі.

Східніше від того регіону, де, за твердженням кількох авторитетних авторів, можна було побачити «баранець-траву», відомий французький космограф Франсуа де Бельфоре (1530-1583) поміщав начебто існуючі племена «птирофагів» (Pthirophages), тобто «пожирателів бліх». Ці степові дикуни, за його словами, харчувалися лише блохами та червами, що виходили з їхніх тіл [193].

Серед багатьох повідомлень французьких авторів про різноманітні надзвичайні й дивовижні речі в Україні на особливу увагу заслуговує свідчення згаданого вище дипломата та придворного де Нуає про упирів (Upior). Важливість цього повідомлення для вивчення елементів казковості та надприродності в свідомості тогочасного суспільства полягає в тому, що постать упиря, трансформована незабаром у популярного серед мистецьких персонажів вампіра, була майже невідомою західноєвропейській демонології, залишаючись переважно предметом вірувань мешканців Східної Європи й насамперед слов’ян. Проте постать упиря, виведена Нуає, докорінним чином відрізняється від традиційних уявлень слов’янської демонології.

Оскільки це свідчення ще не використовувалося у вітчизняній історіографії, буде доречно уважно розглянути його. 13 грудня 1659 р. Нуає, що виконував роль особистого секретаря польської королеви Марії-Луїзи де Гонзаги, у листі до відомого французького науковця та дипломата Ісмаеля Буйо (1605-1691) писав про «одну хворобу на Україні (une maladie en Ukraine)», існування якої було підтверджене людьми честі і суть якої полягала в забиранні життєвої сили, а згодом і самого життя небіжчиком у своїх родичів. Упирями, як правило, ставали особи, що мали зуби при народженні. Найдієвішим засобом протидії їхньому згубному впливу було відтинання голови винуватцю хвороб і смертей [194].

Мабуть, доречно буди згадати, що за українськими повір’ями з зубами народився відомий козак-характерник, Іван Сірко, постать якого була оповита серпанком таємничості.

Принагідно відзначимо, що землі України згадуються в кількох пророцтвах знаменитого Нострадамуса (1503-1566). Однак, як знаємо, ці передвіщення здебільшого сформульовані завуальовано й туманно, тому досить важко їх логічно витлумачити, що власне й породжує численні спекуляції з їх приводу. Найбільш чітку приналежність до теренів нашої держави має 95-й катрен з ІІІ центурії. Наводимо його текст і переклад.

Також, вочевидь, з теренами України пов’язаний 54-й катрен з V центурії.

З Чорним морем (Negrepont) пов’язані також 3-й і 21-й катрени з ІІ центурії, у першому з яких йдеться про те, що через сильну спеку від сонця звариться наполовину риба у морі [197], а в другому говориться про приготовлені на Чорному морі мотузки та ланцюги [198].

Звичайно, Україна завжди була частиною відомої європейцям ойкумени, тому ступінь дивовижності та казковості тут значно поступається відповідному рівню незвичайності щодо невідомих раніше країн Нового Світу чи маловідомого Далекого Сходу. Проте наведені свідчення дають змогу побачити речі, що вражали на терені нашої країни європейців, краще зрозуміти хибні думки про Україну та її населення, минуле та сучасність країни, які поширювалися в зарубіжній літературі, а також виявити ступінь віри в надприродне та потойбічне в свідомості інтелектуалів Нового часу. Можна спостерігати за тим, як розвиток науки призводить в розумовій сфері до поступового витіснення містичних уявлень, що базувалися лише на архаїчних віруваннях і не підтверджувалися конкретними фактами.

Серед згаданих повідомлень про казкові, надприродні явища немає жодного, де автор стверджував би інформацію на підставі власного досвіду. Всі подібні епізоди підкріплені лише свідченнями людей, які чужоземним прибульцям здавалися авторитетними, а, отже, заслуговували в їх уяві на довіру. Єдине виключення складає хіба що інформація Стрюйса про особисте спостереження ним зоофіта в Приволжі. Втім, навіть такі поодинокі випадки відображення казковості будуть витіснені з інтелектуальної галузі під тиском нових досягнень науки, що з повною силою заявила про себе в добу Просвітництва. Наукове вивчення світу вже впевнено торувало собі шлях повз середньовічний обскурантизм і невігластво.

Примітки

170. Glossa Remensis ad Psalterium Odalrici…; Назаренко А. В. Генрих І и Анна Ярославна… – С. 353-354; Луняк Є. Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел. – К.-Ніжин: Видавництво «Міланік», 2010. – 96 c. – С. 78-79.

171. Ibid.

172. Ibid.

173. Ibid.

174. Ibid.

175. Beaujeu. Memoires… – P. 89.

176. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie / Introduction et notes de Iaroslav Lebedynsky. – P.: Harmattan, 2002. – 158 p. – P. 35; Боплан Г. Л. де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / Г. Левассер де Боплан; П. Меріме / Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І.Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с. – С. 23.

177. Thevet A. Cosmographie Moscovite… – P. 68-69.

178. Ibid. – P. 69-70.

179. Герберштейн С. Записки о Московии. – СПб.: Типография В. Безобразова и Комп., 1866. – 240 с. – С. 158.

180. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 101-102; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 78.

181. C[ourmenin], baron des H[ayes Louis]. Voyage du Levant, fait par le commandement du roi en l’annee 1621. – P.: Chez Adrian Taupenar, 1624. – 420 р. – Р. 199.

182. Noyers P. des. Lettres de Pierre des Noyers, secretaire de la reine de Pologne Marie-Louise de Gonzague, princesse de Mantoue et de Nevers, pour servir a l’histoire de Pologne et de Suede de 1655 a 1659. – Berlin: Librairie de B. Behr, 1859. – 600 p. – Р. 557.

183. Le Laboureur S. de Bleranval J. Relation du voyage de la royne de Pologne… – Partie 2. – Р. 224-225.

184. Ibid.

185. Thou J.-A. de. Histoire universelle. Traduite sur l’edition Latine de Londres. – Londres, 1734. – Т. 14. – XІХ+716 p. – Р. 454.

186. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 46; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 32.

187. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 96-98; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 73-74.

188. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 111; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 84-85.

189. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 114; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 87.

190. Герберштейн С. Записки о Московии… – С. 151.

191. Margeret J. Estat de l’empire de Russie et Grande duche de Moscovie… – P. 2.

192. Struys J. Les voyages de Jean Struys en Moscovie, en Tartarie, en Perse, aux Indes, & en plusieurs autres paїs etrangers. Accompagnez de remarques particulieres sur la qualite, la religion, le gouvernement, les coutumes & le negoce des lieux qu'il a vus; avec quantite de figures en taille-douce; dessinees par lui-meme, & deux lettres qui traitent a fond des malheurs d’Astracan. Par Mr Glanius. – Amsterdam: Au depens de la Companie, 1720. – Т. 2. – 300 p. – P. 19-21.

193. Belleforest F. de. La cosmographie universelle de tout le monde… – Т. 2. – P. 849-852.

194. Noyers P. des. Lettres de Pierre des Noyers… – Р. 561.

195. Nostradamus M. Les Propheties de M. Michel Nostradamvs, dont il y en a trois cens qui n’ont iamais este imprimees. – Lyon: Pour Iean Hvgvetan, [1644?]. – /X/+177 p. – Р. 44.

196. Ibid. – P. 68.

197. Ibid. – P. 16.

198. Ibid. – P. 19.

Подається за виданням: Євген Луняк Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях. – К.-Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2012 р., c. 36 – 44.