Птахи заплави Дніпра у Києві

Парнікоза І.Ю.

Розділ «Птахи» підготований у співавторстві з Н. Атамась та М. Причепою

Розширені відомості про орнітофауну Києва, зокрема заплави Дніпра, у XVIII ст. залишив в своїй Історії Києва (1798-99 рр.) М. Берлінський:

«Из диких птиц известнейшие около Киева водятся в лесах: орлы, коршуны, разных родов ястребы, совы, филины, называемые здесь пугачами; постульги, балабаны, вороны, и вороны, грачи, галки, сои, удоды, сороки, кокушки, витетни, горлицы, дятлы, соловьи, скворцы, жаворонки, серые дрозды и черные косы, щуры черные и полевые пестрые, снигири, ремезы, зяблицы, щиглы, чижи, синицы, малиновки, леперы, овсянки, подорожники, воробьи и другие мелкие; и сверх того некоторые охотники распложают много в домах канареев. Из сухопутных здесь известнейшие суть драхвы, журавли, тетери, куропатки, цапли, гуси, разные утки, кулики, чибисы, гагары, лисухи, чайки, крячки, болотные курицы, выпи, крастели (деркачи) и другие, гнездящиеся в высоких здешних камышах» (Берлінський, 1991).

Від самого початку діяльності Дніпровської біологічної станції на київській заплаві Дніпра почали проводитися систематичні орнітологічні дослідження. Одні з перших відомостей про орнітофауну долини Дніпра знаходимо у працях Е. (М) В. Шарлеманя (1909, 1913, 1930, 1933) – «Очеркь Труханового (Алексеевского) острова» Е. (М) В. Шарлеманя (див. Додатки). Хоча у післявоєнні роки орнітофауна цього регіону ніколи не слугувала предметом окремого дослідження, проте відомості про неї знаходимо у низці наукових публікацій (Владышевский, 1969; Костюшин, 1994, 1995; Лопарьов, Гаврись та ін., 2003; Атамась, Кукшин, 2010). Нижче наведено стислі відомості про орнітофауну досліджуваної території з посиланням на джерело.

Гагароподібні

Гагароподібні представлені на заплаві двома видами. Гагара чорношия (Gavia arctica) – вид, що реєструється на великих водоймах під час осінніх міграцій. Реєструється невеликими зграями або поодинці. Було виявлено цей вид на озерах Алмазне, Мартишів, Вирлиця, Тягле, затоці Доманя, та рукаві Десенка. Гагара червоношия (Gavia stellata) – рідкісний мігруючий вид заплави, що був зареєстрований О.Фоміною на затоці Доманя у 2021 р. 8.10.2014 р. птах спостерігався на р. Десенка в м. Київ (С. Домашевський, особисте повідомлення);

Пірникозоподібні

Пірникоза велика – типовий представник заплавних водойм Києва. Вид віддає перевагу озерам, які мають велику площу та зарослі повітряно-водною рослинністю береги. Вид виявлений на гніздуванні на озері Вирлиця (7-10 пар), Тягле (18-22 пари), Набреж (2-4 пари), Алмазне (20-25 пари), озері Кирилівське (2 пар), озері Острівки (1 пара). Також вид було виявлено на озері Вербне (2021 р), озері Срібний кіл (2021 р), ділянка р. Дніпро неподалік Північного мосту (2021 р). Під час осінніх міграцій зграї цього виду реєструються на затоці Доманя (8-12 особин). У південній частині київського острівного масиву виявлені пірникоза мала (Podiceps ruficollis, БК2), пірникоза велика (Podiceps cristatus, БК2) та пірникоза чорношия (Podiceps nigricollis, БК2), зокрема, поодинокі особини двох останніх видів неодноразово спостерігалися у гніздовий період коло острова Ольжин. Пірникоза червоношия (Podiceps auritus, ЧКУ, категорія вразливий вид) (Мoроз та ін., 2015; Парнікоза та ін., 2020). Зазначений вид було виявлено на озері Алмазне (2020, 2021р.) та озері Тягле (2020, 2021 рр). Пірникоза чорношия постійно реєструється на водоймах заплави, зокрема її було виявлено на озері Вирлиця, озері Тяглому, озері Алмазному. Враховуючи той акт, що вид проводить потаємний спосіб життя, можливе гніздування на одній із перерахованих вище водойм. Пірникоза мала – гніздовий вид заплавних водойм. На гніздуванні зареєстрований на озері Вирлиця та заплавному озері неподалік БСК. Виводок з 5 пташенятами було виявлено на озері Жандарка у 2021 р. (Н. Бельченко). Також вид реєстрували на озері Тяглому, озері Мартишів під час міграцій. Пірникоза сірощока (Podiceps grisegena, БК2, ЧКУ, категорія вразливий вид) трапляється під час сезонних міграцій. Вид було зареєстровано нами на озерах Тягле, Мартишів, Алмазне, Вирлиця. Також представники пірникозових регулярно спостергіаються на великих незамерзаючих ополонках Дніпра у зимовий період. Ця пірникоза була аткож виявлена навпроти місця впадіння р. Десна у 2005 р. (Костюшин, Полуда, 2007). А на ополонках навпроти північного залізничного мосту та впадіння відводного каналу Бортницької системи аерації взимку 2010-2011 р. були присутні особини пірникози великої. На каналі Бортницької станції аерації взимку 2000/2001 р. спостерігались особини пірникози малої (Давиденко, Сыпко, 2002). Слід зауважити, що Бортницький скидний канал є місцем постійної зимівлі цього виду, де пірникоза мала знаходить собі поживу, зокрема дрібних риб та водяних комах, яких ловить під водою.

Під час шлюбних танців пірникози великі демонструють гнучкість свого тіла та розпушують пір’я на комірці, наставляють ріжки, тощо. Пірникози також цікаві своїми плаваючими гніздами, що схожі на плотики, побудовані з плаваючої водної рослинності та стебел рогозу. Пірникози великі, лишаючи гніздо з кладкою на деякий час, ретельно пригортають яйця клаптями тіни та водоростями. Таким чином вони маскують кладку та зберігають певний температурний режим у гнізді. А ось пірникози чорношиї полюбляють оселятися групами 5-15 гнізд поруч на мілинах, часто на краю великих колоній мартинових в очеретах та рогозі. Їхні гнізда часто мають основу, побудовану з мулу та закріплену на дні. При цьому один птах зовсім не проти потягнути будівельний матеріал у іншого.

Пеліканоподібні.

Великий баклан (Phalacrocorax carbo, БК3) наразі активно поширюється у регіоні та став звичайним птахом на малотрансформованих ділянках київської долини Дніпра. Так, 2005 р. спостерігається поява на гніздуванні перших птахів на відомій полівидовій колонії чапель у заказнику «Острови Ольжин та Козачий». До 2010 р. чисельність бакланів на колонії залишалася стабільною у межах 20 пар, але за даними обліків 2011 р. наразі на колонії нараховується близько 60 гнізд. Слід відзначити, що в останні роки спостерігається випадки зимівлі великого баклана у південній частині дніпровської акваторії у межах міста, зокрема, на скидному каналі Бортницької станції аерації та на ополонці у районі його гирла. Тут у зимовий період перебуває до кількох десятків особин цього виду. Тут великий баклан активно полює на місцевих риб, зокрема карася китайського (Carassius auratus) та коропа (Cyprinus carpio). Також у зимовий період вид реєструється на незамерзаючих ділянках Дніпра (неподалік Північного мосту). На водоймах Києва баклан реєструється на значній кількості водойм, зокрема озері Алмазне, Вирлиця, Тягле, урочище Горбачиха, дніпровські острови. Слід зазначити, що невеликі групи та поодинокі особини цього виду реєструються й на географічно урбанізованих ділянках міста, зокрема озері Лугове, озері Йорданське, озері Вербне, озері Срібний кіл.

Баклани – представники однієї з найдавніших груп птахів. Ознакою цього є відсутність у всіх представників родини спеціальної куприкової залози, виділенням якої птахи зазвичай змащують пір’я і роблять його водонепроникним. Тому у бакланів пір’я під час пірнання намокає. Тож вони змушені сушитися, кумедно розставляючи розпущені крила. Новонароджені пташенята великого баклана нагадують ящірок або маленьких птеродактилів, а не пташок.

Слухаючи про те, що баклана як «шкідника» треба знищувати, варто пригадати яка ситуація була з цим птахом ще на початку ХХ ст. в Німеччині. От як її описує відомий німецький природохронець світового рівня Г. Конвенц:

«Баклан…, повсюдно, де він ризикне присісти, безпощадно переслідується усіма засобами, оскільки вважається небезпечним ворогом рибальства. Емке розповідає, що деякі пани в Гданську раніше регулярно влаштовували походи для винищення птахів, що гніздували на косі і, згідно письмовим записам одного любителя полювання, в Штеегені тільки за один день 29 червня 1862 року загалом був вбитий 61 баклан. Уряд та риболовні організації призначили премії за відстріл, але також одне орнітологічне об’єднання, яке в своїх завданнях ставить охорону птахів, проводило справжню винищувальну війну проти них. Таким чином дійшло до того, що на всьому німецькому узбережжі Балтійського моря залишилося не більше однієї єдиної колонії бакланів. У внутрішній частині країни бакланів також дуже мало. Існує загроза того, що це своєрідне видовище гніздуючого на високих деревах водоплавного птаха повністю зникне з німецького ландшафту» (Конвенц, 2000).

Зникнення баклана було пов’язано і з збідненням його харчової бази. Наразі, коли в Європі він перебуває під охороною, а в річках побільшало риби, побачити цього птаха можна навіть в містах.

Лелекоподібні.

Сіра чапля (Ardea cinerea, БК3) є одним із звичайних птахів київської заплави. З 1974 р. відома колонія на березі острова Проміжний між островами Ольжин та Козачий (Лопарьов, 1996; Атамась, Кукшин 2010). Чапля сіра трапляється під час кормових міграцій на багатьох водоймах Києва, зокрема на тих, де є значні площі пртбережно-водної рослинності та достатня кормова база. Побачити її можна також в урочищі Горбачиха, на острові Дикий чи болітці Сірої чаплі (Парнікоза та ін., 2020). Вид також постійно реєструється на Осокорківській заплаві (гніздовий), затоці Вовкувата, озері Алмазне, озері Бабине (Труханів острів).

Сіра чапля в Європі активно переслідувалася. Історія її винищення показує наскільки це поки що звичайний на заплаві Дніпра птах може бути вразливий. німецький природохронець Г. Конвенц пише:

«Сіра чапля повсюдно наражається на переслідування завдяки призначеним за її відстріл преміям. Наприклад, Саксонське рибальське товариство за 1884-1899 р. виплатило 1262 премії, тобто майже 84 премії на рік. В Саксонії знаходилася остання колонія сірої чаплі до 1887 р. на острові посеред озера в державному лісовому округу Губертсбург. Після появи лісосік та побудови вузькоколійної залізниці місцевого значення, колонія пересунулася в густий ялиновий ліс в сусідній дільниці Вермсдорф. Вірогідно, з-за інтересів рибалок в 1894 р. колонія там була зруйнована. З того часу сіра чапля там відсутня і взагалі винищена по всій Саксонії (Конвенц, 2000).

Разом з сірою чаплею тут гніздує квак (Nycticorax nycticorax, БК2). Невелика колонія кваків (5-7 гнізд) відзначена ще 1926 р. неподалік – в урочищі Заспа (Шарлемань, 1930a). За даними попередніх дослідників, за час 1970-2000 рр. розмір колонії на острові Проміжний зріс від 16 пар сірої чаплі та 1-2 пар квака до 100 гнізд (Клєстов, 1983; Гаврись та ін., 2003). В останні роки на колонії зростає також частка великого баклана, який загалом активно розповсюджується у Середньому Придніпров`ї, про що згадувалося вище. На колонії регулярно харчуються пара круків (Corvus corax БК3), чорні шуліки (Milvus migrans, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), сірі ворони (Corvus cornix), а також жовтоногі мартини (Larus cachinanns) (Атамась, Кукшин 2010).

Всі ці види, включаючи вже згаданого великого баклана, починають гніздування дуже рано – у березні-початку квітня, а ось квак прилітає і займає гнізда на колонії пізніше, у першій половині травня. Раннє гніздування сірої чаплі та баклана в останні роки може пояснюватися їх зимівлею у межах Києва.

Квак зафіксований також на острові Покал та в урочищі Горбачиха (Парнікоза та ін,, 2020; Причепа, 2021). Нами квак також зареєстрований на озері Алмазне, Бортницькому скидному каналі (на останньому можливо гніздовий вид). Також квак був зареєстрований на озері Тяглому у 2021 р.

Загалом квак є характерним птахом зони помірного клімату усіх континентів окрім Австралії та Антарктиди. Квак відомий в європейській літературі XVI ст. Він має дуже оригінальне забарвлення: зверху сіро-чорне, а знизу світле. Кілька довгих пір’їн стирчать у нього з потилиці. Поляки називають цього птаха сліповрон, що пов’язано з його нічним способом життя. Тільки під час вигодовування пташенят цей птах полює вдень. Люди спостерігаючи його в схованках серед зелені, вважали його сліпим. Голос подібний до каркання ворони в польській мові створив другу частину назви. Українцям же голос цього птаха нагадав квакання, звідки і квак.

Птах живиться рибою та плазунами. По пелеткам (залишкам їжі, які птах відригує) можна визначити склад раціону квака. Для закладання гніздових колоній квак обирає зарослі острови. Зважаючи на це найбільш небезпечним для цього виду є саме розчищення берегів водойм. Гнізда влаштовує низько десь на висоті 3 м. Вони подібні до невеликої неглибокої миски. Раз на рік самка відкладає 3-6 блакитно-зелених яєць. Від випльовування до вильоту пташенята перебувають в гнізді 3-4 тижні. Після розмноження родини кваків розпорошуються. Той вид птаху є мігруючим. На зиму квак відлітає до Африки.

Велика біла чапля (Egretta alba, БК2) – величний білий птах є спільним для кількох континентів: Північної Америки, Південної Америки та Євразії. Скрізь тут можна зустріти того самого птаха.

На годівлі ця чапля відзначена нами на східному узбережжі півострова Гострий, а також на Чаплиній затоці у південній частині урочища Горбачиха. Також згадується її перебування на південних островах київського архіпелагу та у верхів’ях Канівського водосховища (Мальцев та ін., 2010), зокрема на острові Дикий (Парнікоза та ін., 2020). Вказується, що біла чапля кількома парами спорадично гніздує на колонії сірої чаплі та квака навпроти південної частини острова Козачий (Гаврись та ін., 2003). Втім, систематичні дослідження останніх років цю інформацію не підтверджують (Атамась, Кукшин 2010). У межах міста біла чапля з’являється, головним чином, на харчових рейдах. Вона полюбляє обстежувати відмілини, особливо після спаду води. Неодноразово вид реєструвався також на затоці Вовкувата, озерах та болотах Осокорківської заплави, о-ві Муромець, а також поблизу Північного мосту у заростях прибережно-водних рослин.

На зимівлі на заплаві Дніпра велика біла чапля та сіра чапля регулярно присутні на відвідному каналі Бортницької станції аерації у кількості 3-30 особини.

Для верхів’їв Канівського водосховища також вказуються бугай (Botaurus stellaris, БК2), бугайчик (Ixobrychus minutus, БК2, РК3) та чапля руда (Ardea purpurea, БК2) (Мальцев та ін., 2010). Руда чапля реєструвалась на Осокорківській заплаві. Натомість бугайчик спостерігався нами на південному узбережжі озера Тягле (2014 р.), а також відомий для Осокорківських лук, озера Вирлиця (Мoроз та ін., 2015; Парнікоза та ін., 2020). Також бугайчик є гніздовим видом озері Алмазне, озері Вербне, озері Кирилівське, затоки Вовкувата. До 2020 р був типовим гніздовим видом на озері Йорданське. Зафіксований також в 2021 р. Н. Скубрій в урочищі Горбачиха

Затоплені зарості очерету – типове місце гніздування бугая. Українська назва цього птаху походить від характерних звуків які видає ця птаха, подібних до ричання вола. На дослідженій території бугай відомий з острова Проміжний (Парнікоза та ін., 2020). Також дві гніздові пари цього виду було виявлено на Осокорківській заплаві.

На озері Нижній Тельбин у 2018 р. зафіксована надзвичайно рідкісна чепура мала (Egretta garzetta) (Некрасова та ін., 2019).

Білий лелека (Ciconia ciconia, БК2) є звичайним птахом заплави Дніпра. Він часто гніздує у селах навколо Києва. Лелека зафіксований на Вальковському острові, на прилеглому до нього піщаному острові Пташиному, на Муромці (Дубровський, особисте повідомлення), а також на східному узбережжі півострова Гострий. У 2011 р. відмічено гніздування лелеки на стовпі ЛЕП у київському заплавному урочищі Запісоччя, розташованому на південь від Північного мосту, а також північній частині острова Муромець. Окрім того, є відомості про існування кількох гнізд на осокорах Козачого острова (Гаврись та ін., 2003), наразі не підтверджені нашими дослідженнями.

Лелека прилітає після 19 березня – католицького свята св. Йосифа. Цього птаха А. Міцкевич називав прапором весни. За народними переказами – побачити першого лелеку навесні в небі –добра прикмета. Проте як він буде сидіти на землі – то до невдалого року. Перші лелеки інколи стикаються з важкими умовами. Коли бракує амфібій лелеки перелітають на неглибокі водойми та полюють на риб. Не гребують вони і кротами, на яких чатують у їх норних викидів. Пелетки (виплювки) лелеки дають уявлення про його раціон хижака, в якому переважають комахи (наприклад жуки-хрущі) та гризуни. Лелеки також полюють на жаб, коротковусих прямокрилих комах, равликів. Батьки прилітаючи в гніздо, відригують харч до рота пташенятам. Лелеки досить вдало використовують великих тварин, у нас – корів, а в Африці – диких копитних, які розлякують з трави прямокрилих та інших дрібних мешканців, яких лелеки старанно вибирають. Лелеки навчилися навіть ходити за тракторами, які справлять такий самий ефект. Для лелек важливе значення має охорона ландшафту. В околицях Києва він ще добре пасує лелекам, проте в центральній і Західній Європі невпинно зникають малі водойми, заплави серед полів, де птахи годуються.

Лелеки не люблять будувати гніздо на голому місці, саме з за того вони не охоче займають поставлені для них штучні платформи. В гніздах лелек гніздують інші птахи. Тут часто розташовуються гнізда горобців хатніх. Проте тут також можуть гніздувати рідкісні сови – сипуха та сіра сова.

Відлітають лелеки в кінці вересня – жовтні. Вони летять через Близький Схід в Африку. Спочатку птахи досягають району на кордоні Судану та Чаду. Тут в цей час закінчується сезон дощів, тож масово розводяться саранові. Дуже важливо щоб на цих комахах лелеки добре відгодувалися. В разі успіху вони мають більші шанси вижити в подальшій подорожі вздовж Нілу, аж до Південної Африки. Цікаво, що молоді особини можуть лишатися в Африці на 1-2 роки, але не гніздують тут. Після цього вони повертаються в Україну та інші країни Європи в місця де вивелися і гніздують. Молоді лелеки, які повернулися в Європу, вільні від виведення нащадків, збираються в групи, які ночують на великих усохлих деревах. Такі дерева, які також слугують присадами для хижих птахів треба охороняти.

Зв’язок білого лелеки з людиною демонструє його поведінка в Чорнобильській зоні. Тут, по білоруському боку в зоні залишилися лише поодинокі гнізда лелеки. Зв’язок цього птаха з людиною пояснюється захистом від хижаків та пристосуванням до годування на сільськогосподарських угіддях.

Чорний лелека (Ciconia nigra, ЧКУ, категорія рідкісний вид) на Київській заплаві трапляється лише під час осіннього прольоту. Зафіксований на острові Великий Північний, у гирлі Десни (Причепа, 2020) та під час прольоту на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Слід зазначити додати нами виду у 2020 р. на Русанівській протоці.

Цікаво, що чорні лелеки лише годуються на заплаві. Їх гнізда як правило, розташовані на надзаплавній боровій терасі. З-за недостачі старих дерев, вони часто розташовані на молодих, проте розгалужених соснах. Загалом чорні лелеки можуть мати кілька гнізд, які змінюють без помітної для людини причини.

Гусеподібні.

Дніпровська долина у Києві – звичайне місце гніздування крижня (Anas platyrhynchos, БК3). Ця качка є звичайною для всіх елементів дніпровської долини у місті, зустрічається також на більшості озер у межах заплави (Дубровський та ін., 2005; Парнікоза та ін., 2020). Більш рідкісним є попелюх (Aythya ferina, БК3), зафіксований на островах Козачому, Ольжиному, Жуковому – над Коником, острові Дикий та Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Також вид було виявлено нами на озері Вирлиця (2017, 2019 рр – гніздування) та озері Алмазне. У 2018 р самця попелюха було виявлено на озері Йорданське. Чернь білоока (Aythya nyroca, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) – реєструвалась на Дніпрі (парк Наталка, взимку 2021 р) та В. Мосієнко помічена на озері Лебедине (2018 р). Чернь червонодзьоба (Netta rufina, ЧКУ, категорія рідкісний, БК2) нами реєструвалась на Бортницькому скидному каналі, Осокорківській заплаві, зокрема озері Коров’яче.

Нажаль, для багатьох українців дикі качки-крижні, вимальовуються як бажана мішень для полювання. Але згадаймо як ті ж самі люди будучі малими активно підгодовували диких качок-крижнів в парках хлібом. Ось який проникливий опис нічного життя крижня залишив відомий природоохоронець та екофілософ О. Леопольд у нарисі «За рано» з циклу «Календар піщаного графства»:

«Коли чуєш самця крижня, який найвиразніше насолоджується своїми володіннями, можеш уявити собі усю зграю, що смакує ряску…і коли стадо качок, які летять в напрямку ставу, перетне темний оксамит неба одним довгим, пікіруючим перельотом, затамовуєш дихання. Проте не бачиш нічого окрім зірок» (Leopold, 2004).

Чубата чернь (Aythya fuligula, БК3) відзначається на острові Муромець у районі протоки Бобровня на озері Вирлиця та заплаві Осокорків, озері Алмазне, затока Доманя, затока Вовкувата, а велика чирянка (Anas querquedula, БК3) – на острові Великий Північний, берегах Чорторию та островах Муромець, (район Бабиного озера), Жуків, Козачий, Ольжин, Дикий, а також на Осокорківських луках (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003, Парнікоза та ін., 2020). Також чирянка велика як гніздовий вид була виявлена нами на лугових озерах Троєщини (2018, 2021 рр). Протягом різних років вид реєструвався нами на озерах Тяглому та Алмазному. 2021 р. чубата чернь та чирянка велика відмічені нами також в урочищі Горбачиха.

Черні добре пірнають навіть на кілька метрів, полюючи на рибу. Чубаті черні мають цікаве токування. Вони, як і червоноголові черні, токують в групах. Самці намагаються показати свою силу, чубляться один з одним. Самиці віддають перевагу найсильнішим птахам з найяскравішим оперенням. Це свідчить про добрий генетичний набір для майбутніх поколінь. Під час міграцій на деяких водоймах було зареєстровано чернь морську (Aythya marila). Зокрема це озера Алмазне, Тягле та Вербне. Слід зазначити про реєстрацію рідкісних видів качок: турпана (Melanitta fusca та синьги (Melanitta nigra) на водоймах заплави Дніпра у Києві. Турпана було виявлено С.Любченко на Русанівському каналі та К.Кігуля на озері Алмазне. Синьга зареєстрована О. Рожко на Дніпрі неподалік острова Венеційський.

У першій половині квітня 2000 р. навпроти острова Козачий у гніздовий період відзначена пара гоголя (Bucephala clangula, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК3), а також декілька самців цього виду. Токування гоголів це справжній театр. Нажаль побачити його можна лише на спокійних мало відвідуваних ділянках заплави. Самці збираються в групи та починають вигинати шиї назад вздовж тулуба, чи вигинати їх вперед. Потім атакують один одного. При цьому вони можуть налітати на суперника навіть з-під води. Птахи тріпочуть крилами, бігають один за одним по воді. Тож існування гоголя потребує введення заповідності.

Цікаво, що гоголь два рази згаданий у пам’ятці давньоруської літератури – «Слові о Полку Ігореві». Тут навіть детально описано його характерну поведінку: «стрешаще его (Игоря) гоголем на воде». Дійсно, гоголь – один з найобережніших птахів, тримаючись на відкритій воді, він ще здалеку помічає людину і улітає з гучним свистом крил (Шарлемань, 1997).

Гоголь часто р. Дніпро в районі мосту Патона, зустрічається на зимівлі на затоках Дніпра у с. Вишеньки, на каналі БСА та у його гирлі, біля о.Венеційський (Гідропарк), озера Нижній Тельбін (Давиденко, 2019; Кузьо, 2019).

Гоголь в межах заплави реєструється, головним чином, під час міграцій, зокрема на незамерзаючих ділянках Дніпра та Десни. Неподалік Північного мосту нами спостерігалося 60 -150 особин, а поблизу острова Венеційський – 167 -200 гоголів. Також гоголь реєструвався у внутрішніх водоймах, зокрема затоці Доманя, озерах Алмазне, Тягле та Вирлиця. У 2021 р птах протягом тижня перебував на ополонці озера Йорданського. Зафіксований нами також в урочищі Горбачиха (2021 р.).

На київській заплаві, особливо на прольоті, трапляються і рідкісніші види качок. Навесні можна побачити окремі особини сірої качки або нерозня (Anas strepera, ЧКУ, рідкісний вид). Сіра качка виглядає скромніше ніж крижень і старається уникати свого агресивного родича. Скупченнями ці птахи зустрічаються лише під час прольоту. Регулярно реєструється в Києві і качка – широконіска (Anas clypeata). Нерозень щороку реєструється на Осокорківській заплаві. У зимовий період його було виявлено на Дніпрі неподалік Північного мосту (2021 р). Широконіски воліють триматися на неглибоких весняних розливах, де цідять планктон своїм ситом-дзьобом. Широконоска відмічена нами на Троєщинських луках, Осокорківській заплаві, затоці Вовкувата, Русанівському каналі, а також на плесі озера Йорданське (2018 р).

Мала чирянка має іншу назву – чирок-свистунок (Anas crecca). Назва ця походить від свисту крил, в момент польоту цього птаха. Регіон гніздування малої чирянки досить великий — більша частина Середньої Азії, Монголія, Маньчжурія та Японія; сягає він і до півдня Західної Європи. У наші дні малі чирянки досить численні, проте зникають невеликі водоймища, у яких вони гніздуються. Щоб уникнути скорочення чисельності цих птахів, треба також заборонити полювання на них. Чирянка мала зафіксована на київській заплаві на острові Дикий (Парнікоза та ін., 2020). Також чирянка мала була виявлена нами на острові Муромець та затоці Вовкувата. У зимовий період цю качку реєстрували також на озері Йорданське та безпосередньо на Дніпрі неподалік парку Наталка. На прольоті на заплаві Дніпра трапляються, зокрема в районі острова Дикий свищ (Anas penelope), галагаз (Tadorna tadorna), нерозень, крех середній (Mergus serrator) та інші рідкісні водоплавні птахи (Парнікоза та ін., 2020). Крех середній реєструвався нами на озері Алмазне та затоці Доманя. Крех великий (Mergus merganser) у зимовий період трапляється на незамерзаючих ділянках Дніпра, зокрема неподалік Північного мосту та Гідропарку. Слід зауважити і наші реєстрації креха малого (Mergellus albellus) на незамерзаючих ділянках Дніпра в парку Наталка, на одному із озер, південніше озера Вирлиця, а також на Бортницькому скидному каналі. Свищ відмічений нами під час міграцій на озерах Тягле, Алмазне, Плоске та затоці Доманя. Також цей вид було виявлено у зимовий період на незамерзаючих ділянках Дніпра.

На території заказника «Острови Ольжин та Козачий» у гніздовий період зрідка зустрічаються 1-2 пари шилохвості (Anas acuta, БК3), а також лебідь-шипун (Cygnus olor, БК3), який регулярно реєструвався нами на протоці поміж Козачим та Жуковим островами. Лебідь шипун постійно нами реєструється протягом сезону на заплаві Дніпра. Зареєстровано гніздування виду на озерах Коровяче (2018 р) та Алмазне (2019 р). Також вид реєструється на озері Тягле, Бортницькому скидному каналі. На зимівлі лебідь-шипун також зустрічався на акваторії Русанівської протоки в районі урочища Горбачиха (2021 р.).

Ще в 1950-ті рр. Микола Шарлемань запропонував вважати лебедя -шипуна «пам'яткою природи» (Василюк, 2021).

Лебідь шипун це один з птахів, які відносно толерантно ставляться до присутності людини. Загалом лебідь старається уникати людини, а його назва походить від схильності попереджати людину чи іншого непршеного гостя, що наближається до нього, шипінням. Під час гніздування батьки активно боронять гніздо і пташенят від будь-якого прибульця, не виключаючи і людини. Тож краще триматися здаля. Саме пташенята лебедів це так звані «гидкі каченята». На початку пташенята мають сірий пух, і лише коли перелиняють стають білими лебедями. Найромантичніший шлюбний танок лебедів-шипунів став прообразом для всесвітньо відомого балету «Лебедине озеро» П. Чайковського.

На зимівлю качині збираються біля Великого Південного острова, на Русанівській протоці, на південній групі островів, Галерній та Оболонській затоці, а також у місті впадання у Дніпро річки Либідь, вздовж західного берега острова Труханів, під дамбою Київської ГЕС, на острові Жуків під ТЕЦ-5 та на відвідному каналі Бортницької станції аерації (Полуда, Костюшин, 2007). Окрім крижнів, взимку на незамерзлих відкритих ділянках Дніпра у межах міста у великій кількості зустрічаються крех великий (Mergus merganser, БК3), крех середній (Mergus serrator, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3), крех малий (Mergus albellus, БК2), гуска сіра (Anser anser, БК3) та білолоба (Anser albifrons, БК3), гоголь, лебідь-шипун та лебідь-кликун (Cygnus cygnus, БК2).

Більша частина гусей лише пролітає через долину Дніпра. Найбільш масова на прольоті білолоба гуска з Сибіру. Восени гуси летять в Нідерланди та Німеччину на зимівлю, а навесні повертаються назад. Цікаво, що гуси вірні своєму партнеру в парі до кінця. Тому загибель партнера, найчастіше внаслідок забаганки мисливця це для гусей справжня трагедія. Гусак, який втратив пару, може до кінця свого життя залишитися сам. У гусей молоді птахи рік тримаються з старими. За цей час дорослі вчать молодих багатьом речам, зокрема науці перельотів і уникнення мисливців. До того ж гуси дуже розумні птахи. У цьому вони поступаються хіба що на користь воронових та папуг. Гусі розуміють коли відривається полювання і знають де його можна уникнути. Проте, нажаль, далеко не завжди вдається їм перехитрувати людину.

Соколоподібні.

Фрагменти дніпровської заплави та низка островів у межах Києва на весняному і осінньому прольоті є місцями концентрації значної кількості видів хижих птахів. Над територією Києва відзначений 21 вид хижих птахів на прольоті, і більшість з них приурочена саме до дніпровської та деснянської заплави загалом та до парку «Дружби Народів» на острові Муромець зокрема (Домашевский, 2001, 2002а).

Сапсан (Falco peregrinus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) спостерігався у районі Лисої гори, а 1986 р. було відзначено гніздування пари у гнізді крука на трубі ТЕЦ-6 на Троєщині (Домашевський, 2004), а 1994 р. тут трималася гніздова пара (Домашевский, 2002б). Також вид реєструвався нами на Троєщинських луках, неподалік Русанівського каналу, а також на Бортницькому скидному каналі (2019-2022 рр.).

Підсоколик великий (Falco subbuteo, БК2) – звичайний гніздовий вид м. Києва (Домашевский, 2006), відзначений на гніздуванні у районі Оболонської затоки, на островах Венеційський та Муромець (нижче протоки Бобровня) та на Лисій горі (Лопарьов, 1996). У 2000-ні рр. пара у гніздовий період регулярно спостерігалася на острові Проміжний. Вид зафіксований також на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020).

Також на заплаві реєстрували кібчика (Falco vespertinus). Вид було виявлено на Осокорківській заплаві, Троєщинських луках. Під час міграцій типовий представник орнітофауни, зокрема у заплаві Десни.

Боривітер звичайний (Falco tinnunculus, БК2) є одним з найбільш розповсюджених видів соколоподібних, який гніздує у Києві та околицях. Та гніздує він переважно на багатоповерхівках житлового сектору (Домашевский, 2002б). В 1980-1990-і рр. у межах дніпровської долини він відзначений на Трухановому острові (півострів Лісовий), на острові Лопухуватий, берегах протоки Бобровня на острові Муромець (загально-зоологічний заказник «Бобровня»), та вище Бобровні, на Долобецькому острові та в районі Оболонської затоки (Лопарьов, 1996; Природно-заповідний.., 2001), на Осокорківській заплава (Парнікоза та ін., 2020). Пара у гніздовий період регулярно спостерігалася над луками навпроти острова Козачий, а 2009 р. на острові відзначено гніздування у старому гнізді крука. В 2021 р. вид виявлений нами також в урочищі Горбачиха.

Назва боривітра походить від його звички зависати у повітрі на висхідних потоках вітру, тріпочучи крилами. Боривітрів, які полюють таким методом, у київській заплаві можна спостерігати над лівобережними луками в околицях Осокорків та правобережними луками навпроти островів Козачий та Проміжний.

Боривітер захоплює гнізда сороки, чому остання часто буває нерада. Проте сокіл активно боронить околиці гнізда від всіх, хто міг би його розорити. Цим користуються інші птахи, так біля гнізд боривітра часто гніздують голуби припутні. Відмічено навіть гніздування під ним куликів грициків (Limosa limosa). Боривітри харчуються, головним чином, гризунами, але не гребують і ящірками, а в містах промишляють птахами. Розвиток господарства призвів до того, що боривітри зникають з Європи. Вже у сусідній Польщі це рідкісний вид, який знаходиться під охороною.

Орлан-білохвіст або сіруватень (Haliaeetus albicilla, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) – найбільший орел Європи. Ще в 1950-ті рр. Микола Шарлемань запропонував вважати його «пам'яткою природи» (Василюк, 2021). Дорослий орел важить до 7 кг. Крайнє перо крила сягає 50 см в довжину. Розмах крил -2,5 м. Вони однаково широкі на всій довжині. Птаха за зв’язок з великими просторами води на заході називають морським орлом. Він вправно маневрує може брати здобич з поверхні води. Рибу можу з’їдати в польоті.

На сьогодні у межах Києва як гніздує, так і регулярно зустрічається і має постійні місця відпочинку. В 1992 р. жиле гніздо було знайдено в околицях с. Конча-Заспа (Домашевский, 2004). Наявність гнізда в заказнику Лісники (заповідна зона НПП «Голосіївський») прилеглому до заплави (реліктова заплава Дніпра) підтверджено в 2017 р., див. . Щодо місць відпочинку, то за даними С.О. Лопарьова (1996), такими місцями на кінець 1990-х р. слугували дніпровське узбережжя півострова Гострий, Ольжин острів, заліснене узбережжя оболонських кіс, Муромець, Великий Північний та Вальковський о-ви. У 2001-2011 р. постійно відзначається в околицях чаплиної колонії на острові Проміжний. У південній частині острова Ольжин білохвіст має постійну присадку, де регулярно трапляються рештки великих особин коропа, карася чи окуня (Атамась, Кукшин, 2010; Причепа, 2020). Також пару орланів було виявлено нами у 2021 р на острові Жуків. Орлани реєструвались на Осокорківській заплаві та заплаві Десни. У 2011 р. тут було знайдено залишки молодого великого баклана. Отже, орел-сіруватень, як і інші хижаки, харчується птахами з колонії на острові Проміжний. В 2021 р. орлан зафіксований нами в урочищі Горбачиха. Загалом орлани можуть полювати на бакланів, хоча зловити баклана не легко, він ховається в гілках дерев, а вразі нальоту над водою, пірнає. Орлани зрідка також можуть займатися клептопаразитизмом, тобто відбирати здобич у інших птахів, зокрема чапель.

Під час міграції орлан може траплятися по всій заплаві, зокрема, на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020).

У зимовий час значна кількість орланів збирається на кризі біля незамерзаючих ополонок на ділянці Дніпра у межах Києва від верхнього б’єфу Київського водосховища до Бортницької станції аерації (Домашевский, 2004; Гаврилюк, 2008), при цьому чисельність зимуючих птахів у південній частині Київського водосховища та у гирлі Десни зросла 1970-2000 р. від декількох до 30 особин (Полуда, 2000). В місцевостях, де немає ополонок, орлани перелітають до лісу, де шукають падла, орієнтуючись при цьому на круків, рись та вовка.

На основі наявності неоперених ніг та потужного дзьоба припускають що саме орлан став прообразом орла з герба династії Пястів. А потім герба Польщі. Орел, а вірніше орлан, в короні як знак Польського королівства з’явився на печатці короля Пшемисла ІІ в 1295 р. Дійсно контакти слов’ян з орланом були частішими ніж з беркутом чи іншими орлами. Орлани мають дуже добрий зір, вони бачать іншого орлана за десятки кілометрів.

Орлан-білохвіст дуже вразливий під час зимівлі. Як стверджує М. Трач, якщо особина кілька днів не поїла, вона стає вразливою для хвороб і через деякий час може загинути. Особливо вразливі ці птахи ранньою весною, коли вони мають якнайшвидше почати виводити потомство. В цей час самиця має весь час сидіти та гріти яйця. Її не можна в цей час турбувати. Якщо ж самець не знайде корм, вона теж має злітати, що може призвести до загибелі кладки. В випадку кращого пошуку харчу дорослі особини більше часу проводять в гнізді, де охороняють пташенят від вітру та дощів.

Гніздують орлани-білохвости зазвичай на великих деревах, найчастіше соснах, проте можуть гніздувати і в заплавних вільшаниках. Охорона його гнізд вимагає запровадження режиму абсолютної заповідності. Саме така охорона призвела до того що в Польщі чисельність виду з 20 особин в середині ХХ ст. зросла наразі до 700 особин. Час на таку охорону і в Україні (Mizera, 1999).

Орлан дорослішає поволі. Дорослим можна назвати 6-річного орлана, який має сиву голову, яскраво-жовтий дзьоб та білий хвіст. Молоді сіруватні натомість мають темне забарвлення з сіро-бурими дзьобом та хвостом. За кольором можна розрізнити білохвостів різного віку. Молоді орлани певний час мігрують по Європі, перш ніж знову повернуться до себе до дому там де вивелися. Велику загрозу для цих та інших хижих птахів являє хімізація сільського-господарства, зокрема застосування отрути проти шкідників.

Підсоколик малий (Falco columbarius, БК2) зафіксований на островах Великий Північний, Труханів, Муромець (зокрема, загально-зоологічний заказник «Бобровня»), Козачий, а також в урочищі Корчувате (Лопарьов, 1996, Природно-заповідний.., 2001). Цей соколик зустрічається у нас тільки під час зимівлі та на прольоті (Домашевський, 2006).

Малого яструба (Accipiter nisus, БК2) реєстрували на островах Великому Північному та Муромці, в урочищі Горбачиха (Лопарьов, 1996), а також на правому березі в околицях Галерної затоки та безпосередньо на острові Галерний. Зафіксований він також на Осокорківських луках (Парнікоза та ін, 2020). Також вид реєструвався на Трухановому острові, де у 2020 р було знайдене гніздо на сосні. Полюючих особин яструба реєстрували у заплаві р. Почайна. Натомість великий яструб (Accipiter gentilis, БК2) у межах заплави відмічений для району Осокорківських лук, Жукового острова, а також заказника «Острови Ольжин та Козачий» (Парнікоза та ін, 2020). Обидва види яструбів залишаються у нас зимувати. У південно-західній околиці міста взимку спостерігаються скупчення цього птаха, але загалом в останні десятиріччя спостерігається зниження його чисельності загалом, та у межах міста зокрема (Домашевский, 2003). Яструб великий є гніздовим видом на Трухановому острові. Так протягом 2015-2020 рр. тут було зареєстровано 1-2 пари яструбів, що облаштовували гнізда на соснах. У 2020 р. нами також було виявлено одну особину на острові Долобецький.

За даними С. Домашевського (2004), у травні 2003 р. неподалік від ТЕЦ-4 спостерігався змієїд (Circaetus gallicus,ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2), який полював на вужів. Окрім того, він зрідка спостерігається над містом під час міграції (Домашевский, 2001). Вид зафіксований на каналі БСА та в гирлі Десни поблизу с. Погреби та на північ від Троєщини (Кузьо, 2019; Причепа, 2020) та на прольоті на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Змієїд гніздує за межами заплави, обираючи для побудови гнізд старі сосни чи інші дерева.

Щодо осоїда (Pernis apivorus, БК2), то за даними того ж автора цей вид є звичайним та численним на міграції у межах міста над дніпровською заплавою (Домашевский, 2001, 2002а), зокрема, на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020), в урочищі Горбачиха та Трухановому острові. Весь вигляд цього птаха досить незвичний для соколиних: довгі ноги та мініатюрний дзьоб, що видають його «розбійницьку» спеціалізацію. У весняний період вид неодноразово реєструвався на заплаві Осокорків, зокрема протягом травня. Слід зауважити про можливе його гніздування на Жуковому острові, де вид реєструвався з кормом.

Орел-карлик (Hieraaetus pennatus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) – рідкісний вид на заплаві Дніпра у Києві. 16.09.2011 р. біля с. Погреби Броварського району спостерігали цього орла світлої морфи, а 9.09.2014 р. – темної (С. Домашевський, особисте повідомлення). Також цей вид реєструвався нами на Осорківській заплаві.

Окрім того, біля київської долини Дніпра зрідка можна зустріти таких рідкісних хижаків, як риболова (скопу Pandion haliaetus, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) – квітень 2000 р., територія заказника «Ольжин остров» (В. Негода, Н. Атамась особисте повідомлення); луня степового (Circus cyaneus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) (Домашевский, 2004), луня лучного (Circus pygargus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) та підорлика малого (Aquila pomarina, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) на прольоті та під час кормових міграцій у межах дніпровської заплави м. Києва (Домашевский, 2002а), зокрема на Осокорківських луках (Парнікоза та ін.. 2020) та Троєщинських луках.

Дуже рідко на київській заплаві відмічають беркута (Aquila chrysaetos, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) на зимівлі і осінній міграції, балобана (Falco cherrug, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) на міграції та зрідка у гніздовий період (Домашевский, 2004). 26.10.2014 р. дорослий беркут спостерігався в околицях с. Вигурівщина-Троєщина біля Києва; 3.11.2014 р. – біля с. Погреби Броварського району (С. Домашевський, особисте повідомлення).

Скопа, лунь степовий, лучний та підорлик великий зафіксовані також над луками на північ від Троєщини у грилі Десни та в районі с. Погреби (Причепа, 2020). Лучний та польовий луні фіксуються також під час прольоту над Осокорківськими луками. Трапляються випадки зимівлі польового луня на Осорківській заплаві. Також лучний лунь неодноразово реєструвався нами на Троєщинських луках. Степовий лунь (Circus macrourus) зафіксований Н.Гончарик, Д.Петриченко у 2020 та 2021 рр на заплаві Осокорків.

В умовах України загалом риболов, на жаль, лише прольотний птах. Значна частка європейської популяції риболова гніздує в умовах Білорусі та Скандинавії. В США поширений дуже подібний до нашого підвид, який є досить чисельним. Зважаючи, що світова популяція риболова не є під загрозою (Nitecki C. 2013, особисте повідомлення). Проте, це зовсім не скрашує відсутність риболова на гніздуванні в Україні. За особливостями своєї біології цей птах є відлюдником і воліє гніздувати на малодоступних для людини ділянках лісу. Для цього потрібні 100-120 річні сосни, яких майже не залишилося. Цей хижак дуже перебірливий в виборі місця під гніздо, проте якщо вже десь загніздував, може повертатися сюди і 20 років поспіль. Тож, охорона його гніздових популяцій вимагає запровадження режиму абсолютної заповідності.

Для полювання риболов використовує чотири розташовані хрест на хрест пальці з гострими кігтями, якими надійно фіксує пійману рибу. Риболов вступає в конфлікт з людиною, бо полює на ставках. При цьому мало хто знає, що за весь час вигодовування пташенят цей птах вибирає далеко не тонну, а всього 170 кг риби. При цьому риболов вибирає переважно слабку рибу, яка плаває під поверхнею води. Тобто здійснює важливу функцію її селекції. Так само вибирає слабку рибу і орлан-білохвіст. Так що власники риборозплідних ставків мали б замість знищувати цих птахів, подякувати їм.

Звичайним птахом відносно малолюдних ділянок Київської заплави (головним чином на південь від Жукова острова і у районі Козачого острова) є . Зокрема, пара болотяних лунів зустрічалась у районі острова Проміжний (В. Негода, особисте повідомлення). Дві пари цих лунів гніздує на острові Покал, дві пари на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Очеретяний лунь за нашими спостререженнями трапляється на Жуковому острові, заплаві Десни та острові Муромець. У 2018 р було зареєстроване гніздування виду на стариці Десни.

Луня можна розпізнати за характерними видовженими крилами, низький політ та v-подібним силуетом. Луні часто зависають в повітрі, шукаючи гризунів. З наших лунів болотяний лунь обирає для гніздування заломи очерету, лучний – поля, а польовий – переважно луки. Окрім гризунів луні можуть полювати на зльотків горобиних птахів, ящірок, комах. Луні часто кидають корм пташенятам на певній відстані від гнізда, щоб простимулювати їх активність, зокрема переході до польоту. Кігті лунів одні з самих міцних інструментів серед хижих птахів. Луні летять на зимівлю в Африку або через Ізраїль або Апенніни, перелітаючи Середземне море.

З 2000 р. на острові Козачий у гніздовий період регулярно спостерігається пара чорного шуліки (Milvus migrans, ЧКУ, категорія вразливий вид, РК3) (Атамась, Кукшин, 2010). У 2002 р. було знайдене гніздо, розташоване на старій вербі (В. Негода, усне повід.). Загалом чорний шуліка гніздує виключно на заплаві, обираючи для цього тарі верби та тополі. Зважаючи на це для даного виду дуже важливо зберігати старі заплавні ліси. Шуліка чорний зафіксований також на території загально-зоологічного заказника «Бобровня» та на каналі БСА, в гирлі Десни (У вербовому гаю знайдене гніздо), острові Муромець (Природно-заповідний.., 2001; Кузьо, 2019; Причепа, 2020). Пара шулік гніздує на острові Покал (Парнікоза та ін., 2020). Нами виявлено гніздування виду на Жуковому острові. Вид зафіксований нами також в урочищі Конча-Заспа, на Осорківській заплаві та в урочищі Горбачиха.

На зиму чорний шуліка відлітає до Індії. в Західній Європі чорний шуліка є досить рідкісним видом.

Також на заплаві у літній період у різні роки неодноразово спостерігався канюк звичайний (Buteo buteo, БК2). Зокрема, пара канюка звичайного гніздує на острові Покал (Парнікоза та ін.. 2020). Вид постійно реєструється нами на острові Муромець, Осокорківській заплаві. У 2021 р було виявлено одну гніздову пару на Жуковому острові. Канюки мають велике різноманіття кольорів забарвлення, так що інколи важко здогадатися що перед вами один і той же вид птаха.

У зимовий період на луках та пустирях навколо відвідного каналу Бортницької станції аераціїї до с. Вишневе вздовж лівого берега регулярно спостерігається до 10 особин канюка звичайного та зимняка (Buteo lagopus, БК2). Зрідка зимняки спостерігаються коло відкритих ополонок біля мосту Метро, Патона та Гідропарку в особливо холодні зими (2009/2010 р.), а також у районі острова Галерний. Обидва ці види також на досліджуваній території є звичайними мігрантами (Домашевский, 2002а).

Хижі птахи – справжня окраса долини Дніпра. Більшість з них є рідкісними, маловивченими та вразливими, особливо в умовах великого міста. На жаль, бездумне переслідування цих сильних та гарних птахів триває і досі. Зокрема, у Києві було викрито неодноразові випадки знищення хижих птахів – канюків, яструбів, підсоколиків, голубоводами-любителями. Такі дії є неприпустимими та протизаконними. Якщо вам стало відомо про такі дії, будь ласка, повідомте до Київського еколого-культурного центру (kekz-office@ukr.net).

Куроподібні

Сіра куріпка (Perdix perdix, БК3) утворює скупчення на островах Муромець (зокрема, загально-зоологічний заказник «Бобровня»), Труханів та Великий Північний (Лопарев, 1996; Природно-заповідний.., 2001). Також, за нашими спостереженнями, вид гніздиться на луках Троєщини та Осокорківської заплави. В 1990-х р. вид був звичайним для заплавних парків міста, особливо у парку Дружби народів, а у зимовий період часто спостерігався на правому березі у районі Московського мосту (Костюшин, 1995). У 2012 р. відзначена нами також на острові Вальковський, а в 2021 р. на луках на південь від каналу БСА (Парнікоза та ін., 2020). Підняти зграйку сірих куріпок найлегше у кінці літа та на початку осені, під час сезонних міграцій на луках островів. На території загально-зоологічного заказника «Бобровня» на острові Муромець, а також на Осокорківських луках відмічена також перепілка (Coturnix coturnix) (Природно-заповідний.., 2001; Парнікоза та ін., 2020). Перепел також виявлений нами на Жуковому острові.

Журавлеподібні

Погонич звичайний (Porzana porzana, БК2, РК3), водяний пастушок (Rallus aquaticus, БК3), водяна курочка (Gallinula chloropus, БК3) та лиска (Fulica atra, БК2) характерні для острова Жуків, Козачий та Проміжний (Гаврись та ін., 2003), Осокорківських лук, зорема на озері Мартишів, а також острова Дикий (Парнікоза та ін., 2020). Перші два види ведуть вкрай втаємничений нічний спосіб життя, їх значно легше почути, аніж побачити. Зокрема, у кінці весни-на початку червня їх голоси зрідка лунають у районі південних дніпровських островів. Також погонича малого реєстрували на озері Алмазному та Вербному. Водяний пастушок гніздився на острові Коровячому та деяких болотах Осокорківської заплави.

Водяна курочка широко поширена на заплаві. Окрім вищевказаних місць, вона зафіксована нами на Осокорківській заплаві, озерах Нижній Тельбін, Тельбін, Йорданське, Вирлиця, на стариці Десни поблизу Троєщини, озерах острова Муромець, Жуковому острові, зокрема на річках Коник та Віта, затоці Вовкувата та в урочищі Горбачиха. За даними літератури вона також виявлена на озерах Вербне та Сонячне (Дубровський та ін., 2005). Вона вимагає наявні соті прибережно-водної рослинності, в якій в разі потреби може заховатися, або загніздитися.

Гніздування лиски відзначене в озері Біле, що є реліктом колишньої Позянівської затоки Дніпра (вул. Тальнівська), затоці Вовкувата та на островах Осокорківської заплави. На зимівлі пастушок, водяна курочка та лиска відзначені на каналі Бортницької станції аераціїї (Давиденко, Сыпко, 2002; наші дані). Загалом водяна курочка та лиска є одними з найбільш адаптованих до присутності людини водно-болотяних птахів. На відносно великих водоймах вони активні вдень, на невеликих можуть бути активні вночі. Свої гнізда вони влаштовують у недоступних заростях прибережно-водної рослинності, там же ховають і своїх пташенят. Харчування лиски базується на водній рослинності та двостулкових молюсках.

Звичайною птахою заплави є деркач (Crex crex, БК2, РК3), якого рідко, коли можна побачити. Важливе значення для його збереження становить загально-зоологічний заказник «Бобровня» на острові Муромець та Осокорківських луках (Природно-заповідний.., 2001; Парнікоза та ін., 2020). Також токування деркача зафіксовано нами на Жуковому острові та Троєщинських луках.

Як влучно писав А. Міцкевич в «Пані Тадеуші»: "Там деркач прокричав з луки, шукати його даремне, бо він літає в траві як щука в Немані”. Так, різке «кре-кре» деркача завжди можна почути на ділянках мало порушеної заплавної луки. Значне антропогенне освоєння заплав у Західній Європі поставило цього птаха на межу зникнення. У нас же він є поки що звичайним, хоча його місця існування також знаходяться під загрозою забудови рекреаційними комплексами та приватними котеджами.

Сивкоподібні

Чайка (Vanellus vanellus, БК3) гніздує і токує на островах Великий Північний та Муромець, Троєщинських та Oсокорківських луках, на луках на південь від каналу БСА, а також відома з району Жукова острова (Лопарьов, 1996; Гаврись та ін., 2003; Парнікоза та ін., 2020). Три пари регулярно спостерігаються у гніздовий період на луках заказника «Острови Ольжин та Козачий», зокрема, навпроти острова Козачий. Зграї цих гарних чорно-білих куликів з широкими крилами та особливим «пірнаючим» польотом, схожим на політ метелика, можна побачити на заплаві Дніпра під час осінніх та весняних міграцій. Заглом, чайка є одним з вісникім весни на заплаві. Вона прилітає в районі 4 березня. В Польщі з цим пов’язана цікава легенда. 4 березня – день св. Казимира. По легенді син польського короля Казимира Ягеллончика – теж Казимир дуже любив птахів. Зокрема він відвідував ринок в Кракові і скуповував у птахоловів диких птахів, щоб випускати їх на волю. Одного разу він викупив зовсім незвичайного птаха. Це була чайка. Королевич відпустив його але при умові, що той перший стягне до Польщі своїх братів та сестер. Чайка виконала прохання королевича, тож регулярно на свято Казимира вологі луки озиваються голосами чайки.

Набережник (Actitis hypoleucos, БК2) фіксувався на островах Муромець, Труханів, Венеційський, Козачий, Ольжин, Жуків (Лопарьов, 1996) та Проміжний. Нами набережника було зареєстровано на озерах Йорданському та Алмазному, а також на Бортницькому скидному каналі. В урочища Горбачиха зафіксований на прольоті (Парнікоза та ін., 2020).

Цей невеличкий птах є звичайним з куликів дніпровських островів, особливо часто його можна побачити на берегах невеликих зарослих проток та на повалених підмитих водою стовбурах верб та в’язів.

Кулик-сорока (Haematopus ostralegus ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3) 1980-1990-х р. відзначений на островах Козачому, Жуковому, Великому (Південному), Ольжиному та інших частинах київської заплави (Лопарьов, 1996; Лопарев, Яниш, 2009). Спостерігався також на острові Пташиному та Великому Північному (Ю. Дубровський, особисте повідомлення), а також на Осокорках (Костюшин, 1998). Вид виявлено під час годівлі на стариці Десни біля с. Погреби (Причепа, 2020). У 2021 р вид було зареєстровано в урочищі Горбачиха. У 2020 р. вид реєструвався поблизу Русанівського каналу.

Загалом птах цей гніздує на піщаних мілинах. Проте таких мілин, на яких би його не турбували люди практично не залишилося. Зважаючи на це гніздова пара кулика-сороки регулярно фіксується у затоці острова Проміжний навпроти чаплиної колонії. У травні 2002 р. та 2011 р. тут було знайдено повну кладку на одному з напівзатоплених дерев. Вид відзначений також на острові Дикий (Дубровський та ін., 2008). Назва цього кулика походить від його характерного біло-чорного забарвлення, він також має різкий крик та довгий міцний яскраво-червоний дзьоб. Цей великий птах може активно захищати своє гніздо навіть від таких великих хижаків, як жовтоногий мартин. Його можна побачити на піщаних пляжах та на зрізі води, де він харчується, в основному, двостулковими м’якунами. У 2022 р. І. Червоненко пара куликів-сорок була зареєстровано на озері Вирлиця.

Коловодник звичайний (травник) (Tringa totanus, БК3), баранець звичайний (Gallinago gallinago, БК3), грицик великий (Limosa limosa, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3) відомі з Троєщинських та Осокорківських лук, о-вів Великий Північний, Муромець, а також Жукового острова (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003). Баранець звичайний, окрім того, фіксувався на початку 2000-х р. у районі острова Козачий (В. Негода, особисте повідомлення). Баранець звичайний нами реєструвався також на озері Вирлиця (неодноразово). А 2020 р. його було зареєстровано на озері Лебедине.

Травники здобувають їжу, пересуваючись у мілкій воді або берегом, де вони збирають здобич на поверхні ґрунту або з верхніх шарів мулу. Основу їх їжі становлять личинки комах, в меншій кількості зустрічаються дорослі форми, головним чином жуки і клопи. Крім комах, ці птахи ще їдять молюсків і павуків. Травники знищують хижих водяних комах, які є шкідниками рибного господарства. Дзьоб куликів це своєрідний пінцет, яким ті вибирають їжу. Проте в різних куликів цей інструмент досить сильно відрізняється.

В районі гирла Десни виявлений баранець великий (Gallinago media, БК2) (Причепа, 2020). Баранець великий і малий (Lymnocryptes minimus) також реєструвались нами на Осокорківській заплаві. Також у зимовий період 2021 р. було зареєстровано баранця малого (Lymnocryptes minimus) на скидному каналі БСА.

В районі лук на південь від каналу БСА в 2021 р. виявлений коловодник болотяний (Tringa glareola, БК2). Коловодник звичайний, болотяний, лісовий (Tringa ochropus, БК2) та великий (Tringa nebularia, БК3), а також брижач (Philomachus pugnax, БК3) вказуються для острова Дикий. Коловодник звичайний та грицик великий виявлені на Осокорківських луках (Парнікоза та ін, 2020). Коловодник великий реєструвався на заплаві Осокорків. Також вид було зареєстровано у 2018 р на озері Йорданське. Коловодники великий, лісовий та болотяний, а також брижач виявлені на прольоті в 2020-2021 р. в урочищі Горбачиха (Парнікоза та ін, 2020, М. Причепа, особисте повідомлення про коловодника великого, 2021 р.).

2019 р. на озері Тельбін було зареєстровано плавунця плоскодзьобого (Phalaropus fulicarius). На Бортницькому скидному каналі та озері Вітовець нами зареєстровано побережника білого (Calidris alba, БК2). Натомість побережник чорногрудий (Calidris alpina, БК2) та червоногрудий (Calidris ferruginea, БК2) зафіксовані на прольоті в урочищі Горбчиха (Парнікоза та ін., 2020).

Мородунка (Xenus cinereus, БК2) нами реєструвалась на озерах Вітовець та Кирилівське.

Кульон великий (Numenius arquata, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) нами відмічений на Десні та Осокорківські заплаві.

Пісочник малий (Charadrius dubius, БК2) спостерігався на Троєщинських луках, острові Великий Північний та Південний, Козачий, та урочища Брандовщина (Лопарев, 1996). Цей вид неодноразово реєструвався нами на озері Вирлиця. Нами зафіксований також у районі Козачої коси у південній частині київської долини Дніпра. На гніздуванні 2 пари цього маленького куличка з коротким дзьобом знайдено на намитому острівці напроти острова Козачий. На прольоті зафіксований також в урочищі Горбачиха (Парнікоза та ін., 2020). Пісочник надзвичайно рухливий та обережний, але побачити його зблизька чи у бінокль варто, він дуже гарний.

На Долобецькому острові одноразово спостерігався коловодник чорний (Tringa erythropus, БК3) та слуква (Scolopax rusticola, БК3, РК3) (Дубровський та ін., 2008). Останній вид також зафіксований на луках на південь від каналу БСА (Парнікоза та ін, 2020), а також в 2021 р. Н. Скубрій в урочищі Горбачиха. У північній частині каналу Бортницької станції аерації у межах Києва в останні роки регулярно зимують 2-4 ос. коловодника лісового (Tringa ochropus, БК2).

Характерними птахами дніпровської заплави є крячки. Це малі птахи з вузькими крилами, які дозволяють їм вправно літати над водою. Саме тут їх можна побачити, коли вони харчуються, літаючи низько над водним дзеркалом. Живляться крячки, головним чином, водними комахами, малими рибами і молюсками. Ці птахи загалом рідко пірнають за здобиччю, а найчастіше збирають її з поверхні води. Зрідка занурюють голову чи дзьоб, не перериваючи польоту.

Річковий крячок (Sterna hirundo, БК2) є звичайним птахом дніпровської долини у Києві. Його колонія (разом із малим крячком (Sterna albifrons, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2, РК3) була відома у північній околиці острова Великого Північного та у районі острова Козачого (Лопарев, 1996), а також в пригирловій частині Десни у с. Погреби (Причепа, 2020) та на озері Мартишів (Парнікоза та ін., 2020). У затоці поблизу чаплиної колонії на острові Проміжний 2009 та 2011 р. він гніздував на пнях дерев, що стирчать над водою (Атамась, Кукшин 2010). Зафіксований на полюванні на більшості водойм у межах долини Дніпра у Києві, зокрема, на озері Вербному (Дубровський, 2005) та Алмазному. У період липень-вересень після гніздування формує разом з іншими мартиновими зграї 10-50 особин, що полюбляють відпочивати на затоплених стовбурах дерев, мілинах та знаряддях гідронамиву. Річкові крячки закладають свої гнізда на ґрунті. Також гніздові угруповання цього виду виявлені нами на озері Вітовець та деяких водоймах неподалік Бортницького скидного каналу. Виглядають вони непримітно, являючи собою невеликі заглиблення в землі з невеликою кількістю рослинного матеріалу, часто захищені кущами.

Річковий крячок часто гніздує разом з річковими крячками. Після 3 тижнів насиджування вилуплюються пухнасті пташенята, яких дорослі птахи вигодовують малими рибками, комахами та пуголовками. Незважаючи на невеликі розміри, річковий крячок найбільш агресивно серед усіх мартинових захищає свої гнізда від хижаків (Ledwoń, Betleja, 2003).

Родинні відносини в крячків питання здібностей самця, а кохання продається за виловлену рибку, яку приносить самиці самець. Це має біологічний зміст, адже самиця витрачає більше енергії на виробництво яєць, тож самець має це компенсувати.

Гніздування крячка малого на озері Заспа, а також на піщаних мілинах урочища Плоське (сучасна південно-східна частина острова Жуків) відомо ще наприкінці 1920-х та на початку 1930-х рр. (Шарлемань, 1930a, 1933a). Пізніше колонія знаходилася також у районі виходу з Галерної затоки (Лопарев, 1996). Відпочиваючі крячки малі реєструвалися біля узбережжя урочища Горбачиха (2011 р.) та поблизу острова Пташиний (2011 р.).

У 2008-2009 рр. вид гніздував на невеличкому острівці, що утворився внаслідок гідронамиву поблизу південного закінчення Козачої коси (Атамась, Кукшин, 2010). Загалом такі піщані новоутворення на руслі Дніпра є найпривабливішими ділянками для гніздування крячка малого, а також інших птахів, наприклад, пісочника малого.

Крячок каспійський ( Hydroprogne caspia, ЧКУ, категорія – вразливий вид БК2) виявлений на прольоті в районі урочища Горбачиха (Парнікоза та ін., 2020).

Чорний крячок (Chlidonias niger, БК2) – вид, який віддає перевагу ділянкам зарослої заплави, у районі Києва був зареєстрований Е. (М) В. Шарлеманем 1927 р. на озері Заспа (Шарлемань, 1930a). Згадувався він також на гніздуванні з території заказника в околицях островів Ольжин та Козачий (Гаврись та ін., 2003). У південно-західній частині острова Ольжин у широкій затоці 2004 р. знайдено невелику колонію чорного крячка, яка розміщувалася на плаваючих заростях водопериці колосистої, водяного горіха та латаття білого. У різні роки чисельність гнізд коливалася від 7 до 11 (Атамась, Кукшин 2010). У 2011 р. чисельність чорного крячка тут досягла 30 гніздових пар. Вид відмічений також на озері Вирлиця. Колонія цього крячка існує також на озері Мартишів (Мoроз та ін., 2015; Парнікоза та ін., 2020). Колоніальні угруповання крячка виявлені нами також на стариці Десни, озері Коровяче, а також на озері Вязки. Поодинокі гнізда цього крячка знаходили також на озері Жандарка (2018, 2020 рр.), а також на острові Муромець (2021 р). Крячок чорний зафіксований нами також в урочищі Горбачиха.

Чорний крячок гніздує в випадку наявності рослинності, яка плаває на поверхні води. Гніздо чорного крячка це невеличкий плаваючий віночок гниючої водної рослинності. В гнізді звичай 3 яйця, з яких по 3 тижнях висиджування вилуплюються малі бронзово-чорні пташенята. Після двох днів вони вже можуть самостійно пересуватися, залишати гніздо, мандрувати по плаваючій рослинності та втікати від хижаків. В колонії чорні крячки галасливі та агресивні, якщо хтось наближається до їх гнізд. Людину вони атакують з пронизливим криком і проносяться низко над головою (Ledwoń, Betleja, 2003).

Чорні крячки можуть також гніздувати на невеликих штучних плотиках з очерету розміром 35 х35 см. Втім зрозуміло, що створення штучних гніздівель проблеми знищення місць існування крячків в Європі не вирішує.

Окрім того, у нижній частині заплави Дніпра у Києві можна зустріти також крячка світлокрилого (Chlidonias leucopterus, БК2, РК3) та крячка білощокого (Chlidonias hybrida, БК2).

Зграйки світлокрилого крячка чисельністю 4-18 особин регулярно спостерігалися у гніздовий та період після гніздування у районі островів Ольжин та Козачий. До 2005 р. цей вид гніздував у старицях на заплавних луках навпроти острова Козачий (С. Лопарьов, особисте повід.), але пізніше цей вид на гніздуванні не знайдено. У 2009 р. на затоплених деревах поблизу чаплиної колонії на острові Проміжний знайдено два виводки цього виду (Атамась, Кукшин 2010). Загалом для цього виду не характерне гніздування у заплаві великих річок, він віддає перевагу старицям у долинах їх менших приток, як, наприклад, на Десні. У 2013 р. після високого водопілля гнізда крячка ми знаходили неподалік с. Троєщина на залитих луках. Вид зафіксований також в урочищі Горбачиха.

В умовах Польщі світлокрилі крячки гніздують також виключно на природних ділянках річок (Nitecki C. 2013, особисте повідомлення). Тож виглядає на те, що збереження виду вимагає режиму абсолютної заповідності на цих річкових фрагментах.

У затоці у південній частині острова Ольжин у гніздовий період спостерігаються також під час годівлі 8-10 дорослих особин білощокого крячка. У 2009-2012 р. виявлено гніздову колонію цього виду, яка розміщується на плаваючих пагонах водяного горіха та глечиків жовтих. Наразі колонія нараховує у різні роки 11-20 гніздових пар. Гніздування білощокого крячка виявлено нами на озері Коровяче та озері Святище на південь від Осокорківської заплави. Під час міграцій вид трапляється на заплаві Осокорків, старицях Десни, озерах Алмазне і Вирлиця, а також в урочищі Горбачиха.

Білощокий крячок сам будує з листків та водних рослин гніздо, діаметр якого може досягати 1 м. Всередині розташовується ямка, в яку крячок відкладає зеленуваті яйця. Протягом усього тритижневого періоду насиджування гніздо постійно добудовується, так, як рослини, з яких воно збудовано гниють і тонуть. Ці крячки є дуже агресивними і активно обороняють свої з таким трудом побудовані гнізда (Ledwoń, Betleja, 2003).

В умовах Польщі ці крячки воліють гніздувати на куртинах глечиків жовтих (Nitecki C. 2013, особисте повідомлення).

Серед болотних крячків чорний та світлокрилий – аборигенні види річкових долин та внутрішніх водойм лісової та лісостепової зон (Воинственский, 1960). Вони харчуються переважно комахами, при цьому чорний крячок віддає перевагу безхребетним, які мешкають на водній рослинності, у той час як світлокрилий крячок полює на наземних комах над лучною рослинністю. Їхній родич – крячок білощокий – більший за розмірами, з міцним товстим дзьобом, харчується переважно рибою та пуголовками. Він є вселенцем з півдня, де мешкає переважно у дельтах великих річок чорноморського та середземноморського басейнів. Його гніздування далеко на півночі під Києвом, можливо, пов’язане з загальним потеплінням клімату. Просування білощокого крячка відбувається і в інших країнах Європи. Попередньо в розділі ми вже описали особливості гніздування білощокого мартина в околицях Києва, та роль в цьому водяного горіха плаваючого. На Верхній Віслі в Польщі білощокі крячки теж збільшують свою чисельність гніздуючи на заростях плавуна щитолистого чи листках латаття. Водяний горіх є тут рідкісною рослиною. Аналогічно гніздують білощокі крячки на озері Дружно на Помор’ї.

Крячки є доскональними літунами і мігрують на великі відстані. Після розмноження вони починають повільну міграцію на південь. Чорний і річковий крячки мігрують вздовж морських узбереж і зиму проводять над атлантичними берегами Африки, в той час як білощокий крячок зимує головним чином в дельті Нилу. На найбільші відстані мігрує крячок річковий, який долітає аж до Південної Африки. В Польщі для крячків встановлюють штучні платформи для гніздування, проте вони не довговічні, а проекти, що фінансують цю діяльність не довговічні. В той же час на річках, які ще зберегли природний гідрорежим, продовжується варварське регулювання (Ledwoń, Betleja, 2003).

Звичайний мартин (Larus ridibundus, БК3) не має яскраво-вираженого статевого диморфізму (різниці між самкою та самцем). Самець лише трохи більший за самицю. Обидва батьки разом доглядають гніздо. Гнізда у мартинів можуть розташовуватися дуже компактно, проте не ближче ніж на відстані витягнутої шиї птаха з дзьобом.

Колонії звичайного мартина нагадують кораловий риф, це оази для інших водно-болотяних птахів. Тут тримаються майже усі місцеві водно-болотяні птахи. Причина цього в тому, що річкові мартини активно відганяють хижаків, таких як болотяний лунь чи інших. Під охороною річкового мартина зокрема часто гніздує чорношия пірникоза.

У гніздовий період звичайний мартин спостерігається над усією акваторією Дніпра у межах міста. У післягніздовий період може утворювати великі до 300 ос. скупчення, зокрема, на намитих піщаних косах у районі островів заказника «Острови Ольжин та Козачий», а також на Осокорківських луках, зокрема озері Мартишів (Парнікоза та ін., 2020) та озері Тягле. Колонія цього мартина існує на березі озера Вирлиця, озері Алмазне, затока Вовкувата (2016-2019 рр). Мартин відмічений також на озерах Тельбін, Вербному та Сонячному (Дубровський, 2005), Йорданському, Кирилівському, та озері Заплавному. Зрідка цей птах спостерігається на зимівлі у районі впадіння каналу Бортницької станції аерації до Дніпра.

У зимовому наряді його чорний капелюх на голові линяє тільки до невеличкої темної плямки. На заплаві Дніпра цей птах – ентомофаг, тобто живиться переважно комахами, а ось популяція, яка багато років мешкає в околицях Москви (Росія), вже давно перейшла на харчування побутовими відходами на звалищах міста (Зубакин, 2010). Нами скупчення звичайного мартина зафіксовані також на озері Алмазне (2014 р.).

Жовтоногий мартин (Larus cachinnans) спочатку був приморським видом, який, починаючи з 1980-х рр., активно розповсюдився вздовж Дніпра, формуючи гніздові колонії на дніпровських водосховищах (Атамась, Лопарев, 2005). Зі своїх колоній на Канівському та Київському водосховищах та у період після гніздування жовтоногі мартини регулярно розлітаються у межах київської долини Дніпра. Зокрема, це мартин регулярно фіксується на Осокорківських луках, зокрема озері Мартишів (Парнікоза та ін., 2020). Також вид трапляється на озері Тягле, озері Алмазне, озері Вирлиця, а також в урочищі Горбачиха. За останнє десятиріччя значно зросла чисельність виду на зимівлі у межах міста Києва (Пшеничный, 2007). Цей вид у значних кількостях регулярно можна побачити на ополонках у районі північних островів, а також коло ТЕЦ-5 на Корчуватому. Значні скупчення цього виду від кількох десятків до декількох сотень перебувають на незамерзаючих ділянках неподалік Північного мосту. Також в зимовий період вид реєструється на ополонках озер Кирилівського та Йорданського (кілька особин).

Жовтоногий мартин – рибоїдний птах, який не гребує і падлом. Великі зграї цього птаха на зимівлі можна побачити не тільки біля ополонок на Дніпрі, а також на міських звалищах. Останні роки спостерігаються випадки хижацтва мартинів на колонії чапель та бакланів на південних околицях Києва. Жовтоногий мартин відноситься до групи великих сріблястих мартинів (large white head gulls). Його родичі зустрічаються по всій земній кулі. Так, в Арктиці мешкає бургомістр (Larus hyperboreus), а в Антарктиці – домініканський мартин (Larus dominicanus) (Див. ). Припускають, що це результат широкого розселення колись єдиного виду. На всьому своєму велетенському ареалі ці мартини дотримуються засади гніздування на підвищених місцях безпосередньо над морем (іншою водоймою) де будують високі конусоподібні гнізда. Вони зазвичай двошарові – 1 шар основа гнізда, а 2-вистилка сухими стеблинами трав. В умовах Дніпра жовтоногий мартин, починаючи будувати гніздо в квітні, використовує для будівництва гнізд сухі стеблини очерету, а лоток гнізда викладає китицями минулорічних суцвіть. Пташенята усіх сріблястих мартинів мають строкатий бурий наряд, що маскує їх під кольори морських узбереж.

Рідкісними прольотними видами у межах київської долини Дніпра є та . Окрім того, сивий мартин регулярно спостерігається також на зимівлі, зокрема, на ополонках у нижньому б’єфі водосховища на півночі міста та у районі Жукова, Ольжиного та Козачого островів, на ополонках озер Опечень, у парку Наталка. Великі зграї цього виду, а також мартина звичайного спостерігали на відстійниках Бортницької станції аераціїї (Давиденко, Сыпко, 2002). Мартин малий був відмічений в гирлі Десни (Причепа, 2020). Також С.Любченко вид відмічено на Русанівській протоці (2019 р).

В межах заплави Дніпра на міграції можна зустріти і деякі інші рідкісні види марітинів. Зокрема, мартин каспійський (Larus ichthyaetus, ЧКУ, категорія зникаючий вид) – залітна доросла особина зафіксована 23.02.2010 р. В. Казанником на Дніпрі в межах Києва на житловaому масиві Оболонь. Під час міграції також трапляються мартин чорнокрилий (Larus fuscus) та мартин морський (Larus marinus). Зокрема чорнокрилого мартина нами було зареєстровано неа озері Тяглому, а морського – на озері Тельбін та озері Лебедине.

Голубоподібні

Дніпровські острови – звичайне місце гніздування припутня (Columba palumbus) та горлиці звичайної (Streptopelia turtur, БК3) (Лопарев, 1996). Припутень реєструвався на острові Дикий (Дубровський та ін., 2008) та Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Крім того, гніздові угруповання припутня можна зустріти поблизу водойм системи Опечень на Жуковому острові, в урочищі Горбачиха та на Трухановому острові. З 1992 р. відбувається синантропізація припутня в Європі. Так, він давно вже став гніздувати в містах Польщі. Наразі цей птах (з синантропізованої європейської популяції) вже розпочав освоювати Київ. Горлиця звичайна відмічена на Жуковому на Козачому островах. Також вид гніздує на Трухановому острові та урочищі Горбачиха. Звичайний міський голуб (Columba livia), який трапляється на освоєних людиною ділянках заплави, походить з Близького Сходу від дикого скельного голуба, що гніздує в пустелях.

Голуб-синяк (Columba oenas, ЧКУ) відмічений у гирлі Десни (Причепа, 2020). Під час міграцій вид відмічений нами на луках Троєщини та Осокорків.

Горлиця садова (Streptopelia decaocto, БК3) трапляється у районах забудови на островах Трухановому, Долобецькому та Венеціанському, а також на Русанівці, Покалі та Корчуватому (Лопарев, 1996). В 2021 р. виявлена нами також в урочищі Горбачиха. Кільчаста горлиця походить з Близького Сходу. В ХХ ст. вона здійснила блискавичний ривок в Європу, де опанувала міста. Наразі її численність стабілізувалася, а подальше поширення припинилося. Натомість та ж сама кільчаста горлиця, завезена до Флориди, стрімко опановує західні штати США.

В заказнику Лісники (заповідна зона НПП «Голосіївський») прилеглому до заплави (реліктова заплава Дніпра) в 2017 р., виявлено гніздову ділянку голуба синяка (Columba oenas), див. .

Зозулеподібні

Зозуля (Cuculus canorus, БК3) є широко поширеним видом заплави Дніпра у межах Києва (Фесенко, 2010), зокрема, її багато на південних островах у межах Києва та прилеглих територіях. Так, 2009-2011 р. тільки на острові Козачий нараховувалося 3-5 співаючих самців.

Совоподібні

Дніпровські острови є одним зі звичайних місць концентрації сов у межах Києва. Так, на початку 2000-х р. сова вухата (Asio otus, БК2) спостерігалася, головним чином, на дніпровських схилах та островах, зокрема, загально-зоологічний заказник «Бобровня» та Осокорківських луках (Природно-заповідний.., 2001), а також в урочищі Горбачиха. Це пов’язано з гніздуванням у цих біотопах, близьких до води, сороки (Pica pica), у гніздах якої вухата сова зазвичай селиться. Щільність вухатої сови тут сягала 0,5-1 пари на км2. В зимовий час ці сови можуть скупчуватися на кладовищах (зокрема лівого берега) та в парках.

Звичайною у Києві є також сіра сова (Strix aluco, БК2). Так, у 2000-і р. її чисельність у Києві складала 15-20 пар (Атамась, 2001). У 1980-х р. вона фіксувалася на островах Великий Північний, Муромець (зокрема, загально-зоологічний заказник «Бобровня»), Труханів, Козачий, Ольжин, Жуків острів, також в урочищі Покал та на прилеглому до нього урочищі Лиса гора (Лопарьов, 1996; Природно-заповідний.., 2001), а у 2000-х р. – у межах дніпровської заплави на Феофанії та схилах Дніпра до Печерського ландшафтного парку.

Хатній сич (Athene noctua, БК2) зустрічався в урочищі Покал та Кончі-Заспі (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003), а також на Жуковому острові та в околицях Пирогова. У 2019 р. вид зафіксований нами на Осокорках. Висловлювалися припущення, що чисельність цього толерантного до присутності людини птаха скорочується, ймовірно, внаслідок харчової конкуренції з сірою совою (Лопарев, 1996). Хатні сичі можуть гніздувати на заплаві в старих дуплистих вербах та інших деревах. Тут вони можуть відкладати до 7 яєць. Характерний крик сича домового згадує в своїй поезії Т. Шевченко (). Цікаво, що в деяких країнах Європи, зокрема в Польщі, сича переслідували, як вісника нещастя, а щодо дупел в вербах оповідали, що там гніздує диявол (Chomiuk, 2008). Кумедні пташенята домового сича дійсно схожі на бісенят. А от користь яку сичі приносять сільському господарству та на садибі винищуючи гризунів, робить будь-яке їх переслідування абсурдним. Орнітологи називають сича птахом з двома парами очей. Дійсно, він має на потилиці світлі плями, які нагадують додаткові очі.

До 1982 р. у межах Києва була також поширена на гніздуванні совка (Otus scops, БК2), але, за даними станом на кін. 1990-х р., вона відзначена лише на острові Козачий (Лопарьов, 1996). Довгий час на території Києва совка не реєструвалася. С.О. Лопарьов пов’язував це з масовим вирубуванням у Києві та околицях садів під забудову. Саме у таких місцях полюбляла оселятися та полювати на великих комах – метеликів та хрущів ця маленька сова. Проте 2021 р. совка була зареєстрована нами (м, Причепа) на розріджених ділянках урочища Горбачиха в гніздовий період.

Згідно останніх обліків, проведених 2010 р. О. Кукшиним, найбільш розповсюдженим у заплаві Дніпра у межах м. Києва є сова сіра (загалом 10 гніздових пар), у той час як сова вухата значно скоротила свою чисельність порівняно з 2000-2001 рр. (3 гніздові пари на досліджуваній території). Сича хатнього на гніздуванні у межах правобережної заплави знайдено усього 3 пари (Атамась, Кукшин, Лопарев, 2011).

Під час сезонних кочівель на території дніпровської долини трапляються поодинокі особини болотяної сови (Asio flammeus, ЧКУ, рідкісний вид, БК2). Одна особина (мігрант) за даними С. Домашевського 4.03.2013 р. була зафіксована поблизу с. Погреби Броварського району під час обліків.У 2018 р. дві особини цього виду було зареєстровано на Осорківській заплаві. Також у 2019 році вид реєструвався вздовж Бортницького скидного каналу. У 2000 р. у межах лівобережної заплави трапився зальот рідкісної червонокнижної сови – сипухи (Tyto alba, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) (О.П. Шкарбалюк, особисте повідомлення).

Всі сови є вкрай потаємними птахами, які полюють переважно вночі і у сутінках і рідко потрапляють на око людині. Однак на дніпровських островах можна навесні почути сумний гук вухатої сови, а у залишках великих лісових масивів вже з кінця зими – шлюбні крики сови сірої. Крім того, сова вухата взимку може утворювати так звані зимувальні скупчення, коли на кількох розташованих поруч деревах вдень може збиратися до 30 особин цього корисного птаха-мишоїда. В цей час вухаті сови збираються чи на окремих деревах чи в паркових масивах та на кладовищах.

Дрімлюгоподібні

Дрімлюга (Caprimulgus europaeus, БК2) – вид, що трапляється на Осокорківській заплаві, Троєщинських луках та острові Муромець.

Серпокрильцеподібні

Серпокрилець (Apus apus, БК3) може влаштовувати поодинокі гнізда на островах Труханів та Муромець (Лопарев, 1996). На годівлі він зареєстрований у районі островів Покал та Рославський (Дубровський та ін., 2008). Над акваторією Дніпра у межах заказника «Острови Ольжин та Козачий» також регулярно спостерігається 2-4 ос. серпокрильця.

Одудоподібні

Одуд (Upupa epops, БК2) найчастіше зустрічається на сухих ксерофітних луках дніпровської заплави, де гніздує у дуплах поодиноко стоячих дерев чи дерев галерейних лісів, переважно осокорів та білих верб. В 1914 р. Е. (М) В. Шарлемань відзначив його гніздування у дуплах старих верб Труханового острова (Шарлемань, 1914a). Вид відзначався на лівобережній Придеснянській та Осокорківській заплаві (Парнікоза та ін., 2020), а також на острові Жуків та Ольжин. Також спостерігався на островах Великому Північному та Трухановому (Дубровський та ін., 2008), а також на островах Долобецький та Муромець (Костюшин, 1994). Нами зафіксований в 2020 р. в частному секторі колишнього с. Осокорки по вул. Іжевській.

Довгий дзьоб одуда дозволяє йому майстерно полювати навіть на підземних тварин, зокрема, капустянок. Захищаючи гніздо від сторонніх відвідувачів, одуд створює навколо нього нестерпний сморід. А його пташенята захищаються так само як скунс. Для гніздування одуда необхідне збереження старих дерев з дуплами, зокрема, осокорів чи верб, що поки що у достатній кількості присутні у ландшафтах дніпровських островів.

Ракшеподібні

Птахи цього ряду вражають своїми кольорами. Це справжні вихідці з тропічних країв. Рибалочка (Alcedo atthis, БК2, РК3) – один з найгарніших птахів київської заплави. Відзначений на Покалі, островах Труханів, Муромець (зокрема, загально-зоологічний заказник «Бобровня»), Лопухуватий, Великий Південний та Великий Північний та Осокорківські луки. За літературними даними наявний також на берегах озера Вербне (Природно-заповідний.., 2001; Дубровський та ін., 2005). Нами також регулярно відзначений у гніздовий період на островах заказника «Острови Ольжин та Козачий», трапляється на озерах системи Опечень та в урочищі Горбачиха. Взимку вид зареєстровано на відвідному каналі Бортницької станції аерації, на озері Йорданське (де чисельність тут в окремі зими може сягати до 10 особин) та на скидному каналі ТЕС в урочищі Покал.

Тож, якщо ви сидите на березі водойми, а повз вас яскравою блакитною стрілою з голосними різкими криками пронісся якийсь птах – придивіться уважніше і не проґавте можливість побачити рибалочку.

Існування рибалочки залежить від кількох головних факторів. Це перш за все наявність чистих водойм з достатньою кількістю дрібної риби, якою цей птах живиться. Рибу рибалочка зазвичай ловить з засідки на гілочці якоїсь верби понад поверхнею водойми. Помітивши рибу, він зривається вниз, пірнає і ловить її своїм довгим дзьобом. Рибалочка потребує також водойм з високими берегами, в яких йому зручно влаштовувати нори (шириною 5 см, довжиною від 40 до 100 см), які вистелені кісточками та лускою риб. Зважаючи на вищевикладене рибалочка є добрим індикатором доброго стану водних екосистем (Wasko, Lipinska, 2012). Але якщо береги не круті. Не біда. Блакитний рибалочка дуже винахідливий птах. У таких умовах він може влаштовувати гнізда на виворотнях осики чи інших дерев заплави. Цікаво, що частина цих птахів відлітає на зиму в південну Європу (зокрема Хорватію), а частина лишається на незамерзаючих в силу природних чи техногенних причин ділянках водойм.

Під час осінньої міграції на прибережних крутих схилах та деяких островах зупиняються зграйки бджолоїдок (Merops apiaster, БК2), які нараховують 5-40 особин. Такі зупинки, зокрема, відзначені нами на урвищах Лисої гори та острові Ольжин, Проміжний та Дикий. У 2002-2003 р. 3 пари бджолоїдок гніздували у норах на верхівці Лисої гори, але потім залишили її. За нашими даними колонії цих птахів наявні також вздовж схилів на Бортницькому скидному каналі. Крім того невеликі колонії цього виду виявлені вздовж узбережжя озера Острівки.

Сиворакша (Coracias garrulus, ЧКУ) відмічена в 2019 р. в пригирловій частині Десни (Причепа, 2020).

Дятлоподібні

Малий (Dendrocopos minor, БК2) та звичайний (Dendrocopos major, БК2) дятли поширені на Трухановому, Муромці, Долобецькому, Великому Північному, Жуковому та Венеціанському островах (Лопарев, 1996; Костюшин, 1994) та Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Звичайний дятел виявлений нами 2021 р. в урочищі Горбачиха. Малий дятел відзначений на острові Вальковський (Ю. Дубровський, особисте повідомлення) та нами в урочищі Горбачиха. Великий та середній (Dendrocopos medius, БК2) дятли, а також крутиголовка (Jynx torquilla, БК2) є звичайними для територій заказника «Острови Ольжин та Козачий», а також острова Дикий. Середній, малий та сирійський дятли та крутиголовка зафіксовані на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Також середній дятел виявлений нами на Трухановому острові. Для Жукова острова наводиться крутиголовка та дятел великий (Гаврись та ін., 2003), а в урочищі Горбачиха нами виявлена крутиголовка.

Сирійський дятел (Dendrocopos syriacus, БК2) трапляється у заплавному лісі Покал, а також на території прилеглої Лисої гори. Відзначений також і на островах Долобецький і Труханів (Костюшин, 1994). Відмічений нами також 2021 р. в урочищі Горбачиха.

Сивий дятел (Picus canus, БК2) фіксувався на островах Жуковому, Муромці та Козачому (Лопарев, 1996), Трухановому, урочищі Горбачиха, а також на всіх північних островах Києва (Костюшин, 1994) та Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Слід зауважити що за нашими даними цей дятел також гніздує у зелених зонах вздовж озер Опечень та в урочищі Горбачиха.

Жовна чорна (Dryocopus martius, БК2) та зелений дятел (Picus viridis, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) виявлені на острові Дикий (Дубровський та ін., 2008). Можливі зустрічі цих видів в заплавних вільшаниках. Нами, жовна чорна реєструвалась на Трухановому острові та в урочищі Горбачиха.

Дятли дуже цікаві птахи. Вони мають особливості будови, які дозволяють їм працювати як долото, молоток (дзьоб), пінцет та липучка (язик). Шийні м’язи дятла приймають на себе удари і відводять їх голови птаха. А поставлені хрест на хрест пальці дозволяють дятлам триматися на дереві і вільно переміщуватися в вертикальному вимірі. Гніздують дятли у видовбаних власним дзьобом дуплах. Лише крутиголовка гніздує в дуплах видовбаних іншими дятлами. Крутиголовка загалом найбільш оригінальний птах серед дятлів. Вона може вигинатися і удавати змію, відлякуючи ворогів. Вона має заслабкий хвіст, щоб лазити таксамо вправно по деревах, як і інші дятли. Окрім того, вона єдина з дятлів відлітає взимку у вирій.

Для дятлів найбільш сприятливими є райони поширення старих осокорів чи білих тополь. Комахи, які ховаються під корою цих дерев, які засихають, забезпечують кормом дятлів на всю зиму. У цьому плані надзвичайно цінними слід визнати осокірники півострова Лісовий Труханового острова та деревостани острова Міжмостний. Цікаво, що сприятливими для дятлів є також заплавні вільшанники. Дуже цінні для дятлів також плодові дерева, так як тут вони можуть знайти багато комах.

Цікавий опис дятла подає один з найстарших грецьких християнських текстів ІІ-ІV ст. під назвою «Фізіолог», де описуються різні птахи:

«Дятел є строкатим птахом, а багатство його барв, асоціюється з різноманіттям постатей диявола. Дятел прилітає до гаю, входить на дерева і довбе їх своїм дзьобом, прислухаючись. Якщо дерево глухе і не має серцевини, робить в ньому дупло та влаштовує гніздо. Якщо ж дерево є здорове та має серцевину, швидко від нього відлітає і летить до іншого. Так і диявол прилітає до дерева, тобто людини, вдаряючи стрілами гріха і прислухається. Якщо людина є глухою та позбавленою серця, входить в неї і влаштовує гніздо. Якщо ж навпаки: людина сильна і повна серця – відступається від нього і чим душ летить до іншого гаю» (Скорупко Т. Матеріали виставки музею перших Пястів на Ледниці, 2015).

Строкаті дятли віщують переміну погоди своїм стукотом на сухих гілках. Якщо дятел стукає так в літній день – значить буде дощ. Адже в цей час комахи ховаються під кору, де він їх і добуває (Рощин, 1983).

Горобцеподібні

Докладний аналіз населення цих птахів біло проведено В.О. Костюшиним для островів північної частини Дніпра у межах Києва (1994). Зокрема, цим автором на гніздуванні зафіксовано 54 види горобцеподібних, найбільша кількість видів – 52, – вказується для острова Муромець. Для різних островів домінуючими видами виступають зяблик (Fringilla coelebs, БК3), соловейко східний (Luscinia luscinia, БК2, зафіксований нами також в урочищі Горбачиха), трав’янка лучна (Saxicola rubetra, БК2), кропив’янки сіра (Sylvia communis, БК2) та чорноголова (Sylvia atricapilla, БК2, зокрема за нашими даними з урочища Горбачиха, 2021 р.), шпак (Sturnus vulgaris, за нашими даними відомий з урочища Горбачиха, 2021 р.), хатній горобець (Passer domesticus), а також представники родини воронових – сіра ворона та грак (Corvus frugilegus). Взимку зустрічається також чиж (Spinus spinus, зафіксований нами, зокрема в урочищі Горбачиха), що зокрема використовує вільшаники, харчуючись насінням вільхи. Трав’янка лучна, кропив’янка сіра, садова та чорноголова, а також соловейко східний є звичайними на Осококрівських луках (Парнікоза та ін., 2020). Також 2021 р. на луках Осокорків С. Любченко зареєстровано коропив’янку рябогруду (Sylvia nisoria, БК2). В урочищі Горбачиха нами зафіксовано також коноплянку (Acanthis cannabina, БК2).

Звичайні хатні горобці виявляється є добрими метеорологами. Якщо горобці збираються зграйками на землі, стають в’ялими, сидять нахохлившись – до дощу. Літом купаються в пилу чи піску – також до дощу. Тепло і висока вологість повітря підвищують активність нашкірних паразитів, що зумовлює піщані ванни. Якщо горобці активізувалися та зацвірінькали під час тривалої негоди – можна чекати покращення погоди. Якщо горобці взимку сидять тихо на древах чи будівлях – буде сніг, а дружно цвірінькають – буде потепління. Якщо горобці ховаються в схованки – буде завірюха, а якщо вони їх ще утеплюють – будуть сильні морози (Рощин, 1983).

Шпаки – птахи які приносять у Київ весну. Інколи вони з’являються ще в лютому і починають шукати собі місце для гніздівлі. У зв’язку з вирубкою старих дерев в парках на островах, ці птахи потребують штучних гніздівель. Шпаки невтомні переслідувачі різних комах. Про це варто пам’ятати і не дуже гніватися на них, коли вони обліплять вашу черешню. Навесні шпак вирізняється з поміж інших птахів своїм яскравим металево-чорним оперенням з білими рисками. Восени шпаки збираються в величезні зграї. Фантастично, ніби один цілісний організм, рухаються ці зграї в повітрі.

Граки то птахи, які пожвавлюють вигляд наших вулиць всю зиму. Вдень вони розбрідаються по місту, а на ніч збираються у великі зграї, які відлітають до парків чи до інших місць відносно спокійних з високими деревами. Саме граки, а не сірі ворони, як часто помилково вважається, збираються у ці великі зграї, які можна спостерігати над Дніпром. Щільні видовжені «хмари» грачиних зграй у сутінках загальними контурами нагадують велетенських зміїв чи драконів. Зграя гаків – це не просто хаотичне скупчення. Це система, в якій панує ієрархія та чіткий сенс. На ночівлі найкращі місця займають старіші особини. Це ділянки на гілках в центрі дерева, де вони прикриті з назовні іншими птахами. В випадку сильного вітру, старіші птахи розсаджуються нижче по стовбуру. На ночівлі граки вивчають один одного і по зовнішнім ознакам вирізняють найбільш відгодованих. Наступного ранку вони намагаються летіти за тими птахами, які знають де більше поживи. Додатковий сенс великої зграї – більша безпека. Адже в такому випадку значно вища імовірність що хтось помітить небезпеку. Весною граки відлітають з України на північ – в Росію (звідси знаменита картина О. Саврасова ), де гніздують на окремих деревах парами. Після сезону розмноження ці птахи знову збираються в зграї, а за настанням холодів прилітають знову до нас.

А ось сірі ґави, скоріше, – одинаки. Це звичайні птахи дніпровської заплави та островів. Часто їх можна побачити на піщаних берегах островів, особливо під час добових коливань рівня води, коли вони ретельно обстежують зріз води у пошуках поживи. На південних островах Києва сірі гави розорюють качині кладки та крадуть яйця з гнізд кваків та бакланів. Та не поспішайте обертати проти сірої ґави весь свій гнів. Адже місце хижака у природі не може бути порожнім. Окрім того переслідування гризунів у центрі міст Польщі швидко призвело до елімінації з них сірої ґави. Час вже відмовитися від ярликів в дусі сталінської доби, на кшталт «шкідливий вид» та небажаний вид» (так сіра ґава наприклад досі числиться в центральному природознавчому музеї НАНУ), та зрозуміти, що кожна жива істота в природі необхідна.

На Київській заплаві крук поширений на Осококрівських луках (Парнікоза та ін., 2020), а також зафіксований нами 2021 р. в урочищі Горбачиха.

Крук присутній в фольклорі, літературі та мистецтві. Знайти його можна як в Біблії так і міфології. В темні віки середньовіччя цей птах був несправедливо занесений до супутників нечистої сили, про нього розповідали різні дурноти. Як стверджує Д. Завадска (2006) справжній образ цього розумника світу птахів набагато цікавіший. Варто придивитися до цього нашого супутника пильніше. Для цього варто вибратися на Дніпровську заплаву. Круки живуть зграями десь з десяток екземплярів в кожній та ведуть колективний спосіб життя. Вони гніздують і ночують на великих деревах. Члени однієї зграї розлітаються на велику відстань та шукають падлини. В разі якщо вони його виявили, то одразу не знижуються, а кружляють та вивчають ситуацію. Потім повертаються в місце ночівлі зграї і розповідають іншим крукам про знахідку. Така поведінка гарантує крукам більшу імовірність знахідки харчу, а знайденого водному місці харчу вистачає на всіх. Перш ніж підійти до падла, круки уважно вивчають ситуацію, чи немає бува засідки? Проте навіть якщо все добре, крук часто не може пробити шкіру загиблої тварини і потребує допомоги. Для цього круки вчиняють галас та приваблюють великих хижих птахів – орланів чи канюків, орлів, а також вовків чи рись. Ті роздирають тварину і курки можуть дістатися до м’яса. Тварини колективно годуються. Окрім того круки доїдають на місцях полювання інших хижаків. Крук дуже розумна птаха, а легенди. Які збереглися на Євразійському та Північноамериканському континенті зберегли його образ святої птахи. Ще досі цей птах святий у інуїтів (ескімосів). Причина цьому дуже проста, птах, розуміючи, що мисливці – ескімоси добуваючи оленя, залишать рештки йому наводив давніх мисливців на зграї карибу. Так виробилася співпраця з людиною подібна до вищеописаної співпраці з людьми. Крук моногамна тварина, в зграях тварин панує соціальна ієрархія. А також мова тіла та більш ніж 70 різних звуків, за допомогою яких круки спілкуються. Цікаво, що цей птах одним з перших починає закладати гніздо. Це може відбутися навіть у лютому, коли ще панує зима.

Був майже повністю винищений в більшій частині Європи та Північної Америки. от як про нього пише німецький природоохоронець світового рівня Г. Конвенц:

«Крук, був ще п’ятдесят років тому широко розповсюджений, місцями багато чисельний, але зараз він повністю зник на великих ділянках і належить до числа рідкісних гніздуючи птахів. В Саксонії останню пару спостерігали в 1868 р. З того часу він там зник. В Сілезії ця птаха також більше не гніздує» (Конвенц, 2000).

Внаслідок цього ще в другій половині XX ст. був рідкісним. Наразі частина мисливців та «екологів» звинувачує його в шкідливому впливі на популяції мисливських птахів. Насправді ж крук абсолютно не шкідливий і надзвичайно цінний утилізатор падлини (Zawadzka, 2006).

На відміну від північних островів, детальні обліки горобиних на південних островах не проводилися. Нижче наведено деякі звичайні та чисельні види цих територій.

Жовта (Motacilla flava, БК2) та біла (Motacilla alba, БК2) плиски є звичайними видами, які гніздують на островах. Біла плиска просто всюдисуща. Найбільш часто можна побачити її на заплаві Дніпра біля зрізу води, де вона здобуває дрібних комах. Слід згадати оригінальний спосіб гніздування білої плиски на дніпровській заплаві – безпосередньо на напівзатоплених пнях та корягах, що підвищуються над водою.

Плиска жовтоголова (Motacilla citreolla, БК2) реєструється на Осоорківській заплаві, де навні гніздові поселенн цього виду. Також у зимовий період у межах заплави реєструється плиска гірська (Motacilla cinerea, БК2), зокрема на Бортницькому скидному каналі.

Жовта плиска тяжіє до заплавних лук, вона, зокрема, зафіксована на Пташиному та Трухановому островах (Дубровський та ін., 2008), на Осокорківських луках, а також на луках заказника «Острови Ольжин та Козачий» (Парнікоза та ін., 2020). Блукаючи заплавними луками, важко не помітити цього птаха, адже ось він стрибає верхівками невеликих кущів верби та високого бадилля, наприклад, кінського щавлю.

Міська ластівка (Delichon urbica, БК2) виявлена на Трухановому острові, ластівка берегова (Riparia riparia, БК2) відома з Труханового та Оболонського островів, Осокорківських лук (Дубровський та ін., 2008; Парнікоза та ін., 2020). Колонії берегової ластівки наявні також на піщаних підвищених берегах південних київських островів, зокрема, Ольжиного та на Козачій косі, а також на урвищах вздовж затоки Доманя. На жаль, чисельність берегової ластівки на сьогодні скоротилася через брак придатних місць для гніздування – піщаних урвищ, де вона викопує гніздові нори.

У той же час сільська ластівка (Hirundo rustica, БК2) є звичайним видом, відомим, зокрема, з островів Великого Північного, Муромця, Труханового, Венеціанського та Дикого, а також Осокорківських лук (Лопарев, 1996; Дубровський та ін., 2008; Парнікоза та ін., 2020). Цікаво, що сільські ластівки двічі на рік перетинають пустелю Сахару, пролітаючи з Європи до Південної Африки і навпаки. Можливо вони розпочали свої перельоти давніше, коли Сахара не була такою безжиттєвою, а після погіршення ситуації тут просто не змогли перелаштуватися?

Здавна відомо, що ластівки можуть передбачати погоду. Ластівки літають високо – до доброї погоди, низько – бути дощу. Адже коли стає волого крильця комах набрякають і вони опускаються вниз, де їх переслідують ластівки (Рощин, 1983).

Кам’янка звичайна (Oenanthe oenanthe, БК2) наводиться для островів Великого Північного, Муромця, Труханова, Долобецького, Венеціанського, Жукового, а також урочищ Горбачиха, Покал та прилеглої до нього Лисої гори (Лопарев, 1996). Також кам’янка зафіксована нами на на луках Троєщини.

Польовий жайворонок (Alauda arvenis, БК2) гніздує на острові Великому Північному, Троєщинських та Осокороківських луках, Жуковому острові (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003). Польовий жайворонок – це давній слов’янський символ весни. Жайворонок прилітає до нас на початку березня. В Польщі переказують, що його випускає з мішка св. Агнешка. Бо він прилітає після свята цієї святої – 21 січня. В цей час його набагато легше почути, ніж побачити. Голос жайворонка, який нагадує тонкий дзвіночок, може тривалий час линути з одного й того ж місця, адже птахи ці люблять зависати у повітрі. Зважаючи на це він за переказом був улюбленим птахом святого Франциска. Дійсно цей птах виглядає скромно, має скромну дієту і найголовніше весь час співає до неба. На землі жайворонок малопомітний з-за свого камуфляжного забарвлення. Тож не дивно, що згідно одній з легенд він народився з грудки землі. В Західній Європі цей птах з-за інтенсивного сільського господарства є дуже рідкісним.

Прильот жайворонка означає надходження тепла. Якщо жайворонки багато і довго співають – збережеться ясна погода без опадів, якщо їх не чути з самого світанку – буде дощ. Сидять жайворонки нахохлившись – буде гроза (Рощин, 1983).

Не менш поширеним на заплавних луках є трав`янка лучна, зокрема, її багато на луках заказника «Острови Ольжин та Козачий».

Жайворонок лісовий (Lullula arborea) реєструвався нами на заплаві Осокорків, зокрема поблизу озері Тягле. Також цей вид траплявся на Троєщинських луках. На заплаві Дніпра під час міграцій зустрічається також тинівка лісова (Prunella modularis), зокрема на заплаві Осокорків.

На півдні київського острівного архіпелагу, а також на лівобережних заплавних луках на південь від каналу БСА, можна також зустріти низку видів очеретянок: лучну (Acrocephalus schoenobaenus, БК2), ставкову (Acrocephalus scirpaceus, БК2), велику (Acrocephalus arundinaceus, БК2), а також кобилочку солов’їну (Locustella luscinioides, БК2) і зрідка – кобилочку річкову (Locustella fluviatilis, БК2) (Парнікоза та ін, 2020). На озері Вирлиця виявлено очеретянку велику, кобилочку солов’їну та рідкісну кобилочку-цвіркуна (Locustella naevia, БК2) (Мoроз та ін., 2015). На Осокорківських луках виявлено очеретянку чагарникову (Acrocephalus palustris, БК2). Велика та ставкова очеретянки виявлені нами в урочищі Горбачиха.

Прибережні зарості щільно заселені різноманітними та цікавими птахами. Часто можна побачити, як очеретянка, ніби виправдовуючи свою назву, швидко пересувається вертикальними стеблами очерету, або, співаючи, сидять на його верхівках. В заростях очерету та прибережно-водній рослинності тримаються численні види очеретянок. Очеретянки мають дві зазубрини на язику, які допомагають їм втримувати комах. В другій половині літа триває прольот очеретянок коридором узбережжя Балтийського моря.

Велика очеретянка вміє прогнозувати повені. Коли птахи повертаються на заплаву, вони не одразу починають гніздувати. Вони чекають поки відросте очерет чи гілки стають зеленими. Затишні, глибокі чашеподібні гнізда як запрокинутий ковпачок, вони будують на стеблах очерету чи на кущах над водою не вище 1 м. Але якщо очікується дощове літо чи велика повінь ці птахи гніздують вище. При цьому вода піднімається рівно на стільки на скільки положення гнізда відбігає від норми (Рощин, 1983).

А ось кобилочки – досить потаємні птахи, їх легко розпізнати завдяки специфічній пісні, що нагадує дзюрчання цвіркуна. Очеретянки підвішують свої кошикоподібні гнізда з стеблин трав на пагонах очерету – звідси і назва цих птахів. Гнізда міцні і витримують гойдання очерету від вітру. Слід зазначити, що очеретянка велика оселяється у густих заростях очерету чи рогозу, у яких стоїть вода. На відміну від неї лучна та чагарникова очеретянки можуть оселятися на відносно сухих ділянках заплави.

У 2020 р. на Осокрківській заплаві Н. Гончарик було виявлено очеретянку садову (Acrocephalus dumetorum).

У заростях напівводяної рослинності вздовж берегів можна побачити також ремеза (Remiz pendulinus, БК2), який часто харчується, зависаючи, як і всі синиці, вниз головою на качалках рогозу. Ремез, зокрема, виявлений на озері Вирлиця та Осокорківських луках (Мoроз та ін., 2015; Парнікоза та ін., 2020).У 2019 р. вид було виявлено на озері Кирилівське (2 гнізда). Також вид гніздує на Бортницькому скидному каналі, затоці Вовкувата, озері Алмазне. Цей вид відомий також своїми схожими на рукавичку висячими гніздами, майстерно зробленими з пуху верб та тополь. Ремез закладає одразу кілька рукавичок, щоб хоча б одну вибрала самиця. Власне саме цю рукавичку він і закінчує додаючи до неї вхід у вигляді рукава. Такі рукавички ремезу надійно захищають пташенят від холодів та дощів.

В очеретах мешкають вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus, БК2), а також надзвичайно гарна вусата синиця (Panurus biarmicus, БК2). Вівсянка очеретяна зафіксована, зокрема, на озері Вирлиця та Осокорківських луках, а просянка (Emberiza calandra) на Осокорківських луках (Мoроз та ін., 2015; Парнікоза та ін., 2020). За нашими даними просянка зафіксована також на Троєщинських луках, островах Муромець та Жуків. Вусата синиця зареєстрована нами на Осорківській заплаві та озері Алмазне як гніздовий вид.

Самці вусатої синиці мають імпозантні чорні вуса. Спів вусатої синиці нагадує скрипку. Ці птахи мають дуже екзотичний тропічний вигляд і недарма. Більша частина представників цієї родини (товстодзьобі синиці) поширені та походять з Азії та Північної Америки, а сама вусата синиця розселилася на захід до Європи ще у прадавні часи (Воинственский, 1960). У Києві її зафіксовано на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Це теплолюбний птах, ареал якого просувається на південь у зв’язку з теплими зимами. Потребує добрих врожаїв насіння очерету. В холодні зими з браком корму цілі популяції можуть загинути.

На острові Ольжин фіксувалися щиглик (Carduelis carduelis, БК2), зеленяк (Carduelis chloris, БК2), а на правому березі навпроти нього і на острові Проміжний гніздують берестянка звичайна (Hippolais icterina, БК2) та гаїчка болотяна (Parus palustris, БК2). Щиглик і зеленяк є звичайним птахом на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Також за нашими даними вони зустрічаються вздовж лісових ділянок на озері Алмазне, островах Долобецький, Труханів, Муромець та решті території заплави. Берестянка звичайна трапляється також на Венеційському острові та в урочищі Горбачиха. Гаїчка болотяна виявлена нами 2021 р. в урочищі Горбачиха. А берестянка (Hippolais icterina, БК2) зафіксована в урочищі Горбачиха.

Цікаво, що багато з цих видів, зокрема, щиглик, зеленяк, очеретяна вівсянка, довгохвоста синиця та зяблик, зустрічаються у Києві на зимівлі, зокрема, коло теплої води Бортницького каналу аерації на його берегах. Щиглик то своєрідний папужка фауни України. Різнокольороваий птах одразу кидається в очі і нажаль приветрає увагу жадібних птахоловів, які час від часу пробують збувати його на Куренівському ринку в Києві. Тож треба бути пильними і в разі виявлення продажу щигликів чи ніших диких птахів інформувати природоохронців чи поліцію. На заплаві щиглики активно поїдають насіння зовні нікому не поітрбних будяків (Cirsium). А вівсянку, зеленяка чи чорного дрозда можна побачити в зимовому місті біля годівнички.

Синьошийка (Luscinia svecica, БК2) на території долини Дніпра гніздує на Трухановому острові, Муромці (загально-зоологічний заказник «Бобровня»), Осокорківських луках (Лопарев, 1996; Природно-заповідний.., 2001; Мальцев та ін., 2010; Парнікоза та ін., 2020) та на островах Проміжний та Козачий. Також вид реєстрували на Жуковому острові та Троєщинських луках.

Птах надзвичайно гарний – він має на черевці велику блакитну пляму з червоною зірочкою та гарну мелодійну пісню, що схожа на спів соловейка –

Соловейко східний – звичайний вид на островах і заплаві (Лопарев, 1996; Природно-заповідний.., 2001), зокрема, зафіксований на Вальковському, Муромці (загально-зоологічний заказник «Бобровня»), Трухановому та Долобецькому островах (Ю. Дубровський, особисте повідомлення), а також на острові Великий Південний та островах заказника «Острови Ольжин та Козачий». Посилена чутливість цього виду до антропогенного впливу пов’язана з гніздуванням на землі, як правило, при основі чагарнику, або серед старих неприбраних опалих листків або куп вітровалу (Межжерина, 1999). Зрозуміло, що традиція прибирання листя восени, тяжіння до «прозорих» деревостанів під час численних київських реконструкцій парків становить серйозну загрозу для соловейка. Прикладом своєрідної адаптації виду до помірної рекреації є гніздування соловейка неподалік озера Вербне.

Якщо соловейко співає усю ніч – буде погожий день (Рощин, 1983).

Вивільга (Oriolus oriolus, БК2) є звичайним птахом заплави. Надзвичайно ефектне кольорове забарвлення дорослих птахів. В Польщі, наприклад цього птаха навіть називали золотим дроздом. Зафіксована від острова Великого Північного на півночі до острова Жукового на півдні, зокрема в межах загально-зоологічного заказника «Бобровня» та на Осокорківських луках (Лопарев, 1996; Природно-заповідний.., 2001). Також зареєстрована нами неподалік озері Алмазне та в урочищі Горачиха. Гніздує також на островах заказника «Острови Ольжин та Козачий», де пізно навесні можна почути його флейтовий спів.

Вивільга в сонячний день видає звуки, що нагадують мелодію флейти, а перед погіршенням погоди пронизливо кричить (Рощин, 1983).

Волове очко (Troglodytes troglodytes, БК2) відзначений на острові Великому Північному (Ю. Дубровський, особисте повідомлення), а також регулярно зимує у північній частині Бортницького каналу станції аерації. Волове очко трапляється в урочища Горбачиха. Це друга за розміром після золотомушки птаха фауни України. Волове очко дуже полюбляє зарості кропиви, в яких влаштовує гнізда звиті з рослинних волокон.

Вільшанка (Erithacus rubecula, БК2) є звичайним видом заплави, зокрема, зустрічається на островах Труханів, Венеційський, Покал, Рославський та Дикий (Дубровський та ін., 2008), урочищі Горбачиха (Причепа, 2021), Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020), а також на всіх південних островах та прилеглих територіях. Загалом, за нашими спостереженнями цей птах зустрічається по всій заплаві в місцях з розвиненими чагарниковими заростями.

Чикотень (Turdus pilaris, БК3), за нашими спостереженнями, також є звичайним птахом досліджуваного регіону. За даними Ю. Дубровського, зареєстрований на Вальковському та Оболонському островах (Ю. Дубровський, особисте повідомлення), Осокорківських луках (Парнікоза та ін, 2020), а також на південних островах Києва, так само, як і сойка (Garrulus glandarius). Цей птах полюбляє ягоди, ласує горобиною, бирючиною та омелою. В урочищі Горбачиха відмічені також дрізд чикотень та дрізд-омелюх (Turdus viscivorus, БК3).

Дрізд білобровий (Turdus iliacus, БК3) реєструвався нами на Осорківській заплаві, на островах Венеційському та Долобецькому. Дрізд співочий (Turdus philomelos, БК3) трапляється на Дніпровських островах. Він також виявлений в урочищі Горбачиха (2021р.).

У межах долини Дніпра зустрічаються також синиця чубата (Parus cristatus, БК2) – острові Великий Північний, та синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus, БК3) – острови Великий Північний та Венеційський (Дубровський та ін., 2008), а також острови Козачий, Ольжин та території навпроти цих островів, а також Осокорківські луки (Парнікоза та ін., 2020).

У заболочених широколистяних лісах заказника Лісники біля с. Віта-Литовська, заплавних дібровах Жукового острова та інших місцевостях найбільш поширеними видами (домінуючими, не менше 0,5 пар/га) є дрізд чорний (Turdus merula, БК3, зафіксований нами зокрема в урочищі Горбачиха, 2021 р.), вільшанка, жовтобровий вівчарик (Phylloscopus sibilatrix, БК2, зафіксований нами зокрема в урочищі Горбачиха, 2021 р.), вівчарик-ковалик (Phylloscopus collybita, БК2, зафіксована нами зокрема в урочищі Горбачиха, 2021 р.), кропив’янка чорноголова, синиця велика (Parus major, БК3 поширена по всій заплаві), зяблик, костогриз (Coccothraustes coccothraustes, БК2, зафіксований нами зокрема в урочищі Горбачиха, 2021 р.) та шпак звичайний. До звичайних видів відносяться вже згадуваний чикотень, щеврик лісовий (Anthus trivialis, БК2), синиця блакитна (Parus caeruleus, БК2, зафіксований нами зокрема в урочищі Горбачиха, 2021 р.), повзик (Sitta europaea, БК2, зокрема в урочищі Горбачиха, 2021 р.) (Гаврись та ін., 2003; наші спостереження). Чорний дрізд та вівчарик-ковалик зустрічаються на Осокорківських луках. Зрідка тут трапляється також вівчарик зелений (Phylloscopus trochiloides, БК2) (Парнікоза та ін., 2020). Також вівчарик зелений реєструвався на острові Венеційський. Щеврик лісовий реєструється на Осокорківській заплаві, неподалік озері Алмазного та Троєщинських луках. Також на заплаві трапляється щеврик лучний, зокрема на Троєщинських луках. У зимовий період на Троєщинських луках та Осокорках нами зарєєстрований рогатий жайворонок. Щеврик жовточеревий також реєструвався на Осорках та Троєщині. Серед вівсянкових слід зазначити про реєстрацію вівсянки садової, зокрема на заплаві Осокорків. На Троєщинських луках та Осорках реєстрували чечевицю. Серед інших видів дрібних горобиних птахів слід зазначити наявність під час зимових міграцій пуночки (Plectrophenax nivalis, БК2), щедрика європейського (Serinus serinus, БК2) та чечітки звичайної (Acanthis flammea, БК2), які трапляються на різнотипних ділянках заплави.

Костогриз є аналогом тукана в наших лісах. Його дзьоб звичайно не такий великий як у тропічного аналога, проте справний в розгризанні насіння грабу та кісточок плодових дерев.

Зяблик окрім того що одним за найбільш звичайних наших птахів, виявляється добре відчуває зміну погоди. Якщо зяблик змінює свою пісню на монотонну і цідить «рю-пинь-пинь-рю» він передбачає дощ. Якщо зяблик улітає – чекай похолодання (Рощин, 1983).

Молоді дрозди злітають з гнізда та розташовуються в полозі лісу, криком приваблюючи батьків з кормом. В разі появи хижака зачаюються. Тому в разі виявлення зльотків, не треба їх забирати з собою як покинутих.

Взимку синиці зграйками прочісують фрагменти заплавного лісу в пошуках комах, що зимують в тріщинах та під корою верб та тополь. Синиці це переважно комахоїдні птахи – хижаки. Проте в голодну пору вони можуть переходити на насіння, зокрема з великим вмістом олії. Зокрема, можуть поїдати насіння ялини. Не вистоюють вони і перед соняшником, яким найкраще підгодовувати їх взимку. Прочісуючи заплаву, синиці роздзьобують тріщини в корі та витягають зсорокопувідти личинок, яйця та самих безхребетних. Взимку синиці мають весь час харчуватися. Бо їм треба підтримувати високий обмін за рахунок чого вони витримують холоди. Температура тіла синиць сягає 42 градуси. А температура зимової ночі -11 градусів. Хоча взимку в них відростають додаткові пухові пір’я, швидшим стає коло обіг крові, серцебиття, спеціальне огрівання кінцівок, втім багато залежить від поведінки. Для нічного відпочинку синиці мають обирати сухі місця закриті для вітру. Недосвідчені синиці, які обирають вологі вітряні місця не переживають холодних ночей. Блакитна синиця та московка ховають в корі запаси на випадок безкорм’я.

Всі ці види також є характерними для заказника «Острови Ольжин та Козачий» та його околиць, а також дрозд співочий (Turdus philomelos, БК3), сорокопуд терновий (Lanius collurio, БК2), мухоловка білошия (Ficedula albicollis, БК2, зустрічається в урочищі Горбачиха), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella, БК2), місцями горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros, БК2), вівчарик весняний (Phylloscopus trochilus, БК2) та кропив’янка садова (Sylvia borin, БК2). Мухоловка білошия потребує дуплистих дерев а отже режиму заповідності: відсутності будь-яких рубок. Мухоловка сіра (Muscicapa striata, БК2), вівсянка звичайна та сорокопуд терновий виявлені нами в урочищі Горбачиха (2021 р.). Терновий сорокопут поширений також на не трансформованих ділянках лівобережної заплави. Він є звичайним на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Також він є фоновим видом на Троєщинських луках, островах Муромець, Труханів та Жуків. Цей птах трапляється також на більш урбанізованих ділянках заплави, зокрема вздовж озері Вербного, на території садових товариств та рештках придніпровських сіл. Він зокрема переслідує травневих хрущів, тож садоводи не мають підстав нарікати на його присутність.

Крім сорокопута тернового, трапляються ще два види сорокопудів, зокрема чорнолобий та сірий (останній під час міграцій та зимівлі). В гирлі Десни та в районі острова Жуків-Конча-Заспи зафіксовано сорокопуда сірого (Lanius excubitor, ЧКУ, категорія рідкісний вид) (Костюшин, 1998; Причепа, 2020). Сірий сорокопут за нашими спостереженняит також трапляється на острові Муромець та луках Троєщини. Натомість на Осокорківських луках зафіксовано чорнолобого сорокопуда (Lanius minor), (Парнікоза та ін, 2020). Загалом чонолобий сорокопуд за нашими даними є звичайним гніздовим видом Троєщинських лук та Осорківської заплави.

Горихвістка чорна, вівчарик весняний, вівсянка звичайна, дрізд-омелюх (Turdus viscivorus, БК3) та дрізд співочий зустрічаються також на Осокорківських луках (Парнікоза та ін., 2020). Дрізд-омелюх зафіксований нами 2021 р. також в урочищі Горбачиха.

На великих островах у межах Києва у невеликій кількості гніздує кропив’янка рябогруда (Sylvia nisoria, БК2) (Фесенко, 2010). У зимовий період регулярно трапляються омелюхи (Bombycilla garrulous, БК2), для яких має вистачити соковитих ягід омели, та снігурі (Pyrrhula pyrrhula, БК3), які майстерно розгризають насіння ясена. Снігурі та омелюхи відмічені нами, зокрема в урочищі Горбачиха (2021 р.).

Спостерігаючи за снігурами, можна наочно побачити зв’язок між зерноїдними птахами та розповсюдженням насіння дерев. Зграйки снігурів шукають насіння ясену і знайшовши дерево тривали час об’їдають його поки насіння на ньому не закінчиться. Проте, в процесі об’їдання частина насіння обривається та падає неушкоджена під деревом, тому потенційно придатна для проростання.

Значення долини Дніпра для птахів заплави

Омелюхи в випадку сурових зим на півночі прилітають до нас вже в жовтні. Вони мігрують по заплаві в залежності від наявності корму. Важливе значення для них окрім омели має наявність горобини, глоду та не прибраних з дерев яблук. Зважаючи на це старі сади дачних масивів лівобережжя для них справді райське місце. Якщо ви бажаєте побачити в себе цих птахів, залишить на зиму на деревах частину плодів.

Необхідно зазначити, що сучасний стан господарства в Україні створює для звичайних птахів сільського та приміського ландшафтів останній в Європі резерват. Адже поширення європейських стандартів ведення сільського-господарства численних обмежень та хімізації навіть в сусідній Польщі призвели до зниження чисельності поки що звичайних в Україні птахів (). Саме це пояснює здивування наших дослідників тим, що в Європі перебуває під охороною багато ще досить звичайних в нашій країні птахів. Польські орнітологи теж не вірили, що так станеться в їх країні, але результат не забарився: колись звичайні птахи стають дедалі рідкіснішими.

Велике значення відіграє долина Дніпра у Києві для мігруючих птахів. Ось як описував це значення 1914 р. Е. (М.) В. Шарлемань (у перекладі українською):

«Доволі тривалі мої спостереження разом зі спостереженнями інших київських орнітологів дають можливість зробити деякі загальні висновки з питання про пролітні шляхи у долині Дніпра і околицях Києва. Таких шляхів в описуваному районі я нараховую три (карта 2). Перший з них, позначений мною на карті пролітним шляхом групи А, проходить долиною Дніпра, притримуючись течії річки та її заплави. Поблизу гирла Десни птахи, які летіли з півночі пролітним шляхом А, розбиваються на дві гілки.

Одна гілка, яка, напевно, не боїться міського шуму, рухається далі за течією Дніпра і пролітає вздовж дніпровського берега Труханового острова, інша ж – до якої відносяться птахи більш обережні, ухиляється дещо ліворуч і летить рукавом Десни Десенкою, далі Чорториєм та Русанівкою. Ця гілка пролітає вздовж північно-східного берега острова. Навесні такого відхилення завдяки розливу Дніпра, що вкриває усю площу заплави, імовірно, не спостерігається; не спостерігається це явище і під час волового осіннього прольоту, коли птахи йдуть ніби «напролом» над річкою повз місто. У зв’язку з тим, що відстань, яка відділяє Дніпро від розташованих приблизно паралельно йому рукавів, не дуже велика, відхилення пролітного шляху виражено невідчутно і при розгляді напрямку пролітних шляхів його (тобто відхилення) можна не приймати у розрахунок. Тільки що описаним шляхом проходять наступні види: пірникоза велика, пірникоза сірощока, пірникоза чорношия, гагара чорновола, гагара червоновола, поморник короткохвостий, мартин сивий, мартин чорнокрилий, мартин річковий (частково), мартин малий, крячок світлокрилий, крячок чорний (восени), крячок річковий, крячок малий, побережник малий, побережник білохвостий, побережник білий (під Києвом спостерігається виключно в осінній час), побережник червоногрудий, побережник чорногрудий, коловодник болотяний, коловодник чорний, брижач, кулик-сорока, пісочник малий, пісочник великий, чайка (восени), сивка морська, грицик великий (восени), крех малий, крех великий, крех середній, синька, турпан, гоголь, морянка, попелюх, чернь морська, чернь чубата, крижень (частково восени), шилохвіст, чирянка мала, чирянка велика, свищ (частково), лебідь-кликун, риболов (скопа).

Вірогідно, цим же шляхом пролітають наступні у тій чи іншій мірі рідкісні види околиць Києва: мартин полярний, поморник великий, пірникоза червоношия, пірникоза мала, крем’яшник, побережник ісландський, побережник чорногрудий, побережник болотяний, грицик малий, коловодник ставковий, плавунець круглодзьобий.

Другий значний пролітний шлях наших місць перетинає тільки що описаний поблизу гирла Десни. Цей шлях йде навесні з південного заходу на північний схід, а восени – у протилежному напрямку.

Навесні деякі птахи, які летять останнім шляхом, так сильно відхиляються на схід, що напрямок польоту таких зграй можна оцінити як № 00. Такі зграї пролітають над самим Трухановим островом. Вісь другого пролітного шляху в околицях Києва йде долиною нижньої течії Десни. Другим пролітним шляхом летять наступні види (група В на мапі): грицик великий, сивка звичайна, гуменник (у Е. (М.) В. Шарлеманя гуменник малий, гуменник польовий, гуменник уфимський – тоді ці підвиди виділяли в окремі види – авт.), кульйон великий, журавель сірий.

Цей пролітний шлях небагатий кількістю видів. Дуже багатий кількістю особин. Завдяки останній обставині, а також і тому, що птахи групи В у більшості – всі крупні, помітні, другий пролітний шлях згідно першому враженню може видатися більш відчутним та важливим, ніж перший.

Найменш яскраво виражений третій пролітний шлях. Він у районі моїх досліджень коло гирла Ірпеня співпадає з напрямком течії Дніпра, південніше ж Києва шлях цей відхиляється. Річка уходить ліворуч, а пролітний шлях зберігає меридіанний напрямок. Цей шлях, повторюю, не є таким яскравим. Що його правильніше було б вважати певним напрямком прольоту деяких видів птахів, які летять під час своїх сезонних пересувань «розгорнутим фронтом». Найбільш характерні для цього шляху (група С) наступні види: канюк звичайний, зимняк, шуліка чорний, підорлик великий, могильник, кібець, боривітер, голуб-синяк, жайворонок польовий, зяблик, щеврик червоногрудий, щеврик лучний, ластівка міська, ластівка сільська, чиж, крячок чорний (навесні), мартин річковий (повертається навесні на південь під час тимчасового настання холодів) та деякі інші види. Лівобережна частина цього шляху перетинає Дніпро у районі островів Муромця та Труханового.

Само собою зрозуміло, що приведене групування пролітних шляхів піддається обліку лише у тих випадках, коли птахи летять на висоті, доступній для ока» (Шарлемань, 1914a).

Ось як описує мандрівку журавлів один з найдавніших текстів про птахів, так званий Avarium – трактат Гуго з Фолетто, який був створений між 1132 та 1152 рр. і послужив авторові для обґрунтування правил монастирського життя:

«Журавлі, коли вирушають в дорогу, летять ключем, який нагадує літеру V. Піднімаються на велику висоту, щоб легше спостерігати, в які райони бажають потрапити. Той, який веде стадо, призиває інших голосом. А коли він захрипне замінює його інший. Вночі ж діляться на сторожі і по черзі зберігають порядок в чуванні, в піднесеній лапі тримаючи камінці, якими попереджають сплячих. Про обов’язок чування нагадує крик» (Скорупко Т.. Матеріали виставки музею перших Пястів на Ледниці, 2015).

Хоча з часів описів Гуго з Фолетто та Е. (М.) В. Шарлеманя багато що змінилося, але все ще так само мандрують вздовж Дніпра пташині каравани. Найпомітніше летять гуси та журавлі: восени з журливим криком, а навесні – з веселим. Зокрема, вони відмічені в гирлі Десни (Причепа, 2020). Хочеться вірити, що так буде завжди. Бо без них ми вже напевне не відчуємо так проникливо хід часу. Видатний американський натураліст та екофілософ О. Леопольд писав:

"Наша здатність до оцінки цінності в природі починається, як і у випадку мистецтва, від звернення уваги на те що чудове. Далі все розвивається, проходячи наступні стадії прекрасного, аж доходить до цінностей, які поки що не виразити словами. Цінність яку представляють собою журавлі є такою, яка належить, як я думаю, до того найвищого рівня. Рівня, для якого все ще бракує слів. Однак можна з певністю сказати одне: в міру того як відкривається перед нами історія Землі, ми все більше цінуємо журавлів. Ми вже знаємо, що їх рід походить з далекого еоцену. Інші члени фауни того часу вже давно сплять вічним сном в навколишніх пагорбах. Коли лунає крик журавля, ми чуємо щось більше ніж птаха. Ми відчуваємо інструмент в оркестрі еволюції. Він є символом нашого нестримного минулого, тої неймовірної нескінченності тисячоліть, з якої виростають щоденні справи птахів і людей…" (Leopold, 2004).

Дійсно наразі відомо, що скажімо канадський журавель в сучасному вигляді існував вже 10 млн. років тому. Сірі журавлі колись гніздували на київських болотах борової тераси – колишніх реліктових водотоках. Наразі ці болота, такі як Ковпит чи Рибне осушені та знищені.

„Від хмар долітає до мене ледве чутний галас, якби гавкання далекого пса. Дивне як цілий світ одразу прислухається тому звуку і намагається зрозуміти що то. Через якусь хвилю галас стає голоснішим – то гоготання диких гусей, які хоч ще непомітні, але стрімко наближаються. Зграя виринає з низьких хмар – пташиний відділ обідранців, то спадаючи вниз, то зриваючись вгору, розгойдуваний згори додолу вітром, то збираючись в купу то розлітаючись в усі сторони, проте неухильно ідучи наперед. Вперед, коли вітер змагається з кожним тріпочучим крилом. Коли зграя ледве маячить далеко на небі, чую останнє гоготання, що дає літу сигнал відійти ” (Leopold, 2004).

Єдиним гусем, якого можна побачити в нас поза сезоном прольоту є сіра гуска. Гусиня сідає на яйця на початку березня, а в липні молоді гусі вже літають.

Більшість наших птахів відлітають на зимівлю до Африки. При цьому вони воліють летіти не над Середземним морем, де хоча і на коротший шлях витрачають безліч енергії, а довшим шляхом – над пустелями Близького Сходу. Тут народжуються сприятливі висхідні потоки, які допомагають птахам зручно мандрувати. Коридором міграції є район Ізраїлю. Тут птахи зупиняються по дорозі в Африку. Сюди ж вони збираються перелетівши денний максимум 3000 км над Сахарою, щоб відпочити. Мігруючі птахи відпочивають в околицях Ейлату над Червоним морем після того як перелітають з району озера Вікторія в Африці. Саме тут знаходиться головне місце відгодівлі наших птахів, які зимують в Африці. Масовим є прольот канюків різних видів. Під час прольоту лелек небо в Ейлаті вкривається тисячами птахів, які сідають в околицях міста на ніч, а потім рушають далі до дому в Європу. Разом з білими летять і чорні лелеки.

Птахи заплави – живі барометри

Як ми вже зазначали вище птахи Дніпровської заплави вміють передчувати зміни погоди. Якщо шуліки кружляють у небі і протяжно кричать – буде негода. Журавлі летять низько та швидко, мовчком – скоро наступить непогода. В погожий весняний вечір слукви не співають – до непогоди. Галки збиваються у великі зграї зимою до морозів. Сич перед дощем кричить. Перепілка перед дощем кричить. Гуска піджимає лапу чи ховає голову під крило – до холоду. Дрізд перед непогодою різко кричить. Голуби розворкувалися – буде гарна погода. Синиці починають зранку пищати – вночі буде морозно, а намагаються забратися під дах – до непогоди, холоду чи завірюхи. Сова кричить – віщує холод. Якщо сорока літає поблизу від житла та намагається сховатися під стріху – буде заметіль. Сірі ворони взимку розкаркалися усією зграєю – до морозу, влаштували на небі хороводи, в’ються у повітрі – до снігопаду, на землі сидять – буде відлига, розсіслися на нижніх гілках дерев – чекай вітру. Якщо снігур співає – до відлиги (Рощин, 1983).