Заключення

Валентин Стецюк

Після десяти років цілеспрямованої роботи експедиції “Дністер” Товариства Лева вже можна робити деякі висновки. Долина Дністра має надзвичайно сприятливі умови для життя і господарської діяльності людини. Поміркований клімат, родючі землі, ліси і чисті води з давніх часів приваблювали сюди людину, про що говорять численні археологічні пам’ятки в цих місцях. Добра можливість вирішити проблему забезпечення себе продуктами харчування сприяла зросту населення в селищах на берегах Дністра та його допливів. Дослідження показують, що долина Дністра була щільно заселена в усі часи, а надлишок населення піднімався вгору по допливах, колонізуючи все нові простори. Велика кількість і архітектурне багатство культових споруд свідчать за те, що цей благодатний край не тільки забезпечував людям як на ті часи досить пристойне життя, але і надавав їм можливість надлишок матеріальних засобів спрямовувати на задоволення духовних потреб. Навіть в маленьких селах можна побачити гарненьку церкву, на урвистих берегах Дністра ще в давні часи були побудовані численні скельні монастирі. Тут була розташована столиця Галицько-Волинського князівства – Галич, розкопки довкола якого впродовж багатьох років дають нам уяву про красу і багатство цього міста. Та не тільки церкви, костели чи монастирі мусили будувати тут люди. Щоб боронити свій край від наїздів заздрісних сусідів, потрібні були і оборонні споруди – довгі земляні вали, кам’яні мури і фортеці.

Але з розвитком прогресу прийшла біда і в цей край. Річки обміліли, вода в них здебільшого брудна, а часом і отруйна. Вже ніхто не п’є воду просто з Дністра, як колись. Правда, ситуація не катастрофічна, але не треба чекати катастрофи, щоб почати рятувати природу. Легше зберегти те, що маємо, ніж потім вкладати великі гроші для хоча б мінімального поліпшення стану Дністра та його басейну. Дністер – це унікальна річка, вона може сама себе підтримувати в доброму стані, їй тільки треба трішки допомогти. Якщо забруднення річки не досягло певної критичної межі, вона може самоочищуватися. Ця здатність річок може бути дуже різною і в першу чергу залежить від кількості розчиненого у воді кисню.

Розчинений у воді кисень буває різного походженя – атмосферний і утворений при фотосинтезі водної рослинності, зокрема фітопланктону. І хоча і той і другий роблять одну й ту саму справу, очищуючи річку, наявність фітопланктону вже говорить про те, що у воді для нього є поживні речовини – сульфати, фосфати, нітрати, тобто забруднюючі речовини. Отже, найбільш бажаним є у воді кисень атмосферного походження. Він потрапляє у воду методом дифузії, котра проходить ліпше при швидкій течії і малих глибинах. Саме такого кисню у воді верхнього і середнього Дністра є багато. Його приносять і чисті стрімкі гірські допливи, але і сам Дністер має тут здебільшого швидку течію, а глибина його рідко перевищує 1.5 – 2 м. Там же, де глибини великі, а течія відносно мала, вода відстоюється.

Таким чином, не дивлячись на те, що в Західній Україні є потужні джерела забруднення, її територію Дністер полишає досить чистий. Але на території Молдови його здатність до самоочищення різко зменшується – течія тут повільна, глибини досить великі, а чистих допливів зовсім нема. В той же час забруднення його тут не зменшується, хоча має, щоправда, інший характер – більше комунально-побутових стоків та органічних забруднень з великих тваринницьких ферм ніж стоків промислових підприємств. От і виходить, що для того, щоб одесити пили чисту воду, треба в першу чергу допомагати Дністрові очищуватися саме на території Молдови. В сучасних політичних умовах це може бути досягнуте при підписанні угоди на державному рівні між Україною і Молдовою про розробку програми поліпшення якості води у Дністрі.

Але все це не означає, що промислові підприємства Західної України можуть і надалі спокійно забруднювати Дністер. Здатність річки до самоочищення має свої фізичні межі. Наприклад, вона не може позбавитися від деяких розчинених в ній солей, дуже повільно очищується від нафтопродуктів, фенолів. Тому в Західній Україні треба звертати увагу в першу чергу на хімічні заводи, котрі скидають в Дністер та його допливи дуже мінералізовані відходи виробництва, та на нафтопереробні заводи, в той час як підприємства паперово-целюлозної та харчової промисловості можуть бути поставлені в другу чергу, якщо йдеться про установку очисних споруд. Наша держава поки що не є багата, тому вкладання грошей в екологію мусить бути розумним, науково обґрунтованим.

Особливу увагу слід приділяти і кількості води в річці. Спостереження говорять, що Дністер постійно міліє, а Україна і без того займає останнє місце в Європі за запасами прісної води на душу населення. У Львові та в інших містах України постачання населення водою нормоване. Тому збільшення кількості води у річках України є життєво важливою для нас проблемою. Але не тільки тому кількість води у річці має велике значення. В більших об’ємах води та сама кількість забруднюючих речовин є відносно нижчою, тому треба намагатися припинити процес обміління річок. Але чому річки міліють ? І чи можна припинити цей процес ?

Згідно даних історії колись річки на території України були більш повноводними, отже їх обміління було до певної межі природним, тобто води за рахунок ґрунтових вод стікало більше, ніж поступало з атмосферними опадами. Але в останні століття очевидно дійшло до рівноваги, обміління припинилося. Однак людина втрутилася в природу. Зокрема в Прикарпатті було осушено сотні квадратних кілометрів боліт, котрі не тільки регулювали стік річок, але забезпечували підвищену вологість повітря. Після їх осушення клімат в Прикарпатті став більш теплий і сухий, дощів і снігу випадало менше, рівень ґрунтових вод впав, і процес обміління відновився.

Цей процес може припинитися, наприклад, при збільшенні кількості опадів у Прикарпатті, що в принципі можливо, якщо тут повітря стане більш вологим за рахунок збільшення випаровування з поверхні цієї території. Це можна зробити, відновивши великі площі боліт, котрі були тут колись осушені. Час від часу в цьому регіоні випадає надмірна кількість опадів і дощову воду в цей час треба затримати, не дозволивши їй швидко стікати в Чорне море. Однак це не проста справа, і хоча структура ґрунтів тут сприяє виникненню боліт, але треба усунути змонтовану раніше дренажну систему і систему протиповеневих дамб, що потребує великих капіталовкладень, як само по собі, так і для побудови спеціальних противоповеневих споруд довкола населених пунктів та вздовж комунікацій. Тепер в країнах Західної Європи і Америки в деяких місцях вже відновлюються болота, та і у нас в Україні одеські природоохоронці на чолі з Іваном Русєвим намагаються зберегти заболочені плавні в гирлі Дністра, бо люди зрозуміли їх важливість не тільки для регулювання водостоку і підтримання його на більш високому рівні, але і для збереження екосистем, життєво необхідних для певних видів птахів, земноводних та інших тварин.

Все це питання великої екологічної політики, і щоб їх ставити, потрібні більш ґрунтовні дослідження, ніж це робила експедиція Товариства Лева. Але піонерські дослідження вже зроблені, і що вони зроблені непогано, свідчить розвиток на основі експедиції великого українсько-німецького інтегрованого проекту екологічних досліджень Дністра та його басейну.