Коротка історія громадської екологічної експедиції “Дністер” Товариства Лева

Валентин Стецюк

Громадський рух на захист Дністра започаткували тернопільський інженер Ігор Пушкар у 1985 році і незалежно в той же час одесит Іван Русєв після великої аварії на Стебниківському калійному комбінаті, коли у Дністрі на протязі сотень кілометрів загинуло все живе. Невдовзі рух громадськості був помічений владою і в 1988 році експедиція “Дністер” була організована як велика масштабна акція, в якій у той чи інший спосіб були задіяні десятки організацій і установ та сотні, а може і тисячі людей, котрі працювали на Дністрі та його допливах впродовж 100 днів. Акція завершилася великою конференцією в Одесі, присвяченій проблемам Дністра. Така масштабність руху на захист річки обіцяла великий успіх, але вже було зрозуміло, що для порятунку Дністра потрібні не загальні гасла, а точна інформація про те, де саме і якого захисту потребує річка чи її допливи. Ясно було, наприклад, що в районі Біляївки, де робиться водозабір для Одеси, вода майже непридатна для пиття, але зовсім неясно було, хто в тому винний. Дехто вважав (і досі вважає), що причиною того є промислові об’єкти в Західній Україні – хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні, цукрові заводи. Інші були свідомі того, що і Молдова теж сильно забруднює річку, і були переконані, що причиною поганого стану Дністра в його гирлі є сильне антропогенне і техногенне навантаження на річку вздовж всієї течії. Дехто ж шукав конкретних винуватців. Щоб дійти істини, на конференції, яку організував Міжреспубліканський комітет захисту Дністра навесні 1989 року у Львові, було вирішено розпочати детальне дослідження стану річки на трьох ділянках одночасно тьома різними загонами. Львівське Товариство Лева, яке вже в 1988 році брало найактивнішу участь в експедиції, отримало ділянку від витоків Дністра і Стрия до греблі Дністровського водосховища майже на кордоні з Молдовою. Молдовські екологи мали досліджувати річку на своїй території, а одеситам дісталася ділянка від Молдови до лиману.

Однак подальший розвиток політичних подій порушив існуючі зв’язки між природоохоронцями різних регіонів Придністров’я. Комітет захисту Дністра розпався, дехто з лідерів руху пішов у політику, ось тому і стали дещо хаотичними зусилля ентузіастів. Ігор Пушкар з деякими перервами проводить роботу у верхній частині Дністра, і його експедиція має агітаційно-пропагандистське спрямування. Іван Русєв, котрий має добру підтримку одеських влад, в низів’ях і плавнях веде широку експедиційну дослідницьку роботу, метою якої є захист і відновлення водноболотних угідь. А Товариство Лева веде екологічний моніторинг Дністра в його верхній і середній частині. Його експедиція “Дністер” працює щорічно, міняючи свій маршрут і вдосконалюючи форму своєї роботи.

В 1989 році вона пройшла по водній частині маршруту під національними синьо-жовтими прапорами, чим викликала великий резонанс в цілій Україні. Дослідження проводилися від витоків Дністра і Стрия до села Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Експедиція складалася з двох частин – пішохідної та водної. Пішохідна включала в себе дослідження верхнього Дністра до гирла Стрия. На верхньому Дністрі працювала невелика розвідкова група в складі чотирьох чоловік. Водна частина почалася від с.Заліски Жидачівського району Львівської області. Загалом експедиція продовжувалася 70 днів і в ній працювало 73 чоловіка.

В 1990 році була розширена пішохідна частина екпедиції, причому основна група працювала на верхньому Стрию. Водна частина почалася від Залісок і закінчилася в Старій Ушиці. Вся експедиція тривала 80 днів, і в ній взяли участь 76 чоловік. Вперше до неї долучилися екологи з Люблінського екологічного клубу та з фольклорної групи “Оркестра Святого Миколая”.

Експедиція “Дністер-91” була скорочена до 45 днів у зв’язку з участю Товариства Лева в польсько-українській експедиції “Пограниччя” по території Польщі. В цій частині брав участь 41 чоловік. Восени була організована пішохідна експедиція по верхів’ях Стрия з переходом на Дністер в районі Турки. Через несприятливі погодні умови експедиція достроково припинила свою діяльність біля села Спас Старосамбірського району. В ній брали участь 12 чоловік.

В 1992 році пішохідної експедиції не було, натомість цілу осінь відбувалися експедиційні поїздки на вихідні дні в райони Старого Самбору, Самбору, Корналович, Чайкович, Повергова. Водна частина проводилася як завжди влітку від Залісок до Старої Ушиці. В цьому році були розширені гідробіологічні дослідження завдяки участі групи спеціалістів з Києва на чолі з Оленкою Зиковою. В роботі експедиції брали участь троє представників з Великобританії і семеро – з Польщі. Загалом учасників було 47 чоловік, вона тривала три місяці.

1993 рік знаменувався помітним розширенням гідрохімічних і гідрологічних досліджень з використанням приладів і реактивів, котрі були привезені першими учасниками експедиції з Німеччини – студентами Марбурзького університету. Кілька днів в експедиції провела Мотря Пошиваник, американка українського походження, котра пізніше опублікувала в одному з американських журналів статтю про експедицію. Експедиція в цей рік працювала від Залісок до Старої Ушиці на протязі 65 днів, і в ній брав участь 41 чоловік. Пішохідна експедиція в цьому році, як і в наступні роки, не проводилася. Восени в Одесі відбулася конференція “Дністер – SOS”, котру організував Іван Русєв і на якій були присутні львівські і німецькі учасники експедиції Товариства Лева. Одесити були приємно вражені тим, що ця експедиція ще існує. Взимку львівська група експедиції обладнала свій екологічний клуб на вул. Кармалюка у Львові, де проводилися щотижневі зустрічі учасників експедиції.

В 1994 році крім німецьких студентів в експедиції працював словацький спеціаліст із своєю портативною хімлабораторією. Експедиція в загальному складі 40 чоловік працювала від Залісок до села Вовківці Борщівського району Тернопільської області на протязі семи тижнів. Через брак коштів на транспортування катамаранів їх було залишено на кіцевому пункті під наглядом місцевих жителів.

В 1995 році у Львові відбулося святкування десятиліття громадської екологічної роботи на Дністрі. Була урочиста офіційна частина і невелика забава в клубі експедиції. На цей рік планувалося зробити дві експедиції, обидві водні. Одна з них мала досліджувати Дністровське водосховище, а друга – ділянку Дністра від Залісок до Вовківців. На жаль, через брак коштів друга експедиція не відбулася, що спричинило певні напруження в стосунках серед керівництва експедицією. В результаті неодмінний учасник всіх експедицій, її постійний лоцман і боцман Ярослав Фішер відійшов від активної екологічної роботи. Дослідження водосховища проводилися в основному постійною групою учасників в складі 20 чоловік, котрі рухалися на одному великому катамарані, складеному з чотирьох малих (малюнок 1:1). Всього в експедиції брали участь близько 30 чоловік. Експедиція тривала сім тижнів. Вперше в експедиції проводилися дослідження донних відкладів. В Новодністровську катамарани були полишені без нагляду і навесні наступного року вони були вкрадені якимись несвідомими місцевими жителями. Експедиція також позбулася свого клубу.

“Дністер-96” відбувся на власні кошти учасників експедиції, хоча Товариство Лева мало якісь запаси харчів, що дещо врятувало ситуацію. Експедиція вперше рухалася на нових надувних катамаранах, які виявилися досить зручними. Ділянка роботи–від Залісок до Вовківців. Загальна кількість учасників–32 чоловіка. До роботи ненадовго долучилися польські екологи. Завдяки допомозі фонду ISAR, а, зокрема, особисто Мотрі Пошиваник вийшла друком популярна брошура “На варті Дністра”, авторами статей в котрій були активні учасники експедиції. У вересні відбулася двотижнева українсько-молдовська експедиція “Тірас-96”, в котрій працювали також п’ять учасників експедицій “Дністер” Товариства Лева.