Обґрунтування громадської екологічної діяльності на Дністрі
Валентин Стецюк
Українська держава прийняла на себе ряд зобов’язань щодо участі в реалізації міжнародних угод, які стосуються соціальних та екологічних проблем та охорони навколишнього середовища. Найбільш всеосяжними з них є рішення Ріо-де-Жанейрської (1992) конференції з проблем навколишнього середовища, в тому числі екологічних прав та обов’язків держав. Прийнятий конференцією “Порядок денний на 21 століття” передбачає конкретні дії світового співтовариства, спрямовані на досягнення сталого розвитку суспільства без погіршення стану середовища його існування. Такими ж важливими є рішення Конференції міністрів навколишнього середовища європейського регіону в Люцерні (1993) щодо інтеграції екологічних факторів з економічною перебудовою та реалізації програм технічної допомоги.
Виходячи з цих рішень виникає необхідність розробки в Україні стратегії сталого розвитку різних галузей виробництва, яка б об’єднала в єдине ціле політику в соціальній і екологічній сферах. Ця стратегія повинна бути спрямована на економічний розвиток поряд з охороною ресурсної бази і навколишнього середовища, тобто сприяти здійсненню переходу від вузьких секторальних підходів до широкого обліку екологічних факторів. Все це вимагає суттєвих змін у плануванні виробництва, управлінні, а також збору інформації.
Розробка шляхів сталого розвитку суспільства необхідна серед іншого для гірських та передгірських районів України, зокрема Карпат, особливо басейну верхньої течії Дністра, де екологічна ситуація погіршилася завдяки промисловим забрудненням води, ґрунтів і повітря, нераціональним рубкам лісів, надмірній меліорації та руйнуванню маргінальних зон. Тут сконцентрована видобувна промисловість нафти і газу, солей, розвинута хімічна та деревообробна промисловість, енергетика, сільське господарство. Густина населення прикарпатських регіонів перевищує 100 чол./км2. Інтенсифікація сільського господарства викликала зміни природних систем, порушення екологічної рівноваги. Протягом останнього століття скоротилася площа лісів і природних лук. Покрита лісом площа зменшилася наполовину, а в передгірських районах до 5 – 20 %. Одночасно зросло освоєння території, особливо розорювання. Зросли ерозія ґрунту, виключення з біологічного кругообігу поживних речовин. Вирубки лісів проводилися без екологічної оцінки змін середовища. Як наслідок, змінилися співідношення між компонентами ландшафтів, виникли нестійкі агросистеми, не здатні до саморегуляції, зросло забруднення ґрунтів і нагромадження у них шкідливих речовин.
Запаси прісних вод у басейні недостатні, спостерігається постійне обміління річок, зокрема самого Дністра. Захищені лесоподібними породами підземні води мають високу концентрацію мінеральних солей, а незахищені підземні води часто забруднюються відходами промисловості та сільського господарства. Питання постачання питною водою Львова та Одеси стало в останні роки нерозв’язною проблемою. Поверхневі води забруднені нафтопродуктами, фенольними сполуками, сульфатами, хлоридами, фосфатами, сполуками азотної групи, важкими металами. Забрудненню середовища сприяють відсутність або низька потужність очисних споруд, розорювання заплав, удобрення прируслових земель та інше.
Новостворена Українська Держава в теперішньому часі опинилася в тяжкому економічному становищі. І хоча екологічні проблеми не лишаються поза увагою уряду, ця увага зосереджена головним чином довкола проблем Чорнобиля і промислових районів Донбасу і Придніпров’я.
В таких умовах ініціативу бере на себе стурбована громадськість, котра свідома залежності умов свого життя, праці і відпочинку, свого здоров’я, здоров’я і самого життя своїх дітей від стану найближчого довколишнього середовища.