Начерки новел

Богдан-Ігор Антонич

1) Людина, що згубила свій ніс

2) Кохання (П’яний Орко)

3) Життя є гарне. (Голодний письменник, крайня нужда, ночі в нічліговому домі для бездомних, одної ночі стрічає в парку (?) товстого (?) добродія, що хоче відібрати собі життя. Це збанкротований крамар (?). Розмова, рефлексії. Письменник, що не їв уже два дні (соромиться спати в домі для нуждарів і їсти там безплатну юшку), потішає крамаря, говорить йому про красу життя й відмовляє від самогубства. Крамар кидає браунінг у ріку, дякує письменникові, що врятував йому життя, й здогадується, що цей мусить бути дуже щасливий, коли так хвалить життя. Слова крамаря пригадують письменникові, що вже не їв два дні).

4) Романтика життя. (Совісний старший урядовець, що має жінку й діти, знуджений (?) сіриною життя, хоче втекти, хоче пережити щось надзвичайне, якісь далекі подорожі й пригоди, шукає романтики життя. Одного дня замість до бюра, сідає на перший-ліпший поїзд і їде світ за очі. Кондукторові каже дати собі білет де-небудь, де цьому подобається (?). Кондуктор бере його за божевільного (моргає значуще, кличе поліцая й контролера). На якійсь стації виводять його.

До жінки приходить лист з шпиталю для божевільних. «Я є зовсім здоровий…» і т. д. Під листом підпис – Шпиталь для умово хворих).

5) Добродії міста. (Двох зручних молодців закладає «Бюро посередництва праці». Не мають ні гроша. Клієнти платять високі [нерозб. – Упор.] за запевнені їм добрі посади. Надувши багато людей, один з молодців хоче з грішми втікати за границю. Другий відраджує від цього. Так їх зловлять і передадуть. Краще зробимо що іншого. Усім клієнтам кажуть переписувати якийсь безвартісний текст. За це дають марненьку платню. Але клієнти задоволені. Мають все ж таки «посаду». Сотні нових даються [нерозб. – Упор.]. По якомусь часі справа викривається. Зручні юнаки ідуть до «паки». Але сотні тратять свої «посади». Іде делегація, щоб рятувати «добродіїв міста», які давали зайняття сотням безробітних. Випускають їх на волю (??)).

6) Заздрісний муж. (Солідний крамар банкротує. Нужда. Від якогось часу жінка приносить звідкілясь гроші й удержує ними мужа й дім. Кращі часи в домі крамаря. Але ходять чутки про дивне джерело заробітку його жінки. Вона викручується від ясної відповіді. Одного разу застає крамар жінку роздягнену (?) на ліжку, а побіля якийсь добродій кінчить убиратися. Зав’язав краватку. Муж хоче кинутися на панка, підходить до нього і раптом… подає чемно гостеві своєї жінки його пальто).

7) За одну хвилину щастя (?). (Совісна вчителька музики (фортеп’ян) давиться в сірині життя. Це «стара панна». Одного вечора стрічає в кіні (стиск долонь) гарного молодого панка. Флірт. Усміхи учениць. Юнак намовляє її, щоб забрала ощадності й втекла з ним у світ. Так робить. Ніч у готелі. Над ранок будиться. Коханця нема й нема грошей.

По якомусь часі стрічає на вулиці «його» з якоюсь, іншою. Недалеко стоїть поліцай. В першій хвилині хоче закликати поліцая, щоб арештував зводника й гохштаплера. Підбігає. Але поліцай випереджає її, сам підходить до юнака й легітимує його. Тоді несподівано… вона приступає до них і боронить свого зводника. Мовляв, «це совісна людина. Вона його добре знає». Але поліцай усміхається іронічно: «Я знаю цього пташка, це відомий злодій». Легітимує й її (підозріває і її в спілці).

(Відводить усіх троє: її, юнака й його нову товаришку ??)).

8) Муза. (Поет у чудову весняну ніч виходить за місто (до парку?). Сідає на лавочці, мріє, поетизує. Підходить до нього якась дівчина (повія), обіймає, пестить. Він називає її музою. Хвилина безтямної розкоші. Коли над ранок прочуняв, не має ні музи ні годинника ні грошей в кишені).

9) Дівчина з собачкою. (Він любить її. Стрічає її завжди в одній порі з собачкою. Привикають до цього. Одного разу вона приходить без собачки й жаліється, що собачка її утекла. Повстає якийсь дисонанс. Чогось бракує їм, щось несвідомо гризе їх. Небезпека розбиття кохання. Щоби рятувати любов, накінець він купує нового песика, подібного до першого. На стрічу веде нову собачку. Любов знову наладнується).

Вівторок. 31 січня 1933

Кохання

Орко був зовсім вдоволений, що він тільки торговельний помічник.

Властиво життя Орка було безнадійне, сіре (?).

(мандоліна, на балконі, скрадається до вікна, нікого немає в кімнаті, краде гроші (500 зл.) в крамниці, дає її, вона зразу не хоче прийняти, пізніше каже

Я і він не забудемо цього ніколи, будемо завжди вдячні.

Радникова С. не могла вийти з дива. На сходах [нерозб. – Упор.] п’яний.

– Агій – подумала собі – такий зеленяк, а вже п’є. Які часи…

Отруя місяця

(?) новела

Мандрують літом на вакаціях. Двоє молодих людей Павло і… (студенти?). Приходять до лісничівки. Живе в ній старий лісничий, похмурий, і його донька, молода красуня, ніжна, самітна, спрагла щастя й розкоші. Народження любові. Обидва. Трикутник. Одної ночі має мати й один, і другий з нею стрічу. І один, і другий правдиво кохає, оба втечуть у іншу сторону, хотячи залишити місце другові. Оба зоставляють листи для неї з прощанням. Старий лісник, який підозріває, чатує зі стрільбою в кущах. Виходить на поляну вона сама й даремно жде котрогось з коханців. Щось зашелестіло в кущах. Лісничий стріляє, чути зойк, мовби щось впало на землю. Лісничий вибігає з кущів.

Дома знаходить вона листи від них і читає. Приходить лісничий і приносить убитого оленя. Світанок, Сонце. На ганку (?) лісничівки вона. Приходять їй на думку слова:

Хто сплітає й розплітає,

Хто бавиться химерно нашою долею?

Віддається обидвом. Стає матір’ю одночасно від обидвох.

По їх втечі вночі на небі місяць. Сама думає.

На грамофоні неба золота платівка місяця. Срібна мелодія спливає на ліс. Питається: «Хто накладає платівки людського життя?»

Біологічність. Пасивна, мов земля. Інстинкти, примус життя.

Один гордий, замкнений у собі, мовчазний. Другий бере все легко, совгається по поверхні, хоч, до речі, щирий і добрий.

Опозиція

На салі було душно…

(худощавий юнак і круглолиций) Партія Народної Єдності Політична безграмотність. «Незалежна трибуна».

В редакції «Нез. Тр.» задзвонив при телефоні гудок.

– Алло, чи маємо честь говорити з редактором Є.

– Тут головна канцелярія – Прошу дуже. – Чим можу служити? Хто питається?

– В найближчих виборах партії до сейму поставимо вас і вашого товариша М. на листу кандидатів Партії Народної Єдності. Чи погоджуєтеся на це?

В телефонічній трубі мовчанка. (?)

– Коли дістанемо відповідь?

– Завтра.

На другий день прийшла до партійного секретаріату коротка телеграма.

– Так.

Вівторок, 28 березня 1933

Поворот марнотравного (?) батька. Грішити не так легко.

Гігі. Пародія оперети

Три дії

Пісенька: Гігі,

моя маленька Гігі,

твої уста, мов макабібі і т. д.

Кінчається п’єса словами суфлера.

Особи:

Князь де Бамбульо. Гого, його син.

Гігі, акторка мандрівного театру (Піндоретта, директорова театру)? Енріко Бабанеллі, ліричний тенор у театрі (Папурес, директор театру)?

Роман Гога і Гігі, старий князь перешкоджає, кидає громи на мезальянс, але сам пізнає одного разу Гігі, закохується (не знає, що це кохана його сина) і освідчається. Коли справа викривається, годиться на подружжя сина з Гігі. (Зразу на перешкоді ліричний тенор, гордий і дурний сноб, який пізніше радо міняє Гігі на покоївку князя, що дістала від свого пана багате віно).

Дарю й Амелія, або сентименталізм пародія, Дарія Віконська

Діалог року 1780

Кінчиться розстанням: «Якщо мене кохаєш, то не стрічаймося більше».

Пантеон муз

Шарж

Редактор літературного журнальчика для графоманів «Пантеон Муз». Кожний автор мусить платити за видрукування його творів, а пізніше за рецензії на них. Низка графоманських пародій. Редактор пише рецензії на графоманські твори і відповіді від редакції.

Під кінець виявляється, що «Пантеон Муз» виходить тільки в сотні примірників для самих авторів. Редактор має добрий заробіток.

(П’є каву й пише відповіді та рецензії).

Міщанин іде вгору

Знимка з дійсності

Ви не знаєте старого Матвія? Це мені дуже дивно. Адже ж його в найтемнішу ніч пізнала би кожна дитина на всій вулиці Довгій, Соняшній, Широкій, навіть на Зеленій, хоч як вона велика, Адже ж про нього балакають усі перекупки в цілій другій дільниці.

Місто затихло

Місяць заплутався поміж антени й ніяким чином не міг вимотати своєї незручної, опецькуватої кулі з сіті дротів.

Десь на партері рипів ще грамофон. Захриплий з утоми голос скаржився по стократ, що його ув’язнили в мертве холодне кружало з бездушного металу.

Вертався спішною ходою з роботи. Покінчив її швидко, точно, совісно – ну, не першина – з добрим успіхом, але проте не з таким, якого надіявся.

Великий чин

П’єса в чотирьох діях

Дія І

Гостиниця малого містечка. Головна кімната. Задня стіна має посередині входові двері та два великі вікна. Крізь них видно жовту вулицю. Коли-не-коли хтось переходить або переїздить (переїжджає?). Селянські вози, брички, звичайний вуличний рух. Ліворуч буфет, праворуч двері до кімнати хазяйки. На середині декілька старосвітських почорнілих, покривлених стільців та крісел. Обстанова та одяги напів сучасні, напів з-перед кількадесятьох літ, трохи гротескові, як переважно буває в глухій, відмежованій від світа містині. Час дії: може, сьогодні, може, вчора, може, завтра, як хто хоче. Може, все, а може, ніколи.

Літній ранок. Ще поки піднесеться завіса, чути з-за неї гамір вулиці, що будиться. Скрип відчиняних віконниць та дверей. Вигуки перекупців. Майже рівночасно, як заслона йде вгору, господиня підносить жалюзі.

Господиня: (огрядна, круглолиця, пухка жінка стоїть у входових дверях відвернена від публики, глядить на вулицю, здоровкається з прохожими, які пересовуються поза вікнами). А… добридень… добридень… яка сьогодні чудова погода… здоров’ячко пана нотаря… як почуває себе пані добродійка… дякувати Богу… як спалось… добридень… може, зайдете на хвилиночку… а-а-а… пивце prima norta… пальці лизати… як люблю пам’ять покійного чоловіка… а-а-а… добридень… прошу… прошу… добри… як здо… свіженьке пивце.

Кімната (Салоник) в підміській віллі (хаті, дімку) пані Залузької. Обстановка, як звичайно буває в середньо-заможній інтелігентській хаті. Два столи: більший і менший, круглий. Трохи збоку в глибині піаніно (рояль). Ліворуч канапа. Крісла. Праворуч (у бічній стіні) двері (до дальших кімнат?). Ліворуч у задній стіні вікно (чи два вікна у задній стіні по обидвох боках дверей?). Посередині задньої стіни великі (входові?) (скляні, з широкими шибами?) двері на ганок (рундук, веранду?). Ними входять із вулиці. Крізь них (коли відчинити їх?) видно частину (кусень, клапоть) вулиці, з-за неї подалік виглядають обриси мурів, садів, квітників, хат. Кімната на партері трохи підвищенім, тому отож, образ вулиці виринає (виступає), начеб злегка віднизу (знизу). Вулицею час до часу (вряди годи, коли-не-коли) хтось проходить, їде (проїжджає) віз, діти, вуличні крамарі, візки тощо.

Пообідня (?) пора гарного весняного дня.

В кімнаті пані Залузька й її дві доньки: Ліда та Марійка. Мати сидить на канапі й марудить з якоюсь ручною робіткою (?), молодша, Марійка, бамкає знехочу (на) в піяніні(о), Ліда (крутиться) тиняється без діла поблизу вікна.

Раптом чути з веранди гуркіт дрібних і жвавих кроків, двері швидко відчиняються, й до кімнати вбігає малий хлопчик, кольпортер газет, що приніс передплачуваний щоденник. Виймає з торбини часопис, Ліда відбирає його, тоді хлопець без слова вибігає назад. Ліда, стоячи, без поспіху листує (?) газету. (Чи дати якийсь привіт: Добридень! До побачення!) й читає то тут, то там. Пані Залузька звільна підводить голову й питає байдужим голосом.

Пані Залузька

Які цікаві новини?

Ліда не відповідає, тільки стенає плечима на знак, що нічого важного не знайшла. Перегортає далі часопис. Пауза. Неждано схоплюється й скрикує.

Ліда

Мамо! Мамо!…

Пані Залузька

Що з тобою, дитино?

Ліда

Мамо! Андрій… Андрій вийшов…

Пані Залузька

Хіба це можливо? (підводиться й шукає нервово пенсне (окулярів) на столі).

Ліда

Та так. Пишуть, що…

Марійка, що саме підвелась від піаніно, підбігає до Ліди, вихоплює їй часопис із рук і сама читає вголос.

Марійка

«Довідуємось, що сьогодні вийшов із в’язниці відомий серед кругів молоді діяч і багатонадійний молодий публіцист Андрій Мостович, що відсиджував кару трилітньої тюрми за політичні провини. Звільнили його на два місяці раніше (скоріше), взявши (беручи) на увагу його лихий стан здоров’я й бездоганну поведінку в в’язниці. Без огляду на оцінку його дотеперішньої діяльності, панові Мостовичу бажаємо повороту до успішної праці для добра нації».

Скінчивши читати, Марійка опускає вниз долоні з газетою. Всі три кидають на себе допитливі погляди. Ліда найбільш хвилюється. Хвилину мовчанка.

Середа, 29 липня 1936

* * *

Данило входить за Самогласником.

Сам.

…самим сидіти.

Данило

Гмм… Якби не зачати, гмм… Хіба так. (по паузі) Ви, пане реєнтий, бувалий чоловік.

Сам.

… в Піпкі-ціпкі-кіпкі.

Дан.

В Піпкі-ціпкі-кіпкі? А це що за чудасія? Хі-хі-хі.

Сам.

… сторони.

Дан.

А то мусять мудрі бути, (по паузі) гмм… (кашляє) Ви є чоловік письменний.

Сам.

… хочеш

Дан.

(відкашлює) Може б… ну може б ви мені порадили…

Сам.

… порад.

Дан.

Але ж, пане реєнтий (ходить за самогласником)

Сам.

не раджу

Дан.

Але ж пане реєнтий.

Сам.

ні.

Дан.

Я вам заплачу.

Сам.

– по твари.

Дан.

(кладе у наставлену руку Сам. гріш)

Сам.

… 10 зл.

Дан.

Не маю.

С.

Ну! Даниле. Чого до мене причепився. Пек тобі. А щоби тебе трясло щонайменше тільки 12 місяців в році! Кажи вже раз, яке тобі діло до мене. – Скоріш – Бачиш! В хаті нікого. Не годиться нам чужим в хаті самим сидіти.

… чоловік. С. Гей той каже, добре ти сказав. Я бувалий чоловік. Ая.. Куди я не бував. І в Парижі, в Америці, в Варшаві, Вінсомлі, Львові, Мостиськах, в Піпкі-ціпці-кіпкі.

… хі-хі. С. Це таке місто, в якім люди ходять на головах, а розум мають з противної сторони.

… письменний С. Яко речеся, добре ти сказав. Я є чоловік письменний. Ая.. Вмію писати і згори в долину і з долу догори і з правого боку в лівий і з лівого в правий. А пишу так виразно, що дам себе повісити, як хтось прочитає то, що я напишу. Ну скоріш. Отверзи устні твої, або, делікатніше кажучи так і глаголь, чого від мене хочеш!

…порадили! С. Я не маю магазину порад, (ходить) Нічого не раджу. – Ні.

…заплачу. С. А так, то що іншого. Ну. Плати. Тепер нічого нема задурно, навіть задурно не дістанеш по твари. (наставляє руку) Що золотого. Най тобі єгомосць радить за золотого, дяк бере 10 зл.

Примітки

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 675 – 685.