64. Лист д-ра П. Павлусевича до Федьковича

Сердешний та Дорогий а Славний Пане Брате

Не знаю, чи собі мене пригадаєте, але я Васъ, Миленький Братіку, дуже добре пригадую. Вотъ тоді я бувъ ще школяремъ либонь у 4 г. кляссі, якъ Ви у канцелярії мого небіщика купця Добрянського писали… Бувъ тоді, сли память не зводить, и Гомюка фельдвебель… та чей теперь собі лекше пригадаєте на малого хлопчину – що любивъ письма адресувати та «frührapporte» писати… Отце, видете, той то хлопчина вирісъ вже та ставъ до Васъ. Дорогий нашь Соловію, писати. Та про що, раді би ви знати? Скажу коротенько. Тутешня громада академіківъ руськихъ намагає всіми силами на завязаннє «товариства літературного» – бо самі добре знаєте, що зъ нашовъ Матюшковъ у Львові не порадна година. – До теперъ ми виступали все лишъ негативно. а теє стало поводомъ, що народовцівъ окричано за гайдамаківъ та катъ зна якихъ ворогівъ руськоі ідеі… Нині часъ крайний, показати світові, що ми і працювати знаемъ, що у нась є життє. а про теє годі нашимъ вороженькамъ мутити діла народні. Упадокъ Мети, Вечерниць, Nиви за надъ то ясно говорить, що одному або поодинокімъ додержати справи зъ тільки підлими ворогами годі: а що у Ляшні и Москві наша погибель, сёго не требую доказувати. Въ новіщипхъ часахъ стала Россипя у новий спосібъ агітувати и нашимъ людёмъ голови завертати. Вотъ она не роздає вже бляшки (хиба тимъ що зъ першу на теє лакомі були), та коли еі годі рублі дурно сипати, запрошує нашихъ здібнихъ людей на профессорівъ въ Россию, ба и стипендия суть для тихъ, щоби мали охоту пізніще у российську службу перейти…

Крайна пора ратувати тихъ, що ще можь. а найліпший середокъ у цімъ згляді. думаю, є завязаннє літературного товариства, щоби материяльні сили скріпляло, а духовне життє, особливо нашу літературу, розвивало и збогачало. Що зъ такъ званного старшою партиею, а властиво съ поганою клікою Руссоманівъ погодитись годі, я самъ переконавъ ся. ставши зъ ними кореспондувати. Імъ все, що не по россійськи. польське, зпорчене – а межи ними а нами заходить різьниця вже у принципі, бо они негують сущность нашого окремого народового Я. – Тимъ самимъ виключають розвій нашоі рідноі мови, и перечуть намъ жити чисто руськімъ народнімъ життёмъ. Тому прошу Васъ. Сердешний Пане Брате, будьте такъ ласкаві и напишіть мині, ци Ви зго[джуєтеся] зъ моєю думкою и пристанете до такого товариства. Головний закресъ ёго бувъ би ось який. Оно би містило в собі двоякихъ членівъ: a) основателівъ, які би грошевимъ даткомъ спомогли на перший разъ наше товариство. За для конкуренциі зъ Матицевъ понижилибъ ми найбільшу вкладку до 20 р., а инший би давъ по силі, та коли би мігъ. б) Другі зновъ «товариші» малиби обовязокъ книжки або газету, яку би товариство коли видало, бодай въ однімъ ексемплярі купити: розуміеть ця, въ якъ найтаньшій ціні. Такъ отце не пропадавъ би капіталъ и въ коротці могли би ми причинитись до просвіти люду якъ найбільше. Щоби кождий по силамъ и на поли наукъ працювавъ, сего не требую и писати, бо те само собою ясне. – Напишіть мені Ваші уваги въ цімъ згляді. Що до заряду, то о тімъ пізніщи я напишу, на теперъ лишень тілько скажу, що теє все у Львові повинно концентроватися, и тамъ би наші урядники могли фунгувати.

Ще Васъ Сердешний Братіку молю, не забувайте на насъ, пишіть – а я о всё постараюсь, чимъ би можъ Вашу прислугу відплатити. – Мині вже писали мнигі наші народовці, що зъ моёвъ цёвъ гадкою згаджаютця а тому поскоріть, щоби нарікъ таке товариство въ життє вступило. Не залишіть насъ увідомити о Вашихъ літерацькихъ творахъ, бо надіємся, що не мало причинитесь до слави и окраси нашоі літератури. Ци дістали Ви Дорогий пане програмъ на пяті роковини Тараса?.. Ми Вамъ іхъ післали. – Даруйте, що такъ мажу, часу дуже мало, а поки що, старайтесь и зъ своєі сторони такихъ людий для цёго принадити, що зъ нами одноі думки. Лишень осторожно! Ворогівъ маемо безъ ліку. – Такожъ згадайте про всіхъ тихъ, що до товариства спевностию би пристали, бо намъ тра коньче наші сили полічити, аби знати, якъ стоімо. – Мій адресъ: D. Porphyr Pawlusiewicz Schönlaterngasse Nr. 10 gr. kth. Seminar, бо тутъ певно листи доходять. Всё, щоби нашу справу могло поліпшити, напишіть, добру раду и золотомъ годі заплатити. По за якъ я суджу, то повинно найменьше до 50 основателівъ бути, а надъ 300 товаришівъ такъ, що на початокъ дуже би красна сила и грошей и людей була.

Бувайте мині здоровенькп! Тутешні академіки поздоровляють Васъ. Сердешнші Пане Брате, дуже гарненько, и просять на нихъ не забувати, въ якихъ імени лічу собі за найбільше щасттє писатись Вашимъ справдешнімъ другомъ і слугою

Др. Павлусевичъ.

Відень 17/4 1866.

Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 123 – 126.