67. Лист від Тернопільської громади до Федьковича
Христосъ воскресъ, Батьку Кобзарю-Соловію!
Nині въ день имянинъ Твоіхъ приходить и наша громада, изъ серця зложити своі щирі бажання: Батьку нашъ рідний! щобъ Ти бувъ здоровъ та веселий, якъ риба въ воді, а богатий, якъ земля; хай Богъ милостивий подержить Тебе вікъ – сотню літъ на сімъ світі въ щастю, въ здоровю та веселості, хай поможе Причиста Мати спішно й охотно провадити – допроваджати праведне діло; а Причистая, Святая. Сестра Феба молодая, ся пташка, той хирувимь золотокрилий и въ день и въ ночі и въ вечері и рано хай вітає съ Тобою, ніколи непокида, а сяє и учить не ложними устами хвалити правду святую: щобъ були Твої думки – пісні повні правди – волі, краси, – якъ криниця чистоі води, правдиві – богаті, якъ нива колосомъ здоровимъ: – Твоі золоті струни бандурні щобъ були голосні, якъ дзвони, а голосъ Твій соловъівъ дзвінкий, сильний та здоровий, щобъ и камінь порушивъ, щобъ Ти співаючий бувъ чутний, бувъ знаний на ввесь світъ, великий, ввесь світъ Славянський: щобъ Твій голосъ святоі правди – волі – краси, якъ той голосъ трубний, всіхъ порушивъ: щобъ люде людьми стали и брать зъ братомъ обнялися и проговорили слово тихоі любові на віки и віки – а вороги наші люті, вороги правди и волі святоі відцурались и відлетіли відъ Nасъ далеко у пущі, де людей небува, де сонце не сяє. пташка не щебече, де кури не піють и воронь не кряче. А тоді прибуде до Тебе слава великая, роспустить своі лучі широко надь Тобою и всею Украіною, гарнесенько обніме Тебе, та любо та тихо пожартує – цмокне, тай побересся изъ тією кралею малёваною: и буде Тебе знати, буде видно на всімъ світі далеко и широко!
А теперь сердечне спасибі Тобі Батьку нашъ, що нецураєсся насъ, незабуваєшь щиримъ словомъ. Послухали Тебе. Nову Січъ заложили ми вже давно, а на Твій голось скріпились и невсипущо будемъ працювати, щобъ швидче перенести ясне світло и въ сільску хату, мовлявъ той хлопську…
Ще давно читали ми. щось обіцявъ, коли молодіжъ бажатиме, списати вісіля у нашого народу. Коли въ Тебе це добре діло вже готове, то, просимо, пришли до насъ, а ми потурбуємось, щобъ воно швичче світъ побачило: колижъ ще ні, то благаємь: виготови цей скарбъ – вісіля, – ми ёму пропасти не дамо. Такожь пришли, коли ласка Твоя, й єншихь Твоіхь штукъ, отъ якби: «Nовобранця», «Могилу» та ще и якихъ єншихь. ми бо немаємо въ себе нічого изъ Твоіхъ створівъ окрімъ тихъ, що були то въ Вечерницяхъ то въ Меті або Nиві друковані.
А поки що прощавай Батьку нашъ, Кобзарю-Соловію Друже щирий незабутий, та незалишай Твоіхъ щирихъ Козаківъ-Товарпшівъ Nовоі Січи:
Тернопіль 22 Цвітня 1866. Адреса до насъ така: Микола Січинський школярь 6-тоі клясси гимназіяльноі.
Осипъ Барвінський. Василь Марчакъ, Володимиръ Барвінський, Омелянъ В. Волянський, Олекса М. Танчаковський. Микола Січинський, Северинъ Жуковський, Корнилий Дорожинський, Осипъ Стеф. Терешкевичъ, Онухрій Даниловичъ, Микола Темницький, Володко Ганкевичъ, Касянъ Куницький, Петро Ст. Білінський, Климъ Волянський, Левъ Гр. Авдиковичъ. Ганкевичъ Северинъ. Остапъ Цурковський, Луць Січинський, Володиміръ Чемеринський, Иванъ Любовичъ, Петро Кульчицький. Володиміръ Мандичевський.
Р. S. Єще одну поему «старий жовніръ» просимо конечно прислати для насъ.
Примітки
Ф-ич обіцяв ще 1861 р. описати весіля. Пор. Поезіи 1862, стор. 136 – 137. – О. М.
Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 127 – 129.