Наука для Пережи

Юрій Федькович

Пережа (не Береза, як єго звут) називаєтся той парубок, що дістане від духовного і громадського началства позволінє – с Колядов ходити, а се не так легко та ні так обоятно, як кому ся видит. Для того ж мусит не тілько він сам бути парубок розумний, тверезий, чесний і поважний, але і таких колядників до себе обібрати, аби не лиш були добрі співаки, але і честні ледіні, котрих ціла громада любит і поважає. Як же обібрав він таких парубків, найбілше шість, тогди стараєсь о добру музику, бо без музики, як то кажут, коляда глуха. Але ті музики мусят бути чвалі, не обідрані, бо нема нічого гиднішого, як шанталаві, цундраві колядники. Бо колядники образуют тих рицарів, що в старовіцких часах божеству служили і святі єго контини (церкви) вартували. Для того ж і тепер мусят бути колядники так світло і хороше убрані, як лиш тілько може бути.

На пам’ятку, що день тогди зачинає прибувати, коли сонце вступає у небесний знак козорога, носят колядники з собов образ тої звіри, але истенний, красний образ с позолоченими рогами, а не страхопуда, щоб ним діти полошати, як то с часта буває. А де би не могли колядники спомочись на такий образ, вирізаний шницарем з дерева а вітак позолочений позлітков, то можут собі справити намальований образ на синім кружку і заправлений на ліску. А козоріг має бути так намальований, як его с первовіку малювали: голова і грудниця козорога, а зад рибячий. На другім боці кружка може бути визолочена звізда.

А як прийдут колядники під хату, то Пережа питаєтся, чи дома люде, а як дістане відповідь, то питаєтся знов, чи приймут коляду? Як скажут, що приймают, тогди колядуют, як до кого пристійно, але без поквапу, не так як за напасть, бо се зневага, найпаче для біднішого господаря. Коляда лиш раз у рік, кождий їй ся радує; для того ж не сміют колядники і найбіднішим гордити або кого на кеп мати. А с часта так буває, що бідний чоловік коляду краще приймає, як не оден богатий господарь.

А як запрося в хату, тогди Пережа вітає і вінчує господаря, господиню і всіх притомних, і питается, чи позволя цапкови (козорогу) погуляти, щоб-то «коноплі високі росли». Коли позволя, то колядники пляшут і співают (приспівуют) пляшованця. А коли запрося за стів, то колядники сідают і колядуют столови, а зрештов обходятся так, як у котрім селі поведія, але всігди хоть і весело, то гречно і звичайно, аби і самим собі і коляді сорому не зробити. За все мают они уважати, щоб не наприкритися довгим сиджінем, бо се і господареви неприємно і тим людем, що коляди сподіваются і діждатись не можут. Найдужче ж має коляда п’янства вистерігатись, щоб не статись сміховищем не тілько у селі, але і бридом для всіх чесних людий.

Пережа не сміє также забути, що занадто довга коляда не тілько колядників мучит, але і господаря нудит. Для того ж не сміє він ю довше розводити і проволікати, як она написана, бо і так уже декотрі коляди задовгі. А краса не стоїт у тім чи коляда довга, але чи она ладна. А усе, що нудне, то не є ладне, не тілько у коляді, але у якім-небудь ділі; для того ж то і спів колядників не буде кращий від того, що буде гукливий і крикливий, але від того, як буде милий і приємний.

А коли прийдут колядники до священника або до пана, то не мают они ні ониматись, ні соромитись, щоб не статися двірській челяди на посміховиско та на кпи. Коляда єст дуже велична і свята пам’ятка, а кождий истинно учений і образований чоловік буде ю знати як учтити, але лиш тогди розумієсь, як колядники будут знати і уміти собі на ту повагу заслужити. Для того ж, о рускі ви колядники, не забудьте вашу честь, а наших праотців славу!

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 606 – 608.