Передне слово

Юрій Федькович

Божеством наших праотец було світле Сонечко. Звали єго Лад, і святкували єму кождого року три великі праздники. Перший праздник святкували тогди, коли сонечко зачинало змогатися в силу і день рости, то єст при кінци місяця Декемврія. І звали той празник «Ко-Ладу», с чого походить слово Коляда.

І святкували той праздник дуже весело і торжественно, світили світло, укривали стів, клали на стів убрані колачі, мід і солодку кутю з маком, на покутю ставили убраний сніп пшениці, робили годи, гостилися, а жерці (священники бога Лада) ходили з ледінями (парубками) і з образом дикоїкози хата від хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі то пісні і на нас перейшли і котрих ми поважати повинні, бо так робя усі честні народи, аби свою старовіччину не забути.

Таких пісень, хоть і нося они на собі уже клеймо хрестіянства, зібрав я у сю книжечку котре найкращі, і передаю годним нашим ледіням у ті добрі надії, що не послужя они роспустови, який – пожалься Боже! – творя ще подекуди наші колядники, зневажаючи так святу пам’ять наших праотців як і свою власну славу!

Примітки

Дика коза була пам’ятков, що день тогди зачинає рости, коли сонце вступає у небесний знак козорога. Прим. в автографі.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 606.