Переднє слово

Юрій Федькович

Наші праотці, доки ще поробили їх хрестіянами, то вірували у одного лиш Бога, у святого Прабога вседержителя, творця неба і землі. А мав він, казали, чотири сини і пяту доньку, матір нашу Землю, котру также Ладов святов звали. А ті чотири сини були: перший Ад, другий Яр, третий Рай, а четвертий Мир, межи котрих отец царство своє поділив, і то так: найстарший син Ад або Гад дістав преспод, потемок, студінь і зиму, за що его також Змієм, Пеклом, Чортом, Бісом, Дивом і Злим звали і всі єго боялися, за що він дуже і на вітця і на братів і на сестру свою ворогував і їм, де лиш міг, усяку пакість творив, за що єго отець предвічний відрікся і прокляв, і лиш ті решта три за синів своїх уважав.

А ті решта добрі три братя були собі як оден і орудували світлим сонечком, для чого їх і Білобогами звали. Найстарший, Хорош або Яр, з котрого опісля зробили Юрія, орудував весінним сонечком; середущий Рай, Рій, Грім, Перун, Купало, Воян, с котрого опісля зробили Івана, орудував літним сонечком; а наймолодший Лад або Мир, з котрого опісля зробили Дмитра, орудував осінним сонечком, найслабшим з усіх, для чого єго також Безсилчиком звали, з котрого Безсилчика опісля Васильчика зробили. А саме сонечко звали Війтом або Світовидом і образували его яко рицаря-богатиря у золотім шеломі на голові, сім мечів при боці а осмий у праві руцї, об’їжджающо[го] землю білими як сніг кіньми.

А Земля-Лада, приповідали, мала двоє дітий: одного сина і одну доньку. Син звався Король, Радогість, або Князь Місяць, а донька Весна або Маяна, з котрої опісля зробили Малану або Маланку, а то для того, що була усему світу мила і єго цвітами і зеленим листом-маєм уквітчала. Але ж бо і се було лихому вуйкови Змієви заздрісно, і для того завзявся він на нашу Маланку, аби ю у своє царство під землю дістати.

Як се ему вдалося, як легкодумний змінник-Місяць свою сестру лишив, як родичі нерозсудну дівчину забули, і як нарешті первий брат Безсилчик, підбувше у Яра чи то у силу, свою заручену і нарічену сестру з Змієвої чи то зимової неволі слободив і з нев вітак подружився, – се все опіває отся наша маланочна коляда, матбути найкраща, котра нам по наших праотцях лишилася. Бо у вісім день по празднику Коляді, то єст праздникови Лада-Мира, святкували наші праотці і праздник Маланки, то єст з зимової чи то змиєвої неволі визволеної весни. А святкували той красний і веселий праздник так:

Котре найкраща і найчестніща дівчина перебералася за Маланку, оден парубок за Василя (Чильчика), другий за Короля (Місяця), а третий за

Діда-Змия з білов та довгов бородов. Маланка мала зірницу (звізду) на чолі, була прибрана у самі цвіти і мала з собов три подружечки з рожевими деревцями, котрі подібно, як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик) був перебраний за ратая (оратаря), с чепигами або з серпом у руках; а Король з новим місяцем на чолі, а яко мисливец з сагайдаком і луком. Решта ледінів була то за плугатарів то за мисливців перебрана: плугатарі водили з собов вола або барана, мисливці оленя або сокола, а Змій-дід нарешті, убраний в буйволову шкіру і оперезаний гадюками, водив з собов тура або цапа, мав велику косу у руці і три гробарі з рускалями за поплічників.

Так ходила Маланка хата від хати. Дружина співала за музиков маланочної коляди, а сама Маланка похожала по світлици і поралась яко домаха, але робила кожду роботу встріть, а то на пам’ятку, що була у Змія невілницев, де му сіла кожду просту слузку роботу робити, до котрої не мала ані зручности, звичайно яко царска дочка, викохана у гараздах, ані также охоти, звичайно яко бранка і невілниця.

Але не вело се ся так, як тепер ведется, що приберут якого там небудь свистуна-збиточника за Маланку і водятся з нев п’яні хата від хати, аби господареви збитки робити і у єго домі таку нехарь виводити, що бридко навіть і слухати, не то що дивитися на таке!…

Бо кождий честний нарід чтит і шанує первовіцкі свої звичаї і обичаї. Німці, на примір, уберают на святий – вечер ялинове деревце, пускают на русалні свята вінки по воді і так далї. Але се ведется у них торжественно і звичайно, не так як у нас, де без бридких збитків нічо обійтися не може, і то таких, що порядні господарі і Коляди і Маланки і Зельмана і Рос-ігор гірше боются, як якої напасти.

Для того ж, рускі ви ледіні: шануйте і не цурайтесь давних наших звичаїв! Але шануйте їх так, як се у других честних народів ведется, а буде вам слава, людем честь, по праотцях же наших хорошая память!

О, дай Боже!

Примітки

Друк. «Неділя» 1894, ч. 33 стор. 257 – 258.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 655 – 658.