Стрілецька пригода

Юрій Федькович

Нині ранесенько, геть ще до зірниці,

Встав я потихоньки, швидко ся зібрав,

Кинув через плечі кріс та й порошниці,

Домовим «день добрий» навіть не сказав,

Лиш пішов потоком за селом до хащі;

Там ся за смеречку чайом приховав,

Ци медвідь не прийде на малини натще,

Бих му по-стрілецьки «на день добрий» дав.

Сиджу в гаю, сиджу – сонце далі сходить.

Мій-то медведисько нині гей заспав!

Аж ту красне дівча на потік виходить,

Як я ї обачу – мало-м аж не впав.

Ах, яка ж там врода, ах, які ж там очі,

Ах, який то позір, ах, який то зріст!

Був би-м мимоволі з-за смеречки скочів,

Але моє серце обгорнула млість.

І нім стало дівча зимну воду брати,

То поклало горщик скраю на моріг,

А сама си взяла ножечки вмивати, –

Чи хто видів зроду білих таких ніг?

Серце моє бідне трохи не здуріло,

Я забув за себе, я забув за все,

В оченьках ми стало ні чорно, ні біло, –

Аж і медведиська сатана несе!

Песя віра, бачиш, скоро таки з гаю

До дівчини чвалом та й зубами: клам!

Так ти, вражий сину! – я собі думаю, –

Зараз я ти, зараз паруна додам!

Господи! Як змірю кріс на правім оці:

Баф! – а медведисько тільки ся скрутив

Та й лиш помаленьку осьде на обочі,

Вмившися полосков, в потік ся скотив.

Дівча аж умерло. «Бог з тобою, мила!

Якби не сі груди а не ясний кріс,

То би-сь, файна любко, більше вже не жила:

Сей-бо медведисько – на всі гори біс!»

Вна лиш відповіла: «Здячить вам ся мати».

Та й ся усміхнула, як рожевий цвіт,

Взяла горщик в руки та й пішла до хати,

А я осьде стою, гіренький мій світ!

Примітки

Поезії, 1862, стор. 98 – 100.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 78 – 79.