Трафунок

Юрій Федькович

Якось тому було – цить, місяця мая, –

Піщов я рубати бучину до гаю,

Бо дідько оногда, – чекайте: що-м віз?

Коноплі, здається, – зфармачив ми віз.

Приходжу до гаю, осмотрюю дуби –

Аж тутки на краці сидя си голуби.

А я си гадаю: ото ж би то див,

Аби я одного принаймні не вбив!

Шпуряю сокиров – ото ж ми ся вдало;

З цілої гілляки ні листа не впало!

А голуби мої фур-фур собі в день –

Я вивалив очі та й стою як пень.

Тфі, пек єму, лихо, – подумав я далі, –

Аби вже й голуби за дурня мня мали!?

Ви того, пся пари, не діждете чей!

Хапаю сокиру – за птахами дей.

Забіг я у хащу, у хащі калина,

Я дивлюся ближче – а тамки дівчина!

Ширинку си шила, ци що там за шмат,

Та й ще і співати заставив ї кат.

«Заткай же си, дівко, на продаж ті зуби!

Не видиш ти світла, що пудиш голуби?»

А дівка ще дужче в калині гуде –

Голубчики мої хто знає вже де.

Тото ж тобі, дівко, раз буде наука!

Гей, боже, як затну бардичку до бука –

Та далі до дівки, та в личенько: цям!

Рціть самі: не треба огрози дівкам?

Цюлюю, цюлюю, аж лупиться шкіра.

А дівка – міркуйте, що може зла віра! –

Узяла свій пояс – богдай же ся встік! –

Зв’язала мня з дубом, а я – ні в той бік.

Та як мня зв’язала – та в ноги до ката!

Я хочу ловити – гуп! – лежу, як лата.

А вна зо сміху ся качає травов:

«Голубів ти треба? Ось маєш, пся кров!»

Так був я попацив… А ви си міркуйте

Та й з тими дівками собі не жартуйте.

Дівчата – то напасть: ти приязно д’них,

А вни тя ще в’яжуть та робля си сміх.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 96 – 98,

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 77 – 78.