Соловей

Євген Гребінка

«Хто не вгадає? я?

Оце городять небилицю!

Щоб не пізнав я Солов’я,

Щоб не пізнав сю гарну птицю;

Як тілько оком наведу,

То і вгадаю, де співака», –

Так дядькові казав небіж Грицько Підсака.

«Ходімо, я тебе до лісу поведу,

Усякої там птиці є багато.

Та буде сором, пане-брате,

Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав», –

Грицькові дядько одвічав.

І ось вони дойшли до гаю;

По гаєві усякий птах літає,

Щебече хто, хто свище, хто гуде,

Аж округи луна іде.

Небіж

Ось-осьде Соловей! Який червоногрудий!

А дметься як, мабуть, великий пан!

Уже то неспроста в його такий жупан.

Дядько

Та годі, годі, Грицьку, буде

Ту погань, Снігира, хвалить!

Ся птиця не співа, а як усе щебече,

Вона в гурті як-небудь засвистить;

А більше, голову похнюпивши меж плечі,

Насупившись сидить.

Небіж

Так цитьте лишень, ось я зараз угадаю:

Я сучий син, коли оце не він!

Увесь мов золотий, а крильця чорні має.

Дядько

Та будеш, Грицьку, сучий син:

Се просто Іволга зоветься;

Вона із саду в сад літа,

То вишні гарно об’їда,

То оббива горох, а в співи не вдається.

Небіж

Так ось коли побачив співака!

Яка мальована та штучна птиця!

Вертиться, джеркотить, по дереву скака –

От се то Соловей.

Дядько

Се навісна Синиця!

І довго так небіж дурненький

Меж птицями знаходив Солов’я;

А Соловей собі сіренький

Над ним співав, сховавшись меж гілля.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф невідомий.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 35 – 37.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 157 – 158.