Зозуля та Снігир

Євген Гребінка

На дубі сидячи, Зозуля куковала:

«Що за годи тепер, зовсім не можна жить!

Одколи як тепло вже стало,

А гусені нема, черви зовсім так мало.

Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить». –

«Нащо вам так квилить? Мій боже милий! –

Снігир Зозулю перебив, –

Коли б я мав ваш стан і сили,

Оцю я погань би не їв,

Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив

Собі щодня шматок м’ясця.

От кобець – менший вас, а їсти як захоче:

Летить – і душить горобця.

Зате він з голоду ніколи не нудився». –

«Дурний! дурний! а в школі вчився! –

Зозуля Снігиру в одвіт. –

Замісто горобця я з’їм жуків десяток

Да гусені, черви десятків три в наддаток

І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ,

Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна,

Живе собі, як панна,

Гуляє у садку, нічого не псує,

По гілочках намистечко кує

Да скілько літ кому прожить віщує;

Нехай же здумаю… да що тобі й казать!

Хоч злидні в пір’ї обідрать,

Ввесь птичий рід зарепетує:

«Зозуля м’ясо жре, Зозуля хищний птах!

Троха чи не бажа вона Орла із’їсти!»

Прощай тогді моє життя в садах!

Прийшлось би утікать хоч за море без вісти,

Так лучче ж тута жить – да зводить черв’ячків».

Хто хоче полюбить суддю-грошозаплода,

Про його розпитай панів,

А не питай у простого народа.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф невідомий.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 9 – 10.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 141 – 142.