Верша та Болото

Євген Гребінка

Рибалонька, митець усе в воді ловити,

Бажаючи поймать в’юнів,

В Болото Вершу засторчив.

Довгенько щось вона там мусила сидіти,

Язик жіночий є, да нічого робити

(А зроду, мабуть-то, що не плоха була),

Так лаяти Болото почала:

«Оце поганая багнюка!

Глянь, пузириться як, знечев’я клекотить.

Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить,

Одна черва, мовляв, кишить.

Да деколи повзе по куширу гадюка,

Уже коли б тут воленька мені!..

Таке ж бридке, таке мерзенне,

Поржавіло, від жабуру зелене,

Не хочеться паскудиться в багні,

А то б…»

Що ж їй Болото одвічало?

«Де ти сама, добродійко?» – спитало.

А Верша гомонить на дні.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 65, № 1.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 14.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 144 – 145.