Віл

Євген Гребінка

«Мабуть, на небі звісно стало

(Про себе Віл в кошарі гомонів)

Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив

Да й витерпів-таки чимало, –

Що в плузі силковавсь, копиці волочив,

Із ранку у ярмі до півночі ходив,

І ще щодня бував і битий!

Хазяїна не раз я проклинав, –

Тепер зовсім не той хазяїн став:

У мене вдоволь їсти й пити,

Несуть мені і солі, і крупів,

Овса і висівок наїстись трьом би стало».

Аж тут хазяїн шасть у хлів

І, взявши за роги Вола, під ніж повів,

Бо, сказано – його годовано на сало.

Ти змалку так любив мене, як пугу пес;

Чого ж так лащишся до мене, Йване?

Чи знаєш, що як ти чоломкаться ідеш,

Чогось мене морозить стане.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф невідомий.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 32 – 33.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 149.