Сонце да Вітер

Євген Гребінка

Із Вітром Сонечко розгуторило мову

Про силу, бачите, хто з них модніший був.

Звичайно за словцем балакали по слову,

А далі Вітер так на заклад навернув:

«Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?

Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк!

Хто з плеч зірве його додолу,

Хай буде той уже моцак».

«Іносе, дми собі!» – так Сонечко сказало;

І Вітер шпарко полетів.

Надворі дуже сумно стало,

По небу хмари скрізь погнало,

А Вітер по землі, крий боже, заревів,

Наліг на козака, з його одежу цупить.

Зігнувся на коні козак,

До себе горне кобеняк

Та, знай, нагайкою по ребрах шкапу лупить.

Хуртовина назад бідаху пре,

За поли смикає, відлогу з плеч гирує,

Аж шлях курить, трава в степу хвилює,

А все одежі не здере.

Дув, дув, аж потом ввесь облився,

Із моці вибився, сердешний набік плись.

Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись,

Мов божий мир ізнову народився.

Козак перехрестився,

Кобилку зараз зупинив,

Бо страх горюшну заморив,

Поплівся стежкою ходою, потихеньку.

А сонце гріє все та гріє помаленьку,

Угріло божий світ, почув тепло козак

Да й скинув кобеняк.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 65, № 1.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 20 – 21.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 148.