Сонце да Хмари

Євген Гребінка

Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє,

І божий мир, як маківка, цвіте;

На небі чистому ген Хмара бовваніє.

Та Хмара надулась і річ таку гуде:

«Що вже мені се Сонце надоїло,

Чого воно так землю веселить?

Хоч я насуплюся, воно таки блищить.

Я полечу йому назустріч сміло,

Я здужаю його собою затемнить».

Дивлюсь – і Хмарами півнеба замостило,

На Сонечко мов ніччю налягло.

А Сонце вище підплило

І Хмари ті позолотило.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 65, № 1. В автографі байка мала інше закінчення, випущене у виданнях 1834 і 1836 рр.:

Послухайте, ляхи, господь вас покарай,

– Ви – Хмари, сонце – Николай.

Є. Гребінка натякав на польське національно-визвольне повстання 1830 – 1831 рр., оцінюючи його з офіціозних, вірнопідданських позицій. Вилучення цих рядків у друкованому тексті, можливо, свідчить про зміну погляду автора на ці події.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 12.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 143.