4. Перша доба неволі
Адріан Кащенко
Поки ясир гнали у Крим і у перші часи перебування невільників у Криму, вони ще не страчували надії на визволення через викуп. Крим був близько од України, до нього ще доходили вісти з рідного краю і коли не було війни, з України ходили у Крим чумаки, ходили через Запорожжя й інші люди, розшукувати своїх захоплених у неволю родичів, щоб викупити їх. Нарешті з історії відомо, що року 1671 татари, спустошивши Волинь та Поділля і захопивши багато шляхти, ще не одходячи до Криму, склали реєстр бранців і послали польському коронному гетьманові, пропонуючи викупити з неволі, кого поляки хочуть; так що викуп невільників був звичайним ділом.
Ця перша доба неволі з нестраченою ще надією на визволення, теж відбилася у народних думах. Ми маємо два галицьких варіанта дум про викуп дівчини її милим і про викуп козака милою:
Верх Бескида калинова
Стоїть мі там корчма нова,
А в тій корчмі турчин піє,
Пред ним дівча поклон біє:
«Турчин, турчин, турчиночку,
Не губ мене молодойку,
Іде тато – одмін несе,
Одмін несе, возом везе,
Не дасть він мі загинути».
Одмінойки тай не стало,
Дівча гірко заплакало.
Верх Бескида калинова
Стоїть мі там корчма нова,
А в тій корчмі турчин піє,
Пред ним дівча поклон біє:
«Турчин, турчин, турчинойку,
Не губ мене, молодойку;
Іде мамця відмінити,
Не дасть вна мі загинути!»
Одмінойки тай не стало,
Дівча гірко заплакало.
Верх Бескида калинова
Стоїть мі там корчма нова,
А в тій корчмі турчин піє,
Перед ним дівча поклон біє:
«Турчин, турчин, турчинойку,
Не губ мене молодойку,
Іде милий одмін несе,
Одмін несе, возом везе».
Милий прийшов тай відмінив –
Ліпший милий, ніж брат рідний.
Тут молода дівчина-бранка навколішках благає турка не губити її, а підождати викупа. Надії її були на батька, на матір і на милого; але ні батько ні мати не привезли викупу і тільки милий не пошкодував свого добра, а привіз його повний віз і викупив свою милу на волю.
Схожа до цієї й друга пісня про викуп, хоч і видно, що вона іншого автора.
Ой що в полі за димове?
Сидить козак у неволі.
Ой сидить він, тяжко дише,
До батенька листи пише:
«Най сі тато йа змилує,
Най мя відси викупує!»
– Щоби за те, сину, дати?
– «Вісім волів тай від хати».
– Як маю те, сину дати,
Волиш, сину, загибати!
Теж саме одповідає й мати, коли син просить прислати за нього вісім коров з телятами. Тоді козак пише до милої:
«Най ся мила йа змилує,
Най мя відсі викупує».
– Щоби за те, милий, дати?
– Сімсот качок тай від хати.
Мила не шкодує задля козака всього свого добра і одповідає:
– Ой волю я, мій миленький,
Ввесь маєнток відгоняти,
Ніж ти маєш загибати!
Пригнавши невільників у Крим, татари повинні були більшість дитячого ясирю і невелику частину дорослих бранців передати турецькому урядові на державні потреби. З останніх полоняників у Криму лишалася тільки невелика частина, бо для господарських потреб татарам не треба було такої сили невільників, яку вони приганяли з України. Більшість полоняників татари продавали за море у турецькі землі, навіть за Царгород у Сирію, Єгипет та Аравію.
Головними ринками невільників у Криму були: Козлов (Євпаторія) та Кафа (Феодосія), а найбільше останній. Сюди зганяли невільників великими натовпами, пов’язаними один до одного, і на ринку їх завжди було по кілька десятків тисяч. Тут їх оглядали покупці, як у наші часи оглядають коней. Дивилися на зуби, щоб не були чорні, на тіло, щоб було крем’язне і без ніякої вади. Дівчат та молодиць, виводячи на продаж, рум’янили й убирали в кольорові одежі, але дозволяли покупцям оглядати жіноцтво так само, як і чоловіків, скидаючи всю одіж.
Десятки турецьких кораблів завжди стояли на морі біля Кафи, забираючи невільників і одвозячи їх у турецькі й арабські землі, з которих уже ніяка звістка до України не доходила. Плач невільників з невільницького ринку перед посадкою на кораблі теж зберігся в одній з дум:
Поклоняється бідний невільник
Із землі турецької, із віри бусурманської,
У городи християнські, до отця до матусі.
Що не може він їм поклонитися, –
Тільки поклоняється голубоньком сивеньким.
«Ой ти, голубонько сивенький!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш:
Полени ти в городи християнські
До отця мойого до матусі,
Сядь, пади на подвір’ї отцовськім,
Жалібненько загуди:
Об моїй пригоді козацькій припом’яни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки, маєтки збувають,
Великі скарби собирають,
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо, як стане Чорне море согравати,
То не знатиме отець либонь матірь,
У которій каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царьграді на базарі,
Будуть ушкалі, турки яничари набігати,
За Червоне море у Арабську землю запродати.
У цій думі невільники благають голуба переказати батькам, щоб ті поспішались з викупом їх, бо як одпливуть галери од пристані, то вже тоді батьки не знатимуть, де їх і шукати.