Клопіт про кубанські землі

Адріан Кащенко

З приводу таких чуток військова старшина радилась, міркувала і врешті вирішила послати до Петербурга Головатого із шістьма депутатами просити царицю про видачу грамоти на землю. Головатий перший зрозумів, що на Дністрі чорноморцям не втриматись, і через те за його порадою старшина випрошувала землю на Тамані, аби тільки найбільше. 29 лютого на раді старшини склали прохання до цариці. Воно подає цікаві відомості про справи війська Чорноморського.

1). З початку останньої турецької війни ми, з волі Вашої Імператорської Величності, були зібрані небіжчиком Великим Гетьманом Потьомкіним з колишніх запорожців, кількістю 12 622 козаків, щиро служили В. І. В. кінно, пішо й на флоті.

2). З наказу найсвітлішого князя між нами була уряджена старшина: суддя, писар, хорунжі, пушкар, довбиш та курінні отамани. Дав нам покійний булаву, 17 перначів, знамено (корогву), прапорів 14, військову печать і гармати, а під оселю обіцяв відвести нам землю, відібрану од ворогів між Бугом та Дністром, та ще на Кінбурнській стороні.

3). За його ж, небіжчика, наказом ми вже оселили на тих землях сім’ї наші, кількістю 1759, а в них чоловічого коліна 5068 душ та жіноцтва 4014, і позаводили собі хати, млини, вітряки й господарство з хліборобством, скотарством, садівництвом, виноградарством, пасіками та рибальством.

4). Багатьох із нас, колишніх запорожців, ще пани поміщики та їхні прикажчики тримають у підданстві й мордують під вартою, а жінок та дітей гнітять роботою. А коли б усіх тих запорожців з їхніми родинами визволити, то було б нас самої тільки чоловічої статі тисяч двадцять п’ять.

5). Багато між старшиною й козаками таких, що коли переселялись із сім’ями на нові землі, то пани й їхні прикажчики безневинно пограбували й нашого добра не вертають.

На підставі всього того чорноморці просили:

«Нас, войсько, в свое монаршее благоволеніе матерски приняв, для поселенія нас на Тамани с окрестностями оной милостиво повелеть отвести выгодные земли так достаточно, чтобы имеющее быть преумножение сему войску безнужно помещаться могло и навечно спокойное, потомственное онаго владение отправленному с сим, избранному от нас войсковому судье Антону Головатому Высочайшую Вашего Императорского Величества милостивую грамату выдать, так же о выпусках с губерний служивших В. И. В. старшин и Козаков с их семействами и имением и о возврате заграбленного в таковых имениях учинить всемилостивейшее рассмотрение».

Виряджаючи Головатого до столиці, військова рада одночасно послала військового полковика Гулика з півсотнею товариства оглянути Тамань і весь край між річкою Кубанню та Азовським морем.

Головатий поїхав у Петербург, а тим часом із Дунаю почали повертатись на Дністер піші чорноморці і їхня флотилія в 50 байдаків. Козаки мало що знали про заходи своєї старшини щодо переходу на Кубань і, повернувшись до своїх осель, почали щиро братися за господарство. Проте вся їхня праця була даремна, бо ще раніше, ніж чорноморці вирядили Головатого до столиці, а саме 20 лютого 1792 року, був виданий царський указ про те, що «добута од Порти Отаманської земля між Бугом та Дністром прилучається до Катеринославської губернії».

Ця звістка дійшла до Слободзеї у квітні, коли Головатий ще перебував у Петербурзі й військо ще не знало про те, що йому відводяться землі на Кубані, а через те чорноморці були приголомшені тяжким розчаруванням. Всі розуміли, що указ цариці матиме ті ж наслідки, що й скасування Січі року 1775-го, й козацтво заздалегідь почало лагодитись тікати туди, куди під час зруйнування Запорожжя повтікали їхні товариші, бо сподіватись собі вільного життя, коли за Буг пустять панів, уже всі сказали – «годі». Більш рухливі козаки, не обтяжені ще хатами та сім’ями, зараз же почали тікати на Дунай, як згадує пісня:

Ой, ходімо, пани-брати,

Царицю просити:

А чи не дасть же нам

Хоч віку дожити.

Дарувала землю

Од Дністра до Бугу,

Аж по ту гряницю,

По Бендерську дорогу.

Дарувала землю

Ще й сухі лимани:

«Ловіть, хлопці, рибу

Та справляйте жупани».

Дарувала, дарувала

Та й назад одняла.

І жалю, печалі

Козакам завдала.

Тепер, пани-браття,

Не думай, не думай:

Сідаймо на човни

Та й махай за Дунай.

Ой, гукнули, миле браття,

Ой, гукнули, гукнули;

Як сіли на човни

Та й за Дунай махнули.

Тепер, хлопці, молим бога

За царицю небогу,

Що нам показала

Та й за Дунай дорогу.

Тим часом Головатий, добре вже знаючи столичні й навіть придворні порядки і звичаї, дуже вміло здобув собі ласку впливових у цариці осіб і 1 квітня, перебуваючи зі своїми товаришами на прийомі, звернувся до неї з промовою, яка їй сподобалась. Головатий та інші депутати чорноморців мали такий вигляд: голови у всіх були виголені начисто, як долоні, а на маківці в кожного був довгий оселедець, закручений кілька разів за ліве вухо; довгі, пишні вуса надавали козакам суворості. Одягнені всі були в стародавнє запорозьке вбрання і взуті в червоні сап’янці на високих підковах. Таким чином, у 1792 році чорноморці ще міцно додержувались запорозьких строїв.

Незважаючи на царську ласку й заходи Головатого, справу чорноморців протримали в Петербурзі три місяці, й тільки 30 липня 1792 року вийшов такий царський указ:

«Войско козачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным Таврическим из верных Козаков бывшей Сечи Запорожской в течение последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами оказали опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землею между рекою Кубань и Азовского моря лежащего и простирающегося от Фанагории к морю до Ейскаго городка; по реке же приближающегося к устью Лабы».

Того ж дня була підписана й грамота Чорноморському війську на володіння зазначеною в указі землею й по-жалувані війську клейноди: корогва та срібні литаври, й надано право користуватися тими клейнодами, що видані були війську раніше – року 1788-го, а саме: корогвою, булавою, перначами та військовою печаттю.

Цей дозвіл мав велику вагу, бо надавав право мати свою окрему старшину, свій суд і взагалі самоврядування. Другою грамотою, виданою на прохання Головатого, цариця звеліла повернути чорноморцям, що служили раніше в Запорозькому Війську, затриману на землях Запорожжя їхню маєтність.

15 серпня Головатий із товаришами нарешті наближався до Слободзеї. Чутка про щасливе завершення переговорів уже розійшлася поміж козаками, й військо з Чепігою на чолі урочисто зустріло своїх депутатів хлібом-сіллю. За містом, на високому помості, вкритому килимами, Головатий вручив кошовому грамоту, хліб-сіль од цариці й подарунок – коштовну шаблю, оздоблену самоцвітами.

Після того в отамана був сніданок для всієї військової старшини, а у військового судді – обід; просте ж козацтво частували на майдані. Радіючи з того, що скінчилося непевне становище війська, старшина й козаки весь день співали пісню, складену Головатим:

Годі, годі журитися! Пора перестати, –

Діждалися від цариці за службу заплати:

Дала хліб-сіль і грамоти за вірнії служби!

Ой, тепер ми, миле браття, забудем всі нужди:

В Тамані жить, вірно служить, гряницю держати,

Рибу ловить, горілку пить, ще й станем багаті.

Да вже треба женитися і хліба робити,

А хто йтиме із невірних – як ворога бити.

Подається за виданням: Кащенко Адріан Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. – Дніпропетровськ: Січ, 1991 р., с. 341 – 344.