Турнія
Вацлав Ганка,
переклад Миколи Костомарова
Слухайте, люди старі й молодії, про валки й турнії!
Був в нас за Лабою князь: і багатий, і славний, і добрий.
Мав він дочку-одиначку, милу йому і всім людям.
О, та й хороша була вона! Гарний, пряменький станочок,
Очі ясненькі як небо, а з білій шиї спадало
Золотокудре волосся, вилось, котючись обідцями!
Раз посилає той князь гонця за усіми панами,
Щоб поз’їздились до його на пир веселий та пишний.
От із далеких країв у намічений день поз’їздились
В замок до князя на пир великий, та бучний, та пишний.
Б’ють у котли, засурмили у сурми, пани йдуть до князя.
Всі поклонилися князю, княгині і красній княгівні.
Далі усі за широкі столи рядком посідали,
Кожний по чину й по роду; носили тут різнії страви,
Мед розливали. Був бенкет великий, був бенкет на славу:
Мочі набралося тіло, а мислі набрались завзяття.
В ті пори князь до панів, своїх річі такії говорить:
– Час вам, панове, сказати, навіщо зібрав я вас тута:
Хочу дізнатись, на кого з вас дужче мені сподіваться;
Треба в замир’ї війни піджидати, бо наші сусіди
Німці. – Князь каже, і тихо пани од стола виступають,
Всі поклонилися князю, княгині і красній княгівні.
Знову котли загуділи і голосно в сурми заграли.
Всі ізійшлися на валку; на двір до огради виходять.
Там перед панським будинком на пишнім рундуці усілись
Князь з старшиною, із панями пані, з панянками панна.
В ті пори князь до панів своїх слово таке промовляє:
– Хто з вас попереду вийде на герець, я сам те уставлю! –
Князь на Стребора махнув, Стребор визива Людислава.
Сіли обидва на коней, гострі списи ухопили,
Прудко один проти другого коні баскії погнали,
Довго вихляли і бились, обидва списи поламали,
Далі втомились і швидко роз’їхались дружка від дружки.
Знову котли загуділи і голосно в сурми заграли.
В ті пори князь до панів своїх слово таке промовляє:
– Хто з вас вийде удруге на герець – княгиня хай скаже! –
Пані махнула Серпошові, той поклика Спитибора.
Сіли обидва на коней, довгі списи ухопили,
Вдарив Серпош Спитибора і вибив з сідла із кріпкого,
Скочив і сам із коня; тут обидва мечі добувають;
Б’ються, січуться, раз по раз у чорні щити ударяють;
З чорних щитів раз по раз вискакують іскри. Спитибор
Вдарив Серпоша – Серпош покотився на землю холодну.
Далі втомились вони й розійшлися дружка від дружки.
Знову котли загуділи і голосно в сурми заграли.
В ті пори князь до панів своїх слово таке промовляє:
– Хто з вас вийде утретє на герець – Людиша хай скаже! –
Панна махнула Люборові, той поклика Болемира,
Сіли обидва на коней, довгі списи ухопили;
Прудко в ограду летять, наміряючись дружка на дружку;
Б’ються списами, з коня Болемир покотивсь на долівку;
Щит його пріч полетів, понесла його челядь з огради.
Знову котли загуділи і голосно в сурми заграли.
В той час Любор покликає Рубоша; цей на коня садовиться,
Прудко летить на Любора; Любор йому спис розсікає,
Поперек тріснув мечем і сітку йому пробиває, –
Гепнув на землю Рубош, понесла його челядь з огради.
Знову котли загуділи і голосно в сурми заграли.
В той час Любор покликає панів до огради на валку:
– Хто, каже, хоче зо мною побиться, хай в’їде в ограду! –
Бойкий Здислав з великим списом обібрався на валку.
Висить на списі волов’я страшна голова; виступає,
Гордо сіда на коня, уїжджає в ограду й говорить:
– Дід мій забив престрашенного дикого тура; а батько
Військо німецьке один сполошив – покуштуй моєй сили! –
Тут з усій мочі один проти другого коні пустили.
Сперлися враз головами й обидва попадали з коней.
Потім мечі добули і пішки рубатися стали;
Скокнув Любор на Здислава, у голову вдарив; на шмаття
Шлем розтрощився. Мечем по мечу ударяє –
Меч полетів за ограду, Здислав простягнувся на землю!
Знову котли загуділи і голосно в сурми заграли.
Коло Любора зібрались пани й повели перед князя,
Перед княгиню та перед Людишу. Вродлива
Панна його заквітчала вінком з дубового листу.
В той час котли загуділи і голосно в сурми заграли…
Примітки
Вперше надруковано в альманасі «Молодик». – 1843. – Ч. 2. – С. 110 – 113. Датується орієнтовно: 1838 – 1839 рр., Харків. Переклад п’ятої пісні «Краледворського рукопису» – «Ludiše a oslavném šedánív». Подається за першодруком.
Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 149 – 151.