Москаль-чарівник

Іван Котляревський

Опера малороссийская в одном действии

Действующие лица

Лихой – солдат.

Михайло Чупрун – поселянин.

Тетяна – жена его.

Финтик – писарь из города, приехавший в деревню.

Действие в доме Чупруна.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Явление 1

Тетяна и Финтик в малороссийской хате сидят за столом, перед ними стоит бутылка меду и стаканчик.

Тетяна

Ви-бо, паничу, не пустуйте, сидіте смирно.

Финтик

Что ж я роблю, любезная Тетяно? Я, кажется, то есть из благопристойности не выхожу.

Тетяна

Уже ви із своєї благопристойності чи виходите, чи ні, до того мені мало діла; тілько знайте: язиком що хочеш роби, а рукам волі не давай.

Финтик

Ах, батюшки мои! Сколько я объяснял жарчайший пламень любви моей к тебе, но ты все не догадуешься, до чего мои ежедневные к тебе учащения относятся? Ей-ей, до того, чтобы насытиться твоим лицезрением, насладиться гласом уст твоих и возлобызати розы губ твоих.

Тетяна

А я ж вам хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? Бороню на себе дивитись, розговорьовати і баляси точити? А ціловатись – вибачайте; се уже не жарти. А знаєте, що я вам скажу? Лучше якби ви заспівали.

Финтик

Що-то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе сквозный ветер захватил шию и грудь, и теперь дерет в горле. (Кашляет.)

Тетяна

Та нуте лиш перестаньте кородиться; випийте кубочок меду, то горло і прочиститься.

Финтик

(наливает и пьет).

Якую ж пісню заспівати?

Тетяна

Яку зумієте. Чи у вас же їх трохи єсть? Будто ви в городі перед панночками не співаєте! Нуте лиш!

Финтик

Хіба-разві ету?

(Один тон песни напевает, потом откашливается и после поет.)

№ 1

Тобою восхищенный,

Признаюсь пред тобой,

Что, быв тобой плененный,

Не властвую собой.

Ты суд мой и росправа,

Ты милый протокол,

Сердечная управа,

Ты повытье и стол.

Дороже ты гербовой

Бумаги для меня,

Я в самый день почтовый

Вздыхаю от тебя.

Перо ты лебедино,

Хрустальный каламарь!

Прорцы словцо едино –

И я твой секретарь.

Тетяна

Чудна се пісня! Та які й ви чудни здаєтесь, як співаєте, мов несамовити; мені аж сумно стало.

Финтик

Ах! Эта писня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно объясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.

Тетяна

Та нехай цур тій персоні з воспаленієм! Заспівайте пісню без запалу і щоб ви не махали руками, і не витріщали страшно очей.

Финтик

Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаешь ли, прекрасная Тетяно, – заспиваймо обоє: я окселентовать буду, а ты дишканта пой.

Тетяна

Я не потраплю з вами співати, а може, й пісні такої не знаю, яку ви знаєте.

Финтик

Славны писни, например: «Склонитеся, веки», «С первых весны», «Все забавы», «То теряю», «Не прельщай мене, драгая!», «Почто, ах, не склонна». Не знаешь ли из сих какой?

Тетяна

Ні, ні одної не знаю, а ви знаєте «Ой, не відтіль вітер віє»?

Финтик

Знаю трохи-немного.

Тетяна

Ну, заспіваймо сю, коли хочете; ви беріте товще, а я тонче, та не спішіте. Глядіте ж, повагому співайте.

Финтик

Добре, хорошо.

№ 2

Ой, не відтіль віє вітер, відкіль мені треба,

Виглядаю миленького з-під чужого неба.

Скажіть, зірки, скажіть, ясни, де він проживає?

Серце хоче вість подати, та куда – не знає.

Коли вірно мене любить, то йому приснюся,

Хоть і сонний, угадає, як за ним журюся.

Скажіть зірки, скажіть ясни… и проч.

Нехай нашу любов згада, наше милования;

Нехай має в чужій землі добре поживання.

Скажіть зірки… и проч.

Тетяна

Тепер, може, час вечеряти уже. Я справила вечерю за ті гроші, що ви вчора дали; та вам же далеко і додому іти.

Финтик

Рано еще. Мени очень-весьма не хочется с тобою раставатысь.

Тетяна

Е, не хочеться! До мене швидко поприходять дівчата на вечерниці прясти, то не хороше буде, як вас тут застануть.

Финтик

Я не усматриваю тут нічого нехорошого. Позволь, безподобная Тетяно, і мені остатись на вечерницях.

Тетяна

О, сього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять; ви і так щось дуже підсипаєтесь, коли б і се даром минулось. Ви знаєте, що я замужня жінка.

Финтик

Так що ж? Хіба-разві замужної не можна любити?

Тетяна

Запевне, що не можна. То-то ви, учени та письменни, які ви лукави! Буцім і не розберете, що гріх і що сором? Нехай уже ми, прости люди, коли і проступимось іногді, то нам і бог вибачить; а вам все відомо, – за те буде вам сто погибелей. Та ви ж іще вмісто того, щоб других поправляти, самі замишляєте лукавства і ні одної години не пропустите, щоб підвести кого на проступок.

Финтик

Быть не может!.. Мы кого любим, того и поважаєм.

Тетяна

Неправда ваша. Ви самі, Каленик Кононович, кажете, що мене любите; а для чого мене любите? Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тілько то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюсь бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я шаную вашу пайматку, – або, як ви кажете, матушку, – то і вам через те спускаю, що ви в’яжетесь до мене. Коли у вас єсть що мерзенне на думці, то викиньте з голови, бо послі буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матері, а ніколи дома не сидите.

Финтик

Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосвитски поступает; рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старынному и носит очипок, намитку, плахту и прочие мужичие наряды.

Тетяна

І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідний? Хіба родителей почитати треба за їх одежу? Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!

Финтик

Да для чего ж ей упрямиться? По крайней мере, хоть бы одевалась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видиш, как я одет; можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись называть матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидели меня с нею вместе, я сгорел бы от стыда по причине их насмешек.

Тетяна

Гріх вам смертельний таким сином бути. Яка б мати ваша не була, но все мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна, а що себе веде попросту, сього вам стидитися нічого. Ви думаєте, що пайматка ваша уже і гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа около вас облипла, і причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодовала. до розуму довела; перше до дяка оддала учитись читати, а послі до волосного правленія писати. Без неї, може б, ви були пастухом, вівчарем або і свиней пасли…

Финтик

Пустое! Фрашки! Я – ветвь масличная от грубого корня. Иосиф во Египте сделался любимцем царя, и старый Иаков, отец его, должен был смиритися пред ним.

Тетяна

От так наші знають! Ви себе рівняєте з Іосифом? Далеко куцому до зайця! Наш піп говорить, що Іосиф тим і щасливий був, що батька свого шановав і почитав по богові первого, а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятіє. Побачите, що вам буде за вашу гордость і неповагу до матері!

Финтик

Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.

Тетяна

Тілько не до родителей. Я не знаю, як вас терплять в службі? Мені здається – хто презираєть рідних своїх, на такого ні в чім положиться не можна. Нічого не можна на його повірити, і такий єсть осуружнійший между людьми, як паршива вівця в отарі…

Явление 2

Те же и солдат (немного пьян)

Солдат

(входя в избу, тотчас говорит).

Здравствуй, хозяин! Я твой постоялец. Давай угол, да на ужин курыцу, да нет ли и лавреников?

Тетяна

Хазяїна нема дома.

Солдат

Все равно. А это кто с тобой?

Тетяна

(робко).

Се?.. Се!.. губерець!.. (В сторону.) Що йому казати? Се мій родич.

Солдат

Все равно! (В сторону.) Врет баба… Ну, когда он твой родня, што ж он так оробел?

Финтик

Хто, я?.. Нет, то есть… (Трусливо.) Я…. я… губерский родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе… вам, то есть, какая до того нужда?

Солдат

Мне какая нужда? Да знаешь ли, кто я? (Притворяется сердитым, поет.)

№ 3

Меня зовут – Лихой!

Солдат я не плохой

И храбрости полата.

Хоть с места – докажу,

В капусту искрошу

Тебя, чернильна хвата.

Ну, стой, не шевелись,

На вытяжку, – бодрись,

Гляди повеселее!

А то – те карачун,

Бумажной ты шалун!

Вмиг будешь почестнее.

(К Тетяне. Берет ее за плечо и приближает к Финтику.)

И ты марш под ранжир!

У вас один мундир,

Вы храброго десятка.

Вас буду я пытать:

Должны вы мне сказать

Всю сущу правду-матку.

(К Финтику.)

Ну, кто ты? Отвечай!

Финтик

(трусливо, поет).

Почтеннейший служивый,

Даю ответ правдивый:

Я есмь полиции писец.

Солдат

Зачем же здесь ты, сорванец?

Финтик

(трусливо).

Ей-богу, невзначай

Зашел я до суседы

Для дружеской беседы.

Солдат

(к Тетяне).

А ты что запоешь?

Тетяна

Ось послухай! (Поет.)

№ 4

Ой, служивий, ой, служивий, не тобі питати,

І я жінка не такая, щоб все розказати.

Гей, сама я не знаю, чом тобі спускаю!

Одчепись, не в’яжись, лукавий москалю!

Я – хазяйка, ти – пройдисвіт: що ж ти розхрабрився?

Оглядайся, щоб у чорта сам не опинився!

Гей, сама я не знаю… и проч.

Ти підкрався, як той злодій, до чужої хати;

Ти один тут – не до чмиги з нами бушовати.

Гей, сама я не знаю… и проч.

Солдат

(спокойнее).

Ладно, ладно, хозяюшка, ты права. Под чужой монастырь со своим уставом не суйся.

Тетяна

То-то не суйся! Ми не знаємо, що ти за чоловік. Бачимо на тобі солдацький мундир – через його тебе і шануємо. Адже вас не на те роблять воєнними, щоб ви в своїм царстві нівечили людей, а на те, щоб…

Солдат

Чтоб вас, мужиков, защищать от неприятелей, а вы должны нас уважать и ничего для нас не жалеть.

Тетяна

Нас, мужиків! А ти великий пан? Адже і ти мужиком був, пока тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі. Якби я не жінкою була, може б, була лучшим солдатом, як ти (смеется).

Солдат

(весело).

Славно! Эдакая воструха! Ты, панич, зачем не идешь в военную службу? Не стыдно ли в твои лета, при твоем здоровье, а может быть и уме, пачкаться день и ночь в чернилах, грызть перья и жевать бумагу? Ну, скажи, что ты выслужишь в писарях? Да, говорят, что хоть век служи, а вашему брату до штапа не дослужиться.

Финтик

А почему же? Правда, без экзамена в науках не произведут в ассесоры, т[о] е[сть] в ранг премьер-майора; но сей чин можно получить за отличие.

Солдат

За отличие? Да чем же и где писарь может отличиться? Да будь ты и секлетарь – так все те запятая. У нас, брат, тоже есть в полку канцералия и писаря – не вашим чета, а отличия нигде не показали.

Финтик

Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в том, когда руку, ногу или голову потеряешь; а беспорочное прохождение службы, ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности – разве не есть отличие?

Солдат

Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие. Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша штатская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?

Финтик

Сие взято из древних преданий. Но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, имеющих статские чины и звания.

Солдат

И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок, так как ты.

Тетяна

А що, договорився? То-то – не треба об собі багато в голову забирати і думати, що ось ми-то!

Финтик

Что ж! В 1812-м году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка – куда! такой подняли галас и трохи не послепли от слез.

Солдат

Эдаки чадолюбивые! Полно об этом. Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?

Финтик

Я приехал в сие село домой для свиданья с матушкою и имею отпуск на два месяца. А здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.

Солдат

Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье – крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена; не долго до беды.

Тетяна

Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куда ви гнете! Вибийте хвіст об тин, – нужди мало, що чоловіка нема дома третій місяць.

Солдат

Я, право, дурново ничево не думаю… Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Зевает, будто спать хочет.)

Тетяна

Далебі, нема. Я одна собі живу, то до страв мені байдуже, для одної душі небагато треба.

Солдат

Ну, хоть горелки чарку! (Опять зевает.)

Тетяна

Горілки? Цур їй! Я не знаю, коли і в хаті була.

Солдат

Ну (зевает), так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, – смерть спать хочется.

Тетяна

От там в запічку, коли хочеш, бо тут нігде більш.

Солдат

Ладно! (Зевая, снимает с себя подсумок, тесак и вешает на стене, к которой прежде приставил ружье.) Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (В сторону.) Я вас подстерегу. (Уходит за кулису возле печи.)

Явление 3

Те же, кроме солдата

Финтик

Нехай голодний околіє, негодний азартник!

Тетяна

А мені жаль його. Но за те, щоб не бушовав, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, з криком та лаянням нічого не возьмеш.

Финтик

Та се ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирі хазяйку налякати, хазяїна вилаяти і гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дітись. Коли ж ми і як вечеряти будем?

Тетяна

Пождіте, поки москаль добре засне. У мене єсть пряжена ковбаса, печена курка і пляшечка запіканої. Страва стоїть в комірці під боднею, а запіканка там (указывает), в закапелочку… О! слухайте: уже харчить.

Финтик

Однако ж ты с ним после одна останешься.

Тетяна

А вам що до того? До мене поприходять дівчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарочно упросила остатись, щоб не самій бути з москалем.

Финтик

А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?

Тетяна

То ми і його попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою більше улагодиш, як сваром.

Финтик

Правда… тс!.. Щось застукотіло.

Тетяна

То, може, вітер.

(Прислушивается. За кулисами шум и голос слышен, взывающийся к волам. Тетяна прислушивается у окна. Финтик трусит.)

Тетяна

(в испуге).

Пропала я! Чоловік мій приїхав із дороги!

Финтик

(в отчаянии).

Що ж мені, то єсть, робити? Де дітися?

Тетяна

Швидче лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як всі поснуть, тогді випущу надвір.

(Финтик прячется под печь; Татьяна заставляет заслоною и отправляется встретить мужа.)

Явление 4

Михайло и Тетяна

Михайло

(входя в горницу).

Здорова була, моя жінко, моя голубко! (Обнимаются.) Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?

Тетяна

Слава богу, чоловіче! Як з тобою поводиться? (Обнимает мужа.). Чого ти так довго барився? Я ждала, ждала та й годі сказала.

Михайло

В дорозі, знаєш, всього буває; та, хвалить бога, все добре. (Увидя амуницию.) А се що таке, жінко?

Тетяна

Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лиш гомони, щоб не розбудив, недавно спати уклався.

Михайло

Може, сердитий дуже, крикливий? Давно ж він став у нас на квартиру?

Тетяна

Сьогодня ввечері прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що і робить! Давай йому горілки, курей та вареників!

Михайло

Нагодовала ж ти його?

Тетяна

Чим же я його нагодую? У мене нема нічого. Я одна, то для себе рідко коли варю.

Михайло

Тим же він і сердитий. Добре, що іще і не потасовав тебе. Се диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки! Та і мені їсти хочеться. Чи нема чого?

Тетяна

Що ж мені на світі робити? Хіба паляниці, абощо?

Явление 5

Те же и солдат

Солдат

Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали.

Михайло

Вибачайте, судир, будьте ласкави. Я вернувся з дороги та з жінкою і розбалакався.

Солдат

Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?

Михайло

Дев’ятий тиждень, як з дому виїхав в Крим за сіллю.

Солдат

Это нехорошо – такую молодую и пригожую женочку оставлять одну и на долгое время.

Михайло

Нічим же й перемінити; як все з жінкою дома сидіти, то і їсти нічого буде.

Тетяна

Нам се не першина; я уже привикла оставатись дома сама без чоловіка.

Солдат

И тебе не скучно одной?

Тетяна

Як то не скучно? Та помогти нічим.

Солдат

Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке.

Тетяна

Про всіх не можна сказати. Буває так, що найневиннійша, по своїй простоті, терпить поговір од людей; а яка і не добре робить та уміє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.

Солдат

(в сторону).

Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.

Михайло

Жінко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебі, аж шкура болить, так їсти хочеться.

Солдат

Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничево, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.

Тетяна

Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було…

Михайло

Дай же хоть хліба!

(Татьяна уходит за хлебом.)

Явление 6

Солдат и Михайло

Солдат

Жаль мне жены твоей! Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?

Михайло

Я скупий?! Нехай мене бог боронить… Та іще для такої жінки, як моя Тетяна!.. У неї всього доволі, хіба птичого молока нема. Се так трапилось.

Явление 7

(Те же и Татьяна [Ця форма, як особливість оригіналу, зберігається поряд з формою «Тетяна». – Ред.], входит с белым домашним хлебом и ножом и кладет на столе.)

Солдат

Славной хлеб!.. Кабы да по чарке водки.

Михайло

Жінко! Чи нема хоть по маленькій?

Тетяна

(с досадою).

Чудний і ти! Де б то у мене горілка взялася?!

Солдат

(весело).

Хозяин! Ты полюбился мне; хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?

Михайло

Як би то се так?

Солдат

(берет обоих за руки и с видом таинственным).

Я признаюсь вам: я колдун.

Тетяна

Що се таке – колдун?

Солдат

Ворожея, чародей, т[о] е[сть] такой человек – что захочу, то сделаю, и чево захочу, тут и вырастет.

(Михайло и Тетяна вырывают от него руки и отступают в страхе.)

Солдат

(смеясь).

Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне запрещено; а только могу добро сделать.

Михайло

Та як же? Не своїм духом?

Тетяна

Може, накладаєш з тим, що живе в болоті?

Солдат

(смеясь).

Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или повредить.

Михайло

А що, жінко? Я не боюсь нічого. (Подмигивая, что не верит солдату.)

Тетяна

Та і про мене. Уже коли його (указывает на зо солдата) не боюсь, то друге мені байдуже.

Солдат

Хорошо! (Принимает важный вид.) Сказывай, хозяин, как тебя зовут?

Михайло

(с беспокойством).

Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.

Солдат

(к жене).

А тебя?

Тетяна

Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.

Солдат

(вынимает шомпол, машет поверх головы и делает разные знаки на воздухе).

Теперя слушайте (поет):

№ 5

Ну, знай, Чупрун,

Что я – колдун,

Ворочаю чертями.

И самым сатаною

Командую, дружок!

Он служит предо мною.

Как маленький щенок.

Что прикажу, все здесь родится.

И пить, и есть, и веселиться

Мы примемся сей час;

Зажмурьте правой глаз,

Скажите громко: шнапс!

Михайло и Тетяна

(вместе)

Шнапс!

Солдат

Только и надо. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.

Тетяна

Я боюся і з місця поступитися.

Михайло

Чого ж боятися, божевільна? Адже ми тут в хаті!

Солдат

Поди, хозяюшка, не бось, поди.

Тетяна

(идет боязливо к указанному месту, находит свою водку и вскрикивает будто от испугу).

Ох!

Михайло

Чого ти? Що там таке?

Тетяна

Ох, чоловіче! Далебі, пляшечка з горілкою! Се справді, чи не той, що – не при хаті згадуючи?

Солдат

Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.

(Тетяна приносит водку, ставит на стол и подает рюмку).

Солдат

(наливает водку, после говорит)

Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Выпивши, наливает и подает хозяину.)

Михайло

Жінко! Мені щось моторошно. Чи пити, чи не пити?

Тетяна

Про мене як хочеш, адже служивий випив і не здригнувся.

Михайло

(берет рюмку и спрашивает)

А смачна дуже?

Солдат

Знатная запеканочка! Дай бог здоровье тому, кто ее смастерил.

(Михайло хочет пить. Жена удерживает его.)

Тетяна

Перехрести перше.

Михайло

(к солдату).

А можна перехрестити?

Солдат

Не только можно, да и должно.

Михайло

(крестит и выпивает разом, после делает вид удивления и удовольствия)

А!!!

Солдат

Какова?

Михайло

Та я зроду не пив такої міцної. А налий іще!

Солдат

Погоди, хозяйку преже попотчую. (Наливает.)

Тетяна

Я горілки не п’ю, а наривної і подавно.

Михайло

Та хоть покоштуй, щоб знала, який смак.

Тетяна

Далебі, боюся. Може се така, – як вип’єш, то…

Солдат

Пей, не бось! Право, добрая водка.

(Тетяна отведывает – морщится, вздрагивает и ставит на стол.)

Солдат

Ин поднеси нам, хозяюшка.

Тетяна

(с досадою).

От, не видали, буду їх частовати!.. Вип’єте, коли схочете, і сами.

Солдат

Экая спесивая! (В сторону.) Будешь посговорчивее. (Выпивает и после подносит хозяину.)

Михайло

(уже навеселе).

Служивий! Чи твоя рушниця стріля?

Солдат

Простачина. Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?

Михайло

Бо і я умію мітко стріляти

Солдат

Где тебе стрелять! (Наливает и пода[ет] хозяину.) Ну-тка, выстрели из этово ружья.

Михайло

Та то таки і з сього, а то і із твого хочеться стрельнути. (Выпивает.)

Солдат

Изволь. (Наливает и пьет). Давай я заряжу. (Вынимает из сумы патрон и заряжает ружье.)

Михайло

Жінко! Знайди угля або крейди.

Тетяна

От чорт надав забаву! Вікна повибиваєте і стіни подправите або двері.

Солдат

Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.

(Тетяна вынимает уголь и подает мужу.)

Михайло

Де ж би намальовати ціль?

Солдат

Я знаю.

(Кладет ружье на столе, берет от Михайла уголь, идет к печи и на заслоне назначает точку и круг.)

Тетяна

(приступи к столу).

Ох, мені горе! Пропаде Финтик даром; і я без умислу буду виною його смерті. Що тут робити?

(Немного задумывается. В это время Михайло возле солдата смотрит цель; Татьяна намазывает скорее огниво салом из свечи и кладет ружье по-прежнему.)

Михайло

Добре так буде. (Приходит к столу и берет ружье.)

Солдат

Ладно! Становись здесь. Смотри ж, целься хорошо.

Михайло

Та ну уже, не вчи, будь ласкав (целится, после отставляет и говорит). Покойний панотець маленьким іще учив мене стріляти, і я, бувало, на літу курей стріляю.

Солдат

Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.

Тетяна

(солдату).

Ви богзна-що задумали: вночі і в хаті стріляти. Коли за трьома разами не вистрелить, то більше і не треба.

Михайло

За трьома разами! Та я за первим разом так торохну, що і горшки з полиці полетять.

Солдат

Слушай, хозяин! Я скажу: раз, два, три, по слову – три, тотчас пали.

Михайло

Чую (прицеливается).

Солдат

Раз… два… три!.. Михайло (спущает курок – огня нет). Що се за причина?

(Тетяна смеется. Солдат хохочет.)

Солдат

Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит – раз, два…

Михайло

Добре. Кажи, жінко, раз, два, три (прикладывается).

Тетяна

Раз… два… три!

(Михайло спущает курок – опять нет огня. Смех.)

Михайло

(с негодованием).

Та ну-бо, москалю, к чорту! Се твоя штука. Нащо ти замовив ружже?

Солдат

Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит.

Тетяна

(к мужу).

Та не стріляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль непевний. Розірве рушницю, то поранить із нас кого або і уб’є.

Михайло

Не хочу, не хочу, не буду стріляти, мось-пан глузує з нас (садится)… А їсти притьмом хочеться.

Солдат

Эх, кабы теперь подала хозяйка лавреничков! Этих, знаешь, треугольничков.

Михайло

Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик луб’яний! Скілько меж нами вештаєтесь, а і досі не вимовиш: вареників.

Солдат

Ну, вареников… Да что ты, Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я как захочу, то по-хохлацки буду говорить не хуже тебя.

Михайло

(хладнокровно)

Диво! Може, і заспіваєш по-нашому ?

Солдат

А почему ж и нет? Слушай в оба.

Михайло

Слухаю, слухаю. Прислухайся і ти, Тетяно!

Солдат

(поет):

№ 6

Ой, был, да нима, да поехал на мельницу,

Бедна моя головушка, одна дома осталась. (2)

Девчина моя, Переяславка,

Дай же мне поужинать, моя ласточка! (2)

Ох, я бедняжка, я ж не топила,

За водою как пошла, ведры побила. (2)

А дамов пришомши – печку развалила,

За то меня родимая чуть-чуть не ушибла. [2]

(Михайло и Тетяна сильно хохочут долгое время. Солдат, на их глядя, тоже смеется и после говорит.)

Солдат

Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?

Михайло и Тетяна

(вместе)

Гарно, гарно, нічого сказати.

Михайло

Утяв до гапликів! (Смеется.)

Тетяна

Аж пальці знати. (Смеется.)

Михайло

Де ти так вивчився? Се диковина! Не можна і розпізнати, – таки немистенно по-нашому. (Смеется.)

Солдат

Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!

Михайло

Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піснями!.. Правду сказать, єсть що і переймати… Жінко! Заспівай же ти по-своєму ту пісню, що москаль співав. (К солдату.) Сядь та послухай, як вона співа.

Тетяна

Добре, чоловіче, заспіваю:

№ 7

Ой, був та нема, да поїхав до млина.

Бідна моя головонько, що я дома не була. (2)

Дівчино моя, ти ж моя мати,

Довго ж мені, моє серце, без тебе скучати? (2)

Дівчино моя, Переяслівко,

Дай мені вечеряти, моя ластівко! (2)

Я ж не топила, я ж не варила.

По воду пішла – відра побила. (2)

А додому пришла – піч розвалила.

За те мене моя мати трохи не побила. (2)

Михайло

А що? Яково?

Солдат

Ну, што и говорить! Вить вы – природные певцы. У нас пословица есть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош.

Михайло

Нікуда не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуда тепер не годиться. Я тобі коротенько скажу: тепер уже не те, як давно було, іскра дотепу розжеврілась. Ось заглянь в столицю, в одну і в другу, та за-глянь в сенат, та кинься по міністрах, та тогді і говори – чи годяться наші куди, чи ні?

Солдат

Спору нет, что нонче и ваших много есть заслуженных, способных и отличных людей даже и в армии, да пословица-то идет, вишь ты.

Михайло

Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх против москалів не трохи. Така, напримір: з москалем знайся, а камень за пазухою держи; од чого ж вона вишла, сам розумний чоловік, догадаєшся.

Тетяна

Годі вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш – все одно: всі одного батька, царя білого, діти. Тілько в тім і разниця, що одні дуже шпаркі, а другі смирні… Чоловіче! уже не рано, – може, час спати лягати?

Михайло

Та що то і сон не бере, коли їсти хочеться.

Солдат

Да, с тощим брюхом плохой сон будет.

Михайло

Хоть би ти, Тетяно, заспівала. Може б, ю на животі полегчало.

Солдат

В самом деле, спой, Танюша, что ни есть.

Тетяна

Хіба московську, що мене одна дончиха вивчила.

Солдат

Ну-тка, ну, спой русскую; верно так же споешь, как я вашу.

Михайло

Почуєш та й скажеш тогді, чи прийде тобі по нутру.

Солдат

А как эта песня начинается?

Тетяна

Больно сердцу…

Солдат

О! Эту и я знаю – начинай, хозяйка, и я стану подпевать.

№ 8

Больно сердцу мила друга не иметь,

Скучно, грустно одиночкою сидеть.

Кто со мною час приятный разделит?

Кто слезою меня в горе подарит?

И цветочек лишь от дожжика цветет,

Так и сердце лишь занятием живет.

Где для сердца мила друга мне найтить?

Чувства перед кем души своей открыть?

Ах! Люблю я – но сказать того боюсь,

Без уверенности я любви страшусь.

И без слов любовь мне можно доказать,

Сердце знает, как и друга испытать;

Буду молча нежно друга я любить,

Буду молча радость, скуку с ним делить.

Михайло

А що? Гарна пісня?

Солдат

Правда твоя; да и жена твоя славно поет.

Тетяна

Не дуже і славно, а так, як ти співав мельницу.

Михайло

А їсти все-таки хочеться.

Солдат

Хочешь, хозяйка, я тебя выручу и накормлю твоего мужа, тебя и себя?

Михайло

А ну! ну! Яким би то способом?

Солдат

Каким способом! Вить я чародей! Захочу – прикажу, вот и кушанье будет на столе.

Тетяна

Цур йому! Може, страшно буде, або і страмі на бог зна відкіль возьметься. (К мужу.) От уже і ти – намігся їсти, мов мала дитина! (Обойм.) Лягали б спати, а я раненько встану та снідати наварю вам.

Михайло

Де те у бога снідання, а тут їсти хочеться, аж живіт корчить.

Солдат

Дай волю, хозяйка, – вмиг будет кушанье! (Вынимает шомпол, делает разные взмахи, после ставит Михайла и Тетяну вместе и говорит им.) Стойте смирно, не шевелитесь, зажмурьте оба глаза и выговорите громко слова, какие скажу: «Бердень, Бердень, Ладога моя!».

(Хозяева повторяют и открывают глаза.)

Солдат

Теперь объявляю вам, что жареная курыца и колбаса в каморке у вас спрятаны. Поди, хозяин, сыщи и принеси сюда.

Михайло

В якім же місці спрятана? Тепер поночі, як її найдеш?

Солдат

Все вместе лежит под… Как бишь оно? Сказывай, хозяйка, что у вас там есть?

Тетяна

Мало чого там єсть у нас! Ну – куфа?

Солдат

Нет.

Тетяна

Діжка, корито, ночви, горшки, макітра, поставець, гладуші, козубенька, кошик, діжа, підситок, решето?

Солдат

Нет, нет!

Тетяна

Більше ж нема нічого.

Михайло

А бодня?

Солдат

Да, да! В бодне или под бодней. Ступай скорей, хозяин, забирай кушанье и приноси сюда.

Михайло

(чешет голову и показывает неохоту).

А чи не будеть же воно страшно?

Солдат

Отчево страшно? Ступай смело, не бось!

Михайло

Жінко, засвіти недогарок. (Татьяна зажигает огарок и отдает мужу, который, отходя, говорит.) Гляди ж, господа служивий! Як перелякаюсь, то не прогнівайся!

Солдат

Ступай, ступай! Да не съешь один колбасу!

(Михайло с смешными ужимками уходит.)

Явление 8

Солдат и Татьяна

Солдат

(треплет по плечу Татьяну).

Ну, хозяйка, каков я чародей?

Тетяна

Великий!.. Но більше хитрий, настоящий москаль.

Солдат

Да и ты лукава. Зачем ты мне ужинать не дала?

Тетяна

А нащо ти таку бучу збив? Якби ти ласково обійшовся зо мною, то я і нагодовала б тебе.

Солдат

Полно притворяться. Тебе досадно стало, что я помешал тебе…

Тетяна

Ти кривдиш мене, служивий. Правда, ти – сторонній чоловік, то, заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково; но якби ти знав мене лучше, то б лучше обо мні і думав. Не хватайся ніколи осуждати.

Солдат

Нет, моя милая, я ничего дурного о тебе не заключаю. Я узнал тебя; ты женщина хоть и молодая, но умная и честных правил. Самая робость твоя и торопливость доказали твою невинность. Положись на меня, я избавлю тебя от хлопот. В свете часто случается, что и добродетель кажется подозрительною.

Тетяна

Зо мною так тепер і трапилось, і бог тобі порука, що у мене і на умі не било…

Солдат

Верю, верю, милая. Я и бедного арестанта скоро выпущу.

Тетяна

Мені до його нужди мало. Його треба б проучити, щоб не ліз осою і не піддурьовав чужих жінок; він мені дуже надоїв.

Солдат

Изволь, проучу ево путем и отважу подлипать к чужим женам.

Тетяна

Ти, може, його скалічиш? Не надсади його бебехами.

Солдат

Не бось, я пользу сделаю ему, а не вред… Вот и муж твой идет.

Явление 9

Те же и Михайло

Михайло

(громко за кулисами)

Одчини, жінко! Жінко, одчини!

Тетяна

(отворяя)

Що ти так галиш, неначе хто женеться за тобою.

Михайло

(с досадою).

Женеться! Так що ж, що не женеться, так волос дибом становиться і здається, неначе за шивороти хто і ловить. Та і недогарок погас.

Солдат

(весело)

Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?

Михайло

(ставит принесенное на стол).

Адже бач, що все так було. Курка печена, ковбаса пряжена під боднею нашлися та іще либонь і в наших мисках… (Подозрительно.) Жінко!!

Тетяна

От тобі і раз! Всі люди на однім базарі купують миски і у одних гончарів, то і миски одинакови.

Солдат

Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливает и пьет.) Здравствуй, хозяин!

Михайло

(налив[ает] и пьет).

Здорови були, господа служба! (Едят с солдатом колбасу.)

Михайло

Жінко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?

Тетяна

Чим же зап’єш? Хіба водою.

Михайло

(повелительно).

Ні, не водою; а оставалась пляшка спотикачу. Піди ж, принеси, коли не вичастовала ким.

Тетяна

Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частовати. (Уходит.)

Явление 10

Те же, кроме Татьяны

Солдат

У тебя жена добрая, хозяин.

Михайло

Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?

Солдат

Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.

Михайло

Хіба що молода і хороша – міша мене любити? Вона у мене добра і вірна жінка, тілько дуже жвава, жартлива і глузлива. Уже коли попадеться їй хоть трохи тюх-тюх-сердега, то такого і підніме на зубки і рада завести до того, хоть би сьому йолопові і ворсу нам’яли. Достається од неї деколи, як поприїзжають, от тим цвентюхам, канцелюжкам!. Та й смішни-бо вони собі: такі необачни, такі легкодухі; всему вірять, всему дивуються, всього бояться.

Солдат

Однак к чужим женам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.

Михайло

Уже я за свою скажу, що не боюсь нічого.

Солдат

Быват и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждово есть свои блохи.

Михайло

Борони боже! Якби я свою підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза.

Явление 11

Те же и Татьяна (наливку ставит на стол).

Михайло

А ну, судир! Ось і я вас почастую гарним спотикачем. (Наливает и подносит солдату.)

Солдат

(выпивает).

Вот славная наливочка! Кто ее делал?

Михайло

Жінка моя, Тетяна.

Тетяна

Я, я, іще із вишень свого садка. А москаль дума, що я нічого і не умію.

Михайло

(выпивая).

Вона, вона. Се у мене клад – не жінка!

Солдат

Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка не дурна (наливает). За здоровье чарнобривой Татьяны (пьет).

Михайло

(наливает)

Здорова, моя рибко, моя перепілко! (Пьет).

Татьяна

(наливает)

Спасибі! За здоров’я москаля-чаривника! (Отведывает и отдает мужу.)

Михайло

Здорови були, мосьпане-чаривник!

Солдат

(наливши).

Благодарствую те, завидная парочка! (Пьет.)

Михайло

Що уже моя Тетяна, то чорнобрива, кохана! (Поет.)

№ 9

З того часу, як женивсь,

Я ніколи не журивсь.

Ой, чук, Тетяна,

Чорноброва, кохана.

За Тетяну сто кіп дав,

Бо Тетяну сподобав.

Ой, чук, Тетяна… и проч.

За Марусю п’ятака,

Бо Маруся не така.

Ой, чук, Тет[яна]… и пр[оч].

Я веселий і здоров

Од Тетяниних бров.

Ой, чук… [и проч].

Як Тетяна засміється,

В душі радость оддається.

Ой, чук… и проч.

Солдат

Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!

Тетяна

А ти думав, що у мене чоловік абиякий? Не бісь, себе не видасть (поет):

№ 10

Будь у мене мужичок з кулачок,

А таки я мужикова жінка.

Я за його захилюсь, захилюсь,

Та нікого не боюсь, не боюсь. (2)

Ой, до мене губерець підсипавсь

І любові добивавсь, добивавсь,

Я губерця любити не стала, –

його трясця напала, напала. (2)

«Молодице, чия ти, чия ти?

Пусти мене до хати, до хати».

«Піди к чорту, убирайсь, убирайсь,

Коло воріт не шатайсь, не шатайсь!» (2)

Михайло

Воно так, вашеці проше, сучка санчата замчала, у нас ремінця за личко не виміняєш.

Тетяна

От тепер час уже спати лягати.

Солдат

А я поразмялся так, что и сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?

Михайло

Потіш… та чим же і як?

Тетяна

Та годі вам утішатись: час спати.

Солдат

Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшово, с которым все делаю?

Михайло

Старшого? Се б того – що греблі рве?

Тетяна

Цур йому! Себто того, що – не при хаті згадуючи?.. (Плюет.)

Солдат

Ну, да что ж! Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.

Михайло

В чоловічеськом? Якого ж чоловіка?

Солдат

Какого хотите. (Все молчат.)

Тетяна

Знаєш, чоловіче, що? Нехай явиться таким, як я знаю і скажу москалеві. Побачимо, чи докаже.

Михайло

Добре, кажи, говори.

Солдат

Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.

Тетяна

Нехай твій старший покажеться паничем Финтиком, що в нашем селі проживає, то щоб і в такій одежі, яку він носить.

Солдат

Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?

Михайло

В такім, яке носив сьогодня.

Солдат

Изволь.

Михайло

(жене).

Я не вірю москалеві: він хваста.

(В сие время солдат берет уголь и вынимает шомпол, расставляет мужа и жену по сторонам сцены, очерчивает их кругами, завязывает платками глаза. Становится сам посреди сцены и спрашивает важным тоном и переменным голосом.)

Солдат

Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?

Михайло

(боязливо).

Нехай жінка каже.

Тетяна

З-під припічка.

Михайло

(в сторону).

О, хитра з біса!

Солдат

Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни ногой не выступайте; а не то быть бедам.

Михайло

А з зав’язаними очима побачиш його?

Солдат

К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.

Михайло

Господа служивий! Чи не можна, щоб сії потіхи не показовати? Мене циганський піт пронімає.

Солдат

Теперь уж поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте (важно и с расстановкою ):

Тара, бара,

Гала, бала,

Во всех углах

Трах-тарарах.

Из печново дна

Вылезай, сатана!

(При сих словах Михайло показывает смешные кривлянья. Финтик вылазит из-под печки. Солдат ему помогает, заслоняет печку. Становит на свое место и делает ему знак молчать, после подходит к жене, развязывает глаза, после к мужу за тем же. Михайло, увидя Финтика, показывает знаки ужаса и изумления, Тетяна то же хочет сделать, но неудачно притворяется.)

Михайло

(оправлялся)

А можна, мосьпане, з ним і побалакати?

Солдат

Нельзя; голос его сильнее грома; когда заговорит, из глаз его засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.

Михайло

А жінка перенесе?

Солдат

Нет.

Тетяна

Неправда, перенесу. (Выходит из круга и говорит к мужу.) Чоловіче! Москаль жартовав над тобою. Я тобі все тепер розкажу. Сей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.

Михайло

Як же то так? Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? Я нічого тут не розчовпу собі. А горілка, а вечеря під боднею?

(Солдат смеется.)

Тетяна

Все то не чари. Послухай: три неділі уже тому, як панич сей приїхав в наше село до своїх родичів і, дознавшись, що тебе дома нема, начав до мене учащати. Я перше думала, що для того ходить, що нічого йому робити дома, аж ні; зачав мені говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловіка дома нема, то і другого не гріх полюбити, бо так в світі ведеться. Такими і гіршими розказами так мені надоїв і осуружився, що і мені здумалось над ним глумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогодня. Я купила горілки, курку і ковбасу; но іще до вечері прийшов москаль. Я рада була, що на Финтиків кошт погодується служивий. Но сей служивий таку веремію підняв, як чорт в лотоках. Я спровадила його спати голодного, но він, видно, не спав і підслухав, як я Финтикові розказовала, де сховала горілку і страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрості піднявся і удавав, мов він чарівник. От тобі вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу і не обманюю тебе.

Михайло

Так ось воно як!.. Е! (К солдату.) Господа служба! Так ти не чаривник і панич сей не – дух святий з нами! Горілка і страва – не од того, що не при хаті згадуючи? Га?

Солдат

Точно все так, как жена тебе пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.

Михайло

Та мені й самому здається, що од моєї жінки не треба б сподіватися городянського, вашеці проше, бешкету. Та тепер дивний світ…

Тетяна

Не гріши, чоловіче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човні. Погляди на мене і на панича – і угадаєш, хто грішний, а хто праведний.

Солдат

Вот оправдание, которое и строгой кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.

Финтик

Прошу милосердия, пощады и прощения! (Становится на колени и поет.)

№ 11

Помилуйте, вас прошу,

Єй-єй же, покаюсь!

I прельщатися чужим

По смерть зацураюсь.

Я – бездільник, признаюсь,

I дурак письменний!

Я – пронира и крючок

I хапун отменний…

Я спокутую гріхи

I, божусь, ісправлюсь,

І любить чужих жінок

По смерть не отважусь.

Солдат

Как же тебе поверить, когда ты крючок; тебе непременно надо сделать наказ на спине и на ребрах (делает знаки руками).

Финтик

(с испугом).

Ой, ой! Умилосердитесь!

Тетяна

(к солдату).

Не будьмо неумолимі для других, одним собі зазорного не прощаймо. (К Финтику.) Слухай! (Поет.)

№ 12

Тетяна

Треба б дати

Прочухана,

Щоб ти научився.

Михайло

Як обманьовать жінок

В другий раз страшився. (2)

Татьяна

Ти за чванство,

За лукавство

І попався в сітку.

Михайло

За те б треба

Дати хлосту

І спровадить к дідьку. (2)

Тетяна

Признавайся,

Оправдайся,

То не буде лиха.

Михайло

Добрих людей не кусай

Явно ні з-під тиха. (2)

Финтик

О, горе мне, грешнику сущу!

Ко оправданию ответа не имущу.

Како и чем могу вас ублажити?

Ей, от сего часа буду честно жити!

Михайло

Гляди ж того! Встань та послухай сюда. Мені б треба більше всіх проученіє тобі дати, но я непотребство твоєї душі прощаю тобі, тілько обіщай нам ніколи не забувати, якого ти роду, почитати матір свою, поважати зо старших себе, не обіжати нікого, не підсипатись під чужих жінок, а мою Тетяну за тридев’ять земель обіходити; бо колись за се дадуть тобі березової припарки такої, що і правнучатам будеш заказовати.

Солдат

И небо с овчинку покажется.

Тетяна

І в могилі боляче буде.

Финтик

Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегоднейшее мое приключение и москаля-чарывника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.

Солдат

Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.

Хор

Треба дружно з людьми жити,

Треба так жінок любити,

Щоб од бога не гріх,

Щоб і людям не в сміх.

Финтик

Всем теперь скажу я смело:

В прок не пойдет злое дело, –

Хоть удастся в один раз –

Попадешься в инчий час.

Все

Треба дружно з людьми жити и проч.

Тетяна

Паничі, остерегайтесь,

Не запальчиво влюбляйтесь,

Бо хто ласий до чужбин,

Той скоштує і дубин.

Все

Треба дружно з людьми жити,

Треба так жінок любити,

Щоб од бога не гріх,

Щоб і людям не в сміх.

Примітки

П’єса «Москаль-чарівник» створена Котляревським у 1819 р. Як свідчить сучасник і перший біограф письменника С. П. Стеблін-Камінський в «Биографическом очерке жизни Ивана Петровича Котляревского» («Северная пчела», № 146, 1839), опера «Москаль-чарівник» була написана Котляревським у 1819 р. для Полтавського театру.

У тому ж році п’єса була поставлена на сцені Полтавського театру, директором якого був Котляревський.

Вперше твір під назвою «Москаль-чарівник. Малороссийская опера И. П. Котляревского» опубліковано І. І. Срезневським в «Украинском сборнике» (кн. II, Москва, 1841) з деякими незначними відмінами від автографа, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (№ 52/25).

У тому ж році окремі уривки з п’єси друкувалися в альманасі «Ластівка» Є. Гребінки.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 287 – 317.