Енеїда

Іван Котляревський

Примітки

Над поемою «Енеїда» Котляревський працював біля тридцяти років. Перші три частини її були завершені в 1794 – 1795 рр. Можливо, що тоді автор ще не наважився опублікувати свою поему. Але вона поширювалась у багатьох рукописних копіях. За однією з таких копій у 1798 р. в Петербурзі з’являється перше видання поеми під назвою «Малороссийская Энеида в трех частях» (на титульній сторінці «Энеида на малороссийский язык перелицеванная И. Котляревский») з присвятною сторінкою: «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается». Надрукована вона була з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М. й. Парпури, який мешкав на той час у Петербурзі і був відомий своєю видавничою діяльністю (він завідував друкарнею медичної колегії). До речі, М. Парпура сам склав і додав до поеми словник «малороссийских слов», яким пізніше скористався Котляревський, значно поширивши його для свого власного видання «Енеїди».

У 1808 р. у Петербурзі вийшло в світ друге видання «Енеїди», яке повторювало перше. Видав поему на цей раз І. Глазунов. Обидва видання з’явились без відома І. Котляревського і звичайно не могли задовольнити автора. У 1809 р. Котляревський випускає нове, третє видання поеми з дещо зміненою назвою: «Виргилиева Энеида на малороссийский язык преложенная И. Котляревский». На титулі сам автор вказав: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий». Поема має присвяту: «С. М. К…ю усерднейше посвящает сочинитель». Це присвята Семену Михайловичу Кочубею, губернському маршалкові. У цьому виданні була вперше надрукована четверта частина поеми.

В «Уведомлении», що передує тексту поеми, Котляревський писав:

«Энеида, на малороссийский язык мною преложенная, в 1798 ж 1308 годах была напечатана без моего ведома и согласия.

Она досталась господам издателям со многими ошибками и опущениями, случившимися от переписки, а сверх того и издававшие многое в ней по-своему переделали и почти испорченную выпустили под моим именем.

Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе.

Благосклонное принятие Энеиды сей от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу преложить и пятую часть».

Однак п’ята частина, про яку згадує Котляревський в «Уведомлении», як і шоста, були написані ним значно пізніше. В листі від 27 грудня 1821 р. Котляревський, звертаючись до М. Гнєдича з проханням знайти видавців для своєї «Енеїди», писав, зокрема:

«Прилагаю при сем еще отрывок из 5-й части. Признаюсь пред Вами, что 5-я часть очень слаба и натянута; в ней случилась сухая материя, которую надобно было чем-нибудь размачивать; я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться».

За життя автора дві останні частини поеми так і не побачили світу, окрім окремих уривків. Два уривки з п’ятої частини було надруковано на сторінках журналу «Соревнователь просвещения и благотворения» (орган «Вольного общества любителей российской словесности»):

а) Перший уривок – 10 строф, починаючи з 11-ї: «Чи довго плив Еней не знаю» (ч. XVII, 1822. стор. 98 – 102), з такою приміткою редакції: «Доставлен в Общество известным сочинителем оной («Енеїди». – Б. Д.) И. П. Котляревский. Сообщаем его читателям журнала, надеясь, что доставим удовольствие любителям сего, произведения, исполненного необыкновенной веселости, остроумия и во многих отношениях весьма оригинального. Они, верно, порадуются, узнав, что И. П. Котляревский вновь написанными двумя песнями совсем кончил малор[оссийскую] Энеиду и в скором времени намерен издать ее полную» (стор. 98).

б) Другий уривок – 15 строф, починаючи з 46-ї: «Так пан Еней наш знаряжався» (ч. XXIV. 1823. стор. 162 – 168).

У Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т Г. Шевченка АН УРСР зберігається автограф уривка шостої частини «Енеїди» Котляревського, написаний на папері з клеймом 1811 р. – в чотирьох невеликих зошитах in 4. У першому зошиті, на першій сторінці якого є заголовок «Малороссийская Энеида, часть шестая», записано початок шостої частини поеми (42 строфи). Порівняно з друкованим текстом 1842 р. у цьому рукописі наявні лише окремі незначні розходження, його можна вважати чистовою редакцією. В інших трьох зошитах записано 30 – 118 строфи шостої частини поеми. Це – чернеткова редакція.

Варіанти автографів відтворюються з максимальним наближенням до оригіналу за такими правилами:

1. Чистова редакція автографа позначається літерою А, чернеткова – літерою Б.

2. Викреслення Котляревським рядків, окремих слів, частин слова подається в дужках: перше викреслення – в круглих, друге – в прямих і третє – в ламаних.

3. Авторські викреслення, а також різночитання порівняно з текстом 1842 р. подаються курсивом, зауваження редактора – розрядкою.

4. У 30 – 42 строфах автографів спочатку наводяться різночитання А, потім – Б з нумерацією: 1), 2).

Крім варіантів автографі» шостої частини «Енеїди», наводяться нечисленні різночитання з уривка (перші 20 строф), опублікованого в альманасі «Утренняя звезда» за 1833 р. (кн. II, стор. 90 – 100).

Незадовго до смерті Котляревський продав «Енеїду» харківському видавцеві О. Волохінову, який і опублікував її в повному обсязі в Харкові в 1842 р. під назвою «Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревский». Це було перше повне видання поеми, підготовлене до друку автором. Текст «Енеїди» подається за цим виданням.

Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 39 – 234.