Три символи М. Хвильового

Юрій Гаморак

10-ті роковини

13 травня ц. р. [1943] матимемо великі роковини: пройшло десять років від смерти Миколи Хвильового. Скільки разів згадати його, стільки разів треба подумати, яке величне життя, який прекрасний чин випав на долю українця! Важко, ще й як важко було вирости так високо в добі, що, за його висловом, була «жорстока, як вовчиця». В добу урбанізації він, чистокровний син свого степового народу, вийшов з убогої хати міського робітника:

«Народився я в одному з тих степових городків, саме в степовому краю, саме в полковій залозі, де колись – так давно – слобожанські полки, а потім недалеко, – Диканька з Мазепою на шведських могилах перед побоїщем».

Ідеали в минулому

Як Шевченко, він шукав ідеалів своєї доби в минулому:

«Я пригадую, що попереду мене стелеться великий життєвий шлях. Він починається десь у минулих віках і шкутильгає осінньою елегією через шведські могили, через Сорочинський ярмарок і далі…»

Романтика минулого з великою силою співає йому геройську пісню. Так, як Шевченкові. Його серце, мудре найбільшою мудрістю поета, любов’ю, стискається великим болем. Ясним зором він бачить на обріях України тільки могили:

«Чи розкажу тобі, як співають наші дівчата біля шведських могил, коли пісня з буряків, як сіроока жура, як геніяльний Леонтович у бур’янах мого степового краю».

Шведські могили й шуліка

Куди б він не глядів, про що б не писав, – усе перед ним на степах України стоїть могила полтавського побоєвища, а над нею гойдається шуліка:

«Дивишся на гетьманський ліс, згадується: гетьманщина, Гоголь, татари, Карло XII і т. ін. Тоді могили жевріють; ніч, день, ранок, світанок – все одно…, над степами гойдається шуліка».

Це не звичайна собі могила і не звичайний собі песимізм диктував Хвильовому такі романтичні образи. Чому ж, отже, прокладає він свої шляхи через цю могилу, чого журливо схиляється перед нею, чому українських дівчат він водить довкола неї з сумними піснями?

Ця могила – великий символ його творчости.

Двадцяті і тридцяті роки [20 ст.] на Україні були хуртовиною, вітрами, що від них гули сосни «азіятського краю», над могилами впивався живою кров’ю хижий шуліка півночі. Плаче Хвильовий над своєю батьківщиною:

«Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками і ніяк не знайде веселого шляху».

Мати й наречена

Україна в творчості Миколи Хвильового – це прекрасна українська жінка, раз його символічна Мати Марія, раз наречена:

«Над рікою весняні хмари. Тоді Марія дивиться на далекий огонь, що горить на костьолі, і творить поему».

І Хвильовий прислухався до цієї поеми, вона ж шептала йому пісні про трагічну шведську могилу. А сама Марія, другий великий символ творчости Хвильового – постріляна, порубана:

«І я, романтик, закоханий у свою наречену, знову бачу її сіроокою, гарячою, юнкою, з багряною полоскою на простріленій скроні. Вона затуляла рану жмутом духмяного чебрецю і мчить по ланах часу в безсмертя.

Чи наздожену її – свою сірооку, м’ятежну наречену».

«Юродиві діти»

Хто ж розстрілює оцю прекрасну Марію? У Шевченка розпинають і здоймають з неї полатану свитину її власні сини, у Хвильового її стріляють також юродиві діти. В новелі «Я» дає Хвильовий жахливе оповідання про те, як підчас громадянської війни на Україні комунар, за вироком трибуналу, розстрілює свою матір. Він певний її невинности, він не хоче цього робити, але мусить, бо не може врятувати її, а сам стероризований дегенератами півночі, отими шуліками, що переможно гайдаються над шведськими могилами. Як же він любить її:

«Я одкидаю вії й згадую… Воістину моя мати – втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків, моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна (це я добре пам’ятаю). І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лямпаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».

Зірвати з Росією

Ось чому Хвильовий «почав безумно ненавидіти своїх обмежених сучасників», ось чому він мусів завертати взад аж до полтавського бойовища. Звідтіля ж бо почалась смертельна борня України з Москвою, там треба було шукати традиції, щоб почати боротьбу із ще грізнішим втіленням Москви, із більшовизмом. На цьому грунті родився третій великий символ Хвильового, культурно-політична орієнтація на Європу:

«Ви питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу – сучасну».

А далі:

«Коли ми говоримо про Європу, то маємо на увазі не тільки її техніку. Голої техніки для нас замало: є дещо серіозніше від останньої».

Єдиний рятунок

Хвильовий розумів, що в його гаслах було «дещо серіозніше за техніку». Тут ішло про те, з ким іти, з Москвою, що загрожувала задушити степовий нарід, чи проти неї. Але на обрії стояла тінь шведських могил, шлях був ясний:

«Єдиний рятунок для України – це зірвати культурний зв’язок з Росією та «йти в науку» до Європи».

Тільки так можна було врятувати Марію, що «зупинилась над безумною кручею і задумалась».

На цих нових шляхах, куди хотів вести Україну Хвильовий, стали гігантські орди півночі, силу яких відчула тепер ціла Європа на власній шкірі. Десять років тому Хвильовий програв, щоб виграти сьогодні, чи завтра. Він загинув, щоб жити у віках!

Примітки

Юрій Гаморак [Юрій Стефаник] Три символи М. Хвильового. – «Краківські вісті», ч. 96. Краків, 9 травня 1943 р., стор. 3.

Подається за виданням: Хвильовий М. Твори у 5 тт. – Нью-Йорк: 1986 р. т. 5, с. 475 – 478.