Голос радості
Антін Могильницький
в день іменин є. преп. Григорія Яхимовича
1
Вже пов’яли цвіти в зелененькім полі,
Згубив явір в лісі милу тінь,
І не несуть плодів трудолюбні пчоли,
Біле вже болоння та й загін.
Укрила зозуля голос свій в дуброві
І соловій в гаю занімів,
Мовчить жайворонок по літній розмові,
Ластівці не стало лесних слів.
Шум бистрої річки вже замкнули льоди,
Забув чулу думку пильний жнець,
Не видять луженьки буйної череди,
Не в’є на обжинки толока вінець.
В горах свище буря в час темної ночі,
Стелит м’яку стежку білий сніг,
Не заграє вівчар в зеленій обочі,
Не прижене вівці на обліг.
Сумно і безлюдно, куди гляне око,
В хащі спочиває дикий звір,
Криє мряка сонце, темно і широко
Курить туман диму з синіх гір.
Але що ж я виджу, ви, други любезні,
Вас не смутить буря і зима!
Вам і в мрачній норі приятно пливут дні,
В облаках ли хмари вам нема?
Що за радість в серцю, що за іскра в оці,
Всі охочі, як на весіллю:
Скажіть, любі други, най при вашім боці
І я тоє щастя поділю.
2
«Слухай, товаришу, скажем ти причину:
Нам зима і буря не шкодить,
Маєм над собою дорогу старшину,
Що нас від недолі свободить.
Той, що нас блудячих тут зібрав в кошару,
Отець вірним дітям, пан наш, цар,
Щоби-сьмо щепили православну віру,
Другим уділяли правди дар.
І той, що сіяє на руськім Сіоні,
Чесний архіпастир Михаїл,
Для вірного стада в буйній оболоні
Ронить падь солодку добрих діл.
Чи міг нам дорожчий подарунок дати,
Як Григорій, добрий правитель наш,
Що нас знає пасти, гріти, обганяти
Від зими, недостатку в кожний час?
Він в одній особі злучив двоє разом,
Мудрість і щиру доброту,
Учить мудрим словом і світить образом,
Для галичан множить красоту.
Йому вінець музи з барвіночку сплели,
Груди украсили звіздою,
До свойого храма на престіл завели,
Чоло увінчали славою.
Великий на світі, більший в церкві божій,
Підпирає словом божий храм,
Цвіте мудров радов як маєва роза
І благодать множить русинам.
Боголюбна мудрість, труди і заслуги
В ряді го вмістили крилошан,
Чтить го народ вірний, люблять чесні други,
Бо Григорій славно світу знан.
Доброту і щирість получив глибоку,
Хоть стереже твердо вищих прав,
Не покривдив слабших ані менших, оку
Гірких ізронити сліз не дав.
– Тепер, любі други, радість вашу знаю.
Рад словам утіхи дам віру:
Злучіть зі мнов голос, і я заспіваю,
Граймо в гуслі, струни і ліру.
Ви станьте по правій, піснь співайте вдячну
За благодать многу, що вже дав,
Я стану по лівій і молити зачну,
Щоб благодіяти не устав.
Ви співайте мудрість як сонячну лучу,
Що нас оздобляє красотов,
Я милість, надію з вашим співом злучу,
Щоб нас обгорнула добротов.
3
Хор
На галицькім небі день заблис ясненько,
Рум’яніться, думні верхи гір!
Зішла-сь на погоду, порання зоренько,
Радість єсь на руський злила мир.
Голос
Зішла-сь ясно на погоду,
Світи ж для руського роду,
Най не криє лице тьма,
Бо зірниці вже нема.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хор
Знають, як зачати працю, дрібні пчоли,
Але без улія плохий мід;
Знають воли везти збіжжя до стодоли,
Але без газдоньки крутий хід.
Голос
І ми знаєм, що чинити,
Щоб з пожитком миру жити:
Але Ти дай провід нам,
Украсимо божий храм.
Хор
Будить ранок птиці, кличуть сніг ворони,
Дощу просить каня, страви крук;
Так простії браття з кожної сторони
Ждуть від нас потіхи і наук.
Голос
Поможи ж нам, крилошане,
Що в наших силах не стане:
Би-сьмо нашим браттям світ
Уділяли много літ.
Хор
Не встидяться гнізда голуби небоги,
Горлиця співає, хоч їй голос бридь;
Гордий олень, що го носять довгі ноги,
А нам материнська мова встид?
Голос
Відпусти їм, добра мати,
Не знають тя шанувати:
Але наш Григорій знан,
Славний русин галичан.
Хор
Як ся хміль чіпає старенького плота,
Лободи ся з тмчков сплітають,
Так ся тих чіпає огидна сліпота,
Що ся своєй мови встидають.
Голос
Як хмілину тягнуть з плоту,
Здійми нам з очей сліпоту;
Най твій приклад світить нам
Бути правим русинам.
Хор
Рільник, в надії многого пожитку,
В тверду скибу тисне справний плуг;
Нас зібрав цар до того прибитку,
Щоби церков мала вірних слуг.
Голос
Научи нас по звичаю
Так вірними бути краю,
Аби з наших праць мозоль
Хвалу божий взяв престол.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Примітки
Наступає ще 11 строф хору і 11 строф голосу, всіх строф єсть 82, з котрих тут поміщено 31. Сей привіт виголосив Могильницький 6 лютого 1838 р.; це і перша літерацька проба його.
Повністю надруковано у статті К. Лучаківського «Антін Любич Могильницький, його життя, його значення» (Справоздання дирекції гімназії академічної у Львові за рік шкільний 1886).
Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 485 – 488.