«Пробудися, соловію…»

Антін Могильницький

Пробудися, соловію,

Защебечи по-старому:

Вже розвився руський гай!

Не заглушиш піснь нічию,

Не завадиш ти нікому,

Сміло собі заспівай!

Люта зима вже стаяла,

Що в нас пару запирала,

Легко вільна грудь лишить.

Весна люба сипле цвіти

Межи гожі руські діти,

А хто ж досі твердо спить?

Колись в клітці під запором,

Хоть ти писок затикали,

Щебетав-єсь і думав;

Тепер запір розв’язали,

А ти вільний – та то сором,

Щоби-сь довше твердо спав!

Сядь при мені в буйнім лузі

На калиновім галуззі,

Подумаймо си на спів:

Тим що своє полюбили,

Не захрипне голос милий,

Не забракне красних слів!

Збудім сонце пісеньками,

Най золотить твар природи,

Най висушить очерет,

А жаби, що перед нами

Крекотали піснь незгоди,

Бігме ся розлізуть геть!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 – 49. Львів, 1909, с. 265 – 266.

Твір був написаний як поетичне звернення до Я. Головацького і вміщений у листі до нього від 10 липня 1848 р. Автограф листа зберігається в ЛНБ, архів Я. Головацького, од. зб. 256.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 459 – 460.