Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Чорноморець

Тимко Падура

Ще жар кошів не потах.

Ще, як ангел, пісень глас

Будит ваших предків прах –

Коли ж, внуки, збудит вас?

Козак

Гей, де той час, як були в нас

Земля, слава, люде!

Мов як снились – покінчились…

А з нами що буде?

Пришилось нині на чужині

За ворога мерти.

Долі ждати, а шукати

Не слави, но смерті.

Чи ж то з гостей вади костей

Сипалось в неволі?

Вільним билось, слави хтілось,

А для внуків долі.

Іще ворон з чужих сторон

Подає нам в гості

З Перекопа, з Конотопа

Чиїсь вражі кості…

Двигнут пісні славу з плісні,

Ми ж воскреснем з чого?

Жжем нащо? б’ємось за що?

А чезнем за кого?

Ex, не тут нам, но треба там

Спасіння шукати,

Де наші мов і кість і кров,

Де була Січ-мати!

Вільних внуки злучім руки,

А сила все зможе:

І верне власть і славу дасть

Вільне Запороже!

Гадяч, 1829.


Примітки Т. Падури

Чорноморські козаки повстали з останків Нової Січи (положеної при ріці Підпольній) і суть виходцями з переддніпрянської і задніпрянської дружини.

Жиєм нащо? б’ємось за що? Звиджуючи чорноморські сторожі при Кубані в р. 1828, були-сьмо запрошені старшиною на хліб і сіль яко гість з давної вітчини їх предків. Коли ми слухали всіляких запитів і давали відповіді о давній формі правлення наших предків, найстарший віком, слухаючи уважно о палаті послів, коли сенаторів назвали ми «батьками радними», сказав нетериливо і гірко:

Томуж-то Польща пропала.

Що багато батьків мала.

А що ми були під отвертим небом при салаші, в котрім була лиха постіль, при ній хорт на мотузку, дальше кінь на припоні і осідланий. за ним кількадесять спис козацьких застромлених рядом, то за притинку відповіли-сьмо:

Ой, Польщі смерті причина

Була свавільна дитина.

За теє ж її Січ-мати

Не дала навіть і хати.

Слухачі мовчки але з виразом споглянули на себе: а що се було сказано до їх провідника, то він повстав з землі та взявши рогову чарку нальяв до неї вина і сказав: «за здоровє справедливого гостя»! Після обіду ми розсталися при заявах приязни «до побачення»… Тая розмова застрягла нам в гадці, і з неї зродилася українка «Чорноморець». За кілька днів вертаючи з прогульки від дальших куренів, ми знайшлися знов в тім самім товаристві, тілько було тепер більше і вітали нас сердечніше. На вояцькій охоті будучи свідком і слухачем щиродушних виявлень бенкетників, приєднаний їх сердечною правотою як почуваннями любви святої до вітчини, ми, підсичуючи ту шанобливу жадобу, виголосили українку «Чорноморець». Яке ж, не скажу, подивовання, але дур викликала у слухачів! Той поважний провідник, що нам давав прикметник «справедливого», узнав нас від Бога зісланим гостем і нючи до товаришів все повторяв з жалістю:

Жиєм нащо? б’ємось за що?

А чезнем для кого?

– а всі стискали наші руки або хватали нас в свої рамена…

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 406 – 407.