Козак

Тимко Падура

Закотився місяць в хмари.

Свище буря по горах.

Посунулись нічні мари

Проспатися в чагарах.

Тяжко тепер лебедьові

Задрімати з берегами;

Ревут хвилі на Дніпрові

Під желізними стовпами.

Але наш козак не трус,

Схопив шаблю, бурку здув,

Подивився, скрутив вус,

Сів на чайку та й дмухнув.

На далеке береже

Піна з весла полетит…

Нехай ся той стереже,

Кого птах сей загладит!

Його сльоза не спиняє,

Він не любит лесних слов,

Що там в небі, те не знає,

А на землі знає – кров.

Довгі моря, темні гущі

Чули голос: гурра-га!

Коли рідне дитя пущі

Підлетіло на врага.

Козак пана не знав з віка,

Він зродився на степах,

Стався птахом з чоловіка,

Бо ріс в кінських стременах.

А як коник змучив ноги,

Під буркою в снігу спав,

Лиш на кожду вість тревоги

Сотню татар нав’язав.

У нас ворог не загостит,

Нам ворогом чужий мир;

Наша шабля не запостит,

Всігда має свіжий жир.

Не раз жваво ми летіли

Рабу вати чужий край;

Всі померли, нім узріли

Коня, спису і нагай.

Ой, рад бим я теє знав,

Чи на світі такий зріс,

Котрий б з-даля не втікав

Перед лісом наших спис!

Ми не любим довго жити,

Шаблі сивий вус не мав.

Нам наймильше так кінчити,

Якби душу чорт схватав!

Нам найлучше у природі.

Пуща – ліжко, небо – стріп,

Кінь у бока на поводі,

На янчарці вусів сніп.

А атаман скоро свисне,

Вже козача в шаблі дзвонит,

І як коні в ногах стисне,

То всі вітри перегонит.

А коли ми з врагом б’ємось.

Серце кляте як оса:

Но як ми вже засміємось.

То сміются небеса!

Наш брат нігди на затужит:

Хотяй голий. веселенький;

Часом він ляхам послужит

За кожушок коротенький.

Його тільки піснь сумує

Змерлих братій від віка,

Коли при ній завторує

В жовту струну від лука.

У нас дівча все моторна,

Коса з довгим волосом,

Зубки білі, брова чорна,

Лице як кров з молоком.

Але хто ту розкіш знає,

Що знакома тільки нам,

Коли вона заспіває

На дорогу козакам!…

О, щасливий, хто зродився

На пустині козаком;

Найщасливший, хто влюбився

В дівчиноньці над Дніпром!

Крем’янець, 1825.

Примітки Ю. Романчука

В виданні Яблонського (1842) стоять отсі неісторичні примітки:

під желізними стовпами: Болеслав Хоробрий, опанувавши Русь аж до Києва, на знак свого розлогого пановання казав вбити стовп желізний в Дніпрі при устю Сули.

за кожушок коротенький: Запорожські козаки, від короля польського Стефана Баторого в полки поділені і реєстровими звані, діставали щорічно яко військову плату оден червоний золотий і новий кожух.

Сей вірш поданий тут після первотвору так, як єго оголосив сам автор «задля очищення від похибок, якими попсовали єго непрошені видавці». Тими «непрошеними видавцями» єсть очевидно Яблонський.

Після сего тексту і зладжений гладкий віршований переклад польський А. Пєнькевича, котрий так само переложив ще інші пісні.

Сам Падура переробив опісля сю пісню, в другій більшій часті, дуже значно і замість звичайного єї надпису «Запорожець» поставив надпис: «Козак».

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 388 – 391.