Лісовчик

Тимко Падура

Ми для слави женем битись,

Землю збігли, воду вплав.

А так бити чи кінчитись.

Якби душу чорт схватав.

З путі Чайльд-Гарольда по Слов’янщині.

Бетлєн Габор розбив табор,

Віндобона в трус:

«Гей, на Бога, Запорога,

Покрути-но вус!»

– Стій, німото! те болото

Змісит ратищ ліс:

Узриш царю, нім ударю.

Присне в розтич біс.

Не такий хтів з наших степів

Їсти кашу гість:

В степах ворон з чужих сторон

Глодав скверну кість.

Ми кочуєм, не чатуєм

Ворогів з могил;

Сі булати ржу не з чати.

Лиш п’ют з теплих жил!

Не з перини до родини

Грав козацький ріг:

З крові гущі, із царств пущі

Питає доріг!

Де ся виросим, то виносим

В лицях спадків дань:

Від куль – з морів, від стріл – з горів,

Тільки в твар нам глянь!

Вам враг лихо; нам як тихо,

З нудьги в чарці спим:

Не поп’ємось, самі б’ємось,

Коли нема з ким.

Славят ліри, дзвонят віри

Козацький наров:

В нас для мирів, не порфирів

Кипит храбра кров!

Несем карки не за дарки,

Сховай, царю, свій;

Нам перш сором їсти скором:

Скажи, де враг твій?

Там Ничаю при Дунаю

«Гурраг!» гуне Січ:

На обшарі в чорній хмарі

Двиглась пилі ніч!…

Бетлєн Габор одбіг табор,

За ним в погонь – страх.

З Віндобони б’ют поклони

Слов’янський гурраг!

Саврань, 1828.

Примітки Т. Падури

Лісовчики – ту назву одержали збройні дружини від Александра Лісовського, котрий за часів Жигмонта Вази проводив їм в многих світлих походах. З припоручення Яна Кароля Ходкевича збирав Лісовський ватаги хоробрих з ляхів, литвинів і запорожців, котрі задля своєї неімовірної відваги і посвячення звалися в Польщі страценці, в Україні пропащці або очай-душі. Коли князь семигородський Бетлєн Габор задумав привластити собі корону угорську, цісар Фердинанд ІІ удався о поміч до Жигмонта ІІІ і одержав 8000 лісовчиків під начальством Рогавського. Бетлєн Габор опанував вже Найштат і обляг Відень, коли Рогавський, перейшовши через Карпати, ударив на єго гетмана Стефана Ракочія і 7400 угрів розбив і розпорошив. В Михаленьци загорнув зібрану шляхту угорську і станув під Кошицями. В Буді згромаджені на коронацію Бетлєн-Габора угорські стани розбіглися, перестрашені вістію о пораженні своїх військ, а Бетлєн, опущений від приклонників, відкликав своє військо з-під Відня і заключив з Фердинандом роз’єм.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 394 – 395.

Примітки М. Л. Гончарука

Вперше надруковано у вид.: Ukrainky Tymka Padury, с. 35 – 39.

Бетлен Габор (1580 – 1629) – угорський політичний і державний діяч, трансільванський князь (1613 – 1629), який вів тривалу боротьбу з австрійським імператором за угорську корону. У 1620 р. був обраний угорським королем, але після поразки антиавстрійської коаліції у битві під Білою горою (1620) втратив владу. У боях з угорськими військами брали участь загони польської легкої кінноти, так звані лісовчики (від імені першого їх начальника), направлені королем Зигмунтом III на прохання австрійського імператора Фердінанда II. У складі загонів лісовчиків були й українські козаки.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 547.