1. Один з багатьох

Клим Поліщук

Чистих і щирих сліз прагне справжнє кохання. Великих змагань жадає могутня душа поневоленого народа. Тужить вона із року в рік і марить довгими віками, коли встануть чисті серцями і знайдуть між собою святого месника за кривди лихоліття.

Движать і дихають тривожно родючі грунти чорноземні, чуючи в собі ще непочаті сили вірних дітей своїх, яким треба тільки підвестися на лікті, як голови їх порушать блакить неба.

Коли встав один з багатьох, то зчудувався світ цілий з його сили непереможної, краси й чистоти невиплямованої.

Довго ще будуть згадувати по хуторах та селах славного повстанчого отамана Зеленого, якого сама мужицька доля обрала за провідника поневолених і вклала в його руки меч карний і справедливий, перемога якого приносила тільки радість тім, що були позбавлені світа.

Сумний і ніжний, як колискова пісня матері, укоханий всіми за щирість і справедливість, він добровільно переніс всі негоди життя й пройшов усі дороги терпіння, аби нарешті скласти на ріднім полі свою безталанну голову й залишити після себе одні лише болючі спогади.

В осінній мряці, серед спустошених піль схилився він на якусь межу і так простивсь зі світом. Поховали його поруч інших повстанчих могилок і тепер він спить вічним сном у своїй домовині холодній, над якою тільки один кущ калини зеленіє.

Не було кому закрити його очей, не було кому проспівати йому «Вічну пам’ять!» – тільки одні чорні гайворони прокричали сумно – «на добраніч!»

А Вкраїна ще змагається за свою волю і в годину великого терпіння кличе його:

– Устань, сину!

Примітки

Подається за виданням: Поліщук К. Отаман Зелений. – Львів-Київ: Русалка, 1922 р., с. 5.