5. Коняка

Запис С.Руданського

Ото засіяв Адам, запрігся в борону та й волочить. І так-то йому тяжко тую борону тягнути, а чорт іззаду сидить на бороні та й сміється…

І поглянув господь та й каже до свого ангела:

– Бачиш, – каже, – того чорта на Адамовій бороні?

– Бачу, – каже.

– Піди ж, – каже, – та зроби з того чорта коняку для Адама!

Ото ангел і пішов, та як закинув на чорта оброть, то так з него і сталася коняка. Тогді ангел і каже до Адама:

– Розпрягайся, чоловіче, та запрягай коня! Господь дає тобі худобину!

Ото з тої коняки і почалися наші коні.

Примітки С. Руданського

Як видно, то наші люди не дуже прихильні до коня. В їхніх оповідках кінь почався з чорта; по конях чорти їздять. Коня проклинає і божа мати! В їх приповідках «кінь ворог христянина», в їх господарстві коні тож само не певні. Їдні тілько козаки дивились на коня як на свого вірного товариша.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 341.