1
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Невесела ж бо то, брате,
Година настала:
Вже пустиня та повітря
Силу повкривала.
То в синах Дайбога внука
Злибіда ожила
І на землю Троянову [39]
Дівою ступила [40];
І лебіжими крилами
Розплескала море,
І у Дону, плескаючи,
Розбудила горе.
Розбудила врем’я тяжке,
Підійнялись фини,
А у князів на поганих
Усобиця гине,
Бо брат брату став казати:
«Се моє, мій брате!»
«І се моє, і то моє!» –
Другий став казати,
І за мале, як велике,
Стали вимовляти,
І самі на себе стали
Гримало кувати.
А погані зі всіх сторін
Зволікали сили
І на рідну землю Руську
Бідою ходили…
О, далеко ж зайшов сокіл
К морю птиці бити,
Та храброго вже Ігоря
Полку не вскресити.
Жля і Карна [41] в Руську землю
З криком поскакали
І там в полум’ї червонім
Змагу вимивали.
І сплакались руські жони,
Стали голосити:
«Ой, уже ж нам мужів милих
Мислю не змислити,
Ні мислію ізмислити,
Думою здумати,
Ні очима оглядати,
Ні гостини брати,
Ані золота, ні срібла
Не пересипати!»
Застогнав-бо вже і Київ
Жалем та тугою,
Зажурився і Чернігів
Напастю лихою,
Туга тяжка розіллялась,
Наробила жалю,
І печаль тече, жирує
По руському краю.
А князі усе на себе
Гримало кували,
А погані Руську землю
Всюди оббігали,
І збирали дань по білці
Від кажного двору,
І сипали добром руським
По синьому морю.
Бо тії два Святославці,
Дві храбрії сили,
Всеволод і храбрий Ігор
Кривду розбудили,
Котру батько їх київський
Приспав було тихо…
О, великий Святослав той [42]
Був половцям лихо!
Він розпудив їх полками,
Стальними мечами;
Він на землю половецьку
Наступив ногами,
Притоптав горби високі
І яри глибокі,
Змутив ріки і озера,
Висушив потоки;
І Кобяка [43] з лукомор’я
Вихром молодецьким
Він вихватив із желізних
Полків половецьких.
І попав Кобяк поганий
В Київ, у столицю,
В Святославові покої
В князеву гридницю [44].
То ж то німці і венедці,
Греки та морава
Князя Ігоря не хвалять,
Хвалять Святослава.
Того гудять, бо він стратив
Полки молодецькі
І руськеє злото всипав
В ріки половецькі.
Ще й для себе, молодого,
Добув сідло нове,
Сів із свого золотого
В сідло кощійове [45].
Примітки С. Руданського
39. Земля Троянова – земля Руська.
40. Їдні (Пожарський) думають, що Діва, Злибіда – то таврицька богиня Діана, чи Діванна; другі (Максимович) – що то литовська Діва-джума, що вогневою хустиною навіває смерть на людей; а треті (Дубенський) думають, що то їдна із тих судних дів, про которих споминає стародавня чеська співа «Суд Любуші».
41. Жля і Карна – половецькі хани.
42. Святослав Всеволодів, великий князь київський (1177–1194), первий брат Ігоря і Всеволода; він називається їх батьком через те, що був їх великим князем.
43. Кобяк – половецький хан, которого Святослав полонив за рік до походу Ігоревого.
44. Гридниця – великий зал у княжому дворі, в якому збиралися дружинники князя на наради та бенкети.
45. Сідло кощійове – сідло раба, полоненого.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 231 – 234.